Спартак - Джованьйолі Рафаелло
У таборі Мессали Нігера ці ворота виходили в бік Ноли.
Розвідавши розташування ворога, Спартак пішов назад. Добравшись до своєї когорти, він вишикував її і обережно повів на декуманські ворота римського табору. Тихо, обережно виступав загін, поки не підійшов так близько, що тупіт ніг долетів до вартового.
— Хто йде? — закричав легіонер Септімій. По його голосу Спартак збагнув, що цього разу легіонер не помилився, прийнявши гладіаторів за лисиць.
1, не діставши відповіді, пильний вартовий дав сигнал тривоги.
Та гладіатори прожогом ринули в рів, з нечуваним завзяттям і швидкістю одні на спинах других вискочили на гребінь частоколу й миттю були по той бік. Спартак, зовсім вилікувавшись од вивиху руки, першим проник у табір. Він швидко налетів на легіонера Септімія, який ледве міг відбиватися, і закричав йому громовим голосом:
— Краще було б для тебе, злий насмішнику, коли б замість мене на тебе напала лисиця, яку ти поважаєш більше, ніж гладіатора!
І пронизав легіонера наскрізь.
Тим часом гладіатори по четверо, по восьмеро, по десятеро вривалися до табору. Почалася звичайна в несподіваних нічних нападах різанина.
Марно намагалися римляни відбити шалений натиск гладіаторів, кількість яких щохвилини зростала. Гладіатори вже захопили декуманські ворота, навально кидалися на атакованих зненацька, сонних, беззбройних легіонерів і нещадно їх рубали.
Через хвилину по всьому табору залунали крики, прокльони, благання. Це був не бій, а кривава різанина, в якій за півгодини понад чотириста легіонерів розпрощалися з життям, а решта розбіглися хто куди.
Тільки якихось сорок найсміливіших на чолі з Валерієм Мессалою Нігером, майже всі без панцирі" і щитів, з самими мечами, списами та дротиками, відступали до головних преторіанських воріт, розташованих напроти декуманських. Вони хоробро відбивалися, намагаючись стримати ворога і надіючись, що їхній опір дасть змогу втікачам зібратися й стати до бою.
Серед цих сміливців виділявся Мессала Нігер. Він уперто бився, підбадьорював римлян і час од часу викликав Спартака помірятися з ним силою, бо жадав його крові:
— Гей, Спартак!.. Підлий заводіяко розбійників, де ти?.. Жалюгідний раб, вийди схрестити меч з вільним громадянином!.. Де ти, грабіжнику?..
Крізь крик, стогін, брязкіт зброї, крізь увесь гамір бою Спартак почув зухвалі слова римлянина. Сильною рукою проклавши собі прохід серед своїх бійців, він став шукати зухвальця, вигукуючи:
— Гей ти, римський грабіжнику! Надто щедро в таку холодну ніч скидаєш ти свій одяг розбійника, щоб надягти його на іншого!.. Сам грабіжник, син грабіжника, залиш собі це прізвисько, бо воно справді твоє… Ось я… римлянине, чого ти від мене хочеш?..
Він підбіг до Мессали, який люто напав на нього, і хрипко закричав:
— Хочу порубати тебе… на шматки… осквернити чесний меч Валерія Мессали, заплямувавши його твоєю кров'ю…
Образливі слова центуріона розлютили фракійця. Відбивши навальний напад римлянина, він одним ударом розтрощив його щит, другим розрубав його панцир і поранив бік, третім так сильно вдарив його по шолому, що той захитався і впав. І щастя його, що саме цієї миті ім'я Валерія Мессали викликало в пам'яті і в серці гладіатора почуття любові, загасивши гнів гладіатора і стримавши його руку, готову пронизати центуріона.
Фракієць затримав меч біля самих грудей центуріона, крикнувши:
— Йди, юначе, і розкажи, що підлий гладіатор дарував тобі життя!..
Потім допоміг Мессалі підвестись і передав його під нагляд двох товаришів, щоб вони захистили його від гладіаторських мечів.
Після того як було побито всіх хоробрих римлян, які намагалися опиратися, римський табір опинився в руках переможців.
Те ж саме сталося і в таборі Клодія Глабра, куди вдерся Еномай. Швидше ніж за годину він повністю переміг римські загони, які поквапливо кинулися навтіки, залишивши свій табір у руках повсталих.
Отак, завдяки мужності й розумові Спартака, трохи більше тисячі гладіаторів здобули блискучу перемогу над трьома тисячами римлян.
Наступного дня обидва загони гладіаторів з'єдналися в таборі Клодія Глабра. Переможці не шкодували для нього глузливих дотепів, називаючи його котом, що втік від миші, і тут же склали пісеньку приблизно такого змісту:
Жив на світі кіт завзятий,
Кіт муругий, волохатий, —
Лютий був мишей ловить!
Над норою сяде стиха
І принишкне — ледве диха,
Прикидається, що спить.
Та знайшлася мудра миша,
За мурлику ще хитріша —
Переважила кота.
Скік з нори йому на спину
І дзвінок у ту ж хвилину
Прив'язала до хвоста.
Дзвоник дзвонить, калатає,
Кіт із ляку утікає,
Так чкурнув, що тільки ну…
Як побачили те мишки,
Підняли його на смішки:
Так і треба хитруну!
А із школи Лентула Батіата юрбами тікали все нові й нові гладіатори. Щодня, навіть щогодини сотнями приходили вони до табору на Везувії, Протягом двадцяти днів після перемоги Спартака над Клодієм Глабром їх прибуло сюди понад чотири тисячі. Озброєні списами, щитами та мечами, відбитими у римлян, вони разом з тисячею двомастами бійців, уже випробуваних у боях під командування фракійця, склали перший легіон пригноблених.
