Вуховертка та відьма - Джонс Діана Вінн

Томас сидів на підвіконні, гріючись на сонечку, підігнувши під себе передні лапи, зовсім як звичайний кіт. Біля плити Белла Яга смажила бекон та яйця.

— Дивись уважно, — сказала Белла Яга Вуховертці. – Я очікую, що ти готуватимеш сніданок у майбутньому.

— Добре, — сказала Вуховертка. – А де ви спите? Я не знайшла двері у вашу спальню.

— Не пхай носа у чужі справи, — відказала Белла Яга.

— А що ви мені зробите? – запитала Вуховертка.

Їй здалося, що Белла Яга не очікувала такого питання. Вона виглядала застигнутою зненацька та пригрозила тією ж самою загрозою, що використовувала для Томаса.

— Я натравлю на тебе черв'яків, — а потім вона зрозуміла, що треба б було налякати Вуховертку як слід. І вона додала, — великих синіх та фіолетових черв'яків, що звиваються. Так що бережися, дівчинко моя!

Вуховертка не зважала. Вона була тихою та слухняною в майстерні весь день. Белла Яга поставила її різати кропиву, товкти отруйні ягоди, та різати шкіри змій у тонесенькі смужки. Після обіду завжди треба було перераховувати компоненти, крупинки солі або очі тритонів. Вуховертка знову була роздратована. За перші два дні їй вдалося зазирнути у книгу заклинань лише чотири рази, і виглядало на те, що лише одне закляття більш менш могло бути корисним, під назвою "Загострити очі на ніч". Поки Вуховертка розмірковувала, яким чином можна використати це заклинання, вона уважно спостерігала що Белла Яга робить із усіма тими речами, що Вуховертка перетирала та різала. Це виглядало цікавим та – легким. Деякі речі були зварені у казані, а потім перетерті старим брязкаючим електричним міксером у лосьйони. Інші були обережно загорнуті у невеличкі згортки з листя беладони, які Белла Яга потім зав'язувала у спеціальні вузли смужками зміїної шкіри. Вуховертці також хотілося б спробувати зробити це.

— Що погано у магії, так це жахливий запах, — сказала собі Вуховертка вночі, коли залишилась у своїй спальні. Вона зітхнула. Навіть думка про те, що вона власноруч робить справжні заклинання, не замінювала їй Сент-Мовальда. Вона жахливо скучила за Заварним Кремом. І вона не звикла спати вночі на самоті. В Сент-Мовальді спальні були на декілька дітей, із рядами ліжок. Але найбільше вона сумувала за тим, що не може піти до кухаря та попросити того, чого вона хоче на вечерю. – Я думаю, я була така сама як Мандрагор. – Вуховертка зітхнула. – Тільки у нього є демони, щоб приносити те, чого він хоче, щасливець!

Єдине, що не давало їй дійсно почуватися нещасною, був кіт – Томас. Якимось чином він відкрив її двері, – навіть незважаючи на те, що Вуховертка точно знала, що щільно зачинила їх, — та стрибнув у її ліжко, де розмістився на її ступнях та замуркотів. Вуховертка погладила його. Його хутро було м'яке та розкішне та цілком чисте, незважаючи на те, що він просиджував за казаном цілий день. Його муркотіння та бурчання крізь її пальці на ногах, було таке заспокійливе, що Вуховертка багато із ним розмовляла. Декілька разів вона обмовилась, та назвала його Заварним Кремом. Це настільки її розвеселило, що вона дістала приладдя для малювання та написала дуже лихий малюнок Белли Яги. Вона намалювала різні очі Белли Яги, її блакитне волосся та пурпурову помаду, а зморщене обличчя зробила найпотворнішим, як могла. Після цього, її настрій значно покращився. Вранці, вона приколола малюнок на шафку у ванній кімнаті, і все ще почувалася прекрасно.

