Українська література » Зарубіжна література » Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе

Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе

Читаємо онлайн Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе

Всі ці речі не мають коріння, бо все це пусті вигадки в гіршому розумінні слова, забаганки і примхи. Це не твориво, що виросло з істотних глибин життя, не потяг і не справжня потреба. Словом, все це фальш. Цей новий стиль життя на словах плекає ширість, але на ділі є обманом. Правда є тільки в такому житті, всі вчинки якого конечно необхідні. Нема нині жодного політика, що відчував би необхідність своєї політики. І він її відчуває тим менше, чим екстравагантніші й легковажніші його поза і жести, чим менш вони натхнені історичним призначенням. Єдиним життям, яке має власне коріння, єдиним автохтонним життям є таке, що складається із необхідних вчинків. Все інше, те, що в нашій силі взяти, лишити чи заміняти, є сфальшованим життям.

Сучасне життя є виплодом межичасся, прогалини між двома історичними епохами: тією, що була, і тією, що буде. Тому воно має тимчасовий характер. Чоловіки не знають, яким ідеалам вони мають служити, жінки не знають, який тип чоловіка вони воліють.

Європейці не можуть жити, коли перед ними не стоїть велике спільне завдання об'єднання. Коли цього завдання бракує, вони підупадають, кволіють і їхня душа розхитується. Початок цього всього стоїть перед нашими очима. Державні утвори, що досі називалися націями, осягнули свого найбільшого розвитку приблизно сто років тому. І вже нема що робити з ними, хіба що перерости їх. Вони вже давно є минувшиною, що накопичується довкруги європейця, ув'язнюючи і утискаючи його. Обдаровані більшою життьовою свободою, ніж будь-коли, ми відчуваємо, що повітря всередині кожної нації задушливе, що це — в'язничне повітря. Кожна нація, що раніше була широко відкритим, провітрюваним простором, обернулася в провінцію, в "замкнене приміщення". В європейській "надна-ції", яку ми собі уявляємо, сучасна множинність не може й не повинна зникнути. Тоді як антична держава нищила всі відмінності між народами, паралізувала їх або просто консервувала як мумію, національна ідея із її істотним динамізмом вимагає збереження цієї активної множинності, що завжди була притаманною для життя Заходу.

Ми всі відчуваємо потребу нових життьових засад. [134]

Але, як то завжди трапляється в подібних кризах, дехто намагається рятувати становище штучним відживленням тих самих, пережитих засад, Цим пояснюється "націоналістичний" вибух останніх років. І це, повторюю, завжди траплялося так: останній спалах — найяскравіший; останній віддих — найглибший. Напередодні зникнення кордони стають найбільш чутливими, як військові, так і економічні.

Але всі ці "націоналізми" — лише сліпі кути. Спробуйте проектувати їх в майбутнє, і ви відчуєте перепону. Націоналізм є завжди імпульсом протилежного напрямку, ніж ті сили, що творять державу. Він виключає, а останні включають. В епохи консолідації він, безсумнівно, має позитивну вартість і є високим ідеалом. Але в Європі все вже надмірно сконсолідоване, і націоналізм є тільки манією, приводом, щоб ухилитися від обов'язку, від нового, великого завдання. Примітивні засоби, яких він уживає, і тип людей, яких він захоплює, показують аж надто ясно, що він є протилежністю історично-творчого руху.

Тільки рішення збудувати велику націю з групи континентальних народів могло б відживити пульс Європи. Вона б знову повірила в себе і автоматично почала б ставити високі вимоги до себе, дисциплінувати себе.

Але становище куди небезпечніше, аніж звичайно думають. Минають роки, і постає небезпека, що європейці звикнуть до обниженого тонусу свого існування; що вони відучаться панувати і, передусім, опановувати себе. В такому разі всі їхні чесноти і здібності поступово вивітряться.

Але, як це завжди буває в процесі творення нації, об'єднання Європи натрапляє на спротив консервативних верств. Це може привести їх до катастрофи, бо до загальної небезпеки, що Європа остаточно здеморалізується і втратить всю свою історичну енергію, прилучається ще інша, і то дуже конкретна і загрозлива. Коли комунізм переміг в Росії, багато людей думало, що червона повінь заллє увесь Захід. Я в це не вірив. Навпаки, в ті роки я писав, що російський комунізм є неприйнятною речовиною для європейців, породи людей, яка в своїй історії поставила всі зусилля і все завзяття на карту індивідуалізму. Прийшов час, і ті, що тривожились, знайшли спокій. Вони знайшли спокій [135] саме тоді, коли надходить пора, щоб втратити його. Бо якраз тепер невгамовний, агресивний комунізм може залляти Європу.

Моє враження таке: тепер, як і раніше, комуністичне кредо в російському стилі не цікавить і не спокушає європейця, не обіцяє йому привабливого майбутнього. І не з тих плитких причин, що їх звичайно приточують його апостоли, твердолобі, глухі та неправдолюбні. Буржуа Заходу знає дуже добре, що, навіть без комунізму, людині, яка живе виключно зі своїх рент і передає їх своїм дітям, лишаються лічені дні. Не це імунізує Європу проти "московської віри". І ще менше страх. Примхливі припущення, на яких Сорель двадцять років тому заснував свою "Тактику насильства", видаються нам тепер смішними. Буржуа не боягуз, як думав Сорель, і в цю хвилину він більше схильний до насильства, ніж робітники. Всім відомо, що больше-визм переміг у Росії тільки тому, що там не було буржуазії . Фашизм, що є дрібнобуржуазним рухом, виявився ще більш насильницьким, ніж усе робітництво вкупі. Отже, не ці всі речі перешкоджають європейцеві кинутися в обійми комунізмові, але куди простіша й елементарніша причина, а саме: європеєць не бачить в комуністичному порядку ніяких передумов для людського щастя.

