Енна Хіттімс - Джонс Діана Вінн
– Ви двоє, охороняйте мій тил, поки я вб'ю його.
Коли Анна дібралася до кухні, Енна Хіттімс стояла у войовничій позі, зустрічаючи Тіббі, перекриваючи Тіббі шлях до молочної калюжі на підлозі. А Тіббі, яка не мала жодного уявлення про зачаровані мечі, кралася, розмахуючи хвостом, нетерпляче розглядаючи Енну Хіттімс. Було зрозуміло, що вона думає про героїню, як про новий вид мишки.
Анна промчала кухнею та схопила Тіббі, якраз, коли та стрибнула.
— Ого! – крикнула Енна Хіттімс. Зачарований меч хитнувся по правій ступні Анни. Спайк стрибнув на ліву ступню Анни та завдав удару. Тіббі виривалася та дерлася пазурами. Але Анна не відпускала Тіббі, незважаючи на все це. Вона вибігла у коридор, захлопнувши за собою двері кухні ногою, та не випускала Тіббі, допоки двері не зачинилися. Тоді вона випустила Тіббі. Тіббі стояла скуйовдженим горбом, дивлячись на Анну поглядом, який казав, що деякий час вони не будуть розмовляти, а потім побігла на нагору.
Анна сіла на нижню сходинку, дивлячись як кров сочиться з круглої дірки на її лівому великому пальці ноги, а ще більше крові стікає з глибокого порізу під правою щиколоткою.
— Як вдало, що я не вигадала їм отруйну зброю! – сказала вона. Вона сиділа та думала. Напевно, одна дівчинка звичайного зросту може подолати трьох дюймових героїв, якщо вона підійде до цього з правильного боку. Їй дійсно потрібна зброя.
Вона замислено піднялася до своєї спальні. Зараз Тіббі плазувала по ліжку Анни, делікатно підбираючи шматочки сиру з тушкованого яблука. Тіббі полюбляла сир. Вона подивилася на Анну із виглядом: "Зупини мене, якщо наважишся!".
— Їж, — сказала Анна. – Будь моєю гостею. Наїдайся. Це протримає тебе тут нагорі, подалі від небезпеки. – Вона змінила одяг. Вона натягнула найжорсткіші джинси та тяжкі черевики та свій найтовстіший светр, а тоді синтетичну курточку на блискавці, щоб бути цілком певною. Вона прив'язала обкладинку з зошита для малювання навколо ніг, щоб бути навіть більш певною. Тоді вона взяла жменю шнурків, вервечку з матерії, і пояси та підібрала піднос. На ньому були рівномірні заглибини, на місцях, де Енна Хіттімс прорубала собі підпори для ніг. Місіс Харвей цьому не зрадіє.
Вона зачинила двері спальні, щоб Тіббі залишалася там, та спустилася до вітальні. Вона переступила через рештки китайської лампи до кутка, де зазвичай чаювали, та витягла столик на колесах. Тоді вона витратила доволі багато часу, намагаючись прив'язати піднос спереду столика на колесах, перевіряючи, та намагаючись знову. Коли вона міцно прив'язала піднос, так, що він терся по килиму, коли столик рухався, і ніщо величиною з дюйм не могло пролізти під нижнім краєм підносу, Анна підняла кочергу. Вона була готова.
Вона вивела обладнаний столик по коридору. Лежачи животом на столику, вона змогла дістатися ручки кухонних дверей та тихесенько їх відчинити. Вона обережно зазирнула усередину.
Їй пощастило. Три герої вважали, що перемогли її. Вони розслабилися, наповнюючи свої бурдюки на краю молочної калюжі.
— Пам'ятайте, що треба дістатися очей велетнів, — казала Енна Хіттімс. – Ви можете схопитися за їх вуха, якщо у них коротке волосся.
— Ні, ви не можете! – закричала Анна. Вона відштовхнулася однією ногою та направила столика через молочну калюжу до них. Під час руху, піднос підняв приливну хвилю, перед собою. Герої були змушені відскочити назад на побігти, або вони би занурилися у молоко. Вони побігли через кухню, сердито вигукуючи. Анна слідувала за ними на столику. Туди і сюди, бігали вони. Але столик також був вправний у поворотах сюди і туди. Анна відштовхувалася ногою, та відштовхувалася. Щоразу, як герої намагалися побігти в один бік від підносу, вона перегиналася та штовхала їх кочергою, щоб тримати їх перед підносом. Штир Спайка грюкав перед підносом. Енна Хіттімс вирізала кілька шматочків з кочерги. Але це не допомогло. Протягом декількох хвилин, Анна штовхала та тикала та зігнала їх до задніх дверей, де були котячі дверцята. Вона дозволила їм сердито рубати піднос, поки сама нахилилася та відчинила котячі дверцята кочергою.
