Вуховертка та відьма - Джонс Діана Вінн

Після того, як вона обережно повісила його на вішак, жінка сказала, — Тепер, давай з'ясуємо кілька речей. Мене звати Белла Яга і я – відьма. Я привела тебе сюди, тому що мені потрібна додаткова пара рук. Якщо ти працюватимеш старанно та виконуватимеш все що тобі накажуть, як хороша дівчинка, я не зроблю тобі нічого болісного. А якщо…

Вуховертка зрозуміла, що, насправді, це буде дуже великий виклик, набагато більший ніж усе, із чим вона колись зустрічалась у Сент-Мовальді. Все було у порядку. Їй подобався виклик. І десь, у глибині її свідомості, Вуховертка завжди сподівалась, що, можливо, одного дня вона знайде людину, яка зможе навчити її магії.

— Все в порядку, — перервала вона. Якщо ви бажаєте змусити когось робити те, що хочете ви, дуже важливо почати із ним з правильного напряму. — Вуховертка все про це знала. – Гаразд, — сказала вона. — Я і не думала, що ви виглядаєте як прийомна мати. Так що це — залагоджено. Ви навчите мене магії, а я погоджуюся залишитися тут та бути вашим асистентом.

Вона могла б сказати, що Белла Яга очікувала, що доведеться залякувати та погрожувати.

— Ну, тоді це з'ясували, — сказала Белла Яга сердито. Вона, виглядала так, ніби її поставили на місце. – Тобі краще піти сюди та почати працювати. – Вона провела Вуховертку крізь ліві двері.

Вуховертка окинула оком навкруги та намагалася не дихати занадто глибоко. Вона ніколи не бачила такого брудного місця. Оскільки Вуховертка звикла до просторих кімнат та чистих відполірованих підлог Сент-Мовальду, це був справжній шок. Усе було вкрито пилом. На підлозі був своєрідний осад з бридоти, що поєднував у собі старий бруд, зелену цвіль, і залишки від заклять – які, скидалося на те, переважно, були маленькими кістками та маленькими чорними рештками гниючих предметів. Ця бридота піднімалася угору в одному кутку, в якому був прилаштований, на висоті, іржавий чорний казан, під яким мерехтіло зелене полум'я. Запах від згорання був жахливим. Смердючіші речі, як от курні пляшки та старі коричневі пакети, лежали поруч, деякі з них пролилися на довгий брудний стіл, або були кинуті у безладі на полицях. Всі миски, чаші та глеки, складені на підлозі, були вкриті брудом або коричневим слизом.

Вуховертка закрила ніс від запаху, розмірковуючи чи дійсно для чаклунства потрібно так багато гниючих речей. Вона подумала, що коли навчиться достатньо, то стане новим видом відьми – чистюнею. Між тим, вона оглянула все навколо та була спантеличена тим, що кімната, здавалася величиною, щонайменше, у цілий котедж.

Белла Яга усміхнулась, глянувши на Вуховертчин вираз обличчя.

— Давай, дівча, — сказала вона. – Ти тут не для того щоб витріщатися. Якщо тобі не подобається, можеш пізніше тут прибрати. А зараз я хочу, щоб ти, за цим столом, перетерла у порох щурячі кістки для мене. – Коли Вуховертка йшла до столу, а її щиколотки заплуталися в двох мертвих зміюках, Белла Яга повідомила, — У цьому домі одне велике правило. Ти маєш одразу його запам'ятати. За жодних умов ти не повинна турбувати Мандрагора.

— Ви маєте на увазі чоловіка із рогами? — мовила Вуховертка.

— В нього немає рогів! – сердито відказала Белла Яга. – Принаймні, більшість часу. Вони з'являються, коли його турбують.

— А що ще трапляється, коли його турбують? – запитала Вуховертка. Їй здалося, що Белла Яга здригнулась від самої лише думки.