І проте, повторюю, мені здається можливим, що в найближчих роках Європа захопиться большевиз-мом. Не через самий большевизм, а всупереч йому.

Уявімо собі, що "п'ятирічки", що їх совєтський уряд здійснює з геркулесівським зусиллям, осягнули намічену мету, і величезне російське господарство не тільки відбудоване, а знаходиться в повному розквіті. Хоч який був би зміст большевизму, він є величезним людським експериментом. В ньому люди рішуче взялися за здійснення реформаторської програми і живуть напружено під суворою дисципліною, яка живиться цією вірою. Якщо фатум, байдужий до людського ентузіазму, не покладе край цьому експериментові, якщо він відкриє йому більш-менш вільний шлях, то большевизм своєю блискучою якістю розкішного підприємства засяє над континентальним обрієм, як нове, полум'яне сузір'я. Якщо Європа в міжчассі продовжуватиме своє ганебне животіння, з нервами і м'язами, послабленими через брак дисципліни, без проекту нового [136] життя, як зможе вона уникнути заразливого впливу такого величного підприємства? Тільки ті, що не знають європейця, можуть надіятись, що він не почує цього заклику до нового діла і не захопиться ним, коли він сам не може розгорнути такий же гордовитий прапор. Аби тільки служити якійсь справі, що наповнить його життя змістом, аби тільки втекти від власної духової порожнечі, європеєць може загамувати свої застереження до комунізму і захопитися якщо не його змістом, то його моральним жестом.

У перетворейні Європи в єдину континентальну державу я бачу єдиний спосіб протиставитись "п'ятилітньому планові".

Експерти політичної економії запевняють нас, що імовірність такої перемоги дуже невелика. Але це було б надто ганебно, якби антикомунізм покладав усі свої надії на матеріальні труднощі противника. Катастрофа комунізму була б тоді рівнозначна катастрофі сучасної людини. Комунізм — це моральний ухил, щось на зразок моралі. Чи не було б достойніше й корисніше протиставити цій східній моралі нову мораль Заходу, заклик до нової програми життя?

XV

МИ ДОХОДИМО ДО ВЛАСТИВОГО ПИТАННЯ

Питання таке: Європа лишилася без моральних норм. Маса відкидає застарілі норми зовсім не для того, щоб замінити їх новими, кращими; ні, в центрі її життьового плану лежить прагнення жити, не підкоряючись ніяким заповідям моралі. Не вірте молоді, коли вона говорить про "нову мораль". Я абсолютно заперечую, що нині існує в будь-якому закутку Європи якась група, натхнена новим етосом. Коли хто говорить про "нову мораль", то він цим лише вчиняє зайву неморальність, намагаючись перевезти контрабанду.

Тому було б наївно закидати сьогоднішній людині брак моралі. Такий закид був би їй байдужий, або радше полестив би їй. Заперечування моралі ввійшло в моду, і кожний хвалиться цим.

Якщо ми лишимо осторонь, як це зроблено в цьому [137] нарисі, всі групи, що є залишками минулого — християн, ідеалістів, старих лібералів, то серед усіх представників нашої епохи не знайдеться жодної групи, ставлення якої до життя не обмежувалося б переконанням, що вона має всі права і ніяких зобов'язань. Не важно, чи вона маскується як реакційна, чи як революційна: в активній чи пасивній формі, як тільки приходить до діла, вона покаже своє духове обличчя, рішуче відкидаючи будь-який обов'язок і почуваючи, без найменшого на те виправдання, що вона посідає необмежені права.

Хоч яка субстанція попаде в таку душу, вона дасть той самий вислід і обернеться в привід, щоб не підкорятися нічому конкретному. Коли вона поводиться реакційно чи антиліберально, то для того, щоб могла твердити, що спасіння батьківщини і держави дає їй право зрівняти всі інші норми і розчавити ближнього, передусім якщо той ближній є видатною одиницею. Але те саме трапляється, коли вона грає роль революціонера: позірне захоплення чорноробом, знедоленим і соціальною справедливістю,— це для нього маска, за якою він може ухилятися від усякого обов'язку, як от від ввічливості, правдивості і, передусім, пошани чи поваги до кращих одиниць. Я знаю не одного, що пристав до однієї чи другої робітничої партії тільки для того, щоб відчути за собою право зневажати духові вартості і відмовляти їм у належній пошані. Щодо інших диктатур, то ми вже надто добре бачили, як вони лестять масі, зневажаючи все, що виступає понад пересічним рівнем.

Це уникання будь-якого обов'язку частинно пояснює те сміховинне і ганебне явище, що наша доба витворила платформу молоді "як такої". Це, либонь, найбільш потворна риса наших днів. Дорослі люди проголошують себе "молодими" тому, що чули, що молодь має більше прав, аніж обов'язків, тому, що вона може відкладати їх виконування аж до грецьких календ дозрілого віку.

Відгуки про книгу Бунт мас - Ортега-і-Гассет Хосе (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: