Кохання під час холери - Маркес Габріель Гарсіа
Втім, чимало людей, настроєних куди менш прихильно до нього, людей, які жили з ним поряд, які знали його таємничі повадки, його потяг до чернечого вбрання та рідкісних парфумів, мали підозру, що, знаючи кохання, він не знав жінки. Флорентіно Аріса здогадувався про це, але не робив нічого, щоб розвіяти такі припущення. Сару Нор'єгу теж мало обходила його потайна поведінка. Так само, як і безліч інших жінок, з якими він кохався і які давали йому втіху і одержували втіху від нього, не люблячи його, вона сприймала його таким, яким він був насправді: чоловіком, котрий прийшов і піде.
Зрештою він почав приходити до неї о будь-якій порі дня, а найчастіше в неділю вранці, коли обоє були цілком вільні. Та хай би навіть вона щось робила, вона все кидала і віддавалася йому, прагнучи зробити його щасливим у величезному старовинному ліжку, яке завжди чекало на нього і в якому вона ніколи не дозволяла йому жодних літургічних формальностей. Флорентіно Аріса не розумів, як самотня жінка без минулого могла бути такою обізнаною в усьому, що стосувалося чоловіків, або як могла вона рухати своїм велетенським, як у косатки, тілом з такою легкістю та ніжністю, мовби плавала у воді. Вона пояснювала це тим, що кохання в більшій мірі, аніж будь-що інше, це талант, даний нам від природи. "Або людина народжується цілком обізнаною, або вона ніколи цього не знатиме", — казала вона. Флорентіно Аріса корчився від запізнілих ревнощів, здогадуючись, що вона, мабуть, куди більш терта, аніж прикидається, але мусив проковтнути цю слушну підозру, бо, зрештою, він казав їй, як і всім іншим, що вона в нього єдина коханка. Серед інших речей, що були йому тут не дуже до вподоби, він мусив також змиритися з присутністю в ліжку розлюченого кота, якому Сара Нор'єга взувала чобітки на лапи, аби він не розтерзав їх пазурями, поки вони віддавалися любощам.
Проте не менше, ніж підстрибувати в ліжку до цілковитого виснаження, їй подобалося поєднувати труди кохання зі служінням культу поезії. Вона не тільки мала дивовижну пам'ять на популярні в ті часи сентиментальні вірші, новинки яких продавали на вулицях у книжечках за два сентаво, а й мала звичай приколювати до стіни поезії, що подобалися їй найдужче, аби читати їх уголос о будь-якій годині дня і ночі. Вона переписала подвійним одинадцятискладовиком учбові тексти з добрих манер та громадянського виховання, на зразок тих, якими користувалися для вивчення орфографії, проте не змогла домогтися офіційного схвалення. Такою сильною була її пристрасть до декламації, що часто вона читала вірші вголос під час любощів, і Флорентіно Арісі доводилося силоміць запихати їй у рота соску, як ото запихають дітям, щоб вони перестали плакати.
В самому розпалі їхніх взаємин Флорентіно Аріса ніяк не міг вирішити для себе проблему, який же стан слід вважати коханням — чи бурхливі двобої в ліжку, чи спокійні недільні надвечір'я, — і Сара Нор'єга заспокоїла його тверезим аргументом: мовляв, усе, що вони роблять голими, — це кохання. Вона висловилася так: "Духовне живе вище талії, а кохання плотське — нижче". Це означення надихнуло Сару Нор'єгу створити вірша про розділене кохання, якого вони, й написали в чотири руки і якого вона представила на четвертий конкурс поетів, переконана, що ніхто досі не подавав журі такого оригінального твору. Але й ці змагання вона програла.
Вона була вкрай розлючена, коли Флорентіно Аріса проводжав її додому після того конкурсу. І з якоїсь непоясненної причини вона вбила собі в голову, що то Ферміна Даса влаштувала проти неї підступ, аби позбавити її заслуженої нагороди за вірш. Флорентіно Аріса не звертав на неї уваги. Після вручення призів він був у похмурому настрої, бо давно не бачив Ферміну Дасу, і в той вечір йому видалося, що вона дуже й дуже змінилася; уперше так упадав у вічі її материнський стан. Це не могло бути для нього новиною, адже він знав, що син уже ходить до школи. А проте її материнський вік раніше не здавався йому таким очевидним, як того вечора, — про це свідчив і її потовщений стан та легка задишка при ході, і зриви в голосі, коли вона зачитувала список премійованих.
Намагаючись упорядкувати свої спогади, він заходився гортати альбоми з вирізками поетичних конкурсів, поки Сара Нор'єга клопоталася приготуванням їжі. Дивився на журнальні хромолітографії, на пожовклі поштові листівки, з тих, які продавали на згадку в під'їздах крамниць, і це була наче примарна мандрівка у його власне життя, що раптом постало перед його очима як суцільна омана. Доти він плекав ілюзію, що минав світ, минали звичаї, минала мода — а вона лишалася незмінною. Але в той вечір він уперше на власні очі переконався, що життя невблаганно минає і для Ферміни Даси, минає і для нього, і йому лишається тільки одне: чекати. Ніколи він ні з ким про неї не розмовляв, знаючи, що не зможе вимовити її ім'я і приховати блідість губів. Але в той вечір, поки він гортав альбоми, як часто гортав, збавляючи нудьгу недільних посиденьок, Сара Нор'єга неуважно кинула репліку, від якої кров застигла у нього в жилах.
— Це повія, — сказала вона.
