Срібні ковзани - Додж Мері Мейпс

Ні-ні… встигнеш і завтра, якщо вийдеш рано-ранесенько.

— Рано-ранесенько! — підхопив Рафф. — Ні, Мейтьє, на завтра відкладати не можна. Він мусить рушати негайно!

У фроу майнула на мить думка, що Раффове одужання стає досить сумнівним благом: її слово вже не єдиний закон у цій господі. На щастя, прислів'я "Покірна дружина — мужу господиня" пустило глибоке коріння в її душі і, поки матуся міркувала, воно розквітло буйним цвітом.

— Гаразд, Раффе, — сказала вона всміхаючись. — Адже ж Ганс не тільки мій, але й твій син… Ох, і неспокійна ж у мене сім'я, панове!..

Пітер витяг довгого ремінця з своєї кишені.

Віддаючи його Гансові, він сказав стиха:

— Я не дякуватиму вам, Гансе Брінкере, за те, що ви позичили мені цю річ. Такі хлопці, як ви, не потребують подяки… Але я не можу не сказати, що ви зробили мені величезну послугу, і я цього ніколи не забуду. Тільки в ту мить, як ми побігли втретє, — додав він, сміючись, — я зрозумів, як страшенно мені хотілося перемогти.

Ганс засміявся теж, — це допомогло йому приховати своє зніяковіння, а обличчю його охолонути трошки. Чесним та великодушним юнакам, отаким, приміром, як Ганс, властива вельми прикра звичка — ні сіло ні пало червоніти.

— То пусте, мінгеере, — сказала матуся, намагаючись визволити сина з ніякового становища. — Таж хлопець від щирого серця хотів, щоб ви перемогли на змаганнях; їй-право, хотів! Я знаю!

Це допомогло чудово.

— Ах, мінгеере, — похопився сказати Ганс, — я з самого початку відчув, що з моїми ногами коїться щось непевне; краще було вийти зі змагань, раз я не мав ніяких шансів на перемогу.

Тепер уже Пітер, видимо, зніяковів.

— Ми, мабуть, розходимося в поглядах щодо цього. Дещо в цій справі мене бентежить. А втім, — надто пізно, тепер уже нічим не зарадиш… Проте ви вчинили б мені велику ласку, коли б…

Кінець своєї промови Пітер виголосив так конфіденційно, шо я не можу його переповісти. Досить буде сказати, що Ганс, мов опечений, відскочив назад, а Пітер, почервонівши з великого сорому, пробубонів, що, мовляв, хай вони лишаються в нього, раз уже він переміг на змаганнях, але що "це несправедливо".

Тим часом ван Моунен кашлянув, нагадуючи Пітерові, що їм уже час іти, лекція-бо скоро почнеться. В цю хвилину Бен поклав щось на стіл.

— Ах, — скрикнув Пітер, — я й забув, що маю виконати ще одне доручення! Ваша сестра побігла так швидко, що пані ван Глек не встигла віддати їй футляра для ковзанів.

— Ай-яй-яй! — промовила матуся Брінкер, хитаючи головою і з докором дивлячися на Гретель. — Я певна, що вона була недосить гречна.

(Проте матуся мала собі на думці зовсім інше: як на її погляд — небагато хто з жінок може похвалитися такою милою та любою дочкою!)

— Аж ніяк! — засміявся Пітер. — Вона вчинила саме так, як слід… побігла додому зі своїми цілком заслуженими скарбами… Кожен на її місці зробив би те ж саме! Ну, ми не затримуватимемо вас, Гансе, — додав він, повертаючись до Ганса; але той немов забув за гостей. Він нахилився до батька й схвильовано стежив за ним очима.

Тим часом Рафф, заглиблений у думки, говорив пошепки:

— Томас Хіггс… Томас Хіггс! Так, це вірно, — ім'я я згадав. Ех, коли б мені пригадати й назву міста!

Футляр для ковзанів був дуже гарний: з червоного сап'яну й оздоблений сріблом. Навіть коли б чарівниця-фея дмухнула на його малесенького ключика або сам Дід Мороз розмалював футляр чудовими візерунками, то й тоді він не став би кращий. Зверху блискучими літерами було написано: "Найпрудкішій". Всередині він був обкладений оксамитом, а з одного боку стояв штамп із прізвищем та адресою фабриканта.

