Тіт Андронік - Шекспір Вільям

Що там рік чи два,
Різниця тут між нами невелика.
Поталанить ще, може, й не тобі —
Мені її прихильність заслужити.
Лавінію люблю безумно я
І доведу мечем — вона моя.
Арон Ох, пробі! Ґвалт! Коханці не жартують.
Деметрій Тобі, хлопчиську, мати необачно
Рапіру танцювальну почепила,
А ти уже й погрожуєш мерщій?
Тікай: із піхов скіпки не виймай —
її ти ще й тримати не навчився.
Хірон Я й без науки зараз доведу,
На що я можу зважитись.
Деметрій Хлопчиську,
Храбруєш нерозважно.
Обидва вихоплюють мечі.
Арон Як це так?
Насмілилися ви біля палацу
Мечі здійнять, вчинить відверту зваду?
Причину суперечки добре знаю,
Та я б і за мільйони не хотів,
Аби довідались про неї ті,
Кого обходить це. Нізащо б мати
Соромитись за вас тут не бажала.
Яка ганьба! Вгамуйтесь.
Деметрій Ні — докіль
Я не протну йому грудей і в горлі
Не зупиню того пащекування,
Яким посмів неславити мене.
Хірон До герцю я готовий. Ти ж, поганцю,
Лайливий боягузе, все воюєш
Не зброєю, а тільки язиком.
Арон Кажу вам — геть!
Клянусь богами войовничих готів —
Погубить нас ця сварка дріб'язкова.
Вам навіть невтямки, як небезпечно
На право принца зазіхать. Невже
Лавінія: розпусницею стала
Чи Бассіан змізернів так, що можна
Вам сперечатись за її любов,
Все знехтувавши — владу, помсту, суд?
Остерігайтесь. Бо імператриця
Дізнається — не солодко вам буде.
Хірон Це байдуже. Хай знає цілий світ:
Люблю Лавінію над цілий світ.
Деметрій Хлопчиську, вчись скромнішим буть. Вона —
Надія брата старшого.
Арон Скажіть,
Де розум ваш? Чи знаєте, що в Римі
Чоловіки безжалісні, жорстокі
До зазіхань на честь і на любов?
Отож нічого, крім своїх смертей,
Не знайдете.
Хірон Хай тисячі смертей,
Аби мені заволодіти нею.
Арон Заволодіти! Як?
Деметрій Ото ще диво!
Вона ж бо жінка — от і домагайся,
Вона ж бо жінка — от і володій,
Вона Лавінія — от і люби.
Тож більше у млині води спливає,
Ніж мельник бачить. І не важко зовсім
Украсти скибку врізаного хліба.
Хоч Бассіан державця брат, носили
І не такі Вулканову оздобу.
Арон
(убік)
З тим самим успіхом, що й Сатурній.
Деметрій Тож зайве в розпач упадати: словом
Потрібно звабить, поглядом палким.
Чи не вдавалось нам забити лань
І спритно винести з-під носа варти?
Арон Ну, що ж, гадаю, що така рішучість
Послужить вам.
Хірон Якби ж то послужила!
Деметрій Ароне, в ціль ти влучив.
Арон Краще вам
Теж влучити, ніж марно сперечатись.
Послухайте — невже здуріли ви,
Що сваритесь? Хіба ж погано буде,
Як вам обом поталанить?
Хірон Не вірю.
, Деметрій І я не певен...
Арон Соромтеся. Ви гризетесь за те,
Що має об'єднати вас. Мети
Ви досягти повинні легко й хитро.
Вирішуйте. Задумане здійснити
Потрібно тільки так, як це можливо.
Лукреція не більше мала цноти,
Ніж ця Лавінія, кохана принца.
Навіщо нудитись? Простіший шлях
Обрати можна. Я знайшов його.
Відбутися повинні царські лови,
Гурт римлянок чарівних буде там...
Безкраї гони в хащах лісових,
Де є чимало закутків безлюдних,
Цілком підхожих для злочинств. Між них
З принадною сховатись ланню треба
І силою приборкати її,
Як не словами,— й справдяться надії.
Прийди, володарко, чий світлий розум
Присвячений підступності і помсті,
Свій намір ми відкриємо тобі!..
Імператриця дасть пораду слушну,
Від сварки марної відверне вас
І піднесе на висоту бажань.
Двір імператора — притулок слави,
Вух, язиків, очей в палаці — тьма.
А ліс безжалісний, глухий, похмурий;
Здійснити можна що завгодно там —
Хіть вдовольнити в затінку таємнім,
Лавінії скарбами навтішатись.