Вона мовила це мимохідь, побачивши краєм ока гравюру костюмованого балу, на якому Ферміна Даса була вбрана чорною пантерою, і не треба було ніякого підтвердження, щоб Флорентіно Аріса відразу зрозумів, про кого йдеться. Боячись якого-небудь відкриття, що перевернуло б йому все життя, він поквапився обережно виступити на захист звинуваченої. Мовляв, він знає Ферміну Дасу, правда — здалеку, вони тільки зрідка віталися, і йому нічого не відомо про її інтимні справи, але він певен, що це жінка чудова, яка вийшла з дна й піднеслася тільки завдяки своїм високим чеснотам.
— Завдяки вигідному шлюбові з чоловіком, якого вона не кохає, — відрубала Сара Нор'єга. — Це найганебніший спосіб бути повією.
Менш грубо, але не менш невблаганно сказала приблизно ці самі слова Трансіто Аріса, коли намагалася втішити сина в його розпуці. Схвильований до глибини душі, він не знайшов слушної відповіді на нещадне зауваження Сари Нор'єги і спробував повернути розмову на іншу тему. Але Сара Нор'єга не дала йому цього зробити, аж поки не вилила все своє роздратування проти Ферміни Даси. Якийсь спалах інтуїції, незбагненний для неї самої, переконав її в тому, що Ферміна Даса очолила змову з метою позбавити її призу. Вона не мала жодних підстав для такого припущення: вони не були знайомі, ніколи не зустрічалися, і зрештою Ферміна Даса не мала анінайменшого стосунку до присудження конкурсних нагород, навіть якби була посвячена в його таємниці. Проте Сара Нор'єга заявила рішучим тоном: "Ми, жінки, володіємо даром провидіння". І цим поклала край суперечці.
Від тієї миті Флорентіно Аріса почав дивитися на неї іншими очима. Також для неї роки минали. Її плодюче єство безславно засихало, кохання виливалося з неї у схлипуваннях, а повіки почали відкидати тіні старечого смутку. Вона була квіткою вчорашнього дня. Крім того, розлючена поразкою, вона мала необережність геть утратити почуття міри. Вона була в нестямі й, поки вони їли розігрітий рис із кокосовим горіхом, стала з'ясовувати, який внесок зробив кожен з них у знехтуваного журі вірша, підраховуючи, скільки кому належало б пелюсток із "Золотої орхідеї". То не вперше розважали вони себе подібними пустими суперечками, але в той вечір він скористався з нагоди, щоб роз'ятрити щойно відкриту рану, і суперечка перейшла в затяту дріб'язкову сварку, яка розбудила в їхніх душах усі кривди, накопичені майже за п'ять років розділеного кохання.
За десять хвилин до дванадцятої Сара Нор'єга стала на стілець і підтягла гирю маятникового годинника, нагадавши йому в такий спосіб про пізній час і, можливо, бажаючи без слів натякнути, що йому пора йти. І тоді Флорентіно Аріса відчув гостре бажання підрубати під самий корінь ці взаємини без кохання; проте йому хотілося влаштувати так, щоб останнє слово лишилося за ним, — так надалі він робитиме завжди. Благаючи Бога, щоб Сара Нор'єга попросила його залишитись у її ліжку, і тоді б він сказав їй "ні", мовляв, усе між нами скінчено, він покликав її, щоб вона сіла з ним поруч, коли підтягне гирю годинника. Та вона воліла сісти віддалік, у кріслі для гостей. Тоді Флорентіно Аріса простяг їй змочений у бренді вказівний палець, щоб вона посмоктала його, — їй подобалося робити так перед любощами. Та вона відхилилася…
— Не треба зараз, — сказала. — Я чекаю гостя.
Відколи Ферміна Даса дала йому відкоша, Флорентіно Аріса навчився завжди залишати за собою право на остаточне рішення. За менш прикрих обставин він би не облишив атаки на Сару Нор'єгу, переконаний, що закінчить ніч, качаючись із нею в ліжку, бо вважав, що жінка, яка віддалася чоловікові один раз, віддаватиметься йому щоразу, коли він цього захоче, треба тільки зуміти розбудити її жагу. Чого він тільки не витерпів задля цього принципу, переступав через усе навіть у найбрудніших справах кохання, аби тільки не залишати жодній жінці, народженій жінкою, нагоди прийняти останнє рішення. Але в ту ніч почув себе таким приниженим, що одним духом вихилив бренді, усім своїм виглядом показуючи, як він роздратований, і пішов не попрощавшися. Більше вони ніколи не бачилися.
Взаємини з Сарою Нор'єгою були одними з найтриваліших і найпостійніших у житті Флорентіно Аріси, хоча не єдиними за ті п'ять років. Коли він зрозумів, що йому з нею добре, а надто в ліжку, проте ніколи вона не замінить йому Ферміни Даси, знову почалися для нього ночі ловів і він намагався так розподілити свій час і сили, щоб йому вистачило їх на все. А втім, Сара Нор'єга спромоглася на чудо полегшити йому на якийсь час життя. Принаймні тепер він міг жити, не бачачись із Ферміною Дасою, не те що раніше, коли о будь-якій годині кидав усе, хай там що робив, і кидався шукати її, скоряючись тільки невиразним спонукам свого передчуття, на найнеймовірніших вулицях, у місцях, де вона ніяк не могла бути, блукаючи навмання з гнітючим смутком у грудях і знаючи, що не буде йому полегкості, поки він не побачить її бодай на мить. Розрив із Сарою Нор'єгою, навпаки, розвередив приспану тугу, і він знову спізнав почуття, якими жив, коли сидів на лаві в парку та без кінця перечитував одні й ті самі вірші, але тепер до цих почуттів додалося нетерпляче очікування того дня, коли доктор Хувенал Урбіно помре.
Він уже давно знав, що йому судилося ощасливити вдову, а вона мала ощасливити його, і не бачив у цьому проблеми.
