Король Матіуш Перший - Корчак Януш
Сидить, курить трубку і скаржиться на свою долю:
— От собаче життя! Сиджу в цій клятій дірі, довкруги суцільні піски, світу білого не бачу. А звідтоді, як побував тут король Матіуш і через наше селище почали возити клітки з дикими звірями та мішки із золотом, зовсім несила стала. Подумати лише, дикі звірі і ті житимуть у красивому, великому місті, а я до кінця своїх днів приречений животіти в цій глушині!
Телеграфіст хотів щось відповісти, але тут — дзинь-дзинь! — задзвонив апарат.
— Телеграма!
Апарат застукав, і на білому папері з'явилися букви.
— О, важливі новини!..
— Що, що сталося?
— Почекайте, зараз скажу. Ну, слухайте:
Завтра четвертій прибуде потягом король Матіуш.
Тим же потягом доставлять аероплан.
Наказую зіпсувати аероплані найважливішу деталь.
Політ необхідно зірвати.
Цілком таємно.
— Зрозуміло, — сказав офіцер. — Нашим королям не до вподоби дружба Матіуша з Бум-Друмом. Наказ дуже неприємний. Вони, як собаки на сіні: самі жити в дружбі з Бум-Друмом не хочуть і Матіушу не дають. Це свинство з їхнього боку. Але нічого не поробиш, я людина військова, зобов'язаний виконувати наказ.
Офіцер негайно викликав вірного солдата й велів йому перевдягнутися вантажником.
— На залізниці вантажниками працюють негри. Коли Матіуш побачить серед них білого, він неодмінно найме тебе спостерігати за дикунами. Наказую тобі вигвинтити найважливіший гвинтик, без якого аероплан не зможе піднятися в повітря.
— Є вигвинтити найважливіший гвинтик! — відповів солдат, перевдягнувся вантажником і пішов на станцію.
Потяг зупинився. З вагона вийшов Матіуш, і його відразу оточили негри-вантажники. Матіуш знаками пояснює їм, що треба вивантажити он ту машину, тільки дуже обережно, щоб не зламати. І раптом, на свою велику радість, бачить у натовпі білу людину.
— Я вам добре заплачу, — сказав Матіуш, звергаючись до перевдягнутого солдата, — лише розтлумачте їм, будь ласка, що вони повинні робити, і простежте за ними.
Тут примчався офіцер із таким виглядом, ніби тільки що дізнався про приїзд Матіуша:
— Як?! Що я чую?! На аероплані через пустелю? Оце здорово!.. Завтра? Поживіть у нас днинку-другу, відпочиньте. А зараз, будь ласка, — до мене снідати.
Матіуш охоче погодився, а пілот відмовився навідріз:
— Я своєму єдиному оку довіряю більше, ніж десятку чужих.
— Не турбуйтеся, усе буде в порядку, — запевнив його перевдягнений вантажник.
Але безногий пілот ніяк не погоджується: ні і ні! Доки аероплан не вивантажать і не зберуть, він нікуди звідси не піде.
Як відомо, сперечатися з упертим — справа невдячна. Негри вивантажили окремо крила, ящик із двигуном, пропелер, а потім під керівництвом пілота почали збирати аероплан. Усі старання перевдягнутого солдата позбутися занудного пілота ні до чого не привели. Тоді він удався до крайнощів: пригостив пілота сигарою, яка вганяє в сон. Той затягнувся кілька разів і заснув.
— Хай біла людина поспить, він утомився з дороги, — сказав перевдягнутий солдат. — І вам пора відпочити. Ось гроші — ідіть випийте горілки.
Вантажники пішли.
Пілот міцно спав. А солдат відгвинтив найважливіший гвинтик, без якого аероплан не міг літати, і закопав його в пісок під пальмою.
За годину пілот прокинувся. Йому стало соромно, що він заснув під час такої відповідальної роботи, і швидко докінчив збірку аероплана. Негри відкотили його до казарми.
