Рессі — невловимий друг - Велтистов Євген

SOS самотнього розвідника прийняли на "Альбатросі" й радирували йому: "Пливи до нас". Рессі кинувся до яхти. Дорогою він прийняв ще один сигнал-відповідь, слабкий і далекий, передав подробиці обстановки; обмін інформацією тривав лише кілька секунд.

За тисячі кілометрів від підводного стародавнього міста, у школі юних кібернетиків, тієї ж миті було зірвано урок математики. Електроник, стоячи біля дошки, почув сигнал біди, враз відгукнувся на заклик, точно оцінив небезпеку. Рессі одержав відповідь: "Склич усіх дельфінів, китів, акул. Рятуйся з ними, Рессі!" Так сказав Електроник, дивлячись в обличчя вчителя, замість слів про будову Всесвіту. І хоч Елекроник знав від Громова про те, що переслідувачі зовсім не вороги Рессі, що, намагаючись упіймати плавця, вони рятують надзвичайну машину, він не міг зробити інакше: в радісну мить, коли відгукнувся Рессі, навіть найкращий у світі математик забув геть про все, намагався лише виручити друга. Вчитель не сердився на Електроника: він теж був радий, що Рессі нарешті відгукнувся. А через хвилину Електроник уже картав себе за поквапну відповідь і каявся, що погубив Рессі. Але Рессі більше не озивався на заклики Електроника...

Випірнувши на поверхню, Рессі побачив, що "Альбатрос" повним ходом віддаляється від нього. Плавець не рушив за яхтою: він знав, що "Альбатросу" не втекти від двох швидкохідних кораблів.

Доля яхти була вирішена, проте морський поєдинок на цьому не закінчився. Дельфіни й акули зненацька спливли з глибини й, обганяючи кораблі, попрямували з різних сторін до самотнього Рессі.

Ніколи ще капітани не бачили такого дивного морського стада. Щільним косяком у вигляді фантастичної рибини, сховавши в центрі кудлатого втікача, акули й дельфіни попливли назустріч гостроносому підводному човну.

Підводний човен здригнувся, загальмував, пропускаючи стадо. І відразу до "Альбатроса" підлетів підводний диск, вимагаючи заглушити мотор, лягти в дрейф. Але перш ніж піднятися на борт яхти, командир диска зв'язався по радіо з диспетчером Океану й признався, що Рессі знову вислизнув...

Деякий час Рессі плив серед несподіваних рятівників, а потім уривистим сигналом розпустив свій ескорт і ринувся в глибину. Найважливіше тепер — випливти геть із цих вод, заплутати слід, знайти швидку течію, яка розмиває всі запахи.

Рессі не турбував маленький катер, що безмовно повис позаду. Рессі надіявся на свою швидкість.

У Світовому Океані є лише одне судно, яке випереджає морського стайєра меч-рибу. Навіть не судно, а катер — витягнутий стрілою, з плавним горбом рубки — найшвидкохідніший катер диспетчера глибин Командора. Дуже рідко Командор відривається від головних обов'язків і запускає свій катер: коли станеться аварія на нафтопромислах, коли треба доставити в лікарню тяжкохвору дитину.

Катер диспетчера слідував за Рессі. Командор на прохання професора Громова вирішив сам утрутитися в погоню за швидким плавцем. Але він не пускав поки що катер на повний хід, милуючись змаганням сильних машин.

"На користь чи на погибель собі винайшли люди машини? — міркував Командор, ведучи катер. — Якщо судити про мислення з поводження машини, воно не відрізняється від людського. Що б я робив на місці цього хвостатого плавця, який мимохіть став підлеглим фон Круга? Тікав би з усіх ніг, точніше, з усіх рушіїв. І молодець цей Рессі: покликав на допомогу ціле стадо рятівників. Ні, не можна віддавати в чужі руки такий винахід! Ану, вперед, Рессі! Тримайся і не вішай свого хвоста!" Командор увімкнув прожектор. У промені світла майнув плавець, який щодуху тікав.

Катер поступово наздоганяв Рессі, що відчайдушно працював хвостом.

"Правду казав Астронавт: швидкість така, що якби попалася на шляху необережна риба, вибухнула б, як граната... — подумав Командор. — Слушну пораду дав мені диспетчер Космосу! Коли б я рухався навперейми втікачеві — а так легше його спіймати, — при цій швидкості я зламав би Рессі".

Цю мить Рессі запам'ятав назавжди: він перестав бути невловимим.

З корпуса катера виповзла механічна рука, простяглася до нього. Пальці з натягненою сіткою повільно стислися. Притихлий бранець розв'язував подумки задачу: як вирватися на волю, якщо противник прудкіший за тебе. Рессі не знав, що полон і є його воля.

...Найурочистіший момент у житті морського мандрівника — це та хвилина, коли він виходить з прозорої будівлі й шукає поглядом свій корабель. Троє подорожніх зацікавлено оглядають порт. Професор Громов, Електроник та Сироїжкін прилетіли в приморське місто, щоб продовжити свою мандрівку на підводному судні. Це не проста морська прогулянка. Сьогодні дуже важливий день: Громов і його помічники їдуть по Рессі.

В синьо-зеленому просторі погойдуються підводні судна, в яких угадуються знайомі обриси вічних жителів океану, і професор пояснює хлопчикам: ось корабель-дельфін, корабель-вітрильник, корабель-кальмар... Мармурові східці ведуть до причалу, де стоїть, приймаючи пасажирів, великий лайнер "Білий кит". Усередині нього — як в літаку: круглі ілюмінатори, ряди зачохлених крісел. Тихо зачиняються дверці. Прогудівши на прощання, корабель-кит виходить з' порту, розтинаючи могутньою головою хвилю, і непомітно для пасажирів опускається в безпечні глибини. Тепер він випливе десь дуже далеко — можливо, в іншому океані, в іншій півкулі планети...

Океанський лайнер-кит заходить дорогою в підводне місто. Туди й пливуть професор і хлопчики-близнята, чия дивовижна схожість викликала веселе пожвавлення пасажирів. Громов щось пише в блокноті. Електроникові дісталося місце біля самого ілюмінатора, як новачкові глибин. А Сироїжкін, сидячи поміж ними, крутиться в зручному кріслі, згадуючи свої морські пригоди.

В опукле скло, прямо на Електроника й Сергія, дивляться акулячі морди; мелькають в ілюмінаторі лапаті хвости та крила плавників; зеленим сяйвом світяться таємничі жителі глибин. Усі вони відстають від швидкохідного корабля, лише якась там плямиста рибина, вирячивши очі на яскраве світло, довго пливе поряд. Сироїжкін почуває себе "морським вовком": він бачив усе це на дні морському.

Сьогодні Сергій балакучий, як риба:

— Ти не зустрічався, Електронику, ніс у ніс з акулою?

— Ні.

— А я мало не проїхався на акулі. Нітрохи не страшно!

— Акули бувають, різні, — спокійно відповідає Електроник. — Піщана, тигрова, китова, котяча, біла, блакитна, оселедцева...

— Молодець, усе знаєш!.. Тепер скажи мені: хто найкращий спринтер моря?

— Катер диспетчера Океану. Він наздогнав Рессі.

— Правильно. Катер диспетчера швидший, ніж меч-риба. А швидкість у морі — це воля! От Рессі знає...

— Рессі ще не вільний, — скрипуче говорить Електроник. — Щось заважає йому бути колишнім Рессі. Хоч він близько від нас, все одно не озивається.

Електроник подумки викликає Рессі, й Сироїжкін замовкає. Потім шепоче в кишеню, де лежить транзистор:

"Агов, Рессі. Ми пливемо до тебе... Чуєш?"

— Чому він мовчить? — думає Сергій вголос. — Скажіть, Гелю Івановичу, а Рессі й досі такий самий?

Професор підводить голову, неуважливо дивиться на хлопчиків, киває:

— Зовні такий самий. А от що в нього на думці — побачимо.

— Гелю Івановичу, а ви пишете не тим кінцем олівця.

— Ага, справді... — Громов киває, неуважливо дивиться на порожні аркуші й, перевернувши олівець, знову заглиблюється в записи. — Спасибі, що підказав.

Сироїжкін заглядає у професорський блокнот. Але він нічого не розуміє в рядках формул. Може, Громов придумує нову машину, складнішу, ніж Рессі? Рессі вже зробив світове відкриття; незабаром він буде з ними. А наука рухається вперед...

— Гелю Івановичу, а ваша майбутня модель теж матиме нове "І так далі"?

— Яка модель?

— Ну, яку ви зараз винаходите.

— Он воно що!.. Це зовсім інша робота, Сергію. — Професор зніяковіло закрив блокнот. Він не хотів нікому говорити про свої Заборонні Теореми. Він приготував їх на крайній випадок: можливо, світ обійдеться і без зайвих заборон. — Давайте обміркуємо, друзі, як нам поводитися з Рессі...

Корабель наближався до підводного міста. На всю стіну оглядового ілюмінатора — прозорий купол.

Повільно проступають крізь призму води фантастичні будівлі.

Громов. показуючи на екран, пояснив маленьким супутникам, що всі ці підводні споруди були спочатку "відкриті" під мікроскопом, а потім уже збудовані архітекторами та інженерами Напрочуд міцна шкаралупа мікроскопічних водоростей, яку нескінченні хвилі прибою не в змозі розбити об скелі, підказала біоархітекторам, як побудувати легкий і міцний купол, що витримує глибинний тиск. До його високих склепінь, які палахкотіли вогнями, мов нічне небо у зорях, звелися будинки-стріли, будинки-стільники, будинки-колоски; так само, як живі дерева, оточені зеленими галявинами, вони тяглися до світла. Вигадливі мости — плетені, наче павутина, скручені жолобом листи, променисті морські зірки — перекинулися через вулиці, вели до стадіонів, басейнів, ковзанок, театрів, веж, схожих на палаци з інших планет. Підводне місто, яке не поступалося красою земним столицям, світилося у своїй прозорій мушлі.

Корабель-кит підійшов до скляної стіни, і його притягли до себе шлюзи.

В залі порту професора та його супутників зустрічав юнак, якого Сергій відразу впізнав: Дон!

Морський доглядач якусь хвилину дивився на Сироїжкіна й Електроника, потім, засміявшись, назвав кожного на ім'я й не помилився. Дон сказав Громову:

— Вас чекають, професоре.

Катер, якого вів Дон, доставив гостей до центру міста, де посеред майдану височіла величезна куля без єдиного вікна. Це був всесвітньовідомий Центр Світового Океану.

Через шлюз пасажири вийшли на площадку з кабінами ліфтів. Над одним сяяли літери: "Диспетчер Океану". Морський доглядач запросив гостей до ліфта диспетчера.

Вони опинилися ніби в центрі Землі.

В круглому залі диспетчера блакитна сфера світового океану з темними брилами материків проглядалася наскрізь. Материки здавалися позбавленими життя, а весь океан був пронизаний звивистими пунктирами світних точок. Кожний підводний човен, рудовоз чи танкер — усе, що пливло в океанських глибинах, мерехтіло маленькою іскрою, посилаючи свої сигнали диспетчерові; навіть під крижаними шапками Арктики, в глибоких каньйонах Антарктики пробиралися підводні судна.