Гретель подякувала Пітерові невимушено й просто; дуже щаслива й зніяковіла, не знаючи, що їй іще зробити, вона взяла футляра й уважно обдивилася його з усіх боків.

— Його зробив мінгеер Бірмінгам, — сказала вона трохи згодом, червоніючи й тримаючи футляра перед очима.

— Бірмінгам! — скрикнув Ламберт ван Моунен. — Це ж назва одного міста в Англії. Покажи-но мені… Ха-ха-ха! — засміявся він, нахилившись до вогню й пильно роздивляючись штампа. — Не дивно, що ти так подумала; але ж ти трохи помилилася. Футляра зроблено в Бірмінгамі, а прізвище фабриканта виведено дрібненькими літерами. Гм! Вони такі дрібні, що їх важко прочитати… Ні, не можу розібрати!

— Дай-но, я спробую! — сказав Пітер, заглядаючи через його плече. — Що тобі, хлопче? Та їх же видно зовсім виразно! Перші дві літери, безперечно, "Т" і "X"… ось "Т"…

— Чудово! — скрикнув Ламберт, тріумфуючи. — Якщо тобі так легко це прочитати, ми з охотою послухаємо. Ну, гаразд, — "Т" і "X", а далі що?

— "Т.Х… Т.Х." О!.. Стривай… "Томас Хіггс" — он що! — відповів Пітер, дуже вдоволений, що зумів-таки розібрати це ім'я. Але, відчувши, що він і Ламберт поводяться досить безцеремонно, відразу ж повернувся до Ганса…

І враз Пітер сполотнів! Що з ними сталося, з тими Брінкерами? Рафф та Ганс схопилися з місця й дивилися на нього, не тямлячися з радощів та здивування. Гретель стала мов божевільна. Матуся Брінкер, тримаючи незапалену свічку в руці, бігала по хаті й кричала:

— Гансе! Гансе! Де твоя шапка? Меестер! Ох, меестер!

— Бірмінгам! Хіггс! — згукнув Ганс. — Адже ви сказали, — Хіггс? Ми його знайшли!.. Я мушу зараз же бігти!..

— Бачте, панове, — цокотіла матуся, важко відсапуючи й хапаючи з ліжка Гансову шапку, — бачте… ми знаємо його… він наш… ні, не наш… я хочу сказати… Ой, Гансе, ти мусиш цю ж мить бігти до Амстердама!

— На добраніч, панове… — кинув, задихаючись, Ганс, сяючи від несподіваної радості, — на добраніч… Даруйте мені, я мушу бігти. Бірмінгам… Хіггс… Хіггс… Бірмінгам… — і, вихопивши свою шапку в матері, а ковзани свої в Гретель, він вилетів з хатини.

Хлопчики перелякано ззирнулися поміж собою: їм здалося, що всі Брінкери раптом збожеволіли… Та й не дивно!..

Хлопчики зніяков.іло попрощалися й зібралися були вже йти. Але Рафф зупинив їх:

— Цей Томас Хіггс, панове, це… це одна… одна особа…

— А! — скрикнув Пітер, цілком переконаний, що Рафф найбожевільніший від усіх.

— Атож… одна особа… один… гм!.. приятель. Ми вважали його за покійника… Гадаю, це він. То де в Англії, кажете?

— Так, у Бірмінгамі, — відповів Пітер. — Мабуть, це той Бірмінгам, що в Англії.

— Я знаю цього чоловіка, — сказав Бен, звертаючись до Ламберта, — його фабрика приблизно .за чотири милі від нашого дому. Якийсь дивак, слово честі — мовчазний та тихий, як устриця… Зовсім не схожий на англійця. Я частенько його бачив… Такий ніби серйозний, і дуже гарні очі має. Якось я замовив йому бювара на письмовий стіл для моєї сестрички Дженні в день її народження, й він виконав його чудово!.. Він виробляє гаманці, футляри для далекоглядних труб та геть усякі речі з шкіри.

Бен говорив англійською мовою, — отже, ван Моунен переклав його слова зацікавленим Брінкерам, подумавши собі, що ні Рафф ані його фроу, очевидячки, зовсім не почували себе нещасними, дарма що Рафф увесь тремтів, а в матусиних очах було повно сліз.