— Жахливі речі, — сказала вона. – Якщо тобі пощастить, ти цього не дізнаєшся. А зараз – до роботи.

Незабаром, Вуховертка стукала тяжким товкачем в невеликій кам'яній чаші. Спочатку маленькі кістки у чаші хрустіли: "хрусть-хрусть". Після години праці, вони стали білим порохом, що шурхав: "сплаф-сплаф", але Белла Яга сказала, що порох має бути дрібнішим за дрібніше борошно, і змушувала Вуховертку продовжувати перетирати. До цього часу, руки Вуховертки боліли і їй було нудно. Белла Яга не казала навіщо потрібно перетирати порох. Вона взагалі, не відповідала на жодне Вуховертчине питання.

Вуховертка досить чітко зрозуміла, що Белла Яга не збирається навчати її магії. Вона лише хотіла, щоб Вуховертка виконувала тяжку роботу. Вуховертка знала, що щось із цим зробить, так скоро, як дізнається достатньо про Беллу Ягу та про її котедж та про всі її засоби. Так що Вуховертка перетирала порох, тримаючи очі та вуха відкритими.

Єдиною живою істотою у майстерні був чорний кіт, який весь час жалюгідно ховався в теплі, позаду іржавого казану. Час від часу, Белла Яга водила пальцем по сторінці сальної маленької книжки, на столі біля неї, та бурмотіла:

— Тепер треба кликати домочадця, — тоді вона йшла до казана та кричала, — Давай, Томас! Зараз твоя черга!

Томас завжди намагався втекти. Одного разу Белла Яга схопила його після лише короткої бійки, але у більшості випадків, він бігав навколо стін майстерні, а Белла Яга гупала за ним, галасуючи:

— Роби, що тобі наказано, Томас, або натравлю на тебе черв'яків!

Коли вона ловила Томаса, то йшла до столу, тримаючи його за загривки та кидала поруч із сальною книгою. Томас сидів там сердитою кошлатою купкою, поки Белла Яга закінчувала частину заклинання. Тоді він знову втікав за казан.

Вуховертка бачила, що всі заклинання Белли Яги знаходяться у сальній книжці. Звідти, де стояла Вуховертка, вона нагадувала книгу рецептів кухаря з Сент-Мовальду, окрім того, що ця книжка була бруднішою. Коли Белла Яга загупала за Томасом по кімнаті втретє, Вуховертка продовжувала орудувати однією рукою та притягнула книжку ближче, іншою рукою. Все ще стукаючи однією рукою, вона перегорнула сторінки.

"Заклинання, щоб отримати перший приз на виставці собак", ось над чим в даний момент працювала Белла Яга. Наступним було: "Знищити жоржини сусіда", а на сторінці після нього було: "Любовне зілля, щоб зачарувати сусідського хлопця". У цей момент Белла Яга прокрокувала до столу, тримаючи згорнувшогося, звисаючого Томаса. Вуховертка поспішно штовхнула книгу назад, на іншу сторону столу, та продовжила розтирати порох обома руками.

До вечері, Вуховертка побачила близько чверті заклинань у книзі, але жодне з них не могло принести користі їй. Вона деякий час розмірковувала над заклинанням: "змусити скейтборд робити трюки", але, хоча це й звучало весело, здається, воно ніяк не могло зупинити Беллу Ягу, зробити щось жахливе Вуховертці, якщо випаде така нагода. А їй не заважало б мати таке заклинання, розмірковувала Вуховертка, слідуючи за Беллою Ягою, по коридору, на кухню. Вона повинна бути захищеною від Белли Яги, перш ніж та зможе щось зробити.

На подив Вуховертки, кухня була звичайною кухнею, цілком теплою та затишною, а на столі, накритим на трьох, стояла гаряча вечеря. Під столом, на тарілці була велика риба, яку Томас швидко з'їв. Вуховертка подивилась на Мандрагора. Він маячив на стільці, з іншого боку столу, читаючи велику книгу у шкіряній обкладинці. Виглядав він як звичайний чоловік у поганому настрої. Тим не менш, він не виглядав як чоловік, що отримав вечерю.

