Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт
Я став би гарним проповідником, якби не припустився фатальної дурниці: не почав читати все, до чого могли дотягнутися мої руки. Лише з трішки більшою краплиною самовпевненості та завдяки щедрій допомозі неосвіченості я міг би стати відомим євангелістом. Та що там — це місце, куди ми сьогодні прямуємо, носило б назву "Храм Архангела Джубала".
Джилл скривилася.
— Джубале, будь ласка! Ми щойно поїли.
— Я серйозно. Впевнена людина знає, що бреше; це обмежує її певними рамками. А успішний шаман спочатку зв'язує себе; він вірить у те, що говорить, — і така віра заражає; його ці рамки не обмежують. Проте мені не вистачило необхідної впевненості у своїй непогрішимості; я ніколи не зміг би стати пастором... У кращому разі — лише критиком, пророком четвертого сорту, який би страждав від ілюзії статі.
Джубал гмикнув.
— Це й турбує мене у фостерітах, Джилл. Я думаю, що вони надзвичайно відверті... А ти і я знаємо, що Майк легко купується на чесність.
— Як ви думаєте, що вони спробують з ним зробити?
— Навернути, звичайно ж. А потім — прибрати до рук його багатство.
— Я думала, що ви оформили все так, що це нікому не вдасться.
— Ні — я лише оформив все так, що ніхто не зможе відібрати у Майка статки проти його волі. Звичайно, він не зможе віддати їх так, щоб у це не втрутився уряд. Але віддати гроші церкві — особливо церкві, що має таку політичну силу, як фостеріти, — це зовсім інша справа.
— Не розумію чому.
Джубал зітхнув.
— Моя люба, релігія — це сфера, фактично розташована поза законами. Церква може робити будь-що, що не під силу жодній іншій людській організації; у церкви немає обмежень. Вона не сплачує податки і не повинна вести письмові записи; має імунітет до обшуків, перевірок чи оглядів. А ще церква — це будь-що, що називає себе церквою. Були спроби провести межу між "справжніми релігіями", яким давали такий імунітет, — і "культами". Це неможливо, бо легше заснувати державну релігію... А таке лікування гірше від власне хвороби. У будь-якому разі ми цього не зробили. Тому, згідно з тим, що залишилося від старої Конституції Сполучених Штатів, а також з Договором Федерації, церкви рівні, і вони мають однаковий імунітет, — особливо якщо вони становлять великий блок виборців. Якщо Майка навернуть у фостерізм і він напише заповіт на користь своєї церкви, то згодом "вирушить на небеса" на котромусь світанку — а так і буде, щоб припасувати все під правильну тавтологію: "так само законно, як церква у неділю".
— О Господи — я думала, що він нарешті у безпеці.
— По цей бік могили безпеки не існує.
— Що ж... Що ми з цим робитимемо, Джубале?
— Нічого. Лише хвилюватимемося. І все.
Майк зберіг їхню розмову, навіть не намагаючись її ґрокнути. Він розпізнав тему, як одну з геть простих у його власній мові, проте неймовірно слизьких в англійській. Оскільки йому не вдалося досягти взаємного ґрокання з приводу цієї теми навіть з братом Махмудом, з його, за взаємною згодою, неідеальним перекладом всеохопної марсіанської ідеї "Ти є Бог", він просто чекав, поки ґрокання стане можливим. Він знав, що очікування цього разу буде виправданим; брат Джилл вивчала його мову, і він зможе все їй пояснити. Вони ґрокнуть це разом.
Тим часом краєвид під ними викликав безкінечний захват, і Майк мав намір отримати новий досвід. Він очікував — чи сподівався, — що зустрінеться з людськими Старійшинами.
Сенатор Том Бун зустрів їх на платформі приземлення.
— Вітаю вас, люди! Нехай Господь благословить вас у цей священний день. Містере Сміт, радий знову вас бачити. І вас також, докторе, — він витягнув з рота сигару та подивився на Джилл. — А ця юна леді... Хіба я не бачив вас у Палаці?
— Так, сенаторе. Я Джилл Бордмен.
— Так я й думав. Ви врятовані?
— Гм... Думаю, що ні.
— Що ж, ніколи не пізно. Ми були б неймовірно щасливі, якби ви відвідали службу для шукачів у Зовнішньому Храмі, — я б знайшов для вас янгола-охоронця, щоб він скеровував вас. Містер Сміт і док, звісно ж, підуть у Святилище, — сенатор озирнувся..
— Сенаторе...
— Що, доку?
— Якщо міс Бордмен не може зайти у Святилище, то, мені здається, нам краще відвідати службу для Шукачів. Вона його медсестра та перекладач.
Бун здавався трохи занепокоєним:
— Він хворий? Не схоже. І навіщо йому перекладач? Він говорить англійською, — я сам чув.
Джубал знизав плечима:
— Як його лікар, — і я хотів би мати під рукою медсестру, якщо раптом виникне така потреба: містер Сміт недостатньо добре пристосований до умов цієї планети. Перекладач може знадобитися — проте чому б не запитати його самого? Майку, ти хочеш, щоб Джилл пішла з нами?
— Так, Джубале.
— Але... Дуже добре, містере Сміт, — Бун знову дістав сигару, вставив два пальця в рота і свиснув:— Херувиме — сюди!
Дуже швидко прибіг якийсь хлопчисько підліткового віку. Він був вбраний у коротку мантію, трико, туфлі — і мав щось на кшталт голубиних крил, прикріплених у розкритому вигляді за його плечима. На непокритій голові була ціла копиця тугих золотавих кучерів; хлопець радісно посміхався. Джилл подумала, що він був привабливим не менше від реклами імбирного елю.