— Ну як? — тихо запитав офіцер.
— Усе гаразд, — прошепотів солдат. — Гвинтик зарив під пальмою. Накажете принести?
— Не треба, хай там лежить.
Сонце ще не зійшло, а Матіуш уже готувався в дорогу: узяв запас води на чотири дні, трохи харчів, два револьвери, налив бензину, про всяк випадок прихопив машинне масло. Зайвого нічого не брав: аероплан перевантажувати не можна.
— Ну, можна рушати.
Але що це? Двигун не заводиться. Що сталося? Адже пілот сам складав двигун у ящик, сам перевірив усі деталі.
— Ось тут не вистачає гвинтика! — раптом вигукнув він. — Хто міг відгвинтити його?
— Якого гвинтика? — безневинно запитав офіцер.
— Ось тут, тут має бути гвинтик. Без нього аероплан не може летіти.
— А запасного ви не захопили?
— Лише божевільні беруть запасні частини, які ніколи не ламаються.
— Може, його забули пригвинтити?
— Як би не так! Я його сам на фабриці пригвинчував. І вчора, коли двигун виймали з ящика, я його теж бачив. Це хтось зробив навмисне.
— А він блискучий? — запитав офіцер. — Негри чуже люблять усе блискуче!
Матіуш, похмурий, мовчки стояв біля аероплана і раптом бачить — щось зблиснуло в піску під крилом.
— Що це? Ану погляньте!
Як же всі здивувалися, коли виявилось, що блискучий предмет — це зниклий гвинтик.
— Чудеса в решеті! — вигукнув пілот. — Не інакше тут нечиста сила орудує! Скільки років на світі живу, ніколи раніше на роботі не засинав, а вчора заснув. Скільки різних деталей псувалося й ламалося в мене — не перерахувати! Та щоб цей гвинтик відгвинтився, такого ще не бувало! І як він тут опинився?
— Швидше! — сказав Матіуш. — Ми й так цілу годину втратили.
Не менше за мандрівників був здивований тим, що сталося, і офіцер, а солдат, що стояв неподалік, і зовсім збитий із пантелику.
"Не інакше витівки цих чорних дияволів!" — подумав він.
Зійшовшись у корчмі, негри стали міркувати про дивну машину, яку вони вивантажували з поїзда:
— Зовсім як птиця. Білий король полетить на ній до Бум-Друма.
— І чого лише ці білі не придумають! — хитали вони головами.
— А мене більше від білої птиці здивував білий вантажник, — промовив старий негр. — Тридцять років працюю я в білих і не пригадую випадку, щоб біла людина пожаліла негра та ще гроші наперед заплатила.
— Правда, звідки він узявся? Може, із ним приїхав?
— Ні, це хтось із місцевих перевдягнувся вантажником. Для приїжджого він дуже добре знає нашу мову.
— А ви помітили, безногий механік заснув після того, як білий вантажник пригостив його сигарою? Сигара ж, напевно, була та, що присипляє.
— Тут щось недобре, — погодилися всі.
Закінчивши роботу, білий вантажник пішов, а негри розташувалися в тіні пальми, під якою був заритий гвинтик.
— Дивіться, тут хтось зовсім недавно копав пісок. Я добре пам'ятаю: коли ми прийшли сюди, пісок під пальмою був неторканий.
Негри розгребли пісок, знайшли гвинтик і відразу про все здогадалися.
Як бути? Ясно, білі хочуть знищити Матіуша, а вони, негри, люблять його. То хіба мало грошей заробляють вони з тих пір, як із країни Бум-Друма привозять на верблюдах великі важкі клітки, ящики, мішки й вони вантажать усе це в черево дракона, що вивергає полум'я, якого білі називають потягом!
Як бути? Віддати гвинтик Матіушу! Але офіцер дізнається й жорстоко помститься. Після довгих пересудів вирішили прокрастися вночі до аероплана й підкинути гвинтик.