Хірон Слова ці не відгонять боягузтвом.
Деметрій Sit fas aut nefas *, доки я знайду
Потік чарівний, що мій шал остудить,
Per Stygia, per manes vehor **
Виходять.
СЦЕНА 2
Ліс поблизу Рима.
Вдалині видніє мисливська хижка. Чути звуки рогів і собачий гавкіт.
Входять Тіт Андронік з мисливцями, Марк, Луцій, Квінт
і М а р ц і й.
Тіт Погожим ранком почалися лови.
Ліси зелені, запашні поля.
Спустім собак, хай валування жваве
Розбудить імператора й дружину,
Та й принца; хай дзвенить мисливський дзвін,
Двір сповнює розлунням невгамовним.
Обов'язком хай буде вам, сини,
Так, як і ми, служить державцю вірно.
Гнітили сни мене цієї ночі,
Але світанок втіху знов приніс.
Гавкіт хортів. Вітер доносить калатання дзвонів.
Входять Сатурній, Тамора, Бассіан, Лавінія, Хірон, Демет-
рій та почет.
Тіт Багато днів володарю бажаю,
Днів добрих; і володарці також!
Я обіцяв мисливські дзвони вам.
Сатурнін Дзвонили славно. Та для молодят
Чи не занадто рано?
Бассіан Що ти скажеш
На це, Лавініє?
* Хай то буде законно чи незаконно (лат.).
** Мене несе через Стікс, у царство мертвих (лат.).
Лавінія Вже дві години,
Як я прокинулась.
Сатурній Ну що ж, ходім.
Лаштуйте швидше коней, колісниці!
Побачиш нині римське полювання,
Імператрице.
Марк Пси мої, владарю,
Пантеру щонайліпшу зацькують
І на найвищу видеруться гору!
Тіт У шалі кінь мій прудконогий мчить,
Мов ластівка над простором безкраїм.
Деметрій
(до Хірона)
Що коні й пси? Я повен сподівань —
Ми й так впіймаємо принадну лань.
Виходять.
СЦЕНА З
Глуха частина лісу.
Входить А р о н з мішком золота.
Арон Хто має глузд, гадатиме, що я
його не маю,— золото ховаю
Під деревом, аби ніколи більше
Не володіти ним. Розумник цей
Нехай затямить — зливки переллються
На підступи лихі, які, здійснившись,
Народять підлості зразок чудовий.
(Ховає золото)
Спочинь же, скарбе, на неспокій тим,
Хто у Тамори мав тебе знайти.
Входить Т а м о р а, сама.
Тамора Чого сумуєш, любий мій Ароне?
Глянь — все радіє пишно навкруги!
Скрізь на кущах виспівують пташки,
Змія, згорнувшись, ніжиться на сонці,
Тріпоче прохолодний вітерець
Зеленим листям, і тріпочуть тіні;
Давай в цім затишку, Ароне, сядем
І, поки непокоїть псів луна,
Приспівуючи щедрим звукам рога
(Мов чується два полювання зразу),
Ми будемо все слухати удвох.
Як та Дідона з принцом мандрівним,
Що заховались у печері тихій,
Коли так вчасно буря їх застала,
І там пірнули в насолоди бурю,-
В палких обіймах міцно сплівшись, ми
Натішимось і в сон пірнем злотистий;
А лемент полювання й спів пташок
Звучатиме для нас, мов колискова,
Яку співає неня над дитям.
Арон Бажання ти Венері підкоряєш,
Моїми ж геть заволодів Сатурн.
Що означає погляд мій змертвілий,
Моя затятість і тяжка задума?
Мого волосся пасма розплелись,
Немов тіла гадюк, які до бою
Приготувались. Що це означає?
Ні, царствена, то не Венери знаки:
В моєму серці помста, смерть в руці,
Кров та відплата стугонять у скроні.
Володарко душі, моя Таморо,
Моїх надій і прагнень небо, знай —
Для Бассіана чорний день настав,
Язик сьогодні втратить Філомела,
Твої сини спаплюжать честь її
І вмиють руки кров'ю Бассіана.
Ось бачиш лист? Візьми його, прошу,
І цезарю віддай фатальний згорток.
Все. Не питай мене. За нами стежать.
Сподіваної здобичі частина
Вже йде сюди, не знаючи про смерть.
Входять Б а с с і а н і Лавінія.
Тамора Мій милий мавре, над життя миліший!..
Арон Владарко, годі! Он-де Бассіан.
