Рессі — невловимий друг - Велтистов Євген
І помічники диспетчера пирснули в мікрофони. А Сироїжкін стояв, широко розставивши ноги, і не розумів, чого всі сміються. Він зробив відкриття. Повернув Рессі одним словом "друг", яке фон Круг не зміг викреслити з пам'яті. Що тут смішного?
Сергія похитувало від раптової перевтоми. Всі кораблі Океану рухалися зараз прямо на нього. Він не мав права відповідати на їхні сигнали. Він повинен був перевірити головне.
— Рессі, до мене!
Дужі руки підхопили хлопчика й віднесли до сусідньої кімнати. Але раніше за Електроника, раніше за Громова, раніше за швидкого Дона, раніше за самого Командора, який устиг підхопити Сергія, що почав падати, до хлопчика одним стрибком підскочив Рессі...
— ...Алло, Сергію, ти чуєш мене? Прийом, — почув Сироїжкін, мов крізь сон.
Він підняв повіки. Побачив променисті очі під зрослими бровами. Командор простягнув йому велетенську руку, бережно посадив.
— Ну як, пройшло? — запитав Командор. — На глибині це буває.
— Я керував... — сказав Сироїжкін.
І Командор одразу зрозумів його:
— У тебе непогано виходить: Рессі знову став Рессі. Колись керуватимеш не однією машиною. Океаном. Чи Космосом. Як захочеш.
Гель Іванович торкнувся його плеча:
— Ти першовідкривач, Сергію. Дайно я уважно подивлюся на тебе. — І він ласкаво заглянув у вічі першовідкривачеві, який несподівано для всіх згадав наймогутніше слово — "друг".
У залі продзвеніли далекі дзвіночки. Служба порятунку сповіщала про традиційне трихвилинне мовчання ефіру. Завмер весь океан, до самого дна, прислухаючись, чи не прозвучить десь SOS. У тишу спокійних секунд, що їх відлічував хронометр, зрідка вривався слабкий писк — сигнали морських тварин, які носили в собі кулі сонних стрільців.
— Це дельфіни й кити, — тривожно сказав Громов. — Треба їх знайти!
— Знайдемо, — обіцяв Командор.
— З кораблів, з космосу, із дна океану.
— Підключу всіх диспетчерів.
— Щоб більше ніхто не натиснув таємно кнопку.
— Не дозволимо.
— Вірю вам. — Громов вийняв з кишені якісь папери, порвав на маленькі клаптики. На запитливий погляд Командора посміхнувся: — Так, дрібниці...
А Електроник теж порушуючи традиційне мовчання трьох хвилин, хрипло сказав Сироїжкіну:
— Я переробив основне правило Рессі. Ніяких більше хазяїв... Тільки друзі!
— Вам одним відкрию сувору таємницю. Я розробив Заборонні Теореми...
Професор Громов бачить перед собою уважні обличчя. Професорові очі усміхнені, але говорить він серйозно. Іде урок математики у восьмому "Б". Учитель Таратар киває головою: він ніколи не сумнівався в могутності математики.
— Розумієте всю складність цього питання для прогресу людства? Заборонні Теореми могли б з часом зупинити всі машини. — Професор оглянув програмістів. — І от якось написавши чергову формулу, я подумав: а чим же винна сама машина? Хіба так уже необхідно обмежувати її розвиток? Винною буває якась людина, котра або не усвідомлює результатів її роботи, або використовує на шкоду іншим. У чому провинився мій Рессі, чому я мушу зруйнувати гарну модель?.. Я знищив Заборонні Теореми, простіше кажучи — порвав аркуш з формулами. І зробив це із задоволенням!
А машина, через яку створювалися Заборонні Теореми, що загрожували людству, — ось нона, зовсім поряд, сидить біля дошки. Кудлата, вусата, із задерикуватим хвостом — до останньої волосинки викапаний тер'єр. Навіть не віриться, що чорний тишко — всесвітня знаменитість. Цікаво, що Рессі сам про себе думає? Чи він усвідомлює, врешті-решт, що він — Рессі?..
Електроник підняв руку.
— Скажіть, Гелю Івановичу, ви так і не застосували свої теореми?
Професор усміхнувся, щось згадавши.
— Чесно кажучи, один раз намагався застосувати. (Легкий здивований гомін пролетів по класу.) Коли Рессі атакував нас, я крикнув одну з формул. Рессі метнувся вбік, наштовхнувся на провід, і коротке замикання трохи було не вивело його з ладу. Якби не відкриття Сироїжкіна, не знаю, чи був би зараз з нами Рессі.
Сироїжкін зніяковіло зморщив носа, хоч усі вже знали, як він відзначився.
А Громов вихопив з кишені довгу люльку, змахнув нею, мов диригентською паличкою, заходив по класу, розмірковуючи вголос:
— Ви маєте знати, майбутні програмісти, що людство за свою історію не раз відмовлялося від всесвітнього егоїзму. Пригадайте: колись люди встановили, що Земля не центр Всесвіту, що живуть вони на периферії Галактики й саме земне життя аж ніяк не виняток. Одного разу ми вирішили, що не тільки людина уміє мислити, й створили автомати, наділивши їх майже людськими рисами... Може, в цьому й полягає прогрес?.. Вибач, Електронику, що я кажу так при тобі, але ти пам'ятаєш історію людства незгірше за мене... Ось, наприклад, Рессі: він загадав нам з Електроником немало задач, поки ми не оцінили його вчинки. Рессі ще раз підтвердив необмежені можливості людини. А краще від мене, мабуть, усе пояснить сам Електроник.
