Бідні люди - Достоєвський Федір

Я, маточко моя, зовсім замотався. Сьогодні я й на посаду не ходив. Тільки ви, рідна моя, даремно зневіряєтесь. Для вашого спокою я ладен усі

1 к а н з у — легка кофточка без рукавів (франц.). 2фальбалою — оборкою {франц.).

магазини оббігати. Ви пишете, що в майбутнє заглянути боїтеся. Та сьогодні ж о сьомій годині все знатимете. Мадам Шіфон сама до вас приїде. То ви й не зневіряйтесь; надійтеся, маточко; ачей і все влаштується на краще — от. Так теє, я все фальбалу ту кляту — ех, ця мені фальбала, фальбала! Я б до вас забіг, ангелятко, забіг би, неодмінно б забіг; я вже й так до воріт вашого будинку разів зо два підходив. Та все Биков, тобто я хочу сказати, що пан Биков усе сердитий такий, то от воно й не той... Ну, та що вже!

Макар Дєвушкін.

Вересня 28-го

Шановний добродію, Макаре Олексійовичу!

Бога ради, біжіть зараз до діамантщика. Скажіть йому, що серег з перлинами й смарагдами робити не треба. Пан Биков каже, що занадто пишно, що це кусається. Він сердиться; каже, що йому й так витрусило кишеню й що ми його грабуємо, а вчора сказав, що коли б наперед знав та відав про такі витрати, то й не зв'язувався б. Каже, що тільки нас повінчають, то зараз і поїдемо, що гостей не буде і щоб я крутитися й танцювати не надіялась, що ще далеко до свят. Ось він як каже! А бог бачить, чи потрібне мені це все! Сам же пан Биков усе замовляв. Я й відповідати йому нічого не смію: він гарячий такий. Що зо мною буде!

В. Д.

Вересня 28-го

Голубонько моя, Варваро Олексіївно!

Я— тобто діамантщик каже — добре; а я про себе хотів спершу сказати, що я занедужав і встати не можу з ліжка. Ось тепер, коли надійшов час клопіткий, потрібний, то й простуди наскіпалися, лихий би їх узяв! Також повідомляю вас, що на довершення нещасть моїх і його превосходительство зволили бути суворими, і на Омеляна Івановича багато гнівалися й кричали, і під кінець зовсім змучилися, бідненькі. Ось —я й повідомляю вас про все. Та ще хотів вам написати що-небудь, тільки утрудняти вас боюся. Я ж бо, маточко, людина дурна, проста, пишу собі що попадя, то, може, ви там щось і той — ну, та що вже!

Ваш

Макар Дєвушкін. Вересня 29-го

Варваро Олексіївно, рідна моя!

Я сьогодні Федору бачив, голубонько моя. Вона каже, що вас уже завтра вінчають, а позавтра ви їдете та що пан Биков уже коні наймає. Про його превосходительство я вже повідомляв вас, маточко. Та' ще: рахунки з магазину я на Гороховій перевірив; усе вірно, та тільки дуже дорого. Тільки за віщо ж пан Биков на вас сердиться? Ну, будьте щасливі, маточко! Я радий; так, я буду радий, якщо ви будете щасливі. Я б прийшов до церкви, маточко, та не можу, болить поперек. Так ось я все про листи: хто ж тепер передаватиме їх нам, маточко? Ага пак! Ви Федору облагодіяли, рідна моя! Це добре діло ви зробили, друже мій; це ви дуже гарно зробили. Добре діло! А за кожне добре діло вас господь благословлятиме. Добрі діла не лишаються без нагороди, і доброчесність завжди увінчана буде вінцем справедливості божої, чи рано, чи пізно. Маточко! Я б вам багато хотів написати, так, щогодини, щохвилини все писав би, все писав би! В мене ще ваша книжка лишилася одна, "Бєл-кіна повісті", то ви її, знаєте, маточко, не беріть її в мене, подаруйте її мені, голубонько моя. Це не тому, що так уже мені читати її хочеться. Але самі ви знаєте, маточко, надходить зима; вечори будуть довгі; сумно буде, то от би й почитати. Я, маточко, переїду з моєї квартири на вашу стару і найматиму в Федори. Я з цією чесною жінкою нізащо тепер не розлучуся; до того ж вона така роботяща. Я вашу квартиру спустілу вчора докладно оглядав. Там як були ваші п'ялечка, а на них шитво, так вони й лишилися незаймані: в кутку стоять. Я ваше шитво розглядав. Лишилися ще тут шматиночки різні. На одне писемко моє ви ниточки почали були намотувати. В столику знайшов папірчика аркушик, а на папірчику написано: "Шановний добродію, Макаре Олексійовичу, спішу" — та й усе. Мабуть, вам хтось перебив на найцікавішому місці. В кутку за ширмочками ваше ліжечко стоїть... Голубонька ви моя!!! Ну, прощайте, лрещяйтет бога ради, відповідайте мені що-небудь на це писемко мерщій.