Наступної ночі Томас прийшов до Вуховертки знову. Вуховертка погладила його. Потім вона почала малювати Мандрагора, настільки величезного та хмурого та жахливого, як тільки могла. Вона намалювала цяточки червоного всередині його очей та додала роги – але чомусь вони були більше схожими на вуха віслюка. Вона б залюбки намалювала поруч демона або когось такого, але вона не знала як виглядають демони, тож вона повернулася до обличчя Мандрагора, намагаючись зробити його якнайжахливішим. Але весь час її відволікало дивне світло в стіні спальні. Воно виглядало так, ніби стіна червоніла, або усередині її було полум'я.

— Що це? – сердито сказала вона, після того як зробила помилку у Мандрагоровому роті втретє.

— Це Мандрагор, — відповів Томас. – Його лігво з іншого боку цієї стіни.

Вуховертка впустила фломастер та витріщилася на кота. Його круглі світло-зелені очі дивились на неї спокійно.

— Ти…е-е…ти розмовляєш! – сказала вона.

— Звичайно, — мовив Томас. – Хоч і не часто. Я думаю, тобі варто припинити малювати. Це починає турбувати Мандрагора.

Вуховертка швидко заховала папір та фломастери.

— А ти знаєш заклинання? – запитала вона.

— Неабияку кількість. Більше ніж ти, — сказав Томас. – Я бачив, як ти зазирала у її книгу. Те, що тобі потрібно, ближче до кінця. Хочеш я покажу тобі?

— Так, будь-ласка! – вигукнула Вуховертка.

Глава 4.

— Хвилинку, — додала Вуховертка. – Як кімната Мандрагора може бути з тієї сторони стіни? Там же ж ванна кімната.

Томас вже майже піднявся, витягнувши свої ноги. Він подивився на неї понад своїм гладким чорним плечем.

— Так, я знаю, — сказав він. – Але так воно і є, тим не менш.. – Він закінчив розтягування та точіння кігтів о ковдру. – Йдемо? – запитав він та стрибнув на підлогу.

Вуховертка потупотіла за ним, з кімнати та через коридор. Двері майстерні були замкнені. Але Томас потягнувся угору та заточив кігті біля дверної ручки. Двері тихо відчинилися. Вуховертка намацала вмикач світла та вони вповзли у майстерню.

— Огида! – закричала Вуховертка, коли відчула слиз під своїми босими ногами.

— Тихо. Ти зможеш злизати його пізніше, — Томас скочив на стіл та схопив лапами сальну маленьку книжку. – Відкрий вкінці, та перегортай наперед, поки я не скажу зупинитись, — сказав він.

Вуховертка зробила, як він сказав. Вона перегорнула від: "Як наслати тьму черв'яків" – це вона перегорнула швидко, бо Томас почав здригатися, — до "Гроза, щоб знищити церковне свято", а потім до: "Заклинання, щоб автобус приходив вчасно" та "Захистити тіло від всякої магії", і …

— Тримай там, — наказав Томас. – Це наше. Якщо ми його застосуємо, то вона не зможе нам нашкодити.

Вуховертка подивилась. Закляття займало дві сторінки дрібнесенького почерку.

— Але Заварний Крем, тобто Томас, у ньому ж сотні компонентів!

— Всі вони знаходяться десь у цій кімнаті, а в нас ще ціла ніч, — сказав Томас. – Починаймо. – Він сів перед книгою, хвіст загорнувся навколо передніх ніг та м'яко посмикувався. – Для першої стадії тобі треба: порох з щурячих кісток, очі тритонів, і добре порізана жаба. Поки ти це робиш, можеш почати нагрівати блекоту чорну[8] — тобі треба нагріти із нею три волосини з хвоста кішки, і я сподіваюсь ти вирвеш їх ніжно.

Добру половину ночі Вуховертка ковзала туди-сюди по слизу, працюючи важче, ніж за весь час, коли вона працювала на Беллу Ягу вдень. Томас сидів, схилившись над книгою так, ніби від спостерігав за мишачою норою, називаючи наступні компоненти для заклинання.

