Король Матіуш Перший - Корчак Януш
Ну, а дітвора й поготів у захваті. А за що ж все-таки бідний секретар потрапив у холодну? — поцікавився журналіст, сподіваючись несподіваним запитанням захопити Матіуша зненацька і щось вивідати.
— За непорядки в канцелярії, — ухильно відповів Матіуш. "А раптом журналіст теж шпигун?" — здалося йому. "Нісенітниця! — подумав він, коли журналіст пішов. — Просто я дуже мало сплю, а довкола стільки розмов про шпигунів, що мимоволі кожного починаєш підозрювати у зраді".
І Матіуш, у якого перед приїздом королів справ було по горло, скоро забув про це.
Церемоніймейстер у буквальному розумінні днював і ночував у нього в кабінеті. То потрібно було терміново відремонтувати в парку літній палац для чорних королів, то побудувати про всяк випадок окремий будиночок, то вирішити, де розмістити білих королів.
Почали надходити клітки з дикими звірями, а зоопарк не готовий! А тут ще літні будинки для дітей! І будівництво двох величезних будівель — для парламентів.
Тим часом у всій державі вибирали депутатів. У малий, або, як його називали ще, дитячий, парламент висували депутатів не молодших від десяти й не старших від п'ятнадцяти років. По одному учневі від молодших і по одному від старших класів кожної школи. Тут і виникли перші непередбачені ускладнення: виявилося, шкіл так багато, що депутати навіть у найбільшій залі не помістяться.
Матіуш довгий час проводив у кабінеті за читанням листів: тепер їх стало значно більше, ніж раніше. І всі важливі, з різними питаннями.
Наприклад: "Чи можна вибирати до парламенту дівчаток?"
"Диваки. Звичайно, можна!"
Або ще: "Можна вибирати до парламенту дітей, котрі ще погано пишуть? Де житимуть депутати з різних міст і сіл? Чи не можна відкрити школу для депутатів, аби вони могли вчитися під час парламентських сесій, не втрачаючи року?"
Стільки справ, а статс-секретар, як на біду, у в'язниці. Довелося тюремне ув'язнення замінити домашнім арештом. Це означає, що він цілий місяць не мав права виходити гуляти, зате щодня його привозили в палац.
Церемоніймейстер зовсім втратив голову. І було від чого: спробуй-но вирішити, де спорудити тріумфальні арки, на яких вулицях розмістити оркестр, які квіти купити! А тут ще не вистачає тарілок, ножів, виделок! Терміново потрібно купити автомобілі! А як розсадити королів за обідом і в театрі, кого ближче, а кого подалі, аби не було образ і поруч не опинилися королі, які ворогують один з одним? З теплих країн цілими вагонами везли фрукти, вина, квіти. Спішно фарбували будинки, лагодили дороги.
Матіуш працював з ранку до ночі; на сон і їжу часу не вистачало. Цілими днями тільки й чулося:
— Ваша величносте, архітектор!
— Ваша величносте, чи не хотіли б ви поговорити із садівником?
— Ваша величносте, міністр закордонних справ чекає!
— Ваша величносте, прибув посол із заморської країни!
— Ваша величносте, двоє якихось суб'єктів вимагають, аби їх впустили.
— Чого їм треба? — незадоволено запитав Матіуш, якого сьогодні вже втретє відривали від обіду.
— Про феєрверк хочуть поговорити.
Матіуш, злий і голодний, попрямував до кабінету. Він тепер рідко приймав відвідувачів у тронному залі — не до церемоній було!
— Що ви хотіли? Тільки прошу говорити коротко: мені ніколи.
— Ми чули, що в столицю прибудуть королі із заморських країн. Добре б показати їм щось карколомне. Зоопарком їх не здивуєш — в Африці дикі звірі на волі розгулюють. Театр також навряд чи їх зацікавить.
— Ну добре! — перебив Матіуш. — Що ви пропонуєте? Феєрверк?
— Так точно, ваша величносте!
Вирішили на дахах усіх високих будинків розмістити ракетниці, у палацовому парку спорудити високу вежу, млин і водоспад.
Увечері все це запалає різнобарвними вогнями. З верхівки вежі в небо злетять червоні ракети й розсипляться зеленими і блакитними зірками. Нижче зі скаженою швидкістю закрутяться крила млинів, описуючи червоні й зелені кола. Дивовижні квіти розквітнуть у небі. Потече, завирує вогненний водоспад.
— Ось ескізи. Будь ласка, погляньте, государю.
Піротехніки принесли сто двадцять малюнків.
Поки їх переглянеш, обід зовсім охолоне.
— А скільки це коштуватиме? — передбачливо довідався Матіуш.
— На останньому засіданні скарбник оголосив, що потрібна нова позика.
— Як? — здивувався Матіуш. — Адже в нас було стільки золота!
— Реформи вашої королівської величності обходяться дуже дорого.
І стали підраховувати, скільки грошей пішло на літні будинки для дітей, на зведення двох парламентів, скільки коштує шоколад для школярів. А ляльки, а ковзани?
— Хоча б на прийом іноземних королів грошей вистачило.
— А може не вистачити? — не на жарт злякався Матіуш.
— Ну, це не біда, — заспокоїли його міністри. — Введемо новий податок, нехай народ платить!
— Ех, — зітхнув Матіуш, — мати б свій порт і свої кораблі, тоді Бум-Друм прислав би нам стільки золота, скільки б ми побажали.
— Це діло поправне, — зазначив військовий міністр. — Не шкодуйте грошей на гармати, рушниці, фортеці — буде вам і порт. Як бачите, гармати важливіші за шоколад і ляльки.
