Вуховертка та відьма - Джонс Діана Вінн

– Вона буде вимушена навчити мене.

Глава 6.

Наступного ранку Белла Яга, як зазвичай, кричала:

— Вставай! Давай, поспіши! Мандрагор хоче смаженого хліба сьогодні на сніданок!

Вуховертка вскочила з ліжка, вскочила у одяг, та вискочила в коридор, щоб піти у ванну кімнату. Але тут вона завмерла та витріщилась на червоного капелюха Белли Яги, що висів на вішаку.

— Ну, звичайно! – сказала вона. – Б'юся об заклад, у цьому капелюсі повинно бути її волосся!

Вона швидко зняла капелюха, і певна річ, там були дві кучеряві платиново-блакитні волосини, що причепилися до стрічки капелюха всередині. Вуховертка зняла їх та побігла у ванну кімнату, де заховала їх у свою косметичку.

— Поквапся! – крикнула Белла Яга.

"Почекаєш!", подумала Вуховертка. Вона поспішила на кухню та поклала декілька скибочок хліба у сковороду. Хліб всмоктав жир зі сковорідки а потім – згорів, незважаючи на те, що Вуховертка вилила жиру на галон[11] більше, ніж потребувало приготування.

Мандрагор витріщився на тарілку сухих чорних скибочок.

— Що це? – він перевів погляд на Вуховертку. Вона побачила червоні іскри в його очах.

— Я до цього часу ніколи не готувала смажений хліб, — сказала вона. – Хіба він не так готується?

— Ні, — сказав Мандрагор. Палаючі ями його очей звернулися до Белли Яги. – Чому ти її не навчила?

Белла Яга зблідла.

— Ну, я… е-е… кожен може приготувати смажений хліб.

— Неправда, — сказав Мандрагор. – Не дозволяйте цьому знов турбувати мене. – Він махнув рукою. Над його плечем, захвилювалося повітря. Солодкий голос сказав, нізвідки:

— Як я можу сьогодні служити своєму огидному господарю?

— Не груби, — прогарчав Мандрагор. – Можеш забрати цю їжу геть та принести мені трохи справжнього смаженого хліба зі скаутського табору у Еппінг Форест.

— Так, мій жахливий господарю, — сказав голос. Повітря що коливалось закружило. Вуховертка лише встигла блимнути очима, як згорілий хліб зник, а замість нього з'явились золотисті підсмажені скибочки. Тоді Мандрагор хмикнув та почав їсти, у жахливій могутній тиші. Белла Яга сиділа також дуже тихо. Вуховертка побачила, що Томас відповз та сховався за відро з сміттям, під раковиною, так що вона вчинила мудро, що мовчала. Сніданок, здавалось тягнувся цілий рік.

Коли сніданок, нарешті, закінчився, Белла Яга погнала Вуховертку до майстерні.

— Як ти смієш так турбувати Мандрагора! — сварилася вона. – Ти ледь не втягнула мене у неприємності!

— Ну, ви повинні були мене навчити таким речам, а не просто змушувати мене робити їх, — сказала Вуховертка.

— Не треба мені твоїх дурнуватих виправдань! – сказала Белла Яга. – Ти тут, щоб працювати. Я ж казала тобі що потребую додаткової пари рук.

"І ти її отримаєш", — люто подумала Вуховертка.

Вони почали працювати. Коли пройшло достатньо часу, щоб це виглядало природно, Вуховертка сказала:

— Мені треба у туалет.

— Робиш усе, аби роздратувати мене! – сказала Белла Яга. – Добре. У тебе рівно дві хвилини. Трохи довше і отримаєш черв'яків.

Вуховертка побігла до ванної кімнати та забрала дві волосини із косметички. Потім вона метнулась до своєї спальні. Дуже поспішаючи, вона підняла подушку, начепила дві волосини на маленький образ Белли Яги та побігла назад у ванну кімнату, щоб спустити воду у туалеті. Вона пронеслась назад до майстерні.

У майстерні стояло моторошне виття, коли вона відчинила двері. Томас проскочив поміж ніг Вуховертки та пірнув у її спальню, геть з очей.

