Страх - Цвейг Стефан

Тепер вона могла на кілька годин повернутися до свого звичного безтурботного і щасливого колись стану, підсиленого радістю людини, яка нарешті вирвалася зі стін в'язниці і знову побачила сонячне світло. Тут вона була захищена від переслідування надійним муром, тут зібралися ті, хто любить її, поважає й захоплюється, святково вбрані люди без жодних лихих намірів, легковажні і розпашілі від задоволення, яке нарешті знову оточило і її. Щойно вона зайшла, як прочитала у скерованих на себе поглядах, що вона гарна, а її краса тільки розцвіла за кілька днів, протягом яких вона була позбавлена захопленого споглядання. Це була така насолода після усіх цих днів мовчання, коли гострий плуг тривожних думок безрезультатно різав на шматки її мозок, перетворюючи все у ній на суцільну болючу рану, тим приємніше було тепер знову почути компліменти, які з шурхотом проникали під шкіру і примушували кров швидше пульсувати у жилах, немов підштовхували її електричними розрядами. Вона зупинилася на місці і застиглим поглядом дивилася поперед себе, поки у її грудях щось нервово сіпалося і рвалося назовні. Раптом вона збагнула, що це був забарикадований у грудях сміх, який прагнув на волю. І ось тепер він вирвався з пострілом, як корок із пляшки шампанського, покотився дрібними пінистими колоратурами, вона сміялася і сміялася, не в змозі зупинитися і трохи соромлячись свого вакханського настрою. З її нервів виливалася напруга, усі чуття загострилися, були здоровими і збудженими, вперше за останні дні вона їла зі справжнім апетитом і пила, ніби багато днів поспіль потерпала від спраги.

Її втомлена самотністю, зголодніла за спілкуванням душа на повну силу вбирала усі життєві насолоди. Музика вабила її і проникала глибоко під розпалену шкіру. Почалися танці, й Ірене відразу ж опинилася у самій середині танцюристів. Танцювала з такою насолодою, як ще ніколи в житті. Це кружляння у безкінечному потокові пар позбавляло її важких і неприємних думок, ритм вростав у її тіло і надихав його запалом руху. Коли музика припинялася, тиша робила їй боляче, заповзала у тремтяче тіло змією внутрішнього неспокою, і жінка радо кидалася знову у вир танцю, ніби у прохолодну, заспокійливу купіль. Раніше вона танцювала не дуже добре, була занадто стриманою, скутою й обережною у рухах, але сьогоднішнє сп'яніння визволеної радості позбавило її усіх цих комплексів. На ній ніби тріснув сталевий корсет із сорому та поміркованості, який раніше завжди стримував усі її пристрасті, і їй здалося, ніби вона тане і розчиняється у неземній насолоді. Ірене відчувала довкола себе чиїсь випадкові лікті, долоні, доторки, наближення і зникання, дихання, голоси, лоскотання і хихотіння, музику, яка проникала просто в кров, напруження всього тіла, настільки сильне, що одяг ніби горів на ній і хотілося роздягнутися, щоб оголена шкіра могла ще глибше увібрати в себе це щасливе сп'яніння.

– Ірене, що з тобою? – вона озирнулася, похитуючись і сміючись, ще розпашіла від танцю.

І тут її у саме серце вколов здивований, нерухомий і крижаний погляд її чоловіка. Вона злякалася. Можливо, вона поводиться занадто вільно? Чи зрадила себе чимось?

– Що… що ти маєш на увазі, Фріце? – затинаючись, запитала вона, вражена раптовим холодом його погляду, який ніби намагався якомога глибше проникнути у неї всередину і який вона вже відчувала на самому дні свого серця. Їй захотілося закричати під рішучим тиском цього погляду, який просвердлював її наскрізь.

– Ти якась дивна сьогодні, – врешті пробурмотів він.

У його голосі прозвучало здивування. Вона не наважилася запитати, про що саме він говорить. І тільки дивилася, як він мовчки, не промовивши й слова, розвернувся і пішов геть, на його широкі плечі, міцну і високу статуру, широку потилицю, схожу на верхівку залізної вежі. "Як у вбивці", – полохливо промайнула в неї в голові безглузда думка. У цей момент, так, ніби бачила його вперше, вона раптом відчула незнаний досі страх перед власним чоловіком, сильним і небезпечним.

Знову зазвучала музика. До неї підійшов якийсь пан, вона механічно взяла його попід руку, але тіло раптом знову стало важким і скутим – навіть приємна мелодія вже не могла його розворушити. Якийсь тягар поволі підіймався від ніг усе вище, кожен крок робив їй боляче. І вона змушена була попросити свого партнера відпустити її. Зупинившись, вона мимоволі озирнулася на свого чоловіка. І перелякалася. Він стояв просто за її спиною, ніби чекав завершення танцю, і її знову різонув його пильний погляд. Чого він хотів? Про що здогадувався? Вона злякано поправила на собі сукню, ніби намагаючись захистити від нього груди. Його мовчання було таким же затятим, як і погляд.

– Будемо йти додому? – несміливо запитала вона.

– Так, – його голос звучав суворо і вимогливо.

Він пішов уперед. І вона знову побачила перед собою загрозливо широку потилицю. Чоловік подав їй шубу, але її не переставало морозити. Додому вони їхали мовчки. Вона не наважувалася промовити ні слова. Її муляло неясне передчуття нової небезпеки. Тепер небезпека загрожувала їй з усіх боків.

