Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Чи, можливо, Джоку Думонту — залежно від того, чого б я хотів. Але я взагалі не говорив би з Генеральним Секретарем; з усім би розбирався Джим.

— Але припустімо, що ти хотів би поговорити з Дугласом особисто.

— Ну, я б сказав Джиму і дозволив йому домовитися про це. Було б значно швидше просто розповісти Джиму свою проблему. Хоча міг би минути день чи й два, поки він зміг би втиснути мене до його графіку... І навіть тоді мене могли б викинути через когось важливішого. Послухай, Джубале: мережі корисні для правління: це знаємо і ми, і вони. Проте ми не зловживаємо ними без потреби.

— Томе... Припустімо, що це важливо. Припустімо, що ти просто мусиш поговорити з Дугласом. Просто зараз. Не наступного тижня. У наступні десять хвилин.

Брови Маккензі поповзли угору.

— Що ж... Якщо я просто мусив би, то я б пояснив Джиму, чому саме це так терміново...

— Ні.

— Будь розсудливим.

— Ні. Якраз цього я не можу. Припустімо, що ти впіймав Джима Сенфорта за крадіжкою ложок, — тож ти не можеш сказати йому, чому це так терміново. Але тобі потрібно поговорити з Дугласом тієї ж хвилини.

Маккензі зітхнув:

— Думаю, що я б сказав Джиму, що просто хочу поговорити з босом... І якщо мене з ним зараз же не з'єднають, правління більше ніколи не отримає жодної підтримки від мереж. Сенфорт не якийсь там дурень: він ніколи не підставить свою голову.

— Добре, Томе. Зроби це.

— Що?

— Залиш цей дзвінок увімкненим. Подзвони у Палац з іншого телефону, і нехай твої хлопці будуть готові відразу ж з'єднати мене. Я маю поговорити з Генеральним Секретарем зараз же!

Маккензі здавався засмученим.

— Джубале, старий друже...

— Хочеш сказати, що не будеш.

— Хочу сказати, що я не можу. Ти вигадав гіпотетичну ситуацію, в якій, вибач мене, головний виконавчий директор міжконтинентальної мережі може поговорити з Генеральним Секретарем за умови нагальної потреби. Але я не можу скористатися цим для когось іншого. Послухай, Джубале: я поважаю тебе. Крім того, ти, напевно, четвертий з шести найпопулярніших письменників, що живуть у наші дні. Мережі страшенно не хотіли б тебе втрачати, і ми з жалем розуміємо, що ти не дозволиш зв'язати тебе контрактом. Але я не можу цього зробити — навіть для того, щоб догодити тобі. Ти маєш розуміти, що ніхто не телефонує Світовому лідеру уряду, якщо тільки він не захоче з тобою поговорити.

— Припустімо, я підпишу ексклюзивний контракт на сім років.

Маккензі мав такий вигляд, наче у нього боліли зуби.

— Я все одно не можу цього зробити. Я втрачу свою роботу, а ти все одно повинен будеш виконувати умови контракту.

Джубал розмірковував над тим, щоб покликати Майка до екрана телефону та представити його. Та відразу ж відкинув цю думку. Маккензі керував програмами, які прокручували інтерв'ю з фальшивим "Людиною з Марса", і він також любив обманювати... Чи розігрувати. Чи він був чесним? Принаймні так Джубал про нього думав, — і просто не хотів вірити в те, що зараз сам себе обманює.

— Добре, Томе. Не буду заламувати тобі руки. Але ти знаєш обхідні шляхи довкола уряду краще, ніж я. Хто може подзвонити Дугласу, коли забажає, і при цьому дістатись до нього? Я не маю на увазі Сенфорта.

— Ніхто.

— Прокляття, та не може ж цей чоловік жити у вакуумі! Мусить бути хоча б десяток людей, які можуть подзвонити йому і від яких не відмахнуться секретарі.

— Хтось з його кабінету, припускаю. Але не всі з них.

— Я не знаю нікого з них — я так само не стежив за цим. Але я маю на увазі не політиків. Хто знає його так добре, що міг би подзвонити йому приватною лінією, щоб запросити пограти у покер?