І Макар Дєвушкін.

Вересня 30-го

Безцінний друже мій, Макаре Олексійовичу!

Все звершилося! Випав мій талан; не знаю який, але я волі господа покірна. Завтра ми їдемо. Прощаюся з вами востаннє, безцінний мій, друже мій, благодійнику мій, рідний мій! Не горюйте за мною, живіть щасливо, пам'ятайте про мене, і хай зійде на вас благословення боже! Я згадуватиму вас часто в думках моїх, у молитвах моїх. От і скінчився цей час! Я мало втішного понесу в нове життя із спогадів минулого; тим дорожчий буде спогад про вас, тим дорожчі будете ви моєму серцю. Ви єдиний друг мій; ви самі тільки тут любили мене. Я ж усе бачила, я ж знала, як ви любили мене! Усмішкою одною моєю ви щасливі були, одним рядком листа мого. Вам треба буде тепер відвикати від мене! Як ви самі тут залишитесь! На кого ви тут залишитесь, добрий, безцінний, єдиний друже мій! Лишаю вам книжку, п'яльці, початий лист; коли дивитиметесь на ці початі рядки, то думками читайте далі все, що хотілося б вам почути або прочитати від мене, все, що я написала б вам; а чого б я не написала тепер! Згадуйте про бідну вашу Вареньку, котра вас так дуже любила. Усі ваші листи лишилися в комоді у Федори, у верхній шухляді. Ви пишете, що ви хворі, а пан Биков мене сьогодні нікуди не пускає. Я вам писатиму, друже мій, я обіцяю, але ж один бог знає, що може статися. Отже, попрощаймося тепер назавжди, друже мій, голубчику мій, рідний мій, назавжди!.. Ох, як би я тепер обняла вас! Прощайте, мій друже, прощайте, прощайте. Живіть щасливо; будьте здорові. Моя молитва буде вічно за вас. О! як мені сумно, як давить усю мою душу. Пан Биков кличе мене. Вас вічно любляча

В.

Р. Б. Моя душа така повна, така повна тепер слізьми...

Сльози душать мене, рвуть мене Прощайте. Боже! Як сумно!

Пам'ятайте, пам'ятайте вашу бідну Вареньку!

Маточко, Варенько, голубонько моя, безцінна моя. Вас завозять, ви їдете! Так, тепер краще б серце вони з грудей моїх вирвали, ніж вас у мене! Як же ви це! Ось ви плачете, і ви їдете?! Ось я від вас писемко щойно одержав, усе слізьми закапане. Виходить, вам не хочеться їхати; виходить, вас гвалтом завозять, виходить, вам жаль мене, виходить, ви мене любите! Та як же, з ким же ви тепер будете? Там вашому сердечку буде сумно, нудно й холодно. Нудьга його виссе, журба його навпіл роздере. Ви там умрете, вас там у сиру землю докладуть; за