Серця трьох - Лондон Джек

— Ти одружишся з нею. Даю тобі на це згоду...

— Навіть якби вона була десять разів твоя сестра і сто разів красуня, я б усе одно з нею не одружився, — перебив його Френк. — Такої жінки, з якою я міг би одружитися, немає на світі.

— І все-таки, Френку, мій хлопчику, з цією жінкою ти поберешся. Я знаю. Я цілком певен. Хочеш закластися?

— Ставлю тисячу, що не одружуся.

— Ні, не будь скнарою, постав більше, щоб це був справжній заклад, — сказав Генрі.

— Можу поставити скільки хочеш.

— Гаразд. Тоді — тисячу п’ятдесят доларів. А тепер іди в сусідню кімнату і подивися на наречену.

— Вона там з Леонсією?

— Нічого подібного. Вона сама.

— Здається, що ти сказав: там Леонсія.

— Авжеж, сказав. Я це сказав. І Леонсія справді там. Г з нею немає жодної живої душі, вона чекає, щоб поговорити з тобою.

Тут уже Френк почав сердитися:

— Ти мене геть затуркав. Верзеш казна-що. То в тебе там твоя нова сестра, то твоя дружина...

— Хто сказав, що я маю дружину? — у свою чергу розлютився Генрі.

— Здаюся! — вигукнув Френк. — Піду до Леонсії. А з тобою поговорю пізніше, коли ти будеш у доброму гуморі.

Він ступив було до дверей, але Генрі зупинив його.

— Ще хвилинку, Френку, та й підеш, — сказав він. — Можливо, ти хоч тепер збагнеш. Я не одружений. У тій кімнаті на тебе чекає одна дівчина. Ця дівчина — моя сестра. І вона ж — Леонсія.

Минуло аж півхвилини, доки Френк збагнув його слова. А коли збагнув, то прожогом кинувся до дверей. Проте Генрі знову затримав його:

— То я виграв?

Але Френк, відштовхнув його, блискавично розчинив двері і грюкнув ними за собою.