Кохання під час холери - Маркес Габріель Гарсіа

Його вразило, як упевнено прокладала вона собі дорогу в натовпі. Тоді як Гала Пласідія раз у раз наскакувала на людей або кошики в неї застрягали, і вона мусила знов і знов підбігати, щоб не згубити господині з очей, Ферміна Даса пливла посеред метушливої юрми так, ніби була оточена власним простором і часом — ні з ким не стикаючись, як ото кажан у темряві. Їй не раз доводилось ходити по крамницях з тіткою Есколастікою, але то завжди були покупки дрібні, бо її батько взяв на себе обов'язок постачати дім усім необхідним, і не тільки меблями та харчами, а й жіночим одягом. Отож цей перший вихід у світ був для неї чудесною пригодою, про яку вона часто мріяла ще малою дівчинкою.

Вона не зважала ні на заклики ворожбитів, які пропонували сироп — засіб, щоб зберегти вічно кохання, ні на квиління жебраків, що сиділи біля крамниць, виставляючи напоказ бридкі виразки, ні на фальшивого індіанця, який намагався продати їй дресированого каймана. Вона робила довгий і ретельний обхід без певних намірів, із зупинками, що не мали іншої мети, як повтішатися неквапливим і вдумливим спогляданням речей. Вона заходила в кожні двері, де щось продавалося, і всюди знаходила речі, які зміцнювали в ній прагнення жити. Вдихала пахощі індійського нарду, що струміли від скринь з одягом, загорталась у вибивні шовки, сміялася невтримним сміхом, перевдягшись у мадрідську дівчину з високим гребінцем у косах та квітчастим барвистим віялом у руці й стоячи перед люстром на повен людський зріст у "Золотому дроті". У крамничці колоніальних товарів відкрила барило з оселедцями в розсолі, що нагадали їй про вечори на північному сході країни, в Сан-Хуан-де-ла-Сьєназі, коли вона була ще малою дівчинкою. Їй дали покуштувати кров'яної ковбаси з Аліканте, яка мала присмак локриці, й вона купила два кільця для суботнього сніданку, купила також кілька штук тріски та пляшку міцної смородинової настоянки. У рундуці спецій — тільки для того, щоб навтішатися пахощами, — розтерла в долонях листя шавлії та майорану і купила жменю духмяної гвоздики, жменю зірчастого ганусу і дві жмені імбиру та ялівцю і вийшла звідти, заливаючись слізьми сміху, що стільки чхала від випарів кайєнського перцю. У французькій ятці, куди вона зайшла купити мило "Ретер" та бензойної води, їй капнули за вухо парфумів, що були саме в моді в Парижі, й дали таблетку дезодоранту, яку ковтають після куріння.

Вона гралася в купівлю, це так, але речі справді їй потрібні купувала без зайвих розмов, з авторитетністю, яка не давала підстав думати, що вона це робить уперше. Її окриляла щаслива думка, що скуповується вона не лише для себе, а й для нього: дванадцять ярдів лляного полотна для скатертин, які накриватимуть їхній стіл, перкаль для шлюбних простирадел, що вбиратимуть соки їхніх тіл — вона купувала найвишуканіші товари, бачачи в уяві, як вони втішатимуться ними вдвох у оселі кохання. Вона торгувалась і вміла домогтися знижки, сперечалася з гідністю та грацією, аж поки виторговувала найкраще, і платила золотими монетами, що її крамарі перевіряли на справжність тільки заради втіхи почути, як видзвонює шляхетний метал на мармурових прилавках.

Флорентіно Аріса дивився на неї, мов зачарований, ішов слідом, тамуючи подих, кілька разів натикався на кошики служниці, яка на його вибачання відповідала усмішкою, і кохана дівчина проходила так близько від нього, що він уловлював її пахощі, і якщо вона тоді його не побачила, то тільки через гордовиту манеру своєї ходи. Вона видалася йому такою гарною, такою знадливою, такою відмінною від усіх жінок, аж він не розумів, чому ніхто не тремтить від хвилювання, слухаючи цокіт її підборів по вуличному бруку, чому ні в кого не завмирає серце від шелестіння оборок на її сукні, чому всі не божеволіють від кохання, вдихаючи її дзвінкий сміх. Він не пропустив повз увагу жодного її жесту, жодної зміни виразу на її обличчі, але не посмів підійти, боячись порушити чари. Одначе, коли вона звернула в Портал писарів, де юрмився найгустіший натовп, Флорентіно Аріса збагнув, що ризикує втратити нагоду, про яку мріяв протягом років.

Ферміна Даса поділяла зі своїми приятельками по колежу думку, яка передавалася від одного покоління школярок до іншого, що Портал писарів — то місце згуби, а отже, й заборонене для пристойних панночок. Це була така собі галерея під аркадами, розташована біля майдану, на якому була стоянка найманих екіпажів та запряжених віслюками вантажних підвід; там завжди вирувала густа й гамірна базарна юрма. Свою назву те місце дістало в часи колонії, бо ще відтоді там прилаштувалися сидіти мовчазні писарі в сукняних жилетах і в накладних рукавах, які за невелику, приступну біднякам плату писали на замовлення найрізноманітніші документи: скарги на завдані збитки, прохання, заяви в суд, візитні картки з привітаннями або висловами співчуття, любовні записки для закоханих будь-якого віку. Проте не їм завдячував цей галасливий базар свою лиху славу, а гендлярам, котрі з'явилися значно пізніше і пропонували з-під прилавків усілякі сумнівні речі та пристрої, привезені контрабандою на кораблях, що прибували з Європи, від непристойних листівок та збудливих мазей і до знаменитих каталанських презервативів з гребенями ігуан, які ворушилися, коли були в ділі, або з квітами на кінці, що розпукували пелюстки за бажанням того, хто вживав цей прилад. Ферміна Даса, ще мало обізнана з вуличними звичаями, звернула під портал, не придивляючись, куди йде, просто вона шукала затінку від пекучого сонця одинадцятої години дня.

