Не сподівайтеся позбутися книжок - Еко Умберто
"Ти більше прочитаєш в листку дерева, ніж у книжках", — писав святий Бернар абату Воклеру, Генрі Мердаку. "Дерева та скелі навчать тебе більшому, ніж міг би навчити будь-хто з вчителів". Мовляв, сам факт, що текст у книжці написано зв'язно та надруковано, нічому нас не навчить, навпаки — підозру викликає саме те, що книжка дозволяє розділити враження однієї-єдиної особи. А справжнє знання — в спогляданні природи. Не знаю, чи ви читали прекрасний текст Хосе Бергаміна "Декаданс неписьменності". В ньому ставиться питання про те, що ми втратили, навчившись читати? Які форми пізнання мали доісторичні люди чи народи без писемності і які ми, відповідно, втратили. На це питання, як і на всі гострі питання, відповіді немає.
У.Е.: Мені здається, що на нього кожен сам собі може відповісти. В цьому вправлялися великі містики. Тома Кемпійський в трактаті "Про подражаніє Христу" каже, наприклад, що не може знайти миру в житті ніде, окрім як десь на самоті з книжкою. І навпаки, Якоб Беме мав велике одкровення, коли промінь світла торкнувся поверхні олов'яного горщика, що стояв перед ним. І в той момент він насміхається з того, чи є перед ним книжка, чи нема, тому що він сам переживає одкровення всіх майбутніх трудів. Але ми, люди книжні, нічого не винесли б із виблискування нічного горщика.
Ж.-К.К.: Хочу повернутися до наших бібліотек. Можливо, у вас був подібний досвід. Дуже часто мені траплялося зайти в кімнату, де в мене стоять книжки, аби просто на них подивитися — жодної з них я й не торкався. Так я відчуваю щось таке, що не можу описати. Загадкове та водночас заспокійливе. Коли я займався школою кіно і телебачення Femis та дізнався, що Жан-Люк Годар шукає місце для роботи в Парижі, то ми дозволили йому зайняти приміщення в нашій школі, але з вимогою взяти до себе на стажування кількох студентів на етапі монтування стрічки. Отже, він попрацював над фільмом, зйомки закінчено, і Годар на етажерках розставив різнокольорові коробки з різними епізодами. Перед тим, як почати монтаж, він багато днів сидів перед бобінами, не відкриваючи їх. І то не було грою на публіку. Він сидів сам. Дивився на коробки. Я час до часу заходив подивитися, як він. Він був там, можливо, намагався щось згадати, шукав чи то впорядкованості, чи то натхнення.
У.Е.: Цей досвід доступний не лише тим, у кого вдома є багато книжок або бобін, як у вашому прикладі. Такий самий досвід можна пережити в громадській бібліотеці чи у великій книгарні. Хто з нас не вдовольнився нюханням книжок, які ось стоять на полицях, але нам не належать? Роздивлятися книжки, витягаючи знання з цього споглядання. Всі непрочитані книжки ніби щось обіцяють. Саме тому причиною для оптимізму є той факт, що все більше людей мають доступ до споглядання великої кількості книг одразу. Коли я був малим, книгарня була темним і незатишним місцем. Ви заходили, одягнений у чорне чоловік запитував, що вам потрібно. Він був таким страшним, що навіть не виникало думок побути в книгарні трохи довше. Ще ніколи в історії цивілізацій не було так багато книгарень, як сьогодні, і всі вони — гарні, світлі, в них можна гуляти, гортати книжки, робити свої відкриття на кожному з трьох-чотирьох поверхів, як у французьких книгарнях Fnac чи італійських Feltrinelli. Щоразу, як я навідуюсь у подібну книгарню, виявляю, що в ній — багато молодих людей. Я повторюю собі, що вони не обов'язково прийшли туди купити книжку чи бодай почитати. Але достатньо погортати книжку, кинувши оком на останню сторінку обкладинки. Ми так само дуже багато про що дізналися з читання простих анотацій. Дуже просто заперечити, що на шість мільярдів людей не так і багато припадає тих, хто читає. Але коли я був дитиною, нас на планеті було всього два мільярди, і книгарні стояли порожні. Здається, в наші дні відсоток покращився.
Ж.-Ф. де Т.: Але ви вже сказали, що надмір інформації в інтернеті може призвести до появи шести мільярдів енциклопедій, і це буде непродуктивно…
У.Е.: Все ж таки є різниця між "в міру" запамороченням у добрій книгарні та безкінечним запамороченням інтернету.
Ж.-Ф. де Т.: Ми говорили про "релігії Книги", що сакралізували книжки. Книга стане головним першоджерелом, яке слугуватиме забороні всіх книжок, які віддалятимуться від описаних у Книзі цінностей. Мені здається, що ця розмова потребує згадки про "Пекло" наших бібліотек, тобто про місце, де складали книжки, що їх, навіть якщо і не спалювали, треба було тримати подалі від випадкових читачів.
Ж.-К.К.: Є різні способи взятися за цю тему. Я, наприклад, відкрив не без здивування, що у всій іспанській літературі не було жодного еротичного тексту аж до другої половини XX століття. Таке собі порожнисте "Пекло".
У.Е.: Але в них є найгірше богохульство, яке я навіть не наважуюся тут процитувати.
Ж.-К.К.: Так, але жодного еротичного тексту. Один мій іспанський друг розказував, що якось чи то в шістдесятих, чи то в сімдесятих роках приятель показав, що в "Дон Кіхоті" пишуть про tetas, тобто про цицьки. Тогочасного іспанського хлопчика тоді могла здивувати і навіть довести до збудження поява слова "tetas" у Сервантеса. Крім цього, більше прикладів невідомо. Нема навіть сороміцьких солдатських пісень. Всі великі французькі письменники написали чимало порнографічних текстів — від Рабле до Аполлінера. Але не іспанські письменники. Інквізиції в Іспанії справді вдалося вичистити словник, задушити слова — якщо вже не вдалося задушити явище. Навіть "Мистецтво кохання" Овідія довго було заборонене. Це особливо дивно з огляду на те, що деякі латинські автори, що писали такого роду літературу, були іспанського походження. Наприклад, Марціал був із Калатаюда.
У.Е.: Існували і більш відверті, з погляду ставлення до сексу, цивілізації. Ви ж бачили фрески Помпеї або індійські скульптури. Були доволі вільні часи в добу Відродження, але в період Контрреформації почали одягати навіть скульптури Мікеланджело. Цікавішою ситуація в добу Середньовіччя. Офіційне мистецтво було дуже ханжеським і благочестивим, але поруч із ним існувала ціла лавина непристойностей у фольклорі та поезії вагантів…
Ж.-К.К.: Кажуть, що в Індії винайшли еротизм, а чи сталося це тому, що в них є "Камасутра" — найстаріший відомий підручник сексу. Всі можливі позиції, всі можливі форми сексуальності там є, як і на фасаді храму Кхаджурахо. Але з тих очевидно пристрасних часів Індія безупинно еволюціонує в бік усе більш суворого пуританства. В сучасному індійському кіно навіть не цілуються в губи. Звісно, це наслідок ісламського впливу з одного боку та англійського вікторіанства — з іншого. Але я не можу впевнено сказати, що не існує власне індійського пуританства. Якщо подивимося на те, що нещодавно відбувалось у нас — маю на увазі п'ятдесяті роки, часи мого студенства — коли ми спускалися в підвал книгарні на розі бульвару Кліши та вулиці Жермен-Пілон, аби купити еротичні книжки. Це було всього п'ятдесят п'ять років тому. Нам нема чим вихвалятися!
У.Е.: Це точний принцип "Пекла" у паризькій Національній бібліотеці. Ішлося не про заборону книжок, а про їх відсутність у відкритому доступі.
Ж.-К.К.: Насамперед твори порнографічного характеру, що суперечили засадам захисту суспільної моралі, становили основу "Пекла" Національної бібліотеки, що її створили одразу після Революції, зібравши в ній фонди, конфісковані в монастирів, палаців, деяких приватних власників, а також у королівській бібліотеці. "Пекло" доживе до Реставрації, в часи якої знову тріумфували консервативні погляди. Мені подобається думка про те, що для відвідання Пекла книжок потрібен спеціальний дозвіл. Вважається, що до пекла потрапити просто. Але зовсім ні. Пекло замкнуте на ключ. І туди так просто не зайти. До речі, якось Національна бібліотека влаштувала дуже успішну виставку книжок, які вийшли з "Пекла".
Ж.-Ф. де Т.: А ви в "Пекло" заходили?
У.Е.: Навіщо, адже всі книжки звідти вже вільно видаються!
Ж.-К.К.: Я теж там не був, хіба лиш частково, і там, звісно, є праці, що і я, і ви вже читали, але є видання цих текстів, за якими полюють бібліофіли. Тут ідеться не тільки про французькі книжки. Арабська література також дуже багата на подібні сюжети. Існують аналоги "Камасутри" арабською мовою та навіть фарсі. Але, як і Індія, про яку ми вже згадували, арабо-мусульманський світ, здається, полишив своє яскраве коріння на користь несподіваного пуританізму, що жодною мірою не відповідає традиціям цих народів.
Та повернімося у французьке XVIII століття: це незаперечно століття, коли ілюстрована еротична література — здається, народжена в Італії на два століття раніше — з'явилась і набула поширення, хоча й видавали її підпільно. Сад, Мірабо, Ретіф де ла Бретонн продавалися потай. Це автори, що писали порнографічні книжки, де ішлося більш чи менш незмінно, але з варіаціями, про життя дівчини, що з провінції приїхала до столиці, де її захопив вихор різноманітних спокус.
Під цією маскою заховалася передреволюційна література. В ті часи еротизм у літературі направду бентежить добропорядні звичаї та думки. Це пряма атака на пристойність. Поза сценами оргії, здається, чути постріли гармат. Мірабо — один із еротичних авторів. Секс — суспільний трем. Після власне революційного часу зв'язок між еротизмом, порнографією та передреволюційною ситуацією більше подібним чином не функціонуватиме. Не забуваймо, що в часи Терору справжні прихильники подібних розваг на власний страх і ризик орендували карети, їхали на площу Конкорд біля Лувру, аби подивитися на смертну кару та зайнятися груповим сексом вчотирьох просто на площі.
Сад, незрівнянний пам'ятник епохи, був революціонером. Він саме за це відсидів у тюрмі — не за свої тексти. І ми маємо наполегливо нагадувати, що його книжки буквально горіли в руках і в очах. Читання його гарячих рядків було, як для письма, просто підривною діяльністю.
Отакий підривний вимір після Революції ці видання зберегли, але в суспільному вимірі, а не в політичному. Що не заважало, звісно, їх забороняти. Саме тому деякі автори порнографічних книжок тоді і тепер заперечували своє авторство. Так, Арагон завжди спростовував, що написав "Іренину піхву".
