Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе

Молодь, як така, завжди вважалася вільною від обов'язку докопувати великих діл. Вона завжди жила в борг. Це лежить у людській природі. Це було свого роду неписане право, напівіронічне, на-півласкаве, яке дорослі надавали юнакам. Але найбільш вражає те, що останні тепер роблять з нього дійсне право, щоб захопити всі інші права, які належаться тільки тим, хто вже щось зробив. [138]

Дійшло вже до того, що молодь стала засобом шантажу. Ми дійсно живемо в добу універсального шантажу, який приймає дві взаємодоповнюючі форми: шантаж насильства і шантаж висміювання. І тут і там мета та сама: щоб простий, сірий чоловік міг почувати себе вільним від усякої підлеглості.

Тому не слід ідеалізувати сучасну кризу, пояснюючи її як конфлікт між двома кодексами моралі чи двома цивілізаціями — однією, що хиріє, і другою, що світає. Маса просто обходиться без будь-якої моралі, бо всяка мораль у своїй суті є почуттям підкорення, свідомістю служби й обов'язку. Але, може, слово "просто" тут не на місці. Бо не ходить лише про те, що ця істота обходиться без моралі. Справа куди складніша. Визволитися від моралі не така вже проста річ. Те, що ми називаємо словом "аморальність", словом, невірним уже граматично, в дійсності не існує. Якщо ви не хочете підкорятись ніякій нормі, то мусите неминуче прийняти норму, що заперечує будь-яку мораль, а це вже не аморально, а антиморально. Це — від'ємна, негативна мораль, яка заховує лише порожню форму справжньої моралі.

Як можна було повірити в аморальність життя? Без сумніву, лише тому, що вся сучасна культура і цивілізація приводить нас до цього переконання. Тепер Європа пожинає болючі наслідки свого духового поводження. Вона без застережень прийняла блискучу, але позбавлену коріння культуру.

В цьому нарисі я хотів накреслити певний тип європейця, аналізуючи передусім його відношення до тієї самої цивілізації, в якій він народився. Це було необхідне тому, що цей тип не репрезентує якоїсь нової цивілізації, що бореться із старою; він є голим запереченням, за яким криється чистий паразитизм. Маса все Ще живиться всім тим, що вона заперечує і що інші перед нею збудували та нагромадили. Тому не слід було плутати її психограму з основним питанням: від яких корінних вад страждає сучасна європейська культура? Бо очевидно, що кінець кінцем ці вади витворили тип людини, що нині панує.

Але це основне питання мусить лишитися поза цими сторінками, бо воно надто широке. Воно примусило б нас глибоко розгорнути ту доктрину людського існування, яка переплітається тут, як супровідний мотив, ледве чутна, ледве накреслена. Може, скоро вона залунає на повен голос. [139]

ПРИМІТКИ

1) В моїй книжці "Безхребетна Іспанія", що вийшла 1922 року, в статті в "El Sol" під заголовком "Маси" (1926) і в двох рефератах, виголошених у Спілці любителів мистецтва в Буенос-Айресі (1928), я займався темою, яку розгортаю в цьому нарисі. Тепер мій намір — зібрати досі мною сказане, щоб таким чином постала органічна доктрина про найважливіший факт нашого часу.

2) Цей процес трагічний тим, що під час формування великих міст село почало вилюднюватись і, таким чином, цілковито спала кількість населення Імперії.

3) Первісне значення слова "модерний", яким себе охрестили останні часи, дуже чітко виявляє це почуття "висоти часів", що я його тепер аналізую. Модерним є те, що згідне із способом (modus): розуміється, новим способом, модифікацією чи модою, що в даному часі виринула супроти старих, традиційних способів, що їх уживалося в минулому. Отже, слово "модерний" передає не тільки свідомість нового життя, вищого від старовинного, а й імператив бути на висоті часів. Для "модерної" людини не бути на цій висоті означає упадати з історичного рівня.

4) Саме тому, що життьовий час людини обмежений, саме тому, що вона смертна, вона прагне тріумфувати над віддаллю і над припізненням. Для Бога, що Його буття безсмертне, авто не мало б сенсу.

5) В найгіршому разі, коли б світ здавався звуженим до одного виходу, завжди був би другий вихід: покинути світ. Він є частиною світу так, як двері є частиною кімнати.

6) Ньютонів світ був безмежний, але ця безмежність не мала розміру, а була порожнім узагальненням, абстрактною, порожньою утопією. Ейнштейнів світ обмежений, але повний і конкретний в усіх його частинах, і тому це є світ, багатший на речі і фактично більший розміром.

7) Свобода духу, себто потужність інтелекту, залежить від здібності дисоціювати традиційно нероздільні поняття. Дисоціювати поняття куди трудніше, ніж асоціювати їх, як показав Келлер у своїх дослідах про розумові здібності шимпанзе. Ще ніколи людський розум не мав такої спроможності дисоціювати, як тепер. [406]

8) Звідси походять різні діагнози занепаду. Не йде про те, що ми занепали, а що ми готові допустити всяку можливість і тому не виключаємо можливості занепаду.

9) Проте ми побачимо, як можна приймати від минулого не якусь позитивну орієнтацію, а певні негативні поради. Минуле не скаже нам, що ми маємо робити, та воно скаже, чого ми маємо уникати.