Не церемонься з ним. А я піду
Знайду синів — твою міцну опору.
(Виходить)
Бассіан О, хто це тут? Імператриця Риму,
Без почту їй належного, сама?
Чи це Діана, так на неї схожа,
Покинула святі гаї й прийшла
На полювання смертних подивитись?
Тамора Як смієш ти пащекувать, зухвальцю?
Коли б Діани владу мала я,
То роги вмить прикрасили б тебе,
Мов Актеона, і тоді собаки
Порвали б люто, підлий грубіяне,
Все тіло перероджене твоє.
Лавінія Не гнівайся, царице. Добре вмієш
Ти роги дарувати. Тож боюсь,
Що саме для такої спроби тут
Із мавром усамітнилися ви:
Хай бог державця від собак боронить,
Щоб з оленем не сплутали його!
Бассіан Повір мені, цей темний кіммерієць,
Володарко, потьмарить честь твою —
Вона, мов тіло мавра, почорніє.
Чого ти всіх лишила вдалині?
Зійшовши з білосніжного коня,
Блукаєш тут у гущині безлюдній
Вдвох з мавром диким. Чи не свідчить це,
Що підкорилась ти гидким бажанням?
Лавінія Завадив чесний муж розвазі ницій,
Але його облаяли зухвальцем.
Ходімо звідси. Чорно-вороним
Нехай вона втішається коханням.
Для цього закут цей цілком пасує.
Бассіан Володар, брат мій, має знати все.
Лавінія Він міг про це довідатись давно.
Як бідного державця обкрутили!
Тамора Чого я мушу зносити це все?
Входять Хірон і Деметрій.
Деметрій Чому така змарніла і бліда
Ясна імператриця, наша мати?
Тамора Гадаєте, марніть немає з чого?
Ці двоє притягли мене сюди,
В долину цю безплідну і гидку,
В якій дерева ледве не всихають,
їх мох посів та згубна омела;
Немає сонця тут, з усіх птахів
Тут водяться лиш сич та крук зловісний.
І, показавши яму цю страшну,
Мені сказали: прийде глупа ніч,
І тисячі лісовиків, гадюк,
Ропух десятки тисяч, їжаків
Такий жахливий гамір здіймуть враз,
Що кожен смертний, як його зачує,
Вмить збожеволіє або помре.
І, закінчивши розповідь пекельну,
Вони сказали, що мене ухоплять,
Та до похмурого прив'яжуть тиса,
І так залишать на нікчемну смерть.
Вони мене дошкульно називали
Повією, розпусницею, всяк,
Облаяли усю як захотіли...
Якби вас раптом доля не послала,
Вони б страшну жорстокість учинили.
Як матір любите свою, пометіться,
Інакше дітьми вас я не назву.
Деметрій Ось свідчення того, що я твій син.
(Протинає Бассіана)
Хірон А це удар від мене, ще сильніший.
(Добиває Бассіана)
Лавінія Поглянь, Семірамідо... Ні — Таморо!
Тобі пасує варварське ім'я!
Тамора Де мій кинджал? Побачите, сини,
Як я помщуся за таку образу.
Деметрій Спинися! Тут належить більше їй.
Перш, ніж палить солому, хліб змолотим.
Гляділа краля чистоту свою,
Подружню вірність ревно берегла
І цим хизується перед тобою.
Невже це все в могилу забере?
Хірон Дозволити це міг би тільки євнух.
Тягни-но Бассіанів труп — для втіхи
Добрячою подушкою він буде.
Тамора Коли бажання ваші вситить мед,-
Осу убийте, бо пожалить нас.
Хірон Я запевняю — буде все надійно.
Ходімо, навтішаємось, красуне,
Твоєю чистотою досхочу.
Лавінія Таморо, зглянься! Чи не жінка ти?
Тамора Нехай заціпить їй. Геть забирайте!
Лавінія Хоч слово дайте мовити, благаю.
Деметрій Володарко, нехай говорить. Ти ж
її сльозами тішся. Тільки серце
Твоє твердим хай буде, наче кремінь.
Лавінія Чи тигренята матір учать? Нащо
Жорстокості вчиш ту, яка тебе
її навчила? Виссав з молоком
Жорстокість ти й на кремінь обернувся.
Але не кожен син вдається в матір.
(До Хірона)
Проси, хай зглянеться,— вона ж бо жінка.
Хірон Ти що, мене за байстрюка вважаєш?
Лавінія Так, жайвора не висидить ворона,
Та чула я (коли б тепер це сталось!),
.