Рессі — невловимий друг - Велтистов Євген
Він був неприродно білий, з кільцями темно-сірого волосся, із сріблястими бакенбардами. Тигр глухо гарчав.
Хлопчик і собака, визираючи із-за колони, побачили тс, що налякало білого тигра: над квадратом двору висів на обертових площинах емптомер, схожий на дивовижну комаху. Тигрові очі стежили за повітряною машиною.
Тигр раптом плигнув на середину двору. Оглушливе ревіння розляглося по порожніх залах, затихло десь у дальніх кімнатах. Переконавшись, що нічний палац, як завжди, відгукується на його голос, тигр повернувся у свій куток, оглядаючись на машину.
Розійшлися стулки на череві емптометра, з люка поповз униз на тросах важкий ящик. Під рукою Електроника здригнулася голова Рессі, але хлопчик стримав його: рано. Ящик опустився на мармурову підлогу — закритий сталевий ящик, який таїть у собі німу загрозу. Висунулася бічна стінка, неначе запрошуючи жертву зайти. Ошкірений, з прищуленими вухами тигр затаївся в кутку, й було щось страшне в цій сцені.
Гучний голос покликав: "На допомогу, друзі!" — й Електроник враз упізнав голос Громова. Він звучав з ящика. Учитель кликав їх на допомогу!..
— Вперед, Рессі! — крикнув Електроник, перестрибуючи балюстраду.
А Рессі ще до команди хазяїна, ледь зачувши знайомий голос, плигнув з балкона у внутрішній двір, блискавкою ковзнув по гладенькій підлозі, пірнув у ящик. Тієї ж миті, клацнувши, замкнулися дверці, сталева коробка ривком піднялась угору разом з емптометром.
Глухий рик звіра, крик хлопчика, бряжчання сталі — всі звуки швидкого полювання на мить заповнили сонний палац.
І затихло. Емптометр віддалявся до зірок, залишивши в кам'яному мішку людину й тигра.
— Відчепися ти! — залізно-скрипучим голосом сказав Електроник білому привидові, який приготувався до стрибка, й тигр, підвівшись і несподівано байдужно позіхнувши, зробив кілька м'яких кроків, повернувся в куток. — Ех ти, вау-ху-аб!..
Надто пізно здогадався Електроник, що клітка не для тигра, а знайомий голос — лише приманка. Якби він перший ускочив у ящик і дверці зачинилися, Рессі безперечно звільнив би свого хазяїна. Проте Електроник був не в змозі наздогнати повітряний емптометр: він не вмів літати, як Рессі. І навіть не розгадав звичайної мисливської хитрощі.
Хлопчик виліз із кам'яного мішка по приставній драбині й, не звертаючи уваги на колючки, які шматували його сорочку, побіг туди, де він чув слабкий звук емптометра, що швидко віддалявся.
Електроник біг доти, доки не відчув, що в ньому вичерпується енергія.
П'ятеро хлопчаків і дівчинка сиділи на бильцях лавочки, мов настовбурчені птахи на тину. Вони слухали Електроника.
Його зустріли у школі веселими викриками, нетерплячими запитаннями. Однак Електроник відповідав коротко і, як усім здалося, поводився дуже стримано. Кілька днів вирував восьмий "Б" після приїзду з південного моря засмаглого підводника Сироїжкіна. І хоч верхогони на акулі восьмикласники поцінували як достойне й сучасне випробування людської волі, вони з нетерпінням чекали Електроника. Він один міг розповісти всі подробиці врятування синього кита! І звичайно, чекали невловимого Рессі: хотілося поглянути на нього, зрозуміти, що означає це таємниче "І так далі"... І ось повернувся Електроник і дуже сухо розповідає про носорогів, акул, підводний човен, переказує якусь наукову книжку, а не справжні пригоди Рессі.
