Серця трьох - Лондон Джек

— А тепер ідіть і зробіть неминучий вибір! Ні, стійте! — раптом скрикнула вона, коли ті вже виходили з кімнати. — Ходи сюди, Френку. Я бачу те, що стосується тебе. Подивись-но сюди. Поглянь на Свічадо Світу разом зі мною.

Усі зупинилися в чеканні, а Френк, підійшовши до казана, схилився над ним разом з Королевою і почав вдивлятися у поверхню невідомого рідкого металу. Він побачив себе в бібліотеці свого нью-йоркського дому, а поруч із собою — Королеву Мрій, і він обіймав її стан. Вона з цікавістю розглядала біржовий телеграф. Френк заходився пояснювати їй, як він діє, але, глянувши мигцем на стрічку, побачив настільки неприємні звістки, що кинувся до телефону дзвонити своєму маклеру, — і тут видіння зникло.

— Що ви там побачили? — запитала його Леонсія, коли вони вийшли.

І Френк збрехав. Ні словом не прохопившись, що бачив Ту, Що Мріє у бібліотеці свого нью-йоркського дому, він відповів:

— Біржовий телеграф, що повідомляв про різке падіння акцій, яке загрожує викликати паніку на Уолл-стріт. Але звідки їй відомо, що я маю якесь відношення до Уолл-стріт і біржових телеграфів?

РОЗДІЛ XIX

— Хтось має одружитися з цією навіженою, — сказала Леонсія, коли вони всілися на матах у кімнаті, куди привів їх жрець. — І цим геройським учинком він врятує усім нам життя і собі теж. Сеньйоре Торес, вам випадає нагода врятувати усім нам життя, а заодно й собі.

— Брр! — здригнувся Торес. — Я не поберуся з нею і за мільйон доларів. Вона занадто розумна. Вона викликає жах. Вона... як би це сказати?.. вона діє мені на нерви. Я хоробрий, але при ній уся хоробрість кудись зникає. Від страху мене навіть проймає холодний піт. Ні, менше ніж за десять мільйонів я і намагатися не стану долати свій страх. Генрі і Френк сміливіші за мене. Нехай хтось із них і одружується з нею.

— Але я заручений з Леонсією! — швидко заперечив Генрі. — Як же я можу побратися з Королевою?

Погляди усіх звернулися на Френка, проте Леонсія озвалася першою.

— Це несправедливо, — сказала вона. — Оскільки ніхто з вас не хоче одружуватися з нею, то єдиний вихід — тягти жереб. — З цими словами вона висмикнула три соломини з циновки, на якій сиділа, і обломила одну. — Той, хто витягне коротку соломину, буде жертвою. Сеньйоре Торес, тягніть першим.

— І перший, хто витягне коротеньку, — піде під вінець, — посміхнувся Генрі.

Тремтячи, Торес перехрестився і потягнув. Соломина виявилася довгою, він навіть затанцював і проспівав:

Не піду я під вінець,

Ось який я молодець...

Потім жереб тягнув Френк, і йому теж дісталася довга соломина. Таким чином, для Генрі вже не було вибору. Фатальна соломина, що залишилася в руці Леонсії, вирішувала його долю. Він подивився на Леонсію, і на його обличчі відбилася пекельна мука. Вона помітила його погляд і відчула безмірний жаль до нього, а це, у свою чергу, помітив Френк і швидко прийняв рішення. Є вихід. І все відразу стане просто. Яким би не було великим його кохання до Леонсії, але відданість Генрі — взяла гору. Чого вагатися? Френк весело поплескав Генрі по плечу і мовив:

— Отже, перед вами вільний козак, який не боїться шлюбу. Я одружуся з нею.

Генрі зітхнув з таким полегшенням, ніби його врятували від неминучої смерті. Він схопив руку Френка, і вони обмінялися міцним потиском, дивлячись один одному в очі, як можуть дивитися тільки чесні, порядні люди. І жоден з них не помітив, яке сум’яття проступило на обличчі Леонсії за такої несподіваної розв’язки. Та, Що Мріє мала рацію: Леонсія як жінка чинила не по справедливості — вона кохала двох чоловіків і тим позбавляла Королеву її законної частки щастя.

