Рессі — невловимий друг - Велтистов Євген

Інспектор Радж Манас знав майже всіх звірів у своїх лісах і розповідав Громову про кожного, чи був то обережний шакал, чи павич, який вийшов з кущів, чи товстопузий пітон, що спить в осінньому листі. Громадище пітон, як здавалося, був самовідданий батько: силач, здатний задавити у своїх обіймах бика, він, коли настає час, дбайливо висиджує яйця, нічого не їсть і ні на хвилину не залишає майбутнє потомство.

— Мене часто дивує не тільки піклування про збереження роду, а й героїзм, що його проявляють багато які тварини, захищаючи своїх дітей, — сказав Громов. — Коли птах, припадаючи на одне крило, відводить ворога від гнізда, в ньому змагаються два інстинкти: захистити пташенят і зберегти своє життя. І якщо небезпека для дітей надто велика, він повертається назад, вступає у борогьбу, жертвує собою.

Шапки пеліканових гнізд були нанизані на гілки акації; пташенята незграбно дибали з гнізда в гніздо; дорослі птахи, підібгавши ноги, задерши шию, виставивши довгий дзьоб, витворяли в повітрі фігури найвищого пілотажу; іноді турботлива матуся приносила з озера повний мішок риби, й пташеня пірнало з головою в широко відкритий дзьоб.

"Наш обов'язок — захищати снігових чапель, диких кішок, упертих носорогів, гордих павичів, — думав Гель Іванович, — Захищати не від споконвічних ворогів, з якими вони живуть поряд, а від тих, хто справді для них небезпечний".

А на галявині пустували оленята.

Це була незвичайна галявина духмяної трави, вся в сонячних відблисках, із зелено-золотисто-блакитним небом; як тільки оленятко, відійшовши від стада, ступало на неї, воно падало на траву, перекидалося, підхоплювалося, мчало галопом, буцало кущі, ловило власний хвіст. Неначе всередині кожного спрацьовував невидимий механізм, який закликав гратися, насолоджуватися, радіти, жити... Спостерігаючи пустотливих оленів, Громов повеселішав.

"Ех, хлоп'ята, ех, телята, які ж ви схожі одне на одного! — сміявся він сам собі. — Той, хто не бігав, не зможе зрозуміти, яке це задоволення, яка це радість навіть, здавалося б, безглузді стрибки".

Оленята намагалися підстрибнути вище кущів. Самі того не підозрюючи, вони вчилися виявляти скрадливого ворога. А потім, коли стрибати набридло, пустуни, кумедно задираючи ноги, заходилися ганяти по галявині якусь деревинку.

— Удар! Ще удар! Ай-ай, який промах! — коментував професор.

— Добре бути маленьким, — усміхнувся Радж Манас — А наш приборкувач теж зараз гуляє? — Інспектор згадав Електроника, який так спритно полонив тигра.

— Він вивчає стародавню мову Індії — санскрит, — відповів Громов. — У нього гора книжок. Я замкнув Електроника в номері готелю, щоб йому не заважали.

— Класичний санскрит містить багато мудрості, — підтвердив інспектор. — У вас дуже здібний учень.

— На щастя, він позбавлений моїх вад. — Професор зніяковіло ляскав себе по кишенях. — Я, як завжди, розтяпа. Забув спеціальні окуляри для далини! Мимоволі позаздриш Рессі з його очима.

Радж Манас простягнув йому бінокль.

Сильні лінзи наблизили гори. Блискотіли у блакитному просторі неба далекі вершини. Над однією з них іскрилися якісь цяточки. "Невже гуси забралися так високо? — подумав здивовано професор. — А втім, уже осінь. І гуси летять тими самими шляхами, що й їхні предки..." Замба ступив у затінок крислатого дерева, і професор опустив бінокль. Він так і не розгледів Рессі, який летів над горами.

Доктор фон Круг перебирав стіс радіограм. Експедиція сонних стрільців провалилася. Підводний човен "Тунець", що полював на Нектона, затримано. Міжнародна Рада охорони тварин пояснила, що полювання спеціальними кулями становить небезпеку для тваринного світу планети. У Гренландії, в Австралії, навіть в антарктичній пінгвінячій пустелі інспектори, добровольці мисливці, вчені вистежували кругівських стрільців.

Фон Круг добре розумів, що він розорений. Компанія "Пелікан" спише збитки на його кошт — так заведено у світі "вільних підприємців", і він, незалежний винахідник фон Круг, утративши свої гроші, землі, лабораторії, стане звичайним службовцем фірми.

Фон Круг оглянув кабінет. Дубовий стіл, апарати все ділове, знайоме. Доктор не любив великих міст, велетенських залів, стовпищ людей. Усе життя мріяв він про щось просте й воднораз важливе для людства. Звідси, з кабінету, він міг би керувати всім живим світом, просто натиснувши на кнопку...

Доктор Круг згадав свою горилу з "Тваринного світу", яка відвернулася від нього. Тепер він визнав, що це була дуже посередня машина. Однак з минулим покінчено. Фон Круг не збирається складати зброю. Він спокійно дивиться у вічі небезпеці, що загрожує йому.

Доктор викликав по телефону Міка Уррі.

— Останнім часом було багато невдач, — холодно сказав професор помічникові. — У мене склалося враження, що хтось користується нашою інформацією. Розумієш, Уррі?

Уррі знав про провали, але що з цього випливає, не міг здогадатися.

— Ось подивись, що я знайшов. — Фон Круг вийняв із столу й передав помічникові транзистор.

— Зрозуміло, — буркнув Уррі.

— Ти знаєш, де він був схований?

Фон Круг відслонив килим, натиснув на дубову панель, запросив:

— Будь ласка.

Вони зайшли в зал, де стояли обчислювальна машина й радіоапаратура.

— Цю безневинну на вигляд коробку я виявив в одному з блоків машини. І поклали її того самого дня, — в байдужливій мові фон Круга настала маленька, але грізна пауза, — коли ти, Міку Уррі, привіз замість моделі хлопчака. Тепер зрозуміло?

Обличчя Уррі почервоніло. Знову ця безглузда історія! Невже за одну помилку, за те, що він переплутав хлопчаків, треба розплачуватися так довго?..

Фон Круг вийняв блок, акуратно вставив транзистор на попереднє місце.

— Що мені робити? — прохрипів Уррі.

— Досі ми грали із заплющеними очима. Бачили тільки одне: рішення противника розумніші за наші. Сьогодні моя машина передасть останню інформацію для двох інших машин. І ти спіймаєш одну з них, доставиш мені. Все.

— Пекельного собаку? — здогадався Мік Уррі. — Та я візьму його голими руками, пане професоре.

— Ось що, Міку Теодоре Максе Уррі, — господар вдруге вимовив його повне ім'я, і це щось означало. — Називай його як хочеш, хоч пекельним собакою, проте запам'ятай: грубої сили не застосовувати, зброї із собою не брати.

— Але...

— Машину доставити в цілості. Мені набридло розгадувати її частинами, мені потрібна вся система. А тут вона стане слухняною, зовсім ручною.

— Ясно. — Щоки Уррі сіпнулися, зображаючи усмішку.

— Ящик з капканом на аеродромі. Відчиняється він іззовні. — Фон Круг пожував тонкими губами, згадавши, як Рессі відімкнув двері. — Ідея проста: ми маємо зразок голосу пана Громова. Ти повинен досконально знати, як перехитрити дві розумні машини.

Він увімкнув магнітофон, і зазвучав давній запис. Професор Громов говорив по радіо з Пенном-довгов'язом, командиром колишнього африканського загону:

"Де ви перебуваєте?"

"Радий чути вас, пане професоре! У квадраті одинадцять — сорок два. Зараз привал, у нас уже ранок..."

"Спека?"

"За п'ятдесят!"

Фон Круг вимкнув запис.

— Отже, літак в Індію летить через сорок хвилин... Для машини Громова, яка зв'язана з моєю радіостанцією, буде передано інформацію про викрадення знаменитого білого тигра. Не сумніваюся, що Електроник разом з другою моделлю на кличку Рессі спробують урятувати тигра. В цій машинній битві маєш перемогти ти, Міку Уррі. На місці тебе чекає емптометр... Сподіваюсь, зрозуміло..

На околиці міста, за колючою огорожею і порослим водоростями каналом, як німий свідок колишньої могутності, височів палац Магараджі. Палац, що колись вражав гостей живописом і розкішним оздобленням залів, давно вже не збирав любителів полювання і бенкетів, перетворився на скромний музей. Музей привертав відвідувачів не чучелами, рогами й бивнями, а одним унікальним живим експонатом білим тигром. Навіть в Індії білий тигр велика рідкість: люди завжди милувалися ним. Вважалося, що скривдити такого тигра — значить накликати на себе велике лихо. Сьогодні вночі руйнувалися священні звичаї давнини: білого тигра мали викрасти.

Електроник, замкнений в готельному номері, сидів біля столу, запаленого книжками. З тієї хвилини, як Електроник почув по радіо наказ фон Круга сонним стрільцям дістати йому білого тигра, він відклав вивчення стародавньої санскритської мови і, зв'язавшись із Рессі, став рахувати, скільки часу лишилося до назначеного терміну. Чи встигнуть вони зустрітися? За всіма розрахунками, встигнуть.

Елекроник прийняв єдино правильне рішення: професора, який подорожує на Замбі, не знайдеш жодним відеотелефоном, а удвох з Рессі вони зуміють перешкодити викрадачам...

Залишалося тридцять хвилин до півночі, до обумовленого фон Кругом терміну, коли стиха повернувся дверний замок, і до кімнати заглянула кудлата морда Рессі. Електроник був напоготові.

— Вперед, Рессі! — хрипло сказав Електроник, доторкнувшись до хвилястого карку собаки.

Вони промчалися повз швейцара, що притиснувся до стіни, вискочили на вулицю. Електроник вивчив карту міста й чітко уявляв, де палац магараджі, але про всяк випадок пояснив Рессі:

— Точно на південний захід. П'ять кілометрів чотириста метрів.

Вони поминули центр міста з діловими хмарочосами й металево-скляними будинками, заглибилися в старий район. Хлопчик і собака бігли кривими вузькими вуличками, вздовж нескінченно довгих глиняних стін, куди не виходило жодне вікно. Пустельна, брукована дорога вивела їх до занедбаного палацу. В місячному світлі блищали білі вежі й куполи.

Ось залізний міст над ровом... Вхідна арка. І далі — палацові зали. Кімнати, кімнати, лункі темні кімнати — незчисленні покої магараджі. Силуети чучел, лискуча проти місячного світла зброя... Де ж білий тигр у цьому лабіринті залів, коридорів, вузьких сходів, колонад, балконів, кам'яного мережива стін? Рессі впевнено біг порожнім палацом, ніби тримав у зубах нитку, що виводить з лабіринту.

Вони ступили на балкон і побачили внизу кам'яний дворик; колись тут магараджа перед виїздом у джунглі оглядав своїх мисливських гепардів — довгоногих, плямистих, які легко наздоганяли найпрудкіших оленів. Немає більше магараджі, зник з лиця землі останній індійський гепард, але залишився мисливський дворик, захований в самому центрі палацу-фортеці.

На мармуровій підлозі в присмерковій сутіні причаївся величезний тигр.