Запевняю вас, — доктор слово в слово вислухав усю історію, коли пізно ввечері приїхав до Брінкерів разом із Гансом.

— Хлопці пішли вже давно, — сказала матуся Брінкер, — але, якщо поспішитися, їх не важко буде відшукати, коли вони повернуться з лекції.

— Вірно, — додав Рафф, кивнувши головою. — Моя фроу завжди вціляє в самісіньке око. Добре було б побачити молодого англійця, мінгеере, раніше, ніж він забуде все про Томаса Хіггса… Це ім'я так легко вилітає з пам'яті, бачте… Ніяк його не вдержиш, та й уже!.. Враз осяйнуло мене, вдарило, як копер палю, а мій хлопець і записав його. Еге ж, мінгеере, я б ото на вашому місці бувши, поквапився побалакати з молодим англійцем; він багато разів бачив вашого сина… Подумати тільки!

Матуся Брінкер і собі пристала до розмови:

— Ви легко впізнаєте хлопця, мінгеере, — він-бо в одній компанії з Пітером ван Гольпом; а волосся в нього кучерявиться точнісінько так, як у чужоземців. От, щоб ви послухали, як-то він розмовляє! Так голосно та швидко, та все по-англійському! Але ж те не стане на заваді вашій честі…

Доктор узявся за капелюха й налагодився йти. Обличчя йому сяяло з радощів. Він пробурмотів, що все те, звичайно, дуже схоже на його шибеника-сина — взяти собі безглузде англійське ім'я; потім назвав Ганса "сину мій" — і тим безмірно ущасливив юнака — та й вибіг найлегковажнішим маніром, що аж ніяк не пасувало до такого видатного лікаря.

Невдоволений кучер дав полегкість серцеві, висловивши все, що в нього накопичилося в душі, коли вони поверталися додому в Амстердам. А що доктор сидів глибоко в кареті і не міг почути й слова, то кучерові трапилася добра нагода вилаяти на всі заставки тих людей, які ані крихточки ні з ким не рахуються й вимагають коней по двадцять разів за ніч.

РОЗДІЛ XLVI

Таємниче зникнення Томаса Хіггса

Фабрика Хіггса була невичерпним джерелом насолоди для всіх бірмінгамських плетух. То був невеличкий будинок, але досить просторий, щоб уміщати будь-яку таїну.

Хто ж він такий, її теперішній власник? Звідки він приїхав? Ніхто того не знав. З вигляду він був джентльмен — то факт безсуперечний — хоч усі знали, що шлях свій почав він з підмайстра; крім того, він ще й орудував пером, як справжній учитель краснопису.

Років десять тому, зовсім несподівано, з'явився він у цій місцевості. Тоді він мав лиш вісімнадцять літ; ставши спочатку за учня, він сумлінно вивчив своє ремество, привернув до себе довір'я господаря і, зрештою, зробився його компаньйоном. А коли старий Уїллет помер, таємничий юнак перейняв фабрику на себе. Це все, що про нього було відомо.

Дехто з місцевих городян частенько зазначали, що він ніколи не перекинувся й словом ані з однісінькою християнською душею; інші твердили, що він прекрасно говорить англійською мовою, — коли хоче, звичайно, — але з вимовою в нього ніби не все гаразд.

Порядкує він прекрасно (так вважали всі чисто); та тільки ось біда — завів собі якийсь огидний ставок із стоячою зеленою водою… Та ще й такий мілкий, що в ньому й вугреві немає де сховатися, — "справжнє малярійне гніздо, їй-право!"

Всі губилися в здогадах: якої ж він національності? Його англійське ім'я та прізвище показували, що батько його був англієць, але ж хто його мати? Звідки вона? Коли б вона була американка, — він обов'язково мав би широкі вилиці та червонясту шкіру; коли б вона була німкеня, він знав би німецьку мову, а тим часом есквайр Сміт запевняв, що Хіггс німецької мови не знає; коли б вона була француженка (річ цілком можлива, беручи до уваги його жаб'ячий ставок!) те обов'язково позначилося б на його говірці.

Ні, мабуть-таки — він голландець.