— Що ти накоїла? — верещала Белла Яга. – Ти, лихе дівчисько, що ти накоїла?

Вуховертка двома руками прикрила рота, щоб не розсміятися голосно. Вона не помітила куди вставила додаткові руки. Вона занадто поспішала. Кінець однієї руки стирчав з лоба Белли Яги. Вона коливалась, а її пальці то відкривали, то закривали обзір очам Белли Яги. Поки Вуховертка дивилась, вказівний та великий пальці знайшли носа Белли Яги та ущипнули його. Белла Яга завила та розвернулася. Інша рука, до величезного задоволення Вуховертки, стирчала ззаду твідової спідниці Белли Яги, як хвіст. Ця рука також її ущипнула.

— Сьо ди нагоїла? – знову закричала Белла Яга, намагаючись відірвати вказівний та великий пальці від свого носа.

— Дала вам додаткову пару рук, — відповіла Вуховертка. – Лише, те, що ви хотіли.

— О-о! – вила Белла Яга. – Я надгавлю на дебе чегв'ягів!

Вуховертка виявила, що щось її швидко штовхає. Було відчуття, ніби вона прокотилася на невидимій мітлі. Штовхання притягнуло її у спальню та захлопнуло за нею, із грюкотом, двері. Вуховертка почула як клацнув замок та зрозуміла, що її замкнули у кімнаті. Вона обернулася та побачила Томаса, який стояв у її ліжку, впавши у ступор, його хутро стало дибки, а очі витріщалися.

— І залишайся гам! – ззовні закричала Белла Яга. – Залишайся з чегв'ягами!

Томас протяжно та тремтячи заскиглив та пірнув під ковдри у Вуховертчиному ліжку. Там він повзав, просувався та ліз, до поки, врешті-решт, не став абсолютно маленьким дуже пласким горбиком.

— Тобі не треба ховатися, — сказала йому Вуховертка. – Ми ж зробили те заклинання. Тепер вона не може заподіяти нам шкоду.

Але було ясно, що Томас зовсім не вірив у заклинання. Він залишався там, де був, не розмовляв та не поворухнувся навіть тоді, коли Вуховертка ткнула його. Вона зітхнула та сіла на ліжко, щоб побачити, що ж буде з тими черв'яками.

Десь через хвилину, образ Белли Яги вилетів з-під подушки та гепнувся на підлогу. Вуховертка побачила, що дві маленькі руки відпали. Вона підняла образ та спробувала встромити рученята назад. Вона спробувала встромити їх у декілька різних місць, але здавалося, що ніщо не могло їх утримати. Вуховертка зітхнула знову, так як зрозуміла, що Белла Яга якимось чином повністю знищила закляття.

Тоді прибули черв'яки. Вони з'явилися нізвідки, у великому згортку, що звивався, та впали на підлогу, біля ніг Вуховертки. Вуховертка висмикнула свої ноги з їхнього шляху та витріщилася на них. Здавалося, їх, щонайменше, було із сотню. Вони були розміром з дощових черв'яків і, як і обіцяла Белла Яга, вони були сині та фіолетові та дуже звивалися. Як зрозуміла Вуховертка, черв'яки звивалися, тому що не були щасливі на голій підлозі. Деякі з них намагалися звитися униз, крізь тріщини у дошках підлоги, щоб сховатися від денного світла.

— Наше заклинання працює, — сказала Вуховертка горбику, який був Томасом. – Черв'яки на підлозі, і не роблять нам жодної шкоди.

Горбик відмовлявся рухатися або говорити.

— Панікер[12]! – вигукнула Вуховертка. – Ти гірший за Заварного Крема.

Але, оскільки Томас все ще відмовлявся говорити чи вилазити, Вуховертка сиділа та думала про черв'яків. Вони зовсім її не турбували, як черв'яки. Але дещо турбувало її. Згодом вона зрозуміла що. Передбачалося, що черв'яки будуть у неї всередині. Якщо Белла Яга побачить, що, натомість, вони на підлозі, вона зрозуміє що Вуховертка та Томас зробили захисне заклинання. І тоді Белла Яга одразу його зруйнує.

