Мацюсеві пригоди - Корчак Януш
Бував я в різних краях, на різних війнах. Бачив силу-силенну нещасть. Але все це ніщо порівняно з табором чорних дітей. Вони найнещасніші, бо малі й хворі. Поспішайте з допомогою.
К о р о л ь М а ц ю с ь П е р ш и й".
Кораблі були невеликі, тому й харчів привезли мало. Але для початку й це добре.
Важко змалювати радість негритянських дітей, коли повернувся Мацюсь. Кораблі було вивантажено швидко, і вони негайно рушили назад по нові запаси.
Мацюсь хотів спершу нагодувати найменших, та Клю-Клю порадила підживити спочатку старших, щоб вони могли їм допомагати. Молоко й інші продукти зберігалися в бляшаних коробках, і нічого не треба було готувати. Було надіслано також дуже смачні білі солодкі сухарі, бо діти хворіли на шлунок.
Порядок у таборі був зразковий. Ніхто не штовхався, не бився, не лаявся. Сніданок тривав цілий день. Надвечір було обладнано телеграфну станцію, і Мацюсь надіслав телеграму до Червоного Хреста про те, що чорні діти вдячні за сніданок. А вночі прилетіли два літаки, в яких прибули лікар і найпотрібніші ліки.
Коли за два тижні в табір навідалися відповідальні представники Червоного Хреста, їм не вірилося, що чорні діти ще недавно були в такому жалюгідному стані. Та ряди могил за табором переконали їх, що тут сталося лихо.
Працювали вже аж три шпиталі. Але чорні діти витривалі й міцні, вони швидко видужали, і тепер у двох шпиталях їх тільки купали й стригли. А в хірургічному шпиталі проколювали дівчаткам вуха, щоб вони носили сережки.
Вчитель гімнастики організував оркестр духових інструментів і навчав дітей європейських танців. Чорні діти виявилися такі здібні, що вже за місяць у таборі відбувся перший футбольний матч.
За короткий час було зроблено чимало.
— Що ж, Клю-Клю, ти задоволена? — спитав Мацюсь.
— А ти хіба ні?
Мацюсь зітхнув. Він зрадів, що допоміг негритянським дітям, але шкода йому й безлюдного острова і — правду сказати — тужив він за білими дітьми. З кожною поштою надходять йому листи з вітчизни. То той, то той напише, що радіє з повернення Мацюся, радіє, що він здоровий і працює. Але тут же запитує: "Чому до своїх не повертаєшся?"
Написала Іренка, що "лялька аж до стелі" розбилася. Написав Антек, що йому зле. Написав Стасек, що лишився на другий рік, бо вчитель арифметики несправедливо поставив йому двійку. А внизу Геленка дописала: "Чи пригадуєш, Мацюсю, як ми билися за грибок?"
Що тут казати: кожного тягне додому. Любі маленькі негри, приємно Мацюсеві, що врятував їх і допоміг їм. Але тепер хай Клю-Клю веде далі розпочату справу, бо вона вже досвідчена й дасть собі раду, а Мацюсеві слід повертатися додому.
Хоч би на один день. Походити по столиці, побачити королівський палац і парк. Так давно він їх не бачив.
Отож Мацюсь у справі допомоги чорним дітям лаштувався в мандрівку до Європи. Він поїде на нараду з королями, може, ще щось зробить, аби більше не було воєн.
Сів Мацюсь на корабель. Грає оркестр. Діти стоять на березі річки з прапорами, співають, вигукують: "Хай живе!" — рідною Мацюсевою мовою.
Пливти Мацюсеві зручно. В нього чудова каюта, спить він на матраці. Щастя знову всміхнулося йому.
Аж ось уже й порт. Мацюсь оселився в готелі.
— Що мене знову спіткає? — запитує він себе, мовби знає, що це ще не всі його злигодні.
І тому Мацюсь не здивувався, коли раптом вночі якихось двоє незнайомих у масках заткнули йому уві сні вуста рушником, хусткою зав'язали очі, загорнули в плащ і босого вивели з готелю.
Швидко помчав автомобіль з Мацюсем. "Молодий король наказав мене викрасти,— догадався Мацюсь.— Я в його руках".
Цей справді було так.
Розділ двадцять восьмий
Справді так було.
Молодого короля примусили віддати загарбані в Мацюся землі; навіть порт залишили Мацюсеві. А що найважче — молодому королю було наказано повернути батькові трон і корону.
Коли хтось злий і дужий, то б'ється й робить, що йому заманеться. А коли хтось злий і кволий і несила йому щось зробити — то вигадує тоді плітки. У школі таких учнів називають "плетунами", проте королів називають не плетунами, а інтриганами.
Хотів молодий король влаштувати інтригу, начебто Мацюсь збожеволів. Але це йому не вдалося. Увесь світ побачив тепер, що Мацюсь спритний хлопець і набагато помудрішав на безлюдному острові. Так чудово зарадив собі, так швидко допоміг чорним дітям.
Дорослі тепер частіше казали, що дітям треба дати права. В деяких школах заведено стінні газети. У кількох містах влаштовано клуби для дітей. Вчителі радились, як бути, щоб учні у класі сиділи тихо, щоб їх не бити лінійкою по руках, не м'яти їм вуха, не ставити в куток. Знову дозволили продавати Мацюсеві фотографії. А за зелений прапор лише лаяли, проте в тюрму не садили. А дехто навіть подейкував, що нічого поганого не сталося б, коли б у дітей був свій король.
У місті Кікікор відбувся перший з'їзд школярів — по одному представнику від кожної школи країни. Цей з'їзд став справжнім парламентом.
Отож молодий король-інтриган побачив, що все летить шкереберть. Адже тепер він не король, а лише престолонаступник, а батько старий на все погоджується. І молодий король зібрав таких же, як він, інтриганів, і почали вони потай радитися, що робити з Мацюсем. До зграї молодого престолонаступника належали шпигун, генерал, полковник, начальник в'язниці, двоє адвокатів, дружина міністра й кілька звичайнісіньких лобуряк. Це вони й викрали Мацюся й під чужим ім'ям кинули у в'язницю.
В'язниця, в яку кинули Мацюся, була старою, зруйнованою фортецею, призначеною для найзапекліших злочинців. Тут лише двічі на рік давали каву, а то — тільки воду й чорний хліб. Ніяких прогулянок, лише важкі роботи, найчастіше підземні. Під час праці заборонялося розмовляти. За кожне слово били один раз різкою. Десять слів — десять різок, сто — сто.
Праця під землею скидалася на роботу у вугільній шахті. Довгий підземний коридор, по якому треба кошиками виносити вугілля. Але те, що винесли в одному кінці коридора, в другому інша група в'язнів знову зносила назад. Кожен в'язень бачить, що це марна робота, і працювати йому ще важче. А наглядачі підганяють батогами.
У цій в'язниці Мацюсь познайомився з найгіршими людьми, які тільки зустрічаються в світі. Нічого певного про них він не знав, бо розмовляти заборонено, але досить було глянути на їхні страшні обличчя, щоб про все здогадатися. Кожен інший на Мацюсевому місці помер би від страху, але Мацюсеві довелося стільки бачити в своєму житті, що він не боячись ходив з ними на підземні роботи.
Наглядачам у цій в'язниці платили вдвічі більше, ніж деінде. Адже важко наглядати за такими злочинцями, треба дуже пильнувати їх, та й неприємно жити вкупі з ними. Та й взагалі не дуже хто хотів йти сюди за наглядача; десь половина, мабуть, були такі, які вийшли з середовища колишніх в'язнів. І ці були найсуворіші. Вони знали всі штуки в'язнів, і не можна було перед ними заховатися ні в чому.
Так опинився Мацюсь у страшному пеклі, покинувши край зелених пальм і чудових птахів. Опинився там, де немає жодного листочка, де навколо лише чорний вугільний пил. Мацюсь, якийдихав повітрям моря й лісів, повинен був працювати в задушному підземеллі й спати в кам'яній норі на мокрій цеглі. Мацюсь, який не гірше за Клю-Клю вміє лазити по деревах, плентається тепер крок за кроком, тягнучи на ногах важкі кайдани. І замість шелесту листя чує свист батога, замість пісень канарки — найогиднішу лайку. Там він їв солодкі— банани, соковиті плоди, а тут хліб із затхлою водою.
Злочинці страшенно здивувалися, коли побачили Мацюся. Один аж не витримав:
— Скільки ти людей убив, що тебе сюди посадили?
І вже хотів Мацюсь відказати, коли інший в'язень застеріг:
— Не відповідай, малий, бо за кожне слово дістанеш різку!
— А ти не втручайся, не здохне він од кількох різок.
Виникла сварка, мало не дійшло до бійки. А наглядач записує на табличці, скільки слів сказав кожний. А оскільки точно важко полічити, то кожному додав кілька зайвих. І записав Мацюся, хоч той нічого не сказав;
Носить Мацюсь свого кошика й дивується, що той кошик такий легкий. А це в'язні замість вугілля кладуть йому куски легкого торфу і лише зверху насипають трохи вугільного дріб'язку. А в кінці коридора інші беруть у нього кошика, і, вдаючи, ніби він важкий, несуть і висипають. А якось увечері один в'язень дав Мацюсеві щось чорне в руки й сказав пошепки:
— Тільки сховай добре.
— Що це? — запитав Мацюсь.
— Цукор,— таємниче кинув в'язень.
Це була грудка цукру, але така чорна, мов сажа. Мацюсь знав, що не їстиме її, але сховав на згадку.
Коли ввечері Мацюсь прийшов до канцелярії, куди його викликали на різки, один в'язень знову тицьнув йому щось у руку: це була засушена квітка конюшини. Довго придивлявся Мацюсь, поки здогадався, що це таке. В'язні жаліли його й дарували, що хто мав найдорожче. А з канцелярії вже лунали крики тих, кого карали. Зрештою настала Мацюсева черга.
— Йди-но сюди, сучий сину! — крикнув наглядач і, схопивши Мацюся за комір, однією рукою підняв його вгору, а другою взяв ремінного батога. Замкнув двері й додав: — Як скажу тобі "кричи", то кричи: "Ой, болить!" Зрозуміло? Не битиму я тебе. Тільки пам'ятай, щоб не виказав мене. Скидай сорочку, швидко. Ну, кричи!
— Ой, болить!— зойкнув Мацюсь.
А наглядач ударив нагайкою по лавці.
— Як тебе звати, бідолахо? — і знову стьоб нагайкою по лавці.
— Ой, болить! — верещить Мацюсь.— Звати мене Мацюсь. Ой, болить, болить!
А наглядач, що вдарить по лавці, то й малює на плечах у Мацюся червоною фарбою такі великі смуги, начебто від ударів.
— Ой, болить! — горлає Мацюсь, бо знову наглядач ударив по лавці й знову намалював йому на плечах смугу червоною фарбою.
— Тепер кричи тихо, наче вже знесилів. А далі знепритомнієш. Твоє щастя, що сьогодні нема начальника, бо не завжди такі штуки вдаються. Ну, а тепер уже тихше. Заплющ очі.
Він узяв Мацюся на руки й, наче зомлілого, виносить до камери.
Ввечері начальник в'язниці перевіряв камери.
— А тут хто?
— Цей малюк, новий в'язень. Зомлів, коли його били.
— Покажись.
Скинули з Мацюся сорочку — показує він плечі при тьмяному світлі ліхтарика.
— Не зашкодить: звикне. Кайдани можна йому зняти: по втече.
Зареготав і вийшов.
— Гей, хлопче! каже Мацюсеві сусіда по камері.— Не прикидайся, адже тобі не болить.
— Ой, болить! — зойкнув Мацюсь, боячись підступів.
— Дурієш: тебе тільки розмалювали.