Таратар, щоправда, лишився задоволений своїм асистентом. За літо він так начитався, що пояснював розв'язання задачі мовою найвищої математики, наче лектор студентам.' Ніхто його, звичайно, крім Таратара, не зрозумів, і вчителеві довелося самому розв'язувати задачу. Лише Вовка Корольков, класний Професор, слухав Електроника з палаючими очима: як він хотів бути так само розумним!
"У житті Електроника настає важкий період, — подумав Таратар. — Мабуть, цього не міг передбачити навіть Гель Іванович Громов. Електроник занадто швидко обігнав за розвитком усіх учнів. Він розмовляє з ними, мов академік з колегами: зовсім забув, що вищу математику його товариші ще не проходили..." Та ось біля дошки стали двоє близнят, і Таратар вирішив розрядити серйозну атмосферу в класі:
— А Сироїжкін таки обігнав тебе за канікули, Електронику!
Вci посміхнулись і здивовано помітили, що Сироїжкін став вищий за свого двійника. Це була істина, хоч трохи сумна, коли її згадуєш: машини не ростуть.
Після уроків Сироїжкін шепнув приятелям новину, яку йому вдалося вивідати в Електроника: "Пропав Рессі!" і тут уже Електроник не міг відбутися нудними відповідями. П'ятеро хлопчаків і дівчинка привели його в безлюдний парк, щоб дізнатися, як було все насправді.
Електроник говорить млявим голосом, але кожний уявляє себе в кам'яному мішку з білим тигром: як він підстрибує, намагаючись учепитися за підвішений сталевий ящик, а руки зісковзують, і ось уже похмурий емптометр на повному ходу втягує в себе вантаж.
— Що ти сказав тигрові, Електронику? — перепитує Макар Гусєв.
— Причому тут тигр! — махає рукою Вовка Корольков. — Скажеш сам, коли зустрінешся... Куди подівся емптометр — ось питання.
— Я, — втрутився Вітька Смирнов, — захопив би перше-ліпше повітряне таксі й переслідував би емптометр.
— А потім, — сказав Гусєв, — приземлився б поряд, витягнув би з кабіни викрадачів — і отак... — Круглі кулаки першого силача замиготіли в повітрі, атакуючи невидимого ворога. — І визволив би Рессі!
— Там не було повітряних таксі, — пролунав скрипучий голос Електроника.
Настала тиша. Всі мовчали. Лише зрідка падали з дуба жолуді: тук-тук...
— Ех, ти! — сказав Сергійко другові. — Недогледів...
— Такий собака! — зітхнув Вітька.
— Такий страус! — згадав Професор.
— І так далі, — баском підтакнув Макар.
— Припиніть! — промовив дівчачий голос. Майя, восьмикласниця школи хіміків, зневажливо огляділа хлопчаків. — Накинулися всі на одного! Носи повісили! Де ваші великі формули, програмісти?! Ану, придумайте, як виручити з біди Рессі!
Приятелі зіскочили з лави, розійшлися в різні сторони. Вони ходили по доріжках, усипаних жовтим листям. Вони міркували. Але що з того? Всі великі теореми світу безсилі були пояснити, де зараз Рессі!
— Дайте мені нові матеріали, я збудую іншу геніальну тварину, — пробурмотів Електроник.
Але приятелі лише махнули рукою. А Сироїжкін, почувши слова друга, підскочив до нього й свистячим шепотом протягнув:
— Що-о?
— Спробую збудувати, — хрипло відповів електронний хлопчик.
— Дивись, Електронику! — Сергій погрозив йому пальцем. — Ти надто просто відмовляєшся від Рессі...
І Сергій попрямував доріжкою. Потім оглянувся на непорушно застиглого Електроника, пожалів його: "Адже це він складав Рессі, вчив його, тримав зв'язок за тисячі кілометрів, давав команди. І ще... подружив мене з Рессі..." Сергій підійшов до Електроника, доторкнувся до плеча.
— Не сердься...
— Я не серджуся. Я машина, розумієш? — жалібно-скрипучим голосом сказав Електроник.