Так вони і зробили. І ось завдяки неграм Матіуш із запізненням на три години вирушив у дорогу.
XXX
аблукали!
Хто не пережив це сам, не зрозуміє, у якому жахливому становищі опинився Матіуш. Якщо ти заблукав у лісі, можна вгамувати голод ягодами, напитися зі струмка, лягти під дерево й заснути; нарешті, є надія натрапити на хатинку лісника. Якщо корабель збився з курсу, теж не так страшно: на кораблі багато народу — поговориш, відведеш душу, і стане легше. Крім того, на кораблі є запас провізії, а там, дивись, на горизонті з'явиться якийсь острівець. А ось заблукати удвох, та ще в повітрі, над пустелею — страшніше за це, мабуть, немає нічого на світі. Дорогу запитати ні в кого: довколо, наскільки сягає погляд, — пісок та небо. Навіть цілющий сон тебе не може здолати.
Сидиш у череві жахливої птиці, і вона, як стріла, летить невідомо куди, але ти знаєш: їй призначено летіти доти, доки вистачить бензину, а потім вона, як мертва, звалиться на землю. Помре гігантська птиця і разом із нею надія на порятунок. Якщо пощастить, і ти не розіб'єшся при падінні, тебе чекає певна смерть у спекотливих пісках пустелі.
Двадцятеро вчених вирахували, скільки годин відважні мандрівники перебуватимуть у польоті. Вирахували точно, беручи до уваги силу вітру. І ось два дні тому вони точно за графіком пролетіли над другим оазисом. Сьогодні о сьомій ранку повинні проминути третій оазис, а о четвертій по обіді досягти кордонів країни Бум-Друма. Напрям вони не міняли: адже в повітрі немає перешкод, які потрібно оминати.
Що ж сталося?
Зараз за двадцять хвилин восьма, а під ними пісок і пісок.
— Скільки часу ми ще можемо протриматися в повітрі?
— Найбільше шість годин. Бензину вистачило б і надовше, але масла це чудовисько випиває страх скільки. Та й не дивно — спекотно, ось йому і хочеться пити.
Їх теж мучила спрага, але запас води був невеликий.
— Пийте, ваша величносте, мені, безногому, менше води потрібно, — жартував пілот, але Матіуш помітив сльози в очах у сміливця.
— За чверть восьма.
— За десять восьма.
— Восьма.
Оазису все немає.
Якби бушувала гроза чи ураган, не так образливо було б загинути. А то все йде гладко, перший оазис пролетіли на десять секунд раніше від терміну, другий — із запізненням на чотири секунди. Швидкість польоту весь час однакова. Ну, припустімо, можливе запізнення на п'ять хвилин, але минула вже ціла година.
Адже вони були майже на місці. І сьогодні завершилася б остання небезпечна подорож Матіуша, на яку покладалося стільки надій!
— Може, змінимо напрямок? — запропонував Матіуш.
— Змінити напрямок — справа нехитра. Мій аероплан реагує на щонайменший рух руки. Як гарно він летить! Він не винен у тому, що сталося. Не засмучуйся, моя пташко, тебе ніхто не звинувачує. Ну, змінимо напрямок. А далі що? По-моєму, не треба міняти курс. Може, це знову, як із гвинтиком, диявольські підступи? Яким чином він зник, і чому раптом знайшовся?.. Двигун знову пити просить. Ну, дурило, випий чарку масла, тільки пам'ятай: пияцтво до добра не доводить. Якщо продовжуватимеш у тому ж дусі, на тебе чекає плачевна доля.
— Оазис! — закричав раптом Матіуш, котрий не відривався від бінокля.
— Тим краще, — незворушно сказав пілот. Йому все дарма. Він однаково спокійний: немає оазису чи є оазис. — Спізнюємося на годину п'ять хвилин. Але це не біда. Завдяки попутному вітру пального вистачить на три години. Давай-но вип'ємо. — Пілот налив кухоль і цокнувся з масляною горловиною: — За твоє здоров'я, друже!..