Кохання під час холери - Маркес Габріель Гарсіа
Вона пошкодувала тільки про те, що їй бракує мужності, властивої тим сердитим дівчатам, які мали звичай виливати на голову небажаного залицяльника вміст нічного горщика. Лоренсо Даса, навпаки, поквапно вдягся, поки виконували серенаду, і потім запросив до вітальні доктора Хувенала Урбіно та піаніста, ще виряджених у вечірні костюми, в яких вони були на концерті, і подякував за серенаду, наливши обом по келиху доброго бренді.
Дуже скоро Ферміна Даса збагнула, що батько заповзявся пом'якшити її серце. Вже наступного дня після серенади він кинув їй немов мимохідь: "Уяви собі, як зраділа б твоя мати, довідавшися, що за тобою упадає чоловік із роду Урбіно де ла Кальє". Вона сухо відповіла: "Від щастя померла б у труні вдруге". Подруги, з якими вона малювала, розповіли їй, що доктор Хувенал Урбіно запросив був Лоренсо Дасу на сніданок до Світського клубу, наразивши себе на сувору догану за порушення статуту. Лише тоді довідалася вона, що вже кілька разів батько робив спроби вступити до Світського клубу, але щоразу зазнавав невдачі, причому проти нього вкидали стільки чорних кульок, що це виключало можливість нової спроби! Але Лоренсо Даса незворушно ковтав приниження і потім удавався до всіляких хитрощів, аби знову зустрітися з доктором Хувеналом Урбіно, не здогадуючись, що то Хувенал Урбіно робив усе можливе, аби влаштувати їхню "випадкову" зустріч. Іноді вони годинами сиділи в кабінеті, розмовляючи, і тоді дім опинявся, немовби поза часом, бо Ферміна Даса не дозволяла, щоб життя текло своїм плином, поки гість не піде. Кафе "Парафіяльне" правило за зручну нейтральну територію. Саме там Лоренсо Даса дав Хувеналові Урбіно перші уроки шахової гри, і доктор виявився старанним учнем — а шахи відтоді стали його невиліковною пристрастю, яка мучила його до самої смерті.
Одного вечора, невдовзі по тому, як було виконано фортепіанну серенаду, Лоренсо Даса знайшов у сінях свого дому запечатаний конверт, адресований дочці. На сургучеві було витиснено монограму "X. У. К.". Проходячи повз спальню Ферміни, він просунув конверт під двері, і вона не могла збагнути, як він там опинився, бо їй здавалося неймовірним, щоб батько змінився до такої міри й сам почав приносити їй листи від залицяльника. Вона кинула листа на нічний столик, не знаючи, що з ним робити, і там він лежав, запечатаний, протягом кількох днів, аж поки одного дощового надвечір'я їй наснилося, ніби Хувенал Урбіно знову прийшов до них у дім, щоб подарувати їй лопаточку, якою він притискав їй язик, коли оглядав горло. Лопаточка з її сну була не алюмінієва, а зі смачного металу, яким вона вже не раз ласувала у своїх інших снах, отож вона розламала лопаточку на два неоднакові уламки і менший повернула йому.
Прокинувшись, Ферміна розпечатала листа. Він був лаконічний і делікатний. Єдине, чого просив Хувенал Урбіно, — щоб вона дозволила йому попросити в її батька дозволу зробити їй візит. Її вразила його стриманість та серйозність, і гнів, з такою любов'ю виплеканий протягом багатьох днів, відразу вщух. Вона поклала листа в порожню шкатулку, яка без діла стояла на дні великої скрині, але згадала, що саме там зберігала вона колись напахчені парфумами листи Флорентіно Аріси, і витягла шкатулку зі скрині, щоб поставити її кудись-інде, охоплена раптовим почуттям сорому. Потім їй здалося, що найпристойнішим буде вдати, ніби вона нічого не отримувала, і вона спалила листа над лампою, дивлячись як краплі сургучу перетворюються у вогні на синюваті бульки. "Бідолаха!" — зітхнула вона. Зненацька їй пригадалося, що це уже вдруге вона так про нього сказала за той час, — трохи більше року, — який минув, відколи вона з ним порвала, і протягом хвилини вона думала про Флорентіно Арісу і сама здивувалась, як далеко відійшов він від її життя.
У жовтні, з останніми дощами, надійшли ще три листи, і з першим — коробочка з фіалковими пастилками, виготовленими в монастирі Флавіньї. Два листи передав у дверях будинку кучер доктора, а сам Хувенал Урбіно виглядав у віконце карети і вітався з Галою Пласідією, по-перше, щоб не було сумніву, від кого лист, а по-друге, щоб ніхто потім не міг сказати, ніби його не отримували. Обидва ті листи були запечатані сургучевою монограмою і написані дивовижними кривулями, вже знайомими Ферміні Дасі: почерк лікаря. В обох вона прочитала те саме, що й у першому, і обидва були просякнуті тим самим духом смиренної покори, але з-під його стриманості вже почала прозирати стурбованість, яка ніколи не виступала назовні в обачливих листах Флорентіно Аріси. Ферміна Даса прочитала листи відразу, як тільки вони потрапили їй до рук, — другий надійшов рівно через два тижні після першого, — і хотіла була кинути їх у вогонь, але в останню мить передумала, хоч і сама не змогла б пояснити собі чому. А втім, вона й гадки не мала відповідати на них.
