Українська література » Зарубіжна література » Люби ближнього твого - Ремарк Еріх Марія

Люби ближнього твого - Ремарк Еріх Марія

Читаємо онлайн Люби ближнього твого - Ремарк Еріх Марія

Ліло стиснула долонями його обличчя і сказала кілька слів російською. Потім дала йому шматок хліба й пучку солі,

— Оце з'їси, як будеш далеко від мене. Щоб не зазнав гіркого хліба на чужині. А тепер іди.

Штайнер хотів поцілувати її, але, глянувши їй у вічі, передумав.

— Іди вже, — повторила вона стиха. — Іди…

Він пішов парком. За хвилину-дві озирнувся. Балаганне містечко потонуло в темряві ночі, і не видно було вже нічого — тільки моторошна дзвінка пітьма, а в її глибині — світлий прямокутник розчинених дверей, і в ньому — маленька непорушна постать.

15

Через два тижні Керна знову привели до окружного суду. Опасистий суддя зі свіжим, як те яблучко, обличчям стурбовано глянув на нього.

— Я змушений сповістити вам дещо неприємне, пане Керн…

Керн випростався, подавшись усім тілом до судді. "Чотири тижні", — промайнуло в голові, — коли б хоч не більше як чотири тижні! У крайньому разі Беєр потримає Рут у лікарні весь цей час".

— Вища інстанція відхилила моє клопотання за вас. Ви надто довго пробули в Швейцарії. Законом не передбачено таке тривале проживання в країні навіть у разі крайньої потреби. До того ж ця історія з жандармом… Вас засудили на два тижні ув'язнення.

— Ще на два тижні?

— Ні. Всього на два тижні. Попереднє ув'язнення зараховується повністю.

Керн глибоко зітхнув.

— Отже, сьогодні я маю вийти на волю?

— Так. Можете вважати, що ви сиділи не просто під арештом, а в тюрмі. Шкода тільки, що тепер уже за вами зараховано судимість.

— Це я переживу.

Суддя знову глянув на нього.

— Вам було б краще не потрапляти до реєстру покараних. Але нічого не вдієш.

— Мене сьогодні й відправлять? — поцікавився Керн.

— Так. Через Базель.

— Через Базель? До Німеччини?..

Керн блискавично озирнувся навколо, ладен негайно вистрибнути у вікно й тікати. Йому вже не раз доводилось чути, що емігрантів переправляли до Німеччини. Але то були переважно втікачі, що тільки-но прибули звідти.

Вікно було відчинене, суд містився на першому поверсі. Надворі сяяло сонце. За вікном яблуня тихо погойдувала вітами, за нею живопліт, а там — воля!

Суддя похитав головою.

— Вас переправлять до Франції, не до Німеччини. У Базелі сходяться наші кордони з Німеччиною і з Францією.

— А не можна вислати мене до Франції через Женеву?

— Ні, на жаль, не можна. Базель — найближчий прикордонний пункт. Про це в нас є певні вказівки. А Женева значно далі.

Керн подумав хвилинку, далі знову спитав:

— А це точно, що мене переправлять до Франції?

— Цілком.

— І нікого, затриманого тут без документів, не висилають до Німеччини?

— Наскільки мені відомо, нікого. У крайньому разі це може трапитися в прикордонних містах. Але й про такі випадки я не чув.

— А жінку то вже напевне не відіслали б назад у Німеччину?

— Звичайно, ні. Я принаймні цього ніколи б не зробив. А чому це зацікавило вас?

— Та просто так. У своїх мандрах я часом стрічав і жінок без документів. Їхня доля іще тяжча. Тому я й спитав.

Суддя взяв з папки папірця і показав Керну.

— Ось наказ про вашу висилку. Тепер вірите, що вас переправлять до Франції?

— Вірю.

Суддя поклав папірець назад у папку.

— Ваш поїзд відходить через дві години.

— І ніяк таки не можна випровадити мене через Женеву?

— Ніяк не можна. Ми так багато витрачаєм коштів на залізничні перевезення біженців. Тому ми маємо строгу вказівку доставляти їх до найближчого кордону. Тут я справді нічим не можу вам допомогти.