— Гм... Ти ж не хочеш більшого? Що ж, є Джейк Алленбі. Не актор, інший Джейк Алленбі. Нафтовий.

— Зустрічався з ним. Я не сподобався йому. Він не сподобався мені. Знаю.

— У Дугласа немає дуже близьких друзів. Його дружина радше відраджує... Скажи, Джубале, а що ти знаєш про астрологію?

— Ніколи не мав нічого спільного з тим непотребом. Віддаю перевагу бренді.

— Що ж, це справа смаку. Але поглянь-но сюди, Джубале... Якщо ти хоч комусь скажеш, що це я тобі сказав — я переріжу твою брехливу горлянку одним з твоїх рукописів.

— Запам'ятав. Погоджуюся. Продовжуй.

— Що ж, Агнес Дуглас має справу з цим непотребом... І я знаю, звідки вона його бере. Її астролог може зателефонувати місіс Дуглас у будь-який час — і повір мені, місіс Дуглас може вплинути на Генерального Секретаря, коли сама захоче. Ти можеш подзвонити її астрологу... А решта — це вже твоя справа.

— Здається, я не згадував ніяких астрологів у своєму різдвяному списку, — відповів із сумнівом Джубал. — Як його звуть?

— Її. І тобі потрібно позолотити їй руку переконливими монетами. Її звуть мадам Олександра Везант, станція Вашингтон. В, Е, З, А, Н, Т.

— Записав, — радісно сказав Джубал. — Томе, ти зробив мені величезну послугу.

— Сподіваюся. Чи буде щось для мережі найближчим часом?

— Зачекай, — Джубал глянув на записку Міріам, яку вона поклала перед ним кілька хвилин тому. У ній було: "Ларрі говорить, що радіоприймач не передає сигнал, і він не знає, чому". Джубал продовжив:

— Точка прийому сигналу вийшла з ладу через несправність приймача, — і у мене немає нікого, хто б міг її полагодити.

— Я відправлю когось.

— Дякую. Ще раз — дякую.

Він вимкнувся, потім замовив міжміський дзвінок за вказаним ім'ям — і дав вказівки оператору використовувати шифрування, якщо той номер має обладнання прийняти такий дзвінок. Саме так і сталось, і це його не здивувало. Дуже швидко на екрані з'явилося величаве обличчя мадам Везант.

Він посміхнувся та вигукнув:

— Привіт, Рубі!

Здавалося, вона спершу здивувалася, а потім придивилася уважніше:

— Це ж треба — Док Гаршоу! Старий негіднику! Бог любить тебе; рада тебе бачити. Де ти переховувався?

— Саме так, Беккі, переховувався. Копи на хвості.

Беккі Віззі не запитала чому; вона відразу ж відповіла:

— Чим я можу допомогти? Тобі потрібні гроші?

— У мене вдосталь грошей, Беккі, але я тобі дякую. Гроші не допоможуть; я у серйознішій халепі, ніж та, — і не думаю, що будь-хто, окрім самого Генерального Секретаря, містера Дугласа, зможе мені допомогти. Мені потрібно з ним поговорити, і негайно. Зараз... І навіть іще скоріше.

Вона виглядала спантеличеною.

— Це нелегке завдання, доку.

— Беккі, я знаю, бо я вже тиждень намагаюся до нього додзвонитися... І все марно. Але не вплутуйся в це, Беккі... Тому що, дівчинко, у мене тут — просто пекельна спека. Я використав усі свої можливості; ймовірно, ти щось порадиш мені, — наприклад, телефонний номер, завдяки якому я зможу дістатись до нього. Але я не хочу вплутувати у це тебе особисто. Ти можеш постраждати, а я ніколи не зможу глянути в очі професору, — якщо коли-небудь ще його зустріну, земля йому пухом.

— Я знаю, чого професор хотів би від мене! — різко сказала вона. — Тож досить цієї маячні, доку. Професор завжди присягався, що ти — єдиний хірург, здатний різати людей, а всі решта — м'ясники. Він ніколи не забував того випадку в Еклтоні.

