Тарзан - Барроуз Едгар Райс

Велетень-негр одним помахом сокири розвалив капітанові голову від лоба до підборіддя; за мить під градом ударів і куль упали й інші офіцери, хто мертвий, хто поранений.

Швидко й спритно впорали матроси "Фувалди" свою страхітливу роботу, і весь цей час Джон Клейтон стояв, недбало спершись біля проходу, й попахкував люлькою з таким виглядом, наче був присутній на змаганнях з крикету.

Коли впав останній офіцер, він вирішив, що час спуститись до дружини, щоб хто-небудь з команди не застав її саму.

Хоча Клейтон і лишався зовні спокійним та незворушним, у душі він дуже потерпав за безпеку дружини серед озвірілих людей, в руки яких так безжалісно кинула їх доля. Повернувшись, щоб зійти вниз, він був вражений, побачивши леді Грейсток перед собою.

— Ти давно тут, Алісо?

— З самого початку, — відповіла жінка. — Який жах, Джоне! Який жах! Чого ми можемо сподіватися від таких створінь?

— Гадаю, сніданку! — відповів той, мужньо усміхаючись, щоб заспокоїти її. — Принаймні, — додав, — я збираюся попросити сніданку! Ходімо, Алісо. Ми повинні показати їм, що розраховуємо лише на чемне поводження з нами!

У цей час матроси обступили вбитих і поранених офіцерів і без найменшого жалю чи вагання почали викидати й мертвих і ще живих за борт. Так само бездушно обійшлися вони і зі своїми пораненими, і з тілами трьох матросів, над якими доля змилостивилась, дарувала їм наглу смерть від офіцерських куль. Несподівано один з матросів помітив Клейтонів, що наближалися, і з вигуком "Ось іще пожива для риби!" кинувся на них із піднятою сокирою.

Але Чорний Майкл виявився спритнішим, і його куля наздогнала матроса, перш ніж той встиг пробігти кілька кроків. Гучним окликом Чорний Майкл привернув до себе увагу команди і, вказуючи на Грейстоків, оголосив:

— Ось ці — мої друзі, і їх слід лишити в спокої! Втямили? Тепер я капітан цього судна! — додав він, звертаючись до Клейтона. — Тримайтеся осторонь, і вас ніхто не зачепить! — І він грізно зиркнув на своїх товаришів.

Клейтони так старанно дотримували поради Чорного Майкла, що не бачили майже нікого з команди й нічого не знали про її задуми. Іноді до них долинав слабкий відгомін суперечок і сварок,і двічі люте гавкання вогнепальної зброї розривало тишу. Але Чорний Майкл був підходящим ватагом для цієї строкатої компанії і тримав її в суворій підлеглості.

На п'ятий день після вбивства офіцерів вахтовий помітив землю. Чорний Майкл не знав, острів це чи материк, але заявив Клейтонові, що коли після розвідки місцина виявиться придатною для життя, то і він, і леді Грейсток будуть висаджені на берег зі всім майном.

— Ви там проживете декілька місяців самі собі, — пояснив він, — а ми доти виберемо яке-небудь безлюдне місце та й розбредемося хто куди. Тоді я спробую сповістити Британське Міністерство про ваше місцеперебування, і воно відразу пошле по вас військового корабля. Сподіваюсь, вам буде непогано. Я не міг би висадити вас у населеній місцевості, не викликавши купи запитань, на які ні в кого з нас немає досить переконливих відповідей!

Клейтон почав був протестувати проти такої нелюдяної висадки на невідомий берег на поталу диким звірам чи, може, ще дикішим людям.

Але слова Його були марні й лише дратували Чорного Майкла. Довелося приготуватись до найгіршого, що могло їх чекати в такому становищі.

Близько третьої години пополудні суденце наблизилось до мальовничого, порослого лісом берега проти входу в затишну бухту. Чорний Майкл послав невеликого човна з командою, щоб з'ясувати, чи може "Фувалда" безпечно пройти в бухту.

Десь за годину ті повернулись і доповіли про глибоке дно в проході і в самій бухточці.

Ще до настання ночі вітрильник уже мирно стояв на якорі посеред рівної дзеркальної поверхні бухти.

