Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт
А зараз відпочиває у Поконосі. Таким чином ви уникните будь-яких можливих заяв про те, що уряд цим здивований. Ви зі мною згодні?
— Я з вами згоден, це й так зрозуміло.
Генеральний Секретар кілька хвилин мовчки дивився на Гаршоу, а потім сказав:
— Будь ласка, почекайте.
Він цілковито зник з екрану. Гаршоу жестом показав Ларрі підійти, а в той же час підняв іншу руку і прикрив нею мікрофон.
— Послухай, синку, — прошепотів він, — з тим зламаним радіоприймачем я безглуздо блефую. Я не знаю, куди він пішов, щоб видати той випуск новин, який я запропонував... Чи щоб знову спустити на нас усіх собак, поки я прив'язаний до телефону. І не знатиму в жодному разі. З усіх ніг біжи звідси, задзвони Тому Маккензі і скажи йому, що, коли він зараз же не вишле майстра, то пропустить найбільшу історію з часів падіння Трої. Тоді будь обережним, коли повертатимешся додому: там можуть бути копи в засідках.
— Зрозумів. Але як я подзвоню Маккензі?
— Гм... — Дуглас знову сів біля екрану. — Поговори з Міріам. Йди.
— Докторе Гаршоу, я взяв до уваги вашу пораду. Випуск новин, як ви й казали... Плюс кілька важливих деталей.
Дуглас тепло посміхнувся, гарно прикидаючись звичайною публічною особою.
— Немає сенсу грати у півсили, і я це бачу. Якщо ви наполягаєте на публічності, то немає способів зупинити вас. Нерозумно виносити дослідницькі перемовини на публіку. Тож я додав до випуску, що правління домовилося обговорити майбутні міжпланетарні відносини з Людиною з Марса, щойно він відпочине від подорожі, і ми зробимо це публічно... Абсолютно публічно. — Його посмішка стала холодною, і він більше не здавався як старий добрий Джо Дуглас.
Гаршоу весело, з щирим захватом, посміхнувся. Що ж, старий крадій зумів ухилитися від удару і перетворив поразку на блискучий хід правління.
— Просто чудово, містере Секретар! Завжди значно краще, якщо у таких питаннях пропозиції звучать офіційно, від уряду. Ми прийдемо просто перед початком!
— Дякую. А зараз щодо особи Кекстона... Допуск преси не стосується його. Він може сидіти вдома, дивитися все по стерео-баченню і склепати з цього свою брехню — що він, без сумніву, і зробить. Але на перемовинах його не буде. Вибачте. Ні.
— Тоді не буде ніяких перемовин, містере Секретар. І немає значення, що ви сказали пресі.
— Не думаю, що ви мене зрозуміли, захиснику. Цей чоловік огидний мені. Особистий привілей.
— Ви маєте рацію. Це — саме питання особистого привілею.
— Тоді більше не говорімо про це.
— Ви неправильно мене зрозуміли. Це й справді особистий привілей. Але не ваш. Сміта.
— Що?
— Ви маєте привілей обирати собі порадників, які будуть присутні на цих перемовинах — і ви можете запросити хоч самого Диявола: ми не будемо заперечувати. Сміт має привілей обирати своїх порадників, які теж будуть присутні. Якщо Кекстона там не буде, то й нас там не буде. Насправді ви знайдете нас на сусідній вулиці, на якійсь зовсім іншій конференції. Вам там зрадіють. Особливо в тому випадку, якщо ви володієте мовою гінді. Зараз ви мене розумієте?
Запала тиша, а Гаршоу розмірковував над тим, що людина віку Дугласа насправді не повинна собі дозволяти таких очевидних приступів гніву. Дуглас не зник з екрану, але він тихо перемовлявся з кимось за кадром. Нарешті він заговорив, звертаючись до Людини з Марса.
Майк стояв біля екрану весь цей час, так само тихо і щонайменше так само терпляче, як і Свідок. Дуглас звернувся до нього:
— Сміте, чому ти так наполягаєш на такій безглуздій умові?