— Тепер, Беккі, ми не впораємося з цим так легко. За мене заплатили.

— Ти врятував його життя.

— Я не зробив нічого особливого. Це була стійкість його тіла, бажання боротися — і твоя допомога як медсестри.

— Гм... Доку, ми гаємо час. Наскільки це терміново?

— Вони взяли мене під приціл... І будь-хто з мого оточення може постраждати. На мене виписали ордер, ордер Федерації, — і вони знають, де я, і я не можу втекти. Це може статися будь-якої хвилини... А містер Дуглас — єдиний, хто може це зупинити.

— Ти витримаєш. Я гарантую.

— Беккі... Впевнений, що так і є. Але це може забрати лише кілька хвилин. Боюся, що це "секретний відділ", Беккі. Я надто старий для допитів у секретному відділі.

— Але... О Господи! Доку, можна детальніше? Мені справді потрібно знати, щоб скласти для тебе гороскоп, тоді я знатиму, що робити. Звісно ж, ти Меркурій, відколи став лікарем. Але, якби я знала, у якому домі дивитися, щоб знайти твою проблему, було б краще.

— Дівчинко, на це немає часу. Але дякую! — Джубал швидко думав. Кому вірити? І коли? — Беккі, якщо ти навіть знатимеш про це, то можеш опинитися у халепі, як і я... Хіба що я переконаю містера Дугласа.

— Розкажи мені, доку. Я ще ніколи не тікала від бійок, — і тобі це відомо.

— Добре. Тож я "Меркурій". Але проблема лежить на Марсі.

Вона пильно глянула на нього.

— Як?

— Ти дивилася новини. Ти знаєш, що Людину з Марса начебто перевели кудись високо в Анди. Що ж, знай: це не так. Це просто обман для дурнів.

Здавалося, Беккі здивувалася, проте не так сильно, як від неї очікував Джубал.

— З чого ти це взяв, доку?

— Беккі, по всій цій нікчемній планеті є люди, які хочуть прибрати до рук цього хлопця. Вони хочуть використати його, зробити з нього свою маріонетку. Але він — мій клієнт, і я маю намір терпіти це й далі. І я можу допомогти. Проте мій єдиний шанс — це поговорити з містером Дугласом особисто, один на один.

— Людина з Марса — твій клієнт? Можеш його показати?

— Так. Але лише містеру Дугласу. Ти знаєш, як воно, Беккі — головним може бути добрий Джо, добрий до дітей та тварин. Але він не обов'язково детально знає все, що виробляють його копи — особливо в тому випадку, коли вони тягнуть людину у секретний відділ.

Вона кивнула.

— У мене були неприємності з копами. Копи!

— Тож мені потрібно домовитися з містером Дугласом до того, як вони схоплять мене.

— Все, що ти хочеш, — це поговорити з ним по телефону?

— Так. Якщо ти можеш це влаштувати. Ось, дозволь мені залишити йому свій номер — і я буду сидіти тут, сподіваючись на його дзвінок... Аж доки вони не заберуть мене. Якщо у тебе не вийде — все одно дякую, Беккі. Дуже дякую. Я знатиму, що ти спробувала.

— Не вимикайся! — різко сказала вона.

— Що?

— Залишайся на лінії, доку, а я тим часом погляну, що тут можна зробити. Якщо мені пощастить, вони зможуть з'єднати вас прямо через цей телефон, і це заощадить час. Тож чекай.

Мадам Везант зникла з екрану, не попрощавшись, а потім подзвонила Агнес Дуглас. Вона говорила зі спокійною впевненістю, вказуючи Агнес на те, що це — точно той розвиток подій, який передбачили зірки, причому точно за розкладом. Зараз настав критичний момент, коли Агнес мала направити та підтримати свого чоловіка, використовуючи весь свій розум і жіночу мудрість, — щоб переконатися, що він діятиме мудро, але без жодних затримок.

— Агнес, люба, таке положення зірок не повториться впродовж тисяч років — Марс, Венера та Меркурій в ідеальний час; як тільки Венера перетне меридіан, вона стане домінантною.