— Там вихід! – запищала Марлен.
— Дурна! Велетень просто спокушає нас! – закричала Енна Хіттімс.
Але Анна не дала героям жодного шансу. Вона тримала відчиненими котячі дверцята та відштовхувалася ногою. Піднос наближався саме навпроти дверцят. Герої були змушені вискочити через котячі дверцята, або їх би розчавило.
— Ми знайдемо інший шлях! – сердито закричала Енна Хіттмс, коли дверцята захлопнулися.
— Ні, не знайдете! – сказала Анна. Вона залишила столик на колесах притиснутим до дверцят, а потім перевернула кухонний стіл та приставила його позаду столика на колесах, щоб той не зрушив.
Вона якраз перевіряла, чи всі вікна зачинені, коли почула на вулиці автомобіль. Це був безпомилковий, буркочучий звук, який видавав автомобіль її батька, коли розвертався на дорозі, перед тим як заїхати задом у гараж. Швидкий погляд на кухонний годинник вказав Анні, що він повернувся додому майже на дві години раніше.
— Я не можу дозволити їм виколоти його очі! – задихнулася вона. Вона метнулася через коридор, а перед її очима були картини героїв, що стоять на садовій стіні та перебираються на містера Сміта, коли він повертається з гаражу. Вона потягнула вхідні двері та зробила попереджувальні жести кочергою.
Містер Сміт посміхнувся їй крізь заднє вікно машини. Автомобіль вже майже розвернувся, щоб їхати задом. Анна застигла на місці, із піднятою кочергою. Вона затримала дихання. Герої були десь на середині шляху автомобіля. Марлен вказувала на автомобіль та, як завжди, задихалася.
— Інше чудовисько!
— Вперед за його великими чорними ногами! – закричала Енна Хіттімс, і повела трьох героїв до машини.
Містер Сміт ніколи їх не бачив. Він жваво вів автомобіль заднім ходом. На середині шляху герої побачили небезпеку. Марлен заверещала, і вони всі повернулися та побігли в інший бік. Але машина, навіть рухаючись повільно, пересувалася швидше, ніж вони могли бігти. Анна дивилася як велика, чорна, у зигзагоподібний візерунок, шина прокотилася по ним. Роздався найкрихітніший, з можливих, хрускіт. Хоч вона і ненавиділа героїв зараз, Анна видихнула із здриганням.
Перш ніж Анна змогла опустити кочергу, роздалося різке шипіння. Зачарований меч та, можливо, магічний штир також, все ще могли завдати шкоди. Містер Сміт вистрибнув з машини. Анна побігла через газон, і вони вдвох побачили, що задня права шина занурилася у пласку м'якоть.
Містер Сміт сумно перевів погляд з шини на обличчя Анни.
— Твоє обличчя також спало, — сказав він. — Ти знала?
— Справді? – Анна підняла руку, щоб пощупати. Набряки зараз стали лише двома маленькими грудками, з двох сторін підборіддя.
Поки вона їх общупувала, батько відвернувся та витяг щось з машини.
— Ось, тримай, — сказав він. Він простягнув їй товстий новий зошит для малювання та велику упаковку фломастерів. – Я знав, що вони у тебе закінчаться сьогодні.
Анна подивилася на рядки різних кольорів та товстий том паперу. Вона знала, що її батько ненавидів ходити у крамницю, де продавалося приладдя для малювання. Там не було де припаркуватися, і він завжди отримував штраф. Але він спеціально поїхав туди, а тоді приїхав додому раніше, щоб віддати їх їй.
— Дякую! – сказала вона. – Е…Боюся, у будинку деякий безлад.
Містер Сміт підбадьорливо посміхнувся.
— Тож не вдало, що тобі стало набагато краще? – сказав він. – Ти можеш прибратися, поки я поміняю колесо на запасне.
Це здавалося справедливим, подумала Анна. Вона пішла до будинку, розмірковуючи з чого почати. З макаронів, з китайської вази, чи з молока? Вона подивилася на упаковку фломастерів, поки намагалася прийняти рішення. Вони були не такі, як попередні. Це було добре. Вона була цілком певна, що саме її малювання притягло Енну Хіттімс та її друзів в справжнє життя. Старі фломастери не назвали б Магічними Маркерами просто так. © October 2013 translated 69
[1 — Anne Smith стала — Enna Hittims]
[2 —1 дюйм=2,54 см]
[3 – шип, вістря або костиль]