Цієї ночі їй наснився страшний сон. Тихо звучала якась незнайома музика, вона зайшла до яскраво освітленої зали з високою стелею і опинилася посеред натовпу. До неї підійшов якийсь юнак, обличчя якого здавалося знайомим, хоча вона так і не змогла його впізнати, взяв її попід руку і повів до танцю. Вона занурилася у м'яку хвилю приємності, музика підхопила і понесла її, піднявши над землею, вони танцювали, кружляючи у великих залах, освітлених золотими люстрами, які світили з такої недосяжної висоти, що здавалися зорями. Дзеркала на стінах повертали їй її власний усміх, а потім несли далі, помножений у численних відображеннях. Танець набирав темп, музика звучала все голосніше. Ірене зауважила, що юнак притискається до неї щораз тісніше, а його долоня блукає по її оголеному плечі, вона аж застогнала від болючого жадання, а її очі занурилися у його, і їй здалося, що вона нарешті його впізнала. Він здався їй схожим на одного актора, якого вона знала ще маленькою дівчинкою і в недосяжність якого була по-дитячому палко закохана. І вона вже хотіла захоплено вимовити його ім'я, але він заглушив її тихий стогін гарячим поцілунком. І вони продовжували кружляти залами, злившись у поцілунку, ніби єдине тіло. Теплий вітерець ніс їх легко й нечутно, непомітно зникла кудись стеля, і тіло знову стало невагомим, вільним від усіх обмежень й умовностей. Тут хтось поторсав її за плече. Вона затримала подих, дослухаючись, і раптом затихла музика, згасло світло, чорними тінями насунулися на неї стіни, а партнер кудись зник.

– Дай сюди те, що ти вкрала! – крикнула їй та сама жахлива жінка, вигук відбився від стін, а крижана рука ніби кліщами обхопила зап'ястя Ірене. Вона різко випросталася й почула власний крик, страшний, відчайдушний зойк жаху, вони з жінкою ще поборолися, але суперниця була сильніша, зірвала разок перлів із шиї Ірене, а разом з тим і півсукні, відкривши груди і руки, а шматки тканини звисали по боках. І раптом звідкись знову з'явилися люди – вони сходилися на крик з усіх залів, зупинялися довкола неї і глузливо розглядали її, напівоголену, а жінка кричала:

– Вона вкрала його у мене, ця зрадниця, повія.

Ірене не знала, куди їй подітися, як заховати очі, бо люди з виразами цікавості на карнавальних масках, під якими ховалися їхні обличчя, загрозливо наближалися і простягали руки до її оголеного тіла. Нарешті її напівпритомний погляд у пошуках порятунку і втечі наштовхнувся на постать чоловіка, який нерухомо стояв у дверях, а праву руку тримав за спиною. Вона закричала і побігла геть, крізь численні зали, позаду галасував жадібний натовп, вона відчувала, як шматки сукні один за одним опадають додолу, вже ледве вдавалося втримати на собі решту. У цей момент перед нею раптом відчинилися двері, вона поспіхом кинулася сходами донизу, щоб урятуватися, але там на неї вже чекала та сама підла жінка з пазуристими долонями, у своїй вовняній спідниці. Ірене відскочила вбік і, як божевільна, кинулася в невідомість, але жінка наздоганяла її, і вони бігли крізь ніч довгими мовчазними вулицями, а ліхтарі нахилялися до них і злостиво посміхалися. Ірене весь час чула ззаду за собою стукіт дерев'яних підошв переслідувачки, але, щойно повертала за ріг котрогось із будинків, просто перед нею вистрибувала звідкись та сама жінка, спершу справа, а потім і зліва, а за наступним поворотом ще дві, і так з-за кожного будинку. Вона вже завжди і всюди чекала на неї, страхітливо помножена, її неможливо було перегнати, вона встигала швидше і хапала за руку Ірене, яка вже чула підступне тремтіння в ногах, усвідомлюючи, що з хвилини на хвилину знепритомніє. Але нарешті побачила свій дім і кинулася туди, а коли відчинила двері, на порозі стояв чоловік із ножем у руці і дивився на неї уважним і пронизливим поглядом.

– Де ти була? – запитав він із прихованою погрозою.

– Ніде, – почула вона свою відповідь, а потім страшний сміх жінки ззаду себе.

– Я все бачила, я все бачила, – з реготом кричала жінка, яка знову якимось чином опинилася поряд і сміялася, наче божевільна.

Її чоловік підняв ножа.

– Рятуйте! – закричала вона. – Рятуйте!

Вона прокинулася, і її зляканий погляд наштовхнувся на очі чоловіка. Що… що це було? Вона лежала у себе вдома, у власній кімнаті, у своєму ліжку, над її головою тьмяно горіла жарівка нічної лампи, і все це їй тільки наснилося. Але чому біля неї сидів чоловік і дивився, немов на хвору? Хто засвітив лампу і чому його обличчя таке серйозне, таке нерухоме? Їй стало страшно, і вона затремтіла. Мимоволі глянула на його руки, але ножа в них не було. Помалу поверталася до тями, струшувала з себе млявість і породжені сонною уявою жахіття. Здається, їй наснилося щось погане, вона закричала вві сні і розбудила чоловіка. Але чому його погляд такий серйозний, такий невблаганно суворий?

Вона спробувала усміхнутися.

– Що… що трапилося? Чому ти на мене так дивишся? Здається, мені наснилося щось недобре.

– Так, ти дуже голосно кричала. Я почув аж у сусідній кімнаті.

"Що я кричала, чим видала себе? – з жахом думала вона. – Що він знає?" Вона не наважувалася глянути йому в очі.