Таратар запросив свого помічника до дошки.
Електроник став поряд з Рессі, взяв крейду, впустив ганчірку. Піднімаючи її, непомітно погладив собаку. Ворухнувся хвіст на знак дружби.
Рессі дивився на чорну дошку з-під кошлатих пасом шерсті.
— Я наведу приклади самостійних дій Рессі, коли він просторував над пустелею, — серйозно почав Електроник і посміхнувся. — Скажу відверто: я не відразу розшифрував їх.
Клас завмер. Сам Електроник, найкращий у світі математик, учень професора, асистент учителя, — і раптом зізнається у своїй слабості.
Та цей Рессі і справді хитромудрий, винахідливий, непереможний. Могутній розум у волохатому тілі!.. Ура невловимості, хвала незнищенності!
Стукотіла по дошці крейда. Квапилися пера. Гірки формул нагромаджувались у зошитах.
Не писав лише Макар Гусєв. Убирав очима таємничу силу Рессі, намагався не пропустити жодного слова. Він уявляв себе непереможним силачем, як Рессі, тільки, ясна річ, людиною. Секрет сили витав навколо нього в повітрі — досить лише дуже захотіти, напружити всю волю, а формули — не біда, він їх спише потім у приятелів.
— А що буде з Рессі? — перебиваючи Електроника, запитав нетерплячий Макар.
Електроник відповів, стукаючи крейдою:
— Він продемонструє свою систему керування тваринами. Рессі запрошують на службу директори двох заповідників.
— Ого! — Макар переможно махнув важким кулаком. — Слово честі, дуже хочеться влізти в його шкуру!
— Навіть мені важко уявити майбутні пригоди Рессі, — хрипло підтвердив Електроник.
Учитель і професор перезирнулися. А програмісти засміялися, на хвилину відірвавшись від зошитів.
Таратар нахилився до Громова, напівголосно сказав:
— Уява... Дивна річ! Так в чому ж тоді полягає відмінність?.. — І не закінчив запитання.
— Признаюсь, я зовсім забув, що Електроникові потрібна уява, — пошепки підхопив професор. — Дякую, що нагадали. Певно, головна відмінність людини від машини — уміння ставити питання, на які ніхто не може відповісти...
Електроник, не дописавши рівняння, обернувся до професора.
— Ви сказали, — прозвучав його різкий голос, — я зможу ставити нерозв'язні питання? Про не відкриті ще закони?
І Електроник, повторивши на свій лад слова професора, надто пізно зрозумів, що поставив собі нерозв'язне питання. Щоб не впасти в безглуздя, відвернутися від болісних розмірковувань, він засіпався, затанцював біля дошки, наспівуючи модний ритм:
— Е-е-е, балі-балі... е-е-е, балі-лей...
Від подиву Таратар засопів, як носорог. За всю педагогічну практику вчитель уперше бачив, щоб біля дошки танцювали.
— Ти на уроці! — грізно нагадав учитель, обриваючи жестами смішки класу.
А Громов з неприхованою цікавістю дивився на свого учня, який пританцьовував.
— Е-е-е...
— Ти сам придумав музичний запобіжник від нерозв'язних питань? — звернувся професор.
Електроник кивнув, здригаючись усім тілом.
— Не найкращий. Після уроку ми побесідуємо з тобою про мистецтво, про силу волі, зрештою, про уяву.
Електроник миттю затих, здивований тим, як легко можна знайти вихід із прикрого становища.
— Вибачте, — хрипло сказав він. — Я, очевидно, погано застосовую другу теорему Геделя. Якщо дозволите, я продовжу пояснення.
Електронний хлопчик, кинувши погляд на незворушного Рессі, став писати рівняння, "винайдені" його четвероногим другом.
А Сергій Сироїжкін, поглядаючи то на Електроника, який старанно писав, то на спокійного Рессі, думав:
"Дивовижна це особа — Рессі. Він ще помандрує по світу. Покаже своє таємниче "І так далі".
— Алло, Командоре! Не знав, що ти повелитель не лише підводних човнів-китів, а й глибинних собак. Чув, як ти відзначився, як повернув професорові його Рессі. Молодчина, Командоре! Прийом.
— Уже розвідав, Асте? На такій недосяжній висоті... Прийом.
— На висоті — точно, в порожнечі — вірно, та все ж над нашою Землею. Мені тут відомі всі секрети... До речі, Командоре, хочу з тобою порадитися. Хлопці на Юпітері бачили недавно в океані Тварину, схожу на нашого кита. Переливається всіма барвами, як океан цієї планети, пустує у хвилях і плаває так, що піймати його неможливо. Може, підказати глибинникам: нехай попросять Громова, щоб позичив Рессі? Як він — справиться? Прийом.
— Справиться, Астронавте, клянусь океанами Землі. Прийом.
— Слово Командора — надійна порука. Я відразу зрозумів, що моя донька, коли підросте, побачить живого кита Юпітера. Прийом.
— Побачить, Асте, неодмінно побачить. Але раніше ти покажи їй плямисту жирафу. А то вона не повірить жодній картинці. Домовились, Асте? Відбій!..
© ВЕЛТИСТОВ Є. С. Пригоди Електроника: Фантастичні повісті. — К.: Радянська школа, 1988. — 400 с.
© ВИДИШ М. Я., переклад з російської, 1988.