Третій лист теж надійшов у жовтні — його просунули під двері. Почерк був такий кривулястий, що відразу ставало очевидно: писали лівою рукою, — але Ферміна Даса збагнула це тільки тоді, коли прочитала лист, який виявився ганебною анонімкою. Автор листа твердив, ніби Ферміна Даса зачарувала доктора Хувенала Урбіно своїм приворотним зіллям, і з цього припущення робив зловісні висновки. Закінчувався лист погрозою: якщо Ферміна Даса не відмовиться від наміру пролізти у вище товариство, заморочивши голову чоловікові, про якого мріяло стільки дівчат із шляхетних родин, її виставлять на прилюдне посміховисько.
Ферміна почула себе жертвою тяжкої несправедливості, але не розгнівалася. Навпаки, у неї виникло бажання довідатися, хто написав анонімного листа, й переконати ту особу, що вона помиляється, давши їй які завгодно пояснення, бо Ферміна Даса була певна, що ніколи й нізащо не відповість взаємністю на упадання Хувенала Урбіно. Протягом наступних днів вона одержала ще два листи без підпису, не менш ядучих, аніж перший, проте було майже очевидно, що всі вони написані різними особами. Чи то вона стала жертвою змови, чи брехлива чутка про її таємні любощі поширилася куди далі, ніж можна було собі уявити. Ферміну тривожила думка, що до всього цього спричинилася яка-небудь нетактовність із боку Хувенала Урбіно. Їй подумалося, що він міг виявитися людиною, яка не відповідає своїй благородній зовнішності, що, мабуть, він має звичай розпускати язика в гостях і вихвалятися уявними перемогами, як це властиво багатьом чоловікам з його суспільного середовища. Вона подумала була написати йому й дорікнути за кривду, завдану її честі, але зразу й відмовилася від цього наміру, бо, може, якраз цього він і прагнув. Вона спробувала довідатися що-небудь від подруг, які приходили малювати з нею в кімнаті для шиття, але ті чули тільки доброзичливі балачки з приводу фортепіанної серенади. Ферміна Даса почула себе безпорадною, приниженою, її змагала безсила лють. Перше бажання — зустрітися з невидимим ворогом і переконати його в тому, що він помиляється, — минуло, і тепер вона прагнула тільки проштрикнути його садовими ножицями. Вона не спала ночами, обмірковуючи всі подробиці та всі вирази в анонімних листах, плекаючи надію, що знайде нитку розради. Але то була марна ілюзія: Ферміна Даса існувала поза внутрішнім світом Урбіно де ла Кальє, і мала зброю захищатися тільки від його приязні, але не від лихих підступів.
Вона ще більше утвердилася в цій гіркій переконаності після страху, пережитого з приводу чорної ляльки, яку принесли їй тими днями без ніякого листа, але чиє походження, як їй тоді здалося, відгадати було вже просто: тільки доктор Хувенал Урбіно міг її надіслати. Ляльку було куплено на Мартініці, згідно з етикеткою, що на ній висіла, і вона була в гарній сукні, в її чорних кучерях блищали золоті волосинки, і вона заплющувала очі, коли її клали. Ферміні Дасі лялька здалася такою кумедною, що вона подолала свою відразу й удень клала її на свою подушку, а вночі призвичаїлася спати з нею. Та якось, прокинувшись після важкого, тривожного сну, вона відкрила, що лялька росте: коштовне вбрання, в якому її принесли, вже не прикривало стегна, а черевички тріснули під тиском збільшених ніг.
Ферміні Дасі доводилося чути розповіді про африканські чаклунства, але не такі страхітливі, як це. Та й не хотілося їй вірити, що Хувенал Урбіно здатний на подібну жорстоку витівку. Тут вона мала слушність: ляльку передав не кучер, а випадковий торговець креветками, про якого ніхто не міг сказати нічого певного. Намагаючись відгадати цю таємницю, Ферміна Даса в якусь хвилину подумала була про Флорентіно Арісу, чий пригнічений вигляд навіював їй страх, але життя незабаром переконало її в помилковості такого припущення. Таємниця так ніколи й не прояснилася, і на саму згадку про неї Ферміна тремтіла від жаху, тремтіла навіть через багато років, коли вже вийшла заміж, коли в неї народилися діти і вона вважала себе обраницею долі — і найщасливішою з жінок.
Останню спробу доктор Урбіно зробив, коли вдався до посередництва сестри Франки де ла Люс, директриси колежу З'яви Богородиці, яка не могла відмовити представникові роду, що протегував їхній релігійній громаді, відколи та пустила своє коріння в обох Америках. Вона з'явилася з візитом у супроводі послушниці на дев'яту ранку, й обом довелося півгодини чекати, роздивляючись клітку з птахами, поки Ферміна Даса закінчила митись у ванній. Сестра Франка була чоловікувата німкеня з металічним призвуком у голосі та владним поглядом, що аж ніяк не пасували до її майже дитячої наївності. Нічого й нікого в світі Ферміна Даса так не ненавиділа, як цю жінку та все з нею пов'язане, й на одну згадку про її облудну побожність у неї всередині мов коти шкребли. Тільки-но вона побачила її з дверей ванної, як умить пригадалися їй усі муки, пережиті в колежі, нестерпна нудота щоденної церковної відправи, жах перед іспитами, рабська доля послушниць, усе життя, спотворене в кривому дзеркалі убогості духу. Сестра Франка де ла Люс, навпаки, привітала свою колишню ученицю з радістю, яка здавалася цілком щирою. І здивувалася з того, як вона виросла, — і господиня дому з неї просто чудова, он яке доглянуте патіо, і як гарно розцвіли помаранчі! Директриса звеліла послушниці, щоб зачекала її тут, не підходячи надто близько до круків, які могли й очі їй видзьобати, якщо загавиться, а сама стала шукати куточка, де можна було б сісти й наодинці побалакати з Ферміною.
