Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт
Можливо, їм дали неправильну адресу. Або вони просто загубилися.
— Це не відповідь на моє питання.
— Ви маєте рацію, сер. Я не на допиті. Ймовірно, і не буду — окрім як на судовому засіданні. Я дію в інтересах мого клієнта; я не нянька для цих, гм, осіб у формі. Проте з того, що я бачив, можу припустити, що вони не змогли б знайти і порося у ванній.
— Гм... Можливо. Майоре, зберіть своїх людей і повертайтеся. Я підтверджу це через свої канали.
— Так, сер, — відсалютував майор.
— Хвилинку! — різко сказав Гаршоу. — Ці люди вдерлися у мій дім. Я вимагаю, щоб вони показали ордер.
— О, майоре, покажіть йому ордер на обшук.
Обличчя майора Блоха стало яскраво-червоним.
— Сер, у офіцера, що прилетів сюди переді мною, були ордери. Капітан Гайнріх. Той, який зник.
Дуглас пильно глянув на нього:
— Юначе... Ти збираєшся стояти там і говорити, що ви вдерлися до будинку громадянина без ордеру?
— Але... Сер, ви не розумієте! Був ордер; були ордери. Я бачив їх. Але, звичайно, капітан Гайнріх взяв їх із собою. Сер.
Дуглас просто глянув на нього:
— Повертайтеся. Коли повернетесь — посадіть себе під арешт. Я поговорю з вами пізніше.
— Так, сер.
— Зачекайте, — вимагав Гаршоу. — За таких обставин я не відпущу його. Я скористаюся своїм правом здійснити громадянський арешт. Я заберу його, відправлю у найближче містечко, де посаджу в камеру в місцевій в'язниці. Це "Озброєний напад та проникнення".
Дуглас замислено примружився:
— Це необхідно, сер?
— Я думаю, що — так. Цих друзяк надзвичайно важко знайти, коли вони потрібні, — тож я не хочу відпускати саме цього з нашої місцевої юрисдикції. Це серйозне кримінальне порушення, — а я не матиму іншої можливості оцінити нанесені ним збитки.
— Запевняю вас, сер, що ви отримаєте повне відшкодування.
— Дякую, сер. Але що завадить іншим жартівникам у формі заявитися сюди через двадцять хвилин — можливо, цього разу з ордером? Що ж, їм не доведеться навіть вибивати двері. Мій замок осквернили; він відкритий для будь-яких непроханих гостей. Містере Секретар, затримка лише у кілька коштовних секунд за рахунок міцних дверей врятувала нас — і не дозволила цим негідникам витягти мене ще до того, як мені вдалося до вас додзвонитися... І ви чули, що він сказав: що є ще такі, як він, — з його слів — з ордерами.
— Докторе, запевняю вас, що я не знаю ні про який ордер.
— Ордери, сер. Він сказав "ордери на декілька арештів". Хоча, можливо, кращий термін буде "lettres de cachet"[36].
— Це серйозне обвинувачення.
— Це серйозне питання. Ви бачите, що вони тут вже наробили.
— Докторе, я не знаю нічого про ці ордери, — якщо вони існують. Але особисто запевняю вас, що зараз же з усім розберуся і з'ясую, чому їх видали — і діятиму залежно від цього. Можу я сказати більше?
— Ви можете сказати про значно більшу угоду, сер. Я точно встановив, чому видали ті ордери. Хтось із вашого оточення, через надмірний ентузіазм, підмовив м'якотілого суддю видати їх... Для того, щоб схопити мене і моїх гостей; щоб допитати нас — подалі від ваших очей. Подалі від будь-чиїх очей, сер! Ми обговоримо усі питання з вами... Але нас не будуть допитувати ці істоти!
Джубал вказав пальцем на майора С. С.
— В якійсь там секретній кімнаті без вікон. Сер, сподіваюся — і очікую — що правосуддя у ваших руках... Але якщо ті ордери не скасують зараз же, з вашими гарантіями, яких буде неможливо обійти, щодо того, що Людину з Марса, медсестру Бордмен та мене самого не потурбують інші люди, вільні прийти і піти коли їм заманеться, — тоді... — Джубал зупинився і безпомічно знизав плечима, — я буду змушений шукати покровителя деінде. За межами правління, як вам відомо, є люди і сили, які виявляють значний інтерес до справ, пов'язаних з Людиною з Марса.
— Ви погрожуєте мені.
— Ні, сер. Я благаю вас. Тому спершу я прийшов до вас. Ми хочемо домовитися. Але ми не можемо вільно говорити, поки на нас полюють. Благаю вас, сер, — відкличте своїх псів!
Дуглас опустив очі, потім знову підвів погляд:
— Ті ордери — якщо такі були — не будуть дійсними. Як тільки я зможу відстежити їх, вони будуть скасовані.
— Дякую, сер.
Дуглас глянув на майора Блоха:
— Ви все ще наполягаєте на тому, щоб оформити його на місці?
Джубал поглянув на нього презирливо:
— Його? О, відпустіть його: він просто дурень в уніформі. І забудьмо про збитки також. Ми маємо обговорити значно важливіші від цих питання.
— Можете йти, майоре.
Офіцер С. С. відсалютував й дуже швидко пішов. Дуглас продовжив:
— Захиснику, думаю, що нам потрібно поговорити віч-на-віч. Питання, яких ви торкаєтесь, дуже важко вирішити по телефону.
— Згоден.
— Ви і ваш... Гм... клієнт будете моїми гостями в Палаці. Я надішлю яхту, щоб вас забрати. Ви будете готові за годину?
Гаршоу похитав головою:
— Дякую, містере Секретар. Але це непотрібно. Ми спатимемо тут... І, коли нам буде слід зустрітися, я відкопаю собачу упряжку чи щось іще. Немає потреби відправляти за нами яхту.
Містер Дуглас спохмурнів:
— Годі вам, докторе! Як ви самі вказали, ці розмови будуть начебто дипломатичні за своєю суттю. За пропонованим вами чинним протоколом я повинен, у результаті, це визнати. Тому мені повинні забезпечити офіційну гостинність.
— Що ж, сер, мушу вказати на те, що моєму клієнту вже надали забагато гостинності. У нього вже є поганий досвід щодо того, як від неї позбутися.
Обличчя Дугласа почало серйознішати:
— Сер, ви маєте на увазі...
— Я нічого не маю на увазі. Я просто кажу, що Сміт багато чого пережив — і що він не звик до церемоній на вищому рівні. Він спить міцніше там, де почувається вдома. Так само, як і я. Я старий чоловік, тому надаю перевагу власному ліжку. Або я маю визнати, що наші переговори не відбудуться, і мій клієнт та я будемо змушені шукати когось деінде. У такому випадку мені буде важко залишатись гостем під вашим дахом.
Генеральний Секретар здавався дуже похмурим.
— Знову погрози. Я думав, ви довіряєте мені, сер. І я чітко почув, як ви сказали, що "готові до перемовин".
— Я довіряю вам, сер (поки ви добре до мене ставитесь!). І ми й справді готові вести перемовини. Але я використовую слово "перемовини" у його оригінальному значенні — не у цьому новому — "примирення". Хоча ми збираємося бути поміркованими. Проте ми не можемо почати перемовини негайно ж у будь-якому разі: нас лякає ще один фактор, і ми маємо почекати. Я не знаю, як довго.
— Що ви маєте на увазі?
— Ми очікуємо, що правління буде представлене на цих перемовинах якоюсь делегацією, яку ви оберете — і у нас буде такий самий привілей.
— Звісно. Але нехай вона буде невелика. Я займуся цим особисто — лише з одним чи двома помічниками. Генеральний юрисконсульт, я думаю... І наші експерти з космічного закону. Але для кращого результату вам потрібна невелика група; якомога менша.
— Без сумніву. Наша група буде маленька. Сам Сміт, я, зі мною ще Справедливий Свідок...
