Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Я загнався, щоб створити нову юридичну теорію. Майку надали почесті монарха; це факт, і світ це бачив. Але почесті монарха можуть бути виявлені лише монарху... Або представнику монарха, його наміснику чи послу. Тож я заявив, що Майк — не стереотипний монарх, згідно з неприйнятним, дурним людським прецедентом, а насправді посол великої марсіанської нації!

Джубал зітхнув:

— Чистий блеф... І я марно боявся, що мене попросять довести свої вимоги. Проте я зміцнив свій обман надією і твердим переконанням в тому, що інші — Дуглас, а особливо Канг, — не будуть так впевнені у фактах, як я. Проте я наважився ризикнути, — тому, що ви троє сиділи поряд з нами і були водними побратимами Майка. Якщо ви троє сиділи поруч і не спростували мою брехню, тоді Майка мусили сприйняти як марсіанського посла, — і "рішення Ларкін" стали не актуальними.

— Дуже на це сподіваюся, — розсудливо сказав капітан ван Тромп, — та я не сприймаю твої твердження як брехню, Джубале; я сприймаю їх за чисту правду.

— Що? Але я був впевнений, що ні. Я вигадував, імпровізував.

— Немає значення, натхнення це чи дедукція: я думаю, що ти казав правду.

Капітан "Чемпіона" вагався.

— Ось тільки я б не називав Майка послом — мені здається, він радше розвідник.

У Кекстона відвисла щелепа. Гаршоу не сперечався, проте відповів з абсолютною розсудливістю:

— Яким чином, сер?

Ван Тромп сказав:

— Я виправлю себе. Точніше кажучи, я думаю, що він розвідник з експедиційним завданням, який збирає про нас інформацію для своїх марсіанських господарів. Можливо навіть і те, що вони мають телепатичний зв'язок з ним впродовж усього цього часу, тож йому навіть не потрібно звітуватися. Не знаю... Але, побувавши на Марсі, я напевне тепер значно легше можу сприйняти такі ідеї... І мені відомо ще дещо: здається, кожен вважає само собою зрозумілим, що в разі виявлення людської істоти на Марсі ми, звичайно ж, мали повернути його додому і що він був надзвичайно радий повернутися додому. Ніщо не може бути далі від правди, ніж це. Чи не так, Свене?

— Майк ненавидів саму думку, — погодився Нельсон. — Спочатку ми не могли навіть підійти до нього: він нас боявся. Потім йому наказали повернутися разом з нами... І відтоді він робив точнісінько те, що ми казали йому робити. Він поводився як солдат: з ідеальною дисципліною виконував накази, які його лякали.

— Хвилинку, — запротестував Кекстон. — Капітане, якщо так, то... Марс атакує нас? Марс? Вам відомо більше про такі речі, ніж мені, — та з таким же успіхом ми можемо атакувати Юпітер. Я хочу сказати, що ми маємо в два з половиною рази сильнішу гравітацію, ніж на Марсі, — так, як і Юпітер має у два з половиною рази сильнішу гравітацію, ніж ми. З такими ж відмінностями у тиску, температурі, атмосфері і так далі. Ми не виживемо на Юпітері... І я не розумію, як марсіани зможуть витримати наші умови. Хіба Це не правда?

— Достатньо близько від правди, — погодився ван Тромп.

— Тоді скажи мені, навіщо нам атакувати Юпітер? Чи марсіанам — атакувати нас?

— Гм... Бене, а хтось пропонував висадитися на Юпітері?

— Ні, але... Що ж, все закінчиться на етапі мрій. Це непрактично.

— Польоти у космос були непрактичними менше ніж століття тому. Звернися до документів — і ти побачиш, що про це казали наші колеги, скажімо, у 1940-у. Такі плани на Юпітер є — у кращому разі не більше, ніж у вигляді креслень. Але інженери доволі серйозно над ними працюють. Вони думають, що завдяки використанню всього, чого ми навчилися, досліджуючи океанські глибини, та людям, які пересуватимуться у силових костюмах, стане можливим висадити людей на Юпітері. І навіть на мить не подумай, що марсіани хоч трохи дурніші за нас. Тобі варто було б побачити їх міста.

— Гм... — сказав Кекстон.

— Добре, мовчу. Хоча все ще не розумію, чому вони цим перейматимуться.

— Капітане?

— Так, Джубале?

— Я бачу інше заперечення — культурне. Тобі відомо про грубе розділення культур на "аполлонічні" та "діонісійські"?

— Загалом я розумію, що ти маєш на увазі.

— Що ж, мені здається, що навіть дзен-буддизм на Марсі називатимуть діонісійською культурою. Звичайно, ти там був, а я — ні, проте я багато розмовляв з Майком. Той хлопець ріс у надзвичайно "аполлонічній" культурі — а такі культури неагресивні.

— Гм... Я зрозумів твою думку. Але я б на це не ставив.

Раптом заговорив Махмуд:

— Шкіпере, є суттєвий доказ на користь висновку Джубала. Завжди можна проаналізувати культуру за її мовою — а в марсіанській немає слова "війна".

Він зупинився і замислився.

— Щонайменше — я не думаю, що воно є. Жодного слова для "зброї"... Ані для "боротьби". Якщо у мові немає слова для ідеї, тоді культура просто не має референта, якого б символізувало відсутнє слово.

— Маячня, Стінкі! Тварини — б'ються, і навіть мурахи ведуть війни. Ти намагаєшся сказати мені, що у них повинні з'явитися слова до того, як вони зможуть це зробити?