— І що демони принесли сьогодні? – запитала Белла Яга, ясним улесливим голосом, яким вона, здавалося, завжди розмовляла із Мандрагором.

— Пиріг та смажену картоплю з вокзального буфету зі Сток-он-Трент, — загарчав Мандрагор, не піднімаючи голови.

— Ненавиджу пиріг зі станції, — сказала Белла Яга.

Мандрагор підняв голову. Його очі були як темні ями. Іскри червоного вогню світилися у глибині кожної ями.

— Це моя улюблена їжа, — сказав він. Іскри в його очах замерехтіли та виросли.

Тоді Вуховертка цілком зрозуміла, чому вона не повинна турбувати Мандагора. Вона була рада, що він, здається, навіть не помітив її.

Глава 3.

На наступний день, або десь так, Вуховертка з'ясовувала, все що могла, про Тринадцятий будинок на Липневій вулиці. Це було дивне місце. Для початку, здавалося, що, виходу з будинку не було. Зсередини, вхідних дверей не існувало. Там де вони мали б бути, була лише гола стіна. Вуховертка могла бачити охайний садок, з вікна своєї порожньої спальні, але коли вона спробувала відчинити вікно, то з'ясувала, що воно взагалі не відчинялося. Скло було вбудовано просто у стіну.

Вуховертка вирішила відноситися до цього як ще до одного виклику, та знайти інший вихід. У частину саду позаду будинку, вона могла потрапити досить легко. Шлях туди пролягав крізь кухню, прямо в буйство бур'янів. Белла Яга постійно відсилала Вуховертку туди – зібрати кропиву або ягоди бріонії [7] або беладону. Щоразу, Вуховертка прокладала собі шлях крізь високу кропиву та чортополох, до нового місця в плетінні гігантських ожин, по краях саду, але це призводило лише до того, що рослини болюче жалили та залишали подряпини.

— Так ти звідси не виберешся! – сказала Белла Яга, підступно сміючись.

— Чому? – запитала Вуховертка.

— Тому що Мандрагорові демони охороняють, певна річ, — відказала Белла Яга.

Вуховертка кивнула. Це був ще один виклик. Вона почала розуміти, що їй доведеться, змусити також і Мандрагора робити те, чого хоче вона, і це буде нелегко виконати, не турбуючи його.

Вона продовжувала досліджувати. Котедж був значно більший всередині, ніж виглядав ззовні, так що було багато чого обслідувати. Двері поруч із Вуховертчиною кімнатою вели до ванної кімнати. Вона була звичайна, така як кухня. Скоро Вуховертка з'ясувала, що була єдиною, хто турбувався митися та чистити зуби. Як тільки вона у цьому упевнилась, то почала панувати у ванній кімнаті та причепила світлини Заварного Крему та місіс Бріггз до дверей шафки.

Двері за ванною кімнатою вели у величезну кімнату, повну книг, у шкіряних обкладинках, як ті, що Мандрагор читав за вечерею. Двері в кінці коридору, поруч із дверима на кухню, відчинялись у темне місце з бетонною підлогою, що смерділа так, ніби там щось здохло. Вуховертка зробила

глибокий вдих, затисла носа, та навшпиньках підійшла до дверей в іншому кінці. Місце за ними було схоже на церкву, але там стояло авто – маленький Сітроен – припарковане між стовпами, в середині. Інших дверей там не було. Вуховертка припустила, що це гараж. Вона повернулася назад, радше роздратована.

Крім цих кімнат та майстерні Белли Яги, кухня була єдиною кімнатою, що вдалося віднайти Вуховертці. Зайшовши на кухню першого ранку, вона знову здивувалася наскільки звичайною та була.