Подальшим суперечкам поклала край дівчинка з Великого Дому, що разом з жінками принесла чужинцям обід. Зіркий погляд Тореса відразу помітив на шиї в дівчинки намисто з коштовних каменів: це були рубіни, і до того ж прегарні.

— Мені подарувала їх Королева Мрій, — сказала дівчинка, радіючи, що чужоземцям подобається її нова прикраса.

— А в неї є ще такі камені? — запитав Торес.

— Авжеж! Вона тільки-но показувала мені цілу скриню з такими каменями. У неї там є всякі, є навіть значно більші ніж ці, тільки вони не нанизані. Вони лежать там купою, як кукурудзяні зерна.

Поки всі їли і розмовляли, Торес нервово палив, потім звівся і заявив, що їсти він не хоче, йому нездужається.

— Ось що, — поважно почав він. — Я говорю іспанською краще за вас обох, Моргани. Крім того, я певен, що ліпше знаю вдачу іспанських жінок. І, щоб довести вам своє дружнє ставлення, я зараз піду до цієї дами і спробую перекопати її відмовитися від шлюбу.

* * *

Один зі списників заступив дорогу Торесу і пішов доповісти про нього, та незабаром повернувся і жестом запросив його зайти. Королева, напівлежачи на дивані, люб’язно кивнула Торесу і дозволила наблизитися.

— Ти нічого не їв? — турботливо запитала вона, а коли Торес заявив, що не мав апетиту, запропонувала: — Може, ти хочеш нити?

Очі Тореса зблиснули. Він відчув, що йому необхідно підкріпитися: за останні дні він досить натерпівся, а тут ще нова авантюра, у якій він вирішив будь-що домогтися успіху. Королева плеснула в долоні і наказала служникові, що з’явився на її поклик, принести й відкоркувати невелике дерев’яне барильце.

— Це вельми давнє вино, воно зберігається вже кілька століть, — сказала Королева. — Та, врешті, ти ж да Васко і, мабуть, пам’ятаєш, що сам привіз його сюди чотири століття тому.

Що барильце це давнє, не могло бути ніяких сумнівів, і Торес. відчув, як від спраги в нього пересохло в горлі: подумати тільки, цілих дванадцять поколінь народися і вмерло відтоді, як це барило перетнуло Атлантичний океан! Служниця налила великий келих, і Торес, винивши його, був вражений м’якістю напою. Та незабаром усе його тіло і мозок відчули чаклунську силу чотирьохсотрічного вина.

Королева запропонувала йому сісти біля її ніг — так їй було зручніше спостерігати за ним — і запитала:

— Тебе ніхто до мене не кликав. Ти щось хочеш мені сказати чи про щось дізнатися?

— Я той, на кого упав вибір, — відповів він, підкручуючи вус і намагаючись набрати бравого вигляду, як то личить справжньому чоловікові-залицяльнику.

— Дивно, — сказала вона. — Я не тебе бачила в Свічаді Світу. Тут, напевно, якась помилка.

— Цілком правильно, помилка, — охоче погодився він, зрозумівши, що її не обдуриш. — Це все вино наробило. У ньому якась чаклунська сила, що змушує мене відкрити тобі своє серце: адже я так жадаю тебе!

Посміхнувшись самими очима, вона знову покликала служницю і звеліла знов)’ наповнити йому келих.

— Тепер, певно, буде друга помилка, га? — піддражнила його, коли він спорожнив келих.

— О ні, Королево! — заперечив Торес. — Тепер у голові в мене цілковита ясність. І я можу приборкати своє серце. Вибір випав Френку Моргану — тому, хто цілував тобі руку; він і буде твоїм чоловіком.

— Це правда. — урочисто сказала вона. — Саме його обличчя я і бачила у Свічаді Світу і відразу зрозуміла, що він призначений мені.