Довколишні береги вражали красою напівтропічного лісу, а поодаль від океану вимальовувались пагорби й нагір'я, також поспіль вкриті пралісом. Не видніли ознаки людського житла, але зрозуміло було, що людина може тут існувати, адже птахи й тварини аж роїлися тут, привертаючи увагу всіх, хто стояв на палубі "Фувалди", а дзюрчання струмка, що впадав до бухти, свідчило про наявність питної води.

Коли пітьма спала на землю, Клейтон та леді Аліса усе ще стояли біля борту й мовчки дивилися на свій майбутній притулок. З мороку дикого пралісу долинало хиже виття звірів: приглушене рикання лева та вряди-годи пронизливий крик пантери. Жінка міцніше притулилася до чоловіка, паралізована страхом перед кошмарами, що чигали на них у страшній імлі прийдешніх ночей, у безлюдді дикої пущі.

Пізніше, увечері, до них підійшов Чорний Майкл і звелів готуватися до вранішньої висадки на берег. Спробували упросити його висадити їх на яку-небудь гостиннішу землю, ближче до цивілізованих місць, де б вони могли сподіватися на не таке моторошне оточення. Але ні благання, ані загрози, ані обіцянки винагородити не змогли похитнути його.

— Окрім мене, на борту немає людини, яка не вважала б за краще задля власної безпеки бачити вас обох мертвими, і хоч я знаю, що це єдиний надійний спосіб застрахувати наші шиї, Чорний Майкл не така вже людина, щоб забути благодіяння! Ви врятували мені життя. Віддячуючи, я рятую ваше: це все, що я можу зробити!.. Команда більше не згодна терпіти, і, якщо я вас не висаджу, вони, далебі, ще передумають і залюбки розправляться з вами! Я вивантажу весь ваш багаж і дам вам кухонного начиння та кілька старих вітрил для наметів і достатньо харчів, щоб ви могли прожити до тієї пори, доки знайдете дичину й овочі. Під захистом ваших рушниць ви тут спокійно проживете до прибуття рятівників. Коли я буду в достатній безпеці, я спробую сповістити британський уряд про те, де ви перебуваєте, але, хоч убийте, не скажу достеменно, де це, бо й сам не знаю. Ну та вони вас знайдуть!

Чорний Майкл пішов, а вони мовчки спустилися вниз, сповнені похмурих передчуттів.

Клейтон не вірив, щоб Чорний Майкл дійсно мав хоча б найменший намір сповістити британський уряд про їхнє місцеперебування. Знов же, він не був певен, чи не задумано зраду на ранок, коли вони опиняться віч-на-віч з матросами, які поїдуть відвозити їх і їхнє майно на берег. Тільки-но вони з дружиною залишаться без захисту Чорного Майкла, будь-який матрос зможе їх убити, та й сумління Чорного Майкла — річ відносна. І навіть хай вони уникнуть цього всього, хіба не доведеться їм зіштовхнутися ще з гіршими небезпеками потім? Коли б то він був сам-один, може, й витримав би тут роки, бувши здоровим чоловіком атлетичної статури.

Але ж Аліса й те нове, інше життя, якому з часом судилося з'явитися на світ серед злиденності й жахливих знегод первісного світу… Клейтон здригнувся, уявивши собі страшні труднощі, жахливу безпорадність їхнього становища. Але милосердне провидіння не дало подружжю передбачити дійсні жахи, що підстерігали їх у похмурих глибинах цього темного лісу.

Рано-вранці наступного дня їхні численні ящики та скрині були підняті на палубу й спущені до шлюпок для переправи на берег. У них було багато багажу. Клейтони розраховували на п'яти— чи навіть восьмирічне перебування в колоніях, отож, крім усього найнеобхіднішого, з ними були й предмети комфорту.

Чорний Майкл твердо вирішив, що з майна Клейтонів нічого не повинно лишитися на борту. Важко сказати, чому він так діяв: зі співчуття до них а чи просто виходячи з власних інтересів. Безперечно, присутність речей пропалого безвісти британського чиновника на борту підозрілого судна було б досить важко пояснити в будь-якому цивілізованому порту.

Він так добросовісно виконав ухвалене рішення, що наполіг і на поверненні їм револьверів, які власноручно відібрав у матроса, котрий заволодів зброєю Клейтона.