— А коли б я сам оплатив свій проїзд, тоді можна було б відправити мене до Женеви?

— У такому разі можна. А ви цього хотіли б?

— Ні, для цього в мене замало грошей. Я просто так спитав.

— Ніколи не питайте зайвого, — порадив суддя. — Ви, власне, мусили б і за дорогу до Базеля самі платити, коли б мали при собі гроші. Я навмисне вас не спитав про це. — Він підвівся. — Ну, бувайте здорові. Усього вам кращого бажаю. Хай вам щастить у Франції. І будемо сподіватися, що скоро все зміниться!

— Усе може бути. Без надії люди вішалися б.

* * *

У Керна вже не було нагоди передати Рут хоч вісточку. Беєр був у нього напередодні й сказав, що їй треба побути в лікарні ще з тиждень. Керн вирішив написати йому одразу ж від французького кордону. Тепер він знав найважливіше: Рут ні в якому разі не відправлять до Німеччини, і, якщо в неї будуть гроші на дорогу, її доставлять у Женеву.

Рівно через дві години по нього зайшов детектив у цивільному, і вони пішли на станцію. У Керна в руці була його валіза — ще вчора Беєр забрав її з кошари й привіз йому.

Вони проходили повз готель. Вікна ресторану, що був на першому поверсі, стояли навстіж відчинені. Якась капела грала на цитрах німецький народний танець, а чоловічий хор підспівував їй. Біля вікна стояли два співаки в костюмах альпійських пастухів і виводили переливи на тирольський лад. Обнявшись за плечі, вони похитувалися в такт пісні.

Детектив зупинився. Один співак замовк. То був їхній тенор.

— Де це ти все пропадаєш, Максе? — гукнув він. — Тут уже всі зібралися й чекають на тебе.

— Служба! — відповів детектив.

Співак окинув поглядом Керна.

— От осоружна! — несподівано низьким голосом пробубонів він. — Тоді наш сьогоднішній квартет — собаці під хвіст?

— Ні в якому разі. Я через двадцять хвилин повернуся.

— Точно?

— Точно!

— Оце добре! Сьогодні ми, нехай там що, повинні врізати новий тирольський дует. Гляди там, не застудися!

— Ні-ні!

Вони пішли далі.

— Хіба ви не поїдете зі мною до кордону? — спитав через якийсь час Керн.

— Ні. Ми придумали для вас інший спосіб…

Прийшли на станцію. Детектив знайшов начальника поїзда.

— Ось, приймайте, — сказав він, показуючи на Керна, й передав начальникові наказ про висилку. — Щасливої дороги, пане, — несподівано ввічливо звернувся він до Керна й почвалав геть.

— Ходімо зі мною! — Начальник поїзда привів Керна до гальмівної будки вантажного вагона. — Залазьте туди.

У маленькій кабіні була дерев'яна лава й більш нічого. Керн засунув валізу під лаву. Начальник поїзда замкнув двері ззовні.

— Ось так! А в Базелі ми вас випустимо. — І пішов собі далі слабо освітленим пероном.

Керн визирнув із віконечка. Обережно примірявся, чи не зможе протиснутись, але нічого не виходило: надто вузьке віконце.

За кілька хвилин поїзд рушив. Повз нього пропливли освітлені зали станції з порожніми столами й нікому не потрібним світлом. Черговий по станції в червоному кашкеті лишився в темряві позаду; Промайнуло кілька кривих вуличок, залізний шлагбаум з низкою автомашин за ним, невеличке кафе, де сиділо кілька чоловік, перекидаючись картами, — і місто зникло з очей.

Керн сів на дерев'яну лавку й поставив ноги на валізу. Він дивився у віконце. Надворі була темна, чужа, вітряна ніч, і він раптом відчув себе самотнім і нещасним.

* * *

У Базелі Керна прийняв поліцай і повів до митниці. Там йому дали попоїсти. Потім вони з одним прикордонником поїхали трамваєм до Бургфельдена. У темряві пройшли повз єврейське кладовище. Далі проминули цегельню і звернули з шосе. Невдовзі прикордонник зупинився.