Вуховертка роздумувала як приховати черв'яків. Єдине місце в кімнаті, де їх можна було б заховати, було усередині ліжка, але оскільки Томас дуже боявся черв'яків, це було б не добре. Але – Вуховертчині очі пробігли по викрутці, яка все ще стирчала у стіні. Отвір, який вона зробила, був як раз того

розміру, щоб крізь нього просунути черв'яка. Белла Яга, здається, ніколи не підходила до ванної кімнати, тож черв'яки могли заповзти під килимок та заховатися там, поки Белла Яга не вирішить випустити Вуховертку. Тоді вона зможе покласти їх у відро та віднести у зарослий бур'янами сад, де вони будуть щасливішими.

Вуховертка піднялася та витягла викрутку зі стіни. Тоді вона взяла найближчого синього черв'яка, що звивався, та засунула його у отвір. Черв'як охоче поліз. Він дійсно ненавидів перебування на підлозі. Як тільки він проповз, Вуховертка взяла наступного, і наступного. Вона клала черв'яка за черв'яком, почуваючись так, ніби робить добру справу. Так кожний буде щасливішим, а Белла Яга ніколи не дізнається.

Вона згодувала отвору останнього черв'яка, коли Томас виліз з-під ковдри.

— Що ти робиш? – запитав він.

— Відсилаю черв'яків, щоб сховати у ванній кімнаті, — пояснила Вуховертка.

— Ні! – завив Томас та сховався під ковдру, як щур у водостічну трубу.

— Чесно, Заварний Крем, тобто Томас! – сказала Вуховертка, коли відпустила хвоста останнього черв'яка. – Ніхто не подумає…

Стіна стала розпеченою до червоного.

Вуховертка опинилась на іншій стороні кімнати, навіть швидше ніж Томас сховався у ліжку. За розпеченою стіною роздавалося гарчання, яке дуже швидко виросло у виття та рев. Вуховертка затулила вуха. Як тільки вона це зробила, більша частина стіни зникла і у тому місці пронісся Мандрагор. Він горів чорним вогнем і був вищим ніж коли-небудь. Його очі були червоними ямами люті. Темний вогонь лився назад, з його рогів на голові.

Вуховертка виявила, що присіла під ліжком, не знаючи як вона туди потрапила.

— Черв'яки! – заревів Мандрагор. – Я ДАМ ЇЙ ЧЕРВ'ЯКІВ!

З-під ліжка, Вуховертка бачила його величезні ступні, які, зараз, здавалося, мали кігті, та залишали ями, що диміли, на підлозі, де він пройшов крізь її спальню та крізь стіну, поряд із дверима. Ревіння та напруження заповнило повітря, там де він пронісся. Підглядаючи з того місця, де вона присіла, Вуховертка побачила лускаті лапи, щурячі хвости, вкриті слизом копита, рогові кінцівки крил та багато дивніших речей, що були частинами безлічі демоні, що слідували за Мандрагором. Вона не намагалася їх розгледіти. Насправді, деякі з них змусили її заховати обличчя в долонях.

Із величезним тріскотом, Мандрагор увійшов у майстерню крізь стіну. Був такий шум, як у грозу. Вуховертка чула, як Белла Яга верещала:

— Це не я! Це не я!

Потім вона почула, як Белла Яга викрикує гнівні закляття. Тоді був гуркіт та Белла Яга просто верещала. Вуховертка бачила блиски зеленого та чорного світла.

Тоді все стихло. Це не була хороша тиша. Вуховертка залишилась, де була. Вона ані поворухнулась, ні відняла рук від обличчя, навіть коли почула, що двері її спальні відчинилися.

— Виходь, — сказав Мандрагор.

Вуховертка вилізла, дуже повільно. На її подив, не було ні спалених ділянок на підлозі, ні якихось дірок у стінах. Мандрагор стояв у дверях, виглядаючи як звичайних чоловік у поганому настрої, за винятком маленьких червоних іскор, у середині його очей.

— Вона наслала на тебе черв'яків, — сказав він.

— Так, — сказала Вуховертка, — а я поклала їх у ванну кімнату, щоб заховати.