Матіуш почервонів. Що правда, то правда, дві-три нові фортеці дуже б згодилися. Військовий міністр на кожному засіданні вимагав виділити йому частину золота Бум-Друма, але Матіуш, поглинений іншими справами, щоразу просив його трохи почекати.
З важким серцем Матіуш дав згоду влаштувати феєрверк. "Нічого не поробиш, заощаджувати будемо потім. Треба й африканським королям принести задоволення".
"Може, я даремно не дозволив підірвати фортецю? — роздумував Матіуш, лежачи Пізно вночі в ліжку. — Усе-таки однією фортецею було б менше. Він перший почав, так йому і треба! Але тепер, якщо буде війна, я не дам маху, не зваляю дурня. "Я переміг тебе, — скажу я йому, — віддавай мені один порт і десять кораблів"".
Матіуш знав, як належить приймати гостей: недаремно він побував недавно в чужих краях. Але зустріч, яку він влаштував іноземним королям, перевершила всі очікування. Це визнали навіть його недруги. Багато цікавого було передбачено заздалегідь, а багато що Матіуш придумав, коли гості вже з'їхалися. Щодня — щось нове: то полювання, то пікнік, то дресировані звірі в цирку, то змагання силачів. Словом, розваг хоч відбавляй!
Першими прибули негритянські королі. І до жаху й обурення придворних, вони, ніби змовившись, привезли із собою синів — чорних, як сажа, спритних, пустотливих хлопчиськ. Королі статечно ходять містом, озираються з цікавістю навсібіч, доброзичливо розмовляють один з одним. А з маленькими бісенятами ніяк не впоратися, хоч "караул" кричи! Коли б не Бум-Друм, не минути б біди. Непрохані гості, по-перше, відчайдушно билися один з одним, дряпались і кусались. По-друге, об'їдалися солодощами, які готував для них королівський кондитер. Потім у ненажер боліли животи, і вони голосно рюмсали. А коли лікар давав їм ліки, вони випльовували їх, показували язик і тікали. Один шибайголова, побачивши своє відображення у великому дзеркалі, ледве не знепритомнів. Довелося давати йому краплі, щоб привести до тями. Інший з'їхав на перилах зі сходів, упав і зламав собі ногу. Третій укусив за палець лакея. Четвертий з'їв туалетне мило й зубну пасту. А скільки вони собі ґудзів понабивали й синяків наставили — не порахувати! Якийсь пустун привіз із собою отруйного павука і всіх ним лякав. Коли спробували його забрати, хлопчисько, як мавпа, видерся на дерево і просидів там п'ять годин. Не допомогли жодні вмовляння й обіцянки. Тоді викликали пожежників, вони пустили сильний струмінь води з брандспойта, і впертий хлопчисько звалився в підставлену сітку.
Бум-Друм зовсім замучився з ними. Поки вони бешкетують у парку або в себе в літньому палаці — це ще півбіди. Але раптом їм спаде на думку відколоти якийсь номер на урочистому обіді або урочистій виставі в театрі у присутності білих королів?
Ясно одне — терміново треба ужити якихось заходів.
У королівському палаці в одній залі розміщувався незвичайний музей, де були зібрані всілякі знаряддя тортур, якими Генріх Лютий катував непокірних підданих. Волосся вставало дибки, коли дивився на спиці для виколювання очей, щипці, якими виривали нігті й ламали пальці, жахливі пилки для відпилювання рук і ніг, всілякі батоги, ремені, палиці й дубини. Матіуш терпіти не міг цей музей. І ще був у палацовому парку глибокий колодязь без води, куди в давнину кидали засуджених до голодної смерті.
І ось Бум-Друм вирішив скористатися цим для залякування хлопчиськ. Напередодні приїзду білих королів він повів їх спочатку в музей, потім показав глибокий колодязь у парку і щось їм довго-довго пояснював. Що саме говорив Бум-Друм, Матіуш не зрозумів, але результати були очевидні: хлопчиська з цього дня помітно принишкли.
Але без покарань усе-таки не обійшлося. Одного хлопчиська за те, що він укусив за палець лакея, відшмагали, іншого за гамір, здійнятий уночі, замкнули на цілий день у темній кімнаті.
А було це так.
Малолітньому музикантові закортіло пограти вночі на дудці. Скільки йому не втлумачували, що дорослі втомилися й хочуть спати, він і чути нічого не хотів. Спробували відняти дудку силоміць — та де там: він стрибнув у шафу й почав кидати на голови розгублених слуг важкі вази і статуетки, розставлені там у зразковому порядку. І нарешті — о жах! — шибеник вискочив у вікно і влаштував на терасі зимового палацу такий концерт, що білі королі повскакували з ліжок і, розлючені, не чекаючи ранку, вирушили до Матіуша зі скаргою.
Усе повисло на волосині. Білі королі оголосили: вони не терпітимуть, щоб їм заважали ночами спати, і негайно виїдуть, і взагалі з них досить, вони по горло ситі витівками цих чортенят.
Матіуш присягався, що це більше не повториться, і просив їх залишитися.
І білі королі, проти чекання, досить швидко погодилися. Одних спокушало полювання, інших — змагання силачів, і всім без виключення не терпілося побачити феєрверк.
Траплялися й інші непорозуміння. Король Дзинь Дань, що б там не було, хотів з усіма вітатися і прощатися, як того вимагає церемоніал, прийнятий у нього при дворі. У цьому, звичайно, нічого поганого немає, але якби ви знали, як він вітався! Спочатку кланявся кожному з присутніх 14 разів — це вступні поклони, потім 12 звичайних, потім 10 офіційних, 8 церемоніальних, 6 урочистих і 4 додаткові — разом 14 + 12 + 10 + 8 + 6 + 4 = 54 поклони.