— Та годі вам!
— Свідок не сповільнить справи. Я пропоную вам запросити ще одного. Ми матимемо ще одного чи двох інших — але нам бракує ще однієї важливої людини. Я маю чіткі інструкції від свого клієнта, що його друг на ім'я Бен Кекстон також обов'язково повинен бути присутнім на цій зустрічі... А я не можу знайти цього зануду.
Джубал, провівши години у найскладнішому маневруванні, щоб кинути цю одну заувагу, зараз чекав з найспокійнішим виразом обличчя, щоб побачити, що станеться. Дуглас пильно дивився на нього.
— "Бен Кекстон"? Ви ж не маєте на увазі того дешевого вінчелла?
— Бен Кекстон, я гадаю, журналіст. У нього є колонка в одному з синдикатів.
— Він зовсім не стосується справи!
Гаршоу похитав головою.
— Тоді це все, містере Секретар. Я маю чіткі інструкції, які не дають мені простору для маневрів. Прошу вибачення за те, що забрав ваш час. Благаю вибачити мені, — він потягнувся так, наче був готовий вимкнути телефон.
— Зачекайте.
— Сер?
— Не вимикайтеся; я ще не все сказав!
— Я щиро прошу пробачення у Генерального Секретаря. Ми, звісно ж, почекаємо, поки він вибачить нас.
— Так-так — але не зважайте на формальності. Докторе, ви читали маячню, яка вийшла про цей Капітоль у новинах?
— О святі небеса, — ні!
— Хотів б я теж їх не читати. Це безглуздо — говорити про присутність журналіста на перемовинах. У будь-якім разі ми розкажемо їм усе потім — після того, як все владнаємо. Але навіть якби ми мали запросити будь-кого з них, це точно був би не Кекстон. Це цілковито зіпсована людина; він — нишпорка, причому найгіршого сорту.
— Містере Секретар, ми не маємо жодних заперечень проти пильного погляду публіки. І ми дійсно наполягаємо на цьому.
— Це смішно!
— Можливо. Але я працюю на клієнта так, як вважаю за краще. Якщо ми досягнемо домовленості, що вплине на Людину з Марса, а також на планету, яка є його домом. Я хочу, щоб кожна людина на цій планеті отримала можливість точно знати, як це було зроблено і в який спосіб домовлено. З іншого боку, — якщо ми не зможемо домовитися, — люди повинні почути, як і де перемовини перервалися. Ніяких засідань Зіркової палати[37], містере Секретар.
— Прокляття, чоловіче, я не говорю про таємні засідання, і ви це знаєте! Я просто маю на увазі тихі, організовані перемовини, без зіткнення лобами!
— Тоді дозвольте пресі бути присутньою завдяки камерам та мікрофонам... Але з ногами та лобами десь неподалік, надворі. Це дещо мені нагадало: у нас візьмуть інтерв'ю, у мого клієнта і в мене, на одному з каналів сьогодні ввечері. Тоді я наголошуватиму на тому, що ми хочемо цілковитої публічності протягом найближчих перемовин.
— Що? Ви не можете зараз давати інтерв'ю: це повністю суперечить загальному характеру цього обговорення.
— Я так не вважаю. Ми ж, звісно, не обговорюватимемо там саме цю приватну розмову. Але ви стверджуєте, що кожен звичайний громадянин повинен отримати ваш дозвіл на те, щоб говорити з пресою?
— Ні. Звісно ж, ні — але...
— Боюся, у будь-якому разі вже надто пізно. Всі домовленості вже укладено, і єдиний спосіб, яким ви можете це зупинити — так це відправити більше фургонів з вашими вбивцями, з ордерами чи без. Але боюся, що вони все одно не встигнуть. Єдина причина, через яку я про це згадую, — мені спало на думку, що ви захочете з'явитися у випуску новин — незадовго до цього інтерв'ю, — сказавши публіці, що Людина з Марса повернувся з лікарні в Андах...