Гаршоу поклав руку на Майкове плече і поспішно сказав:
— Не відповідай, Майку! — тоді до Дугласа:
— Ну-ну, містере Секретар! Правила, будь ласка! Ви не можете питати у мене, чому мій клієнт дав мені такі вказівки. І дозвольте додати дещо згідно правил: мій клієнт вивчив англійську зовсім недавно, тож не можна очікувати, що він сам говоритиме з вами. Якщо ж ви спочатку потурбуєтеся вивчити марсіанську, я, можливо, дозволю вам поставити це питання знову... його мовою. Або й ні. Але точно не сьогодні.
Дуглас зітхнув.
— Дуже добре. Буду радий дізнатися, за якими саме правилами ви граєте швидко і невимушено, але у мене немає часу; потрібно керувати урядом. Я здаюся. Але не очікуйте, що я потисну руку цьому Кекстону!
— Як забажаєте, сер! А зараз повернімося до першого питання. Нас затримують. Я не можу знайти Кекстона. У його офісі кажуть, що він поїхав з міста.
Дуглас засміявся.
— Навряд чи це моя проблема. Ви наполягаєте на привілеї, який є особисто для мене образливим. Приведіть, кого забажаєте. Але зберіть їх самі.
— Розумно, сер, розумно. Та чи не бажаєте ви зробити послугу Людині з Марса?
— Що? Яку послугу?
— Перемовини не почнуться, аж доки не знайдеться Кекстон, — і це точно і не підлягає обговоренню. Але я не можу знайти його... І мій клієнт починає непокоїтися. Я просто звичайний громадянин... Але у вас є ресурси.
— Що ви маєте на увазі?
— Кілька хвилин тому я говорив — радше презирливо — про підрозділ Спеціальної Служби... Спишіть це на роздратування людини, якій щойно вибили вхідні двері. Проте насправді я знаю, що вони можуть бути надзвичайно дієвими... І мають вже готове узгодження сил поліції повсюдно: у місцевих, штатних, національних відділах і Бюро по всій Федерації. Містере Секретар, якби ви подзвонили вашому Коменданту С. С. і сказали, що хочете дізнатися місцезнаходження певної людини так швидко, як тільки можна — що ж, сер, це б дало більший результат впродовж наступної години, аніж я міг би сподіватися отримати за століття.
— З якого це дива я повинен підіймати за тривогою всі сили поліції, щоб знайти одного скандального репортера?
— Не "з дива", мій дорогий сер, — з Марса. Я попросив вас як про послугу для Людини з Марса.
— Що ж... Це безглузде прохання, але я його виконаю.
Дуглас глянув прямо на Майка.
— Як послугу для Сміта, і тільки. Але я очікуватиму такої ж співпраці, коли ми перейдемо до справ.
— Можу вас запевнити, що це значно полегшить ситуацію.
— Що ж, не можу нічого обіцяти. Ви кажете, що цей чоловік зник. Якщо це так, то він міг потрапити під вантажівку; померти. І я, до речі, оплакувати його не буду.
Гаршоу здавався дуже похмурим.
— Сподіваймося, що цього не сталося, — заради всіх нас.
— Що ви маєте на увазі?
— Я намагався вказати на таку сумну можливість своєму клієнту, але це було схоже на крик під час вітру. Він просто не слухатиме цього. — Гаршоу зітхнув. — Руїни, сер. Якщо ми не зможемо знайти цього Кекстона, то все, що ми матимемо в руках — це руїни.
— Що ж... Я спробую. Але не чекайте дива, докторе.
— Не я, сер. Мій клієнт. У нього марсіанська точка зору... І він очікує на диво. Тож молімося про нього.
— Ви мене почули. Це все, що я можу сказати.
Гаршоу, не підводячись, вклонився.
— Ваш покірний слуга, сер.
Коли зображення Генерального Секретаря зникло з екрану, Джубал зітхнув, підвівся і відразу ж відчув, як Джилліан обійняла його за шию.
— О, Джубале, ви були неперевершені!