— Саме це я і мав на увазі, — наполягав Махмуд, — якщо це стосується будь-якої раси, яка має мову. Такої, як ми самі. Тоді як марсіани мають значно розвиненішу мову, аніж наша. Вербалізована раса має потрібні слова для кожної давньої ідеї... І створює нові слова — чи нові визначення для старих слів, — коли з'являється нова ідея. Завжди! Нервова система, яка здатна вербалізувати, не може уникнути вербалізації; це автоматично. Якщо марсіани знають, що таке "війна", вони повинні мати для цього відповідне слово.

— Є швидкий спосіб це з'ясувати, — запропонував Джубал. — Поклич Майка. Запитай його.

— Хвилинку, Джубале, — заперечив Ван Тромп. — Багато років тому я засвоїв, що не слід — ніколи — сперечатися зі спеціалістами: ти не зможеш перемогти. Але разом з тим я ще й вивчив, що історія розвитку — це довгий, довгий перелік фахівців, які страшенно помилялися, коли були впевнені у своїй правоті. Вибач, Стінкі.

— Ти абсолютно правий, капітане, — тільки цього разу я не помиляюся.

— Може бути й таке, що все, що Майк зможе сказати, — чи знає він певне слово, чи ні... З таким же успіхом можна попросити дворічного визначити "обчислення". Це нічого не доводить. Зараз я б радше спирався на факти. Свене? Стосовно Алло?

Нельсон відповів:

— Як хочеш, капітане.

— Що ж... Це все ще приватна розмова між водними братами, джентльмени. Лейтенант Аґню був нашим молодшим медичним офіцером. Як говорив мені Свен — дуже відомим у певних колах. У мене не було щодо нього жодних скарг: він був достатньо хорошим фахівцем. Проте він мав непередбачувану приховану ксенофобію. Не проти людей. Він терпіти не міг марсіан. Я одразу ж віддав наказ, яким забороняв озброєний вихід з корабля — щойно ми з'ясували, що марсіани миролюбні, — через надто високу ймовірність інцидентів.

Очевидно, молодий Аґню не послухався мене — щонайменше ми не змогли пізніше знайти його особистої зброї. А двоє чоловіків, які востаннє бачили його живим, стверджують, що вона при ньому була. Але у моєму журналі повсюдно записано: "Зник. Припустимо, що мертвий".

І ось чому. Двоє членів команди бачили, як Аґню заходить у щось на кшталт проходу між двома величезними каменями, яких на Марсі мало: його поверхня здебільшого одноманітна. Потім вони побачили, що туди ж пішов і марсіанин... Після чого вони поспішили туди ж, оскільки особливість доктора Аґню була добре всім відома.

Обидва кажуть, що чули постріл. Один з них стверджує, що тієї миті, коли дійшов до цього проходу, помітив Аґню за марсіанином, який займав майже весь простір між каменями, — таким великим він був. А потім чоловік його вже не бачив. Другий говорить, що, коли він туди дійшов, то марсіанин вже пішов геть — просто проплив повз них і пішов своїм шляхом, що взагалі характерно для марсіан: якщо ви не цікавите, то вас просто ігнорують. Коли марсіанин пішов, вони обидва змогли побачити простір між камінням... І там був глухий кут. Порожній.

Це все, джентльмени... Хіба що варто було б додати, що Аґню міг вистрибнути на кам'яну стіну завдяки низькій силі тяжіння, під дією страху. Але я не зміг, хоча й намагався, пригадати, що на цих двох членах команди були дихальні апарати, — мали бути — і через марсіанську гіпоксію відчуття цих чоловіків могли їх підвести. Я не знаю, чи був перший чоловік одурманений нестачею кисню; я згадав про це лише тому, що у таке пояснення простіше повірити, ніж у те, про що він доповів... Що Аґню просто зник, не встигнувши й оком моргнути. Насправді я сказав про це і йому — і наказав перевірити контрольний клапан зокрема та весь дихальний апарат загалом — перед тим як знову виходити назовні.

Бачте, я думав, що Аґню скоро з'явиться... І чекав можливості вилаяти його та покарати за те, що він вийшов озброєний (якщо він так вчинив) та наодинці (а це було точно): адже і те, і те було грубим порушенням дисципліни.

Проте він так і не повернуся. А ми так і не знайшли його тіла. Я не знаю, що трапилося. Але мені здається, що до цього таки причетні марсіани. Вони більше ніколи не здавалися мені просто великими, спокійними, безпечними, радше смішними створіннями — навіть попри те, що у нас з ними більше не виникало проблем і вони завжди давали нам те, чого ми хотіли, — відколи Стінкі з'ясував, як їх про це попросити. Я зам'яв цей випадок: не можна було допустити, щоб люди почали панікувати за сотні мільйонів миль від дому. О, я не зміг приховати те, що доктор Аґню зник: вся команда його шукала. Проте я придушував будь-яке припущення щодо того, що у його зникненні було щось загадкове. Просто Аґню загубився серед скель і, без сумніву, врешті-решт помер, коли закінчився кисень... І був похований піщаною бурею. Чи ще щось на зразок цього. Ви точно помітили б вітерець під час сходу та заходу сонця на Марсі; він завжди підіймає піщані бурі. Тож я використав це як привід стати ще більш вимогливим, ніж зазвичай, і, подорожуючи з командою, постійно залишаться на зв'язку з кораблем, і завжди перевіряти дихальні апарати — маючи перед очима жахливий приклад Аґню. Я наказав тому члену команди тримати язика за зубами — лише натякнув, що його історія була неймовірна, особливо з огляду на те, що його товариш не міг її підтримати. Думаю, що моя — офіційна — версія була переконливою.

Махмуд повільно промовив:

— Зі мною точно, капітане: це вперше я чую, що з Аґню сталося щось загадкове.