Отож вона пірнула в гомінку гарячу юрбу чистильників взуття і продавців птахів, букіністів, знахарів і торговок солодощами, які намагалися перекричати гамір, вихваляючи свої товари. Не гайте часу — беріть халву з ананаса! Хто прагне втіхи — халва з горіха! Дорослі й діти — беріть бісквіти!.. Ферміна Даса була байдужа до крику торговок, і її негайно запопав купець, що продавав приладдя для письма, показуючи їй чудодійне чорнило всіх різновидів: червоне — яким пишуть, коли закипає кров; тьмяне — для похоронних оголошень; чорнило з фосфором — щоб написане можна було читати в темряві; чорнило невидиме — яке проявляється над вогнем. Ферміна Даса хотіла була купити всіх гатунків, щоб пожартувати з Флорентіно Аріси, щоб налякати його своєю винахідливістю, але після кількох спроб вирішила взяти тільки золотисте чорнило. Потім підійшла до торговок солодощами, які сиділи за своїми величезними скляними банками, і купила по шість виробів кожного сорту, показуючи на них пальцем крізь скло, бо не могла перекричати гомін: шість ангельських голівок, шість молочних цукерок, шість плиток кунжуту, шість маніокових медяників з мигдалем та горіхами, шість "чортенят", шість "пальчиків королеви", шестеро цього й шестеро того, шестеро всього, — і поскладала куплене в кошики служниці невимовно граційними рухами, байдужісінька до дзижчання мух, які хмарою висіли над сиропом, до незмовкної тріскотняви й гуркоту, до ядучих випарів поту, що мерехтіли в розпеченому до білого жару повітрі. З мрійливого очамріння її пробудила усміхнена негритянка, запнута барвистою хусткою, округла й гарна, — вона запропонувала їй скибку ананаса, настромлену на кінчик різницького ножа. Ферміна Даса взяла той трикутничок, поклала цілим у рот і, посмоктуючи, стала смакувати його, обводячи неуважним поглядом натовп, коли раптом уся аж заціпеніла від раптового потрясіння. В неї за плечима, так близько до її вуха, що тільки вона могла розчути його, пролунав голос:

— Тут погане місце для богині у вінку.

Вона обернула голову й за дві п'яді від свого побачила інше обличчя. Мертвотно-бліде, очі — як крижини, губи — закам'янілі від страху. Все таке саме, як вона колись побачила у штовханині під час різдвяної меси, коли він уперше опинився так близько від неї, але різниця була в тому, що тоді її пройняло жаром пристрасті, а тепер — холодом розчарування. За одну мить відкрилася їй уся глибінь власної самоомани, і вона з жахом запитала себе, як могла так довго і з такою жорстокістю плекати в серці подібну химеру. Вона тільки й устигла подумати: "Господи, бідолашний хлопець!" Флорентіно Аріса усміхнувся, спробував щось сказати, спробував піти за нею, але одним порухом руки вона викреслила його зі свого життя.

— Залиште мене, прошу вас, — сказала вона йому. — Забудьте про все.

Цього ж таки дня, коли батько заснув, відбуваючи пообідню сієсту, Ферміна Даса через Галу Пласідію надіслала Флорентіно Арісі листа з двох рядків: "Сьогодні, побачивши вас, я зрозуміла, що наші взаємини — чиста ілюзія". Служниця також віднесла йому його телеграми, його вірші, його засушені камелії і попросила повернути листи та дарунки, які посилала Ферміна: требник тітки Есколастіки, прожилки листя з її гербарію, клаптик ряси святого Педро Клавера розміром у квадратний сантиметр, медальйони з образками святих, косу її п'ятнадцяти років з шовковим бантом шкільної форми. Протягом наступних днів, перебуваючи на межі божевілля, він написав їй безліч розпачливих листів і умовляв служницю, щоб вона їх віднесла, але та виконувала категоричний наказ не брати нічого, крім повернених дарунків. Вона вимагала їх від нього так наполегливо, що Флорентіно Аріса зрештою віддав усі, крім коси, якої не хотів повернути, поки Ферміна Даса не погодиться зустрітися з ним для розмови бодай на одну мить. Та цього він так і не домігся. Налякана фатальним розпачем, що опанував сина, Трансіто Аріса поступилася своєю гордістю й попросила Ферміну Дасу вділити їй п'ять хвилин, і Ферміна Даса прийняла її на мить у сінях свого будинку, стоячи, не запросивши гостю в дім і не виявивши найменшої слабкості. Через два дні по тому, після суперечки з матір'ю, Флорентіно Аріса зняв зі стіни у своїй спальні запорошену скляну вітрину, де як священну реліквію тримав виставлену на видноті косу Ферміни Даси, і сама ж таки Трансіто Аріса віднесла її в оксамитовому, гаптованому золотою ниткою футлярі. А Флорентіно Аріса більше ніколи не мав нагоди ні побачитися з Ферміною Дасою наодинці, ні поговорити з нею віч-на-віч під час багатьох зустрічей, що траплялися протягом їхнього довгого життя, і так тривало аж до тієї хвилини — хвилини, яка настала через п'ятдесят один рік дев'ять місяців і чотири дні,— коли він повторив свою клятву вірності до скону та кохання на все життя, і це сталося в першу ніч, яку вона зустріла вдовою.

III

У свої двадцять вісім років доктор Хувенал Урбіно був одинак — і вельми привабливий.