— Ми ще не вийшли з важкої ситуації, дитинко.
— Я знаю. Але якщо щось могло врятувати Бена, то ви щойно це зробили!
І вона поцілувала його.
— Гей, нічого такого! Я зарікся не обійматися ще до того, як ти народилася. Тож будь ласкава, продемонструй повагу до моїх років.
Він обережно поцілував її у відповідь.
— Просто для того, щоб прибрати смак Дугласа з мого рота. Між ударами та поцілунками мене майже почало нудити. Тепер йди, обіймайся з Майком замість мене. Він заслужив це — тим, що підтримав мою бісову брехню.
— О, я так і зроблю! — Джилл відпустила Гаршоу і обійняла Людину з Марса.
— Яка чудова брехня, Джубале! — вона поцілувала Майка.
Джубал з глибоким інтересом спостерігав за тим, як Майк сам ініціював другу частину поцілунку, виконуючи її дуже офіційно, але не зовсім як новачок. Гаршоу вирішив, що той — не неповороткий: він не зіткнувся носами, не зніяковів. Джубал поставив би йому 4 з мінусом чи 5 — за спробу.
— Синку, — сказав він, — ти продовжуєш вражати мене. Я очікував, що ти зараз скрутишся в одному зі своїх нападів.
— І я так думав, — серйозно відповів Майк, не відпускаючи Джилл. — Так і було, коли я поцілувався вперше.
— Що ж! Вітаю, Джилл!
Вона глянула на Гаршоу:
— Джубале, ви глузуєте з мене, — але я все одно вас люблю і не дозволю розізлити. Майк спочатку був трохи засмутився — але тепер це минуло, як ви бачите.
— Так, — погодився Майк, — це люб'язність. Водні брати — це ставати ближчими. Я покажу вам. Так? — він відпустив Джилл.
Джубал поспішно підняв долоню.
— Ні?
— Не ображайся. Але ти будеш розчарований, синку. Це зближення для водних братів, тільки якщо вони молоді та гарненькі дівчата, як ось Джилл.
— Мій брате Джубале, ти говориш правильно?
— Я говорю дуже правильно. Цілуй дівчат скільки влізе: це гарна заміна азартним іграм.
— Перепрошую?
— Це гарний спосіб зблизитися... Але лише з дівчатами. Гммм... — Джубал огледів кімнату. — Мені цікаво, чи повториться це явище ще раз? Дорказ, я хочу, щоб ти допомогла у науковому експерименті.
— Бос, я не піддослідний кролик; ідіть у пекло.
— У свій час піду. Не будь вередливою, дівчинко; у Майка немає заразних хвороб, — інакше я не дозволив би йому користуватися басейном. До речі: Міріам, коли повернеться Ларрі, скажи йому, щоб басейн спустили та наповнили знову сьогодні вночі: досить з нас каламутної води. Ну що, Дорказ?
— Як ви думаєте, — це буде наш перший раз?
— Ммм, ось як. Майку, ти коли-небудь цілував Дорказ?
— Ні, Джубале. Я лише сьогодні зрозумів, що Дорказ — мій водний брат.
— Правда?
— Так. Дорказ, і Анна, і Міріам, і Ларрі. Всі вони — твої водні брати, мій брате Джубал.
— Гм... Так. По суті, правильно.
— Так. Це суть, ґрокання, — не розділення води. Я говорю правильно?
— Дуже правильно, Майку.
— Вони твої водні брати, — Майк зробив паузу, щоб дібрати слова. — Тому всі разом вони — також і мої брати, — Майк глянув на Дорказ. — Для братів зближення — це добре. Але я не знав.
Джубал промовив:
— Ну, Дорказ?
— Що? О, Небеса! Бос, ти найгірший дражнило у світі. Але Майк не дражниться. Він милий, — вона підійшла до нього, піднялася навшпиньки і підняла руки. — Поцілуй мене, Майку.
Майк поцілував. На якісь секунди вони стали ближчими.
Потім Дорказ знепритомніла.
Джубал помітив це і підхопив її.