Бун наказав:
— Лети в офіс Святилища і перекажи черговому Наглядачу, що я хочу, щоб до воріт Святилища зараз же відправили ще один значок паломника. Умовне слово — Марс.
— "Марс", — повторив хлопчик, по-бойскаутськи віддав честь Буну, розвернувся і виконав стрімкий — десь у шістдесят футів — стрибок над головами натовпу. Джилл зрозуміла, чому коротка мантія виглядала такою об'ємною; вона приховувала портативний пристрій для стрибків.
— Треба бути обережним з тими значками, — зауважив Бун. — Ви б здивувалися, почувши, як багато грішників хотіли б прослизнути всередину і спробувати трохи Божої Радості, не змивши спершу з себе гріхів. Зараз, поки ми чекатимемо на третій значок, прогуляємося, оглядаючи цікаві місця. Радий, що ви приїхали раніше.
Вони протислися крізь натовп, зайшли до величезної будівлі, де опинилися в довгому високому коридорі. Бун зупинився.
— Я хочу, щоб ви звернули увагу на одну річ. Економіка присутня в усьому — навіть у праці Господа. Будь-який турист, який приходить сюди, незалежно від того, чи відвідує він служби Шукачів, чи ні — а ці служби тривають двадцять чотири години на добу, — мусить пройти саме цим шляхом. Що він тут бачить? Всі ці радісні можливості!
Бун вказав рукою на гральні автомати вздовж стіни у коридорі.
— Бар та закусочна — в кінці; він не зможе навіть випити води, не прийнявши цей виклик. І дозвольте сказати, що рідко який грішник може пройти до кінця, не втративши решту. Проте ми не беремо гроші просто так — ми даємо щось натомість. Ось погляньте...
Бун проштовхався до автомата і торкнувся плеча жінки, що грала; на шиї у неї висів вінок фостерітів.
Вона підняла очі—і її роздратування змінилося посмішкою.
— Звісно, Єпископе.
— Благословляю тебе. Тобі це врахують.
Бун підійшов до автомату і згодував йому четвертак: немає значення, чи окупиться це мирськими товарами, чи ні, адже грішники, котрі грають на цих автоматах, завжди отримують благословення з відповідним текстом — на пам'ять.
Автомат притих, а у віконечках в лінію вишикувалося: "БОГ — СПОСТЕРІГАЄ — ЗА — ТОБОЮ".
— У цьому випадку виграш — три до одного, — жваво сказав Бун і виловив нагороду зі слоту. — А ось — текст на пам'ять!
Він розгорнув добутий з отвору сувій і передав його Джилл.
— Тримайте, юна леді, — і подумайте над цим.
Перед тим як покласти сувій до сумочки, Джилл мимоволі прочитала його: "Живіт грішника наповнений нечистотами. Н. О., 22:17".
— Ви помітите, — продовжував Бун, — що сплата тут відбувається жетонами, а не монетами, а обмінник розташований в барі... І є безліч можливостей зробити пожертву на благодійність та інші добрі справи. Тож грішник, ймовірно, щось пожертвує — кожного разу з благословенням та супровідним текстом. Сукупний ефект величезний — справді величезний! Багато хто з наших найстаранніших і найбільш благочестивих прихожан починали саме у цій кімнаті.
— Не сумніваюся, — погодився Джубал.
— Особливо якщо вони зривали джекпот. Ви розумієте, кожна комбінація — це певне речення благословення. Всі — окрім джекпоту: це три Святих Ока. Скажу вам, що коли глянути на лінію, утворену з цих очей, вся манна небесна падає вниз, і це справді змушує їх замислитися. Інколи вони непритомніють. Ось, містере Сміт... — Бун запропонував Майку один із жетонів, якими щойно з ним розплатився автомат. — Скористайтесь ним.
Майк вагався. Джубал швидко взяв запропонований жетон — чорт, він не хотів, щоб хлопець впіймався на гачок однорукого бандита!
— Краще я спробую, сенаторе, — він кинув жетон у автомат.
Майк справді не мав наміру що-небудь робити. Він трохи розтягнув своє відчуття часу й обережно подумки промацав автомат, намагаючись зрозуміти, що він робить і чому вони зупинилися, щоб на нього подивитися. Майк був надто сором'язливий, щоб грати самому.
Проте, коли Джубал опустив жетон, Майк подивився на циліндри, що крутилися, і помітив на кожному окремі картинки, міркуючи над тим, що "джекпот" — це коли всі три ока стають у ряд. З того, що він знав, це слово мало лише три значення, — і жодне з них не здавалося йому прийнятним. Трішки усе це обміркувавши — і точно без наміру викликати будь-яке хвилювання, — він сповільнив, а потім зупинив кожне колесо так, щоб дивилося через віконечко саме око.
Задзвенів дзвоник. Хор заспівав осанну, автомат замиготів і почав видавати жетони — у приймальник та у чашу під ним, спеціально приготовану саме для такого випадку. Здавалося, Бун був у захваті.
— Що ж, благословенні будьте! Доку, сьогодні ваш день! Ось, я допоможу — звелю комусь забрати джекпот.
Він не став чекати на Джубала: підняв з купки один жетон і кинув його в автомат.
Майка зацікавило, чому саме все так сталося, тож він знову вишикував три ока. Відбулося все те ж саме — з тією різницею, що потік жетонів перетворився на струмок. Бун витріщився на автомат.
— Що ж, я буду... благословенний! Джекпот двічі підряд — так бути не може... Та не зважайте: це сталося, і я простежу за тим, щоб вам виплатили обидві нагороди.
Він швидко кинув ще один жетон.
Майк все ще хотів побачити, чому це називалось "джекпот".