Окрім того, у шлюпки повантажили солонину, сухарі та невеликий запас картоплі й бобів, сірники, кухонне начиння, ящик з інструментами та обіцяні Чорним Майклом старі вітрила.

Чорний Майкл, мовби поділяючи Клейтонові побоювання, супроводив подружжя на берег і відійшов від них останній, після чого шлюпки, набравши в бочки свіжої питної води, відчалили до "Фувалди".

І весь той час, що шлюпки ковзали поволі по гладеньких водах затоки, Клейтон із дружиною мовчки стояли, спостерігаючи, як вони віддаляються. Почуття цілковитої безнадії і страх прийдешніх бід стискали нещасним горло.

А за ними з-за пагорба слідкували інші очі: близько поставлені лихі очиці зблискували з-під кошлатих брів.

Коли "Фувалда" ковзнула у вузький прохід з бухти й зникла за мисом, леді Аліса обхопила руками чоловікову шию і зайшлася довго здержуваними риданнями.

Мужньо знесла вона небезпеки бунту, з героїчною твердістю дивилась вона тоді в грізне майбутнє, але тепер, коли страх цілковитої самотності охопив їх, її розхитані нерви не витримали і настала реакція. Чоловік не намагався спинити її сльози. Нехай природа знайде собі вихід із так довго стримуваних переживань! Тож спливло багато хвилин, перш ніж молода жінка — майже дитина — знову взяла себе в руки.

— О Джоне! — вигукнула вона нарешті. — Який жах! Що нам робити? Що діяти?

— Нам треба робити лише одне, Алісо! — заговорив нарешті він спокійно, от ніби обоє сиділи у своїй затишній вітальні вдома. — Працювати! У праці наш порятунок. Ми повинні бути такими заклопотаними, щоб нам ніколи було думати, а то легко можна збожеволіти. Ми будемо працювати й чекати! Я переконаний, що допомога з'явиться і з'явиться швидко, як тільки почнуть шукати зниклу "Фувалду", хай навіть Чорний Майкл не дотримає своєї обіцянки.

— О Джоне, аби ж нас було тільки двоє! — вигукнула жінка. — Я знаю, ми знесли б усе! Але…

— Так, люба, — ніжно відповів чоловік. — Я вже думав про це. Але ми повинні й це зустріти так само мужньо, як і все, що нас може чекати. Вірмо без тіні сумніву, що ми зуміємо дати раду всьому, з чим нам доведеться зіткнутись! Сотні тисяч років тому, в далекому й туманному минулому, наші предки наштовхувались на ті ж самі перепони, які стоять перед нами зараз, і чи не в цьому самому первісному лісі? Й доказом їхньої перемоги є наша присутність тут! Невже ж ми не спроможемось на те, на що спромоглися вони? Спроможемось! Адже ми чудово озброєні віковічними знаннями: хіба у нас немає засобів захисту і боротьби з природою, які нам дала наука і про які наші предки навіть не підозрювали? Звісно ж, Алісо, ми зможемо досягти всього того, чого досягли вони своїми простенькими знаряддями та зброєю з кістки й каменю!

— Ох, Джоне, як би я хотіла бути чоловіком і мати чоловічий погляд на речі! Але я лише жінка! Я розумію більше серцем, аніж головою, і все, що я бачу, таке жахливе, таке незбагненне, що я не можу всього цього висловити! Хочу вірити, що ти маєш слушність, Джоне! Я зроблю все, що зможу, аби стати доброю первісною дружиною, гідною подругою первісного чоловіка!

Першочерговою турботою Клейтона було спорудити хижку на ніч, щоб прихиститися від звірів на час сну.

Він відкрив ящик, де були рушниці й набої, обоє озброїлися на випадок несподіваного нападу, а тоді рушили на пошуки місця, підходящого для першої ночівлі.

Десь за п'ятдесят метрів од берега знайшли невелику дивну місцину, майже вільну від дерев: тут вирішили побудувати свій постійний дім, а тим часом погодилися, що розумніше за все буде спорудити невелику платформу на дереві, недосяжну навіть для найбільшого з хижаків, які вочевидь населяють цю місцевість.