10) Герман Вейль, один з найбільших сучасних фізиків, друг і продовжувач Ейнштейна, не раз казав у приватних розмовах, що якби раптом згинуло десять чи дванадцять певних людей, то чудо сучасної фізики пропало б назавжди для людства. Треба було багатьох сторіч, щоб пристосувати орган розуму до абстрактної складності фізичної теорії. Будь-яка подія могла б знищити ці багаті людські можливості, що, крім того, є підставою майбутньої техніки.

11) Хоч яка багата могла бути одиниця супроти інших, оскільки світ у цілості був бідний, сфера вигод і товарів, яку могло забезпечити її багатство, була дуже обмежена. Життя пересічної людини сьогодні легше, вигідніше й певніше, ніж життя найпотужніших одиниць інших часів. Що їй шкодить, що вона не є багатшою за інших, якщо світ багатший і забезпечує їй прекрасні шляхи, залізниці, телеграфи, готелі, особисту безпеку й аспірин?

12) Віддавшися власним нахилам, маса, хоч яка вона буде плебейська чи "аристократична", через прагнення жити, завжди схильна нищити основи свого життя. Вдалою карикатурою цього нахилу "a propter vitam, vivendi perdere causes" ("Заради життя знищити причини цього життя") мені завжди здавалися події в селі Ніхар, недалеко міста Альмерія, коли 13 вересня 1759 року проголошено королем Карлоса III. Проголошення відчитано на сільському майдані. "Опісля наказано принести напоїв для цілого зборища, яке спожило сімдесят сім арроб вина і чотири міхи горілки, що їх так розігріло, що вони з великою ясою рушили до шпихліра і викинули крізь вікна всю пшеницю, яка там була, та іще 900 реалів із скринь. Звідти вони пішли до тютюнового складу і наказали висипати всі гроші і тютюн. В крамницях вони чинили те саме, наказуючи розсипати ввесь пивний і їстивний товар, який там знаходився, аби обряд був бучніший. Духовний стан так само не одставав, гучно переконував жіноцтво, аби вони викидали все, що було в їх хатах, що вони й виконали без жодної користі, бо не зосталося в хатах ні хліба, ні пшениці, ні борошна, ні ячменю, ні мисок, ні горшків, ні ступ, ні стільців, і село зосталося в руїні". За документом тих часів у посіданні сеньйора Санчеса де Тока, що його цитує Мануель Данвіла в "Reinado de Carlos III", т. II, ст. 10, прим. 2. Це село, щоб зазнати своєї монархістичної радості, нищить само себе. Подиву гідний Ніха-ре! Тобі належить майбутнє! [407]

13) Інтелектуальною масою є той, хто перед якою-небудь проблемою задовольняється першою-ліпшою думкою, яку знаходить у своїй голові. Натомість, видатним є той, хто нехтує тим, до чого він доходить без попереднього зусилля, і приймає як гідне себе лише те, що ще є понад ним і по що треба ще високо сягнути.

14) Оскільки тут ходить тільки про те, щоб повернути слову "шляхта" його первісне значення, що виключає спадок, нема нагоди розглядати факт, що стільки разів в історії з'являється "шляхта крові". Отож це питання лишається незаторкненим.

15) Багато разів я ставив собі питання: нема сумніву, що відвіку для багатьох людей найгіршою мукою життя був контакт чи зудар з дурнотою ближніх. Проте, чи не диво, що, здається, ніколи ніхто не брався за дослідження її, не написав есе про дурноту?

16) Ніде правди діти: всяка опінія є теорією.

17) Якщо хтось у дискусії з нами не старається дотримуватися правди, якщо не має волі бути правдивим, то він інтелектуальний варвар. Фактично, це становище маси, коли вона говорить, викладає чи пише.

18) Відомий вислів Дон Кіхота (Примітка перекл.).

19) Зайве говорити, майже ніхто не візьме поважно цих висловів, і навіть люди найкращих намірів зрозуміють їх як звичайні метафори, може й хвилюючі. Тільки рідкий читач, досить чистосердний, щоб не вірити, що він уже остаточно знає, що це таке життя, чи принаймні, чим воно не є, дасть себе привернути первинним значенням цих фраз і якраз він зрозуміє їх — байдуже, чи вони правдиві, чи мильні. Серед решти пануватиме найщиріша однозгідність, з цією єдиною різницею: одні будуть думати, що, серйозно говорячи, життя — це екзистенціальний процес душі, а інші — що це низка хімічних реакцій. Я не вірю, що покращає моє становище супроти таких герметичних читачів, якщо я підсумую цілий спосіб думання, кажучи, що первинне і корінне значення слова "життя" виявляється тоді, коли його вживається в значенні біографії, а не біології. З тієї причини, що всяка біологія — це під кінець лише розділ певних біографій, це те, що роблять біологи у своєму житті. Все інше — абстракція, фантазія і міф.

20) Ця свобода рухів супроти минулого є, отже, не вередливим бунтом, а, навпаки, очевидним обов'язком всякої "критичної епохи". Якщо я обороняю лібералізм дев'ятнадцятого століття проти мас, що його брутально атакують, це не означає, що я відмовляюсь від повної свободи супроти того ж лібералізму. І навпаки: примітивізм, що з'являється в цьому нарисі у своєму найгіршому вигляді,— це, в певному розумінні, передумова всякого великого історичного поступу.

21) Тому, на мою думку, той, хто визначає Північну Америку її 408

"технікою", цим нічого не каже. Одна з речей, що найгірше баламутять європейську свідомість,— це сукупність наївних поглядів на Північну Америку, що їх можна почути з уст навіть найкультурні-ших осіб.