Хоч у Римі в цей час були заклопотані важливішими і важчими воєнними приготуваннями, поразка Клодія Глабра все ж наробила трохи шуму. Сенат і населення однаково вважали образою для римського імені те, що легіонерів, переможців над усім світом, розгромила і порубала підла зграя мерзенних гладіаторів.
А тим часом мерзенні, понад п'ять тисяч бійців, вишикувані в маніпули, когорти — цілий легіон під командуванням звитяжного, розумного вождя — одного чудового ранку підступили до Ноли. Це було одне з квітучих, багатих і людних міст Кампаньї. Перш ніж брати приступом місто, командування гладіаторів зажадало від городян, щоб вони добровільно відчинили браму. їм було обіцяно зберегти життя і майно населення.
Налякані загрозливою небезпекою, громадяни зібралися на Форумі для наради. Одні вважали за краще здатися, інші — боронитися. Нарешті, після довгих галасливих суперечок, перемогла партія найсміливіших. Міську браму було замкнено, городяни поспішили на мури, щоб захищати місто від нападаючих. У той же час до Неаполя, Брундізія і Рима послали гінців прохати невідкладної й міцної допомоги.
Та всі посли потрапили до рук Спартака, який тримав під наглядом не тільки шляхи, а й стежки, що виходили з міста. Погано озброєні і недостатньо навчені військової справи, громадяни спробували захищати мури, але не змогли протриматись і двох годин. Гладіатори, маючи багато великих драбин, швидко і з незначними втратами оволоділи мурами і вдерлися до міста. Роздратовані опором городян, вони почали вбивати і грабувати їх.
Хоча Спартак і вимагав від своїх товаришів найсуворішої дисципліни, проте вони не могли утриматися від безчинства. Це було оп'яніння кров'ю і жадоба руйнування, властива всім воїнам, коли вони вриваються до міста і бувають змушені битися.
Це прикро вразило Спартака. Він кинувся на вулиці міста, щоб припинити грабунок і вбивства, що їх чинили його гладіатори. З властивою йому енергією і настійністю, з допомогою своїх командирів, через кілька годин він припинив убивства й мародерство.
Незабаром букцини і сурми просурмили збір. Усіх гладіаторів облетіла чутка, що за наказом Спартака легіон повинен вишикуватись і відправитися на Форум Ноли, який славився грандіозними розмірами, старовинними храмами, базиліками і портиками.
Менш ніж за годину загін гладіаторів стояв вишикуваний у три лінії на майдані. Спартак зійшов на сходи храму Церери і повернувся до війська нахмурений, блідий від гніву. Кілька хвилин він стояв мовчки, схиливши голову на груди, охоплений скорботою. Нарешті підвів голову. Його очі палали гнівом. Він закричав могутнім голосом, що розносився далеко по величезному майдану:
— Невже хочете ви, люті й злочинні люди, дістати ім'я розбійників? Невже ви хочете маги славу злодюг і вбивць?
Трохи помовчавши, він вів далі:
— Хіба це і є та свобода, яку ми несемо рабам, та дисципліна, з допомогою якої ми доведемо, що гідні людських прав? Хіба це ті добрі слова, якими ми маємо завоювати дружбу італійців? Хіба ці вчинки мають стати для всіх прикладом?.. Чи вам не досить того, що проти нас виступає вся велич і могутність Риму, і ви готові викликати ще й ненависть, прокльони та помсту населення Італії?.. Невже мало вам шкоди від того, що наші гнобителі зуміли знеславити нас, як варварів, грабіжників, наймерзенніших у світі людей? І замість того, щоб добрими ділами, суворою дисципліною, зразковою поведінкою знищити зведені на нас наклепи, ви хочете ствердити їх такими мерзенними, ганебними і підлими вчинками, як сьогодні?..
Адже вся Італія дивиться на вас з острахом, підозрою, недовір'ям. Наша свята справа і прапор, під яким ми воюємо, найсвятіші від усіх, що будь-коли майоріли під сонцем на полях битв. Та ніде на півострові наша справа не користується ніяким співчуттям. І щоб завоювати прихильність населення Італії, ми маємо лише один засіб — дисципліну.
Саме дисципліна, мов кільчастий залізний панцир, становить основу незламної міці римських легіонерів. Римляни досі були непереможними не тому, що вони міцніші й хоробріші від усіх вояк на світі. Є народи, які не поступаються їм ні силою, ні мужністю. Але не було ще на світі дисциплінованішого війська, ніж римське. Тому римляни і досі перемагають усіх своїх ворогів.
Не допоможе вам незвичайна сила ваших рук, нестримна відвага, якщо разом з бойовим строєм ви не переймете у римлян і не будете додержувати також їхньої дисципліни.
І коли хочете, щоб я лишався вашим вождем, то я вимагаю від вас бути слухняними, тверезими, стриманими, бо сила війська полягає саме в цьому.
Хай кожен заприсягнеться мені своїми богами, своєю честю, що не вчинить найменшої сваволі проти дисципліни.
Якщо ми хочемо перемогти, то треба, щоб і я мав силу відрубати, — як то зробив консул Манлій Торкват з своїм сином, — голову найдорожчому з моїх друзів, коли він хоч трохи завинить проти встановлених нами законів. Треба, щоб ви поводилися так, як ті легіонери, про яких з подивом розповідає історія: стати табором біля яблуні і, знявши свої намети, залишити на ній ту саму кількість яблук, що була напередодні.
Тільки при цій умові ми будемо гідними жаданої свободи і зможемо перемогти найсильніше й найзвитяжніше в світі римське військо!
Під час цієї полум'яної промови Спартака схвальний гомін перебігав шеренгами гладіаторів, зачарованих суворою, але щирою і пристрасною красномовністю свого вождя.