Заохочений її словами, Торес продовжував:

— Я його друг, найліпший друг. Ти, що знаєш усе, безсумнівно, знаєш і те, що за нареченою звичайно дають придане. І ось він послав мене, свого кращого друга, щоби з’ясувати, яке придане в його нареченої, і оглянути його. Тобі, мабуть, відомо, що він один з найбагатших людей у себе в країні, де чимало багачів.

Королева так стрімко підвелася, що Торес зіщулився від страху, очікуючи удару ножем у спину. Проте королева швидко пройшла або, точніше, майнула до дверей, що вели до іншої кімнати.

— Ходи сюди! — владно сказала вона.

Переступивши через поріг, Торес відразу зрозумів, що це її спальня. Але де вже тут було розглядати кімнату, коли королева відразу підняла віко важкої, окутої міддю скрині і жестом підкликала Тореса. Він підійшов і побачив щось таке, від чого хто завгодно міг остовпіти. Так, дівчинка сказала правду! Скриня була доверху наповнена безліччю коштовних каменів: діамантів, рубінів, смарагдів, сапфірів, иайкоштовніших, найчистішої води і найбільших, котрі лежали купою, ніби кукурудзяні зерна.

— Занурюй руки по плечі, — сказала Королева, — і перекопайся, що це не склянки, не плід фантазії чи оманливий сон, а справжнє коштовне каміння. І тоді ти зумієш дати точний звіт своєму багатому другу, який має одружитися зі мною.

І Торес, знетямлений старим вином, зробив, як йому було сказано.

— Невже ці склянки так тебе вразили? — жартуючи, запитала Королева. — Ти так на них дивишся, ніби перед тобою невимовне диво.

— Мені навіть і не спилося, що десь на світі може бути такий скарб, — пробурмотів він, зовсім сп’янівши.

— Їм немає ціни?

— Атож, вони безцінні.

— Вони дорожчі за гідність, честь і кохання?

— Вони дорожчі за все. Від цього можна з’їхати з глузду.

— І на них можна купити справжнє кохання жінки або чоловіка?

— На них можна купити увесь світ!

— Ой, леле! — сказала Королева. — Ось ти чоловік, ти знав жінок. Невже за ці камінчики можна купити жінку?

— Від часу створення світу за них купували і продавали жінок. І заради них жінки самі продавали себе.

— А можна за них купити серце твого доброго друга Френка?

Тільки тепер Торес уперше подивився на неї, кивнув і щось промурмотав; від випитого вина і споглядання такої безлічі коштовностей очі його блукали і нестямно палали.

— Ти гадаєш, твій славний друг Френк їх так само, як і ти, цінуватиме?

Торес мовчки кивнув.

— І всі люди так їх цінують?

Торес знову багатозначно кивнув.

Королева розсміялася сріблястим сміхом, у якому звучало презирство. Вона схилилася і зачерпнула пригорщу коштовних самоцвітів.

— Ходімо, — наказала вона. — Я покажу тобі, як я їх ціную.

Вона провела його через кімнату і вийшла разом з ним на галерею, споруджену над водою. Галерея оперізувала будинок із трьох боків, четвертий прилягав до скелі. Біля її підніжжя пінився вир. Торес подумав, що тут, очевидно, і знаходиться той отвір, через який вода витікає з озера, як це і підозрювали Моргани. А Королева, піддражнюючи його, жбурнула самоцвіти у вир.

— Ось як я їх ціную! — сказала вона.

Торесу забило дух, а побачивши таке марнотратство, він відразу ж протверезів.

— І вони вже ніколи не повернуться до мене! — зі сміхом продовжувала вона. — Звідти ніщо не повертається! Дивися!

Вона кинула у воду букетик квітів, що, покружлявши у вирі, зник з очей.

— Коли ніщо звідти не повертається, то куди ж воно зникає? — хрипким голосом запитав Торес.

Королева знизала плечима, але Торес зрозумів, що їй відома таємниця виру.

— Не одна людина пішла цим шляхом, — задумливо сказала вона.