Раптове визнання знову обурило Сироїжкіна, що звик до перемог свого двійника.
— Для чого ж ти тоді створений, раз не можеш знайти вихід? — відрубав він.
Електроник якось дивно глянув на Сергія. І раптом затрясся всім тілом.
Залунала різка музика — це всередині Електроника ввімкнувся транзистор. І двійник Сироїжкіна. на подив усім, смішно згинаючи ноги в колінах, присідаючи, похитуючи головою, хрипло заспівав:
— Е-е-е, балі-балі... Е-е-е, балі-лей...
— Що з тобою? — витріщив очі Сироїжкін. — Ти хворий?
Електроник, похитуючись у такт музиці, промовив співуче:
— Нерозв'язне для мене питання: навіщо я створений? Е-е-е... Я можу перегоріти... е-е... Або назавжди замовкнути, розв'язуючи цю задачу... балі-лей...
— Він може перегоріти! — повідомив Сергій приятелям, які підбігли. — Я випадково поставив йому нерозв'язне запитання...
— Яке? — поцікавився Професор, на що Сироїжкін погрозив любителю математики кулаком: не бачиш, що робиться з людиною?!
— Намагаюсь не перегоріти, балі-балі, — уточнив, пританцьовуючи, Електроник. — Згідно з другою теоремою Геделя... Е-е-е... Шукаю виходу з логічного тупика... балі-балі... переключився на інший ритм... е-е-е... розряджаю суперечності... балі-лей... Музика відвертає мене від нерозв'язних питань... Е-е-е...
Сергія не заспокоїло навіть знайоме прізвище теоретика формальних систем Геделя. Електроник ніколи не дозволяв собі таких витівок Сироїжкін був розгублений.
— Ти мене не так зрозумів, Електрошо. Я ось що хотів сказати: дуже шкода втрачати не просто якусь систему, а друга. Адже я до нього звик.
Електроник відразу заспокоївся, вимкнув транзистор.
— Гаразд, — сказав він хрипло. — Я викреслю із своєї пам'яті слово "друг". Так буде краще. І тобі раджу.
— Постараюсь, — погодився Сироїжкін, не сперечаючись з товаришем, щоб випадково не поставити йому нове нерозв'язне запитання, а сам подумав: "Мені так просто викреслити неможливо..." — Ми все одно будемо викликати Рессі! Правда, Електронику?
— Цю задачу я розв'язую кожної хвилини, — підтвердив Електроник: він безперервно ловив сигнали від Рессі.
— А ти, Електроне, сучасний хлопець! — У голосі Макара Гусєва вчувалася повага. — Який це танець?
— "Балі-балі". Я вибрав цей танець, щоб швидше розважитися, — відповів Електроник.
— Я теж застосовую на собі другу теорему Геделя, — підтвердив Професор. — Але інакше, ніж Електроник. Як тільки я в поганому настрої, відразу заглиблююся в математику.
— Усі ви хвальки, — сказала Майка. — Тільки й чути:
математика, формули, теорема Геделя, а де Рессі — ніхто не скаже. Не люблю чваньків, люблю спортсменів!
— Геть сухоребру математику! — загорлав Макар Гусєв. — Хай живе сила!
— І справді, — говорила далі Майка, почервонівши, — всі ви чудово розмірковуєте, а коли залізете в басейні на десятиметрову випіку й побачите звідти близьке дно, тут жодна теорема не допоможе: пірнай або повзи назад.
— Майка — за спорт! — радісно підсумував Макар і, зареготавши, одним пальцем підчепиши ручки три портфелі, вижав їх над головою.
Електроник, подивившись на Гусєва, мовчки пішов до безлюдної альтанки-читальні. Приятелі, передчуваючи несподіване змагання, попрямували за механічним хлопчиком.
В альтанці Електроник вказівним пальцем підняв стілець за спинку. Макар показав коронний номер: однією рукою — стілець за ніжку.
Електроник наблизився до масивного столу.