— Зараз беладона – це четверта пляшка з цього боку, не така запилена як інші. Накрапати три краплі у блекоту чорну. – Приблизно в середині він сказав, — потрібен домочадець. Нічого страшного. Я тут.

— Що це означає? – роззявила рота Вуховертка. У цей момент вона розтирала слизово-жирну субстанцію однією рукою, а іншою перемішувала клейку зелену суміш із іншими, так, ніби від цього залежало її життя. Можливо так воно і було, подумала вона. Белла Яга не їй цього не вибачить, якщо дізнається.

— Домочадець, це кіт або інша тварина, яка є помічником відьми, — пояснив Томас. – Тварина повинна бути поруч із закляттям, щоб воно працювало. Та, — додав він самовдоволено, — чорний кіт є найкращим у цьому.

— Тоді чого ти весь час втікаєш? — здивувалася Вуховертка, розтираючи та перемішуючи. Це було схоже на спробу погладити голову та потерти живіт одночасно.

— Тому що мені не подобаються заклинання, які вона робить, — відізвався Томас. – Вони змушують мене почуватися так, ніби хтось гладить мене проти хутра. Зараз додати одну краплю трояндового еліксиру у зелену суміш.

Саме перед закінченням, виник неприємний момент, коли Томас прочитав:

— Змішайте усе разом у великому казані та вимовіть слова.

— Які слова? – запитала Вуховертка, схилившись за Томасом, щоб подивитися. У книзі не було написано жодного слова. "Після вимовляння слів закляття розпочне працювати, розмажте отриману мазь по всьому вашому тілу". – ЯКІ СЛОВА? – закричала Вуховертка. – Тут не сказано!

— Заспокойся! – кинув Томас, який і сам виглядав дещо знервовано. — Це мають бути слова, які все з'єднають. Я чув як вона вимовляє зо шість різних слів. Гадаю, я зможу згадати…

— Тобі б краще згадати, Заварний Крем… тобто Томас! – сказала Вуховертка. – Після всього що я зробила! Скажи всі слова. Кожні, які ти коли-небудь чув!

— Добре, — сказав Томас, роздратовано махаючи хвостом. – Але за умови, якщо ти перестанеш називати мене Заварним Кремом. Тобі треба повторювати їх за мною точно так, як я їх вимовлятиму. Ти тут відьма, а не я.

Тож Вуховертка розмішала суміш та уважно слухала усі ті дивні слова та звуки, що вимовляв Томас. Вона намагалася вимовити кожне з них точно так, як це робив він, а це було не так вже й легко. Деякі звуки були занадто дивні. Але вона думала, що закляття запрацювало. Суміш була якогось рожевого коліру, коли вона вилила та висипала усі компоненти у казан, але коли Вуховертка все перемішала та промовила слова, суміш стала безбарвною та ледь пахнула трояндами. Вона дуже здивувалась, коли Томас замовчав, він раптом повалився на спину та корчився на столі, розмахуючи всіма своїми лапами.

— Щось не так? – запитала вона з тривогою.

— Ні! – паралізуючи промуркотів Томас, — Просто… просто… деякі звуки – це моя лайка, бо я не міг згадати слова!

Вуховертка зрозуміла, що так він сміявся, як сміються коти.

— Сподіваюсь, воно все-таки працює, — сказала вона. — Що мені робити зараз? Розмазати по собі?

Томас досить швидко скочив на чотири лапи.

— Так, але спочатку намасти мене, — сказав він. – Я так само важко працював. І з мене вже досить її черв'яків – вона насилала їх щоразу, коли була роздратована

Це здавалося справедливим. Вуховертка відщипнула дві великі купки безбарвної пасти та ретельно натерла нею Томаса, поки його чорне хутро не стало повністю замазаним вологою пастою, аж до шкіри.