— А далі отак прямо й прямо…

Керн пішов далі. Він приблизно уявляв собі, куди йти, і попрямував до Сен-Луї. Ховатись навіть не збирався — йому було однаково, нехай хоч зараз же спіймають.

Але напрямок виявився неправильний. Тільки над ранок він добрався нарешті до Сен-Луї. Одразу ж зайшов до французької поліції і заявив, що його перекинули через кордон із Базеля. Йому ні в яко-' му разі не можна було потрапляти в тюрму. А її він міг уникнути, тільки з'явившись того ж дня до митниці чи до поліції. За це не карають — можуть лише відіслати назад.

У поліції його тримали до вечора, а потім відіслали до митниці на кордон.

Там було два доглядачі. Один сидів біля столу й щось писав. Другий нудився на лаві коло пічки. Курив сигарети з міцного алжирського тютюну і час від часу поглядав на Керна.

— Що там у вашій валізі? — спитав він через якийсь час.

— Мої особисті речі.

— Ану відкрийте її.

Керн підняв кришку. Митник ліниво підвівся й підійшов ближче. Потім зацікавлено схилився над валізою.

— Одеколон, мило, парфуми! Ти глянь — це ви все принесли сюди зі Швейцарії? Ви ж не будете твердити, ніби все це вам потрібне як речі особистого користування?

— Ні. Я торгував ними.

— Тоді ви повинні сплатити за них мито! — заявив службовець. — Викладайте їх! Ті дрібниці, — він показав на шнурки, голки та інший дріб'язок, — я лишаю вам без мита.

Керн уже думав, чи не вві сні все це коїться.

— Сплатити мито? Я повинен за ці речі платити мито?

— Безсумнівно! Адже ви не дипломатичний кур'єр, правда? Чи, може, ви думали, що я буду купувати у вас ті флакони? Ви пронесли до Франції товари, за які належить сплатити мито. Ну, викладайте вже!

Митник схопив тарифну таблицю й підсунув ближче ваги.

— У мене й грошей немає, — сказав Керн.

— Немає грошей? — службовець засунув руки в кишені штанів і гойднувся на ногах. — Ну що ж, тоді ми просто конфіскуємо цей товар. Давайте його сюди.

Керн сидів навпочіпки, вчепившись руками у валізу.

— Я сам прийшов до поліції, щоб мене повернули назад у Швейцарію. Я не повинен платити мито.

— Ти ба! Ви що, вчити мене хочете, га?

— Дай хлопцеві спокій, Франсуа! — озвався другий митник, що писав за столом.

— І не подумаю! Цей бош зарозумілий, як і вся їхня банда! Ану, викладай флакони!

— Я не бош! — огризнувся Керн.

Аж тут до митниці ввійшов третій урядовець. Керн одразу збагнув, що він вищого рангу, ніж ті двоє.

— Що тут у вас? — коротко спитав він.

Митник пояснив, інспектор критично оглянув Керна.

— Ви одразу ж і прийшли до поліції?

— Так.

— І хочете повернутись до Швейцарії?

— Так. Тому ж я й прийшов сюди.

Інспектор трохи подумав, потім сказав:

— Тоді він ні в чому не винен. Це не контрабандист. Його самого контрабандою переправили сюди. Відішліть його назад, і баста,..

Інспектор вийшов.

— От бач, Франсуа, — знову озвався другий митник від столу. — І чого ти завжди так хвилюєшся? Це тільки на шкоду твоїй печінці.

Франсуа помовчав. Він засоромлено поглядав на Керна. А Керн дивився на нього..Зненацька він збагнув, що він же з ними говорив французькою і сам розумів французів. І він у душі благословив професора, з яким колись сидів у віденській тюрмі.

* * *

Наступного ранку він уже знову був у Базелі й тепер змінив тактику: не пішов одразу ж до поліції.

Відгуки про книгу Люби ближнього твого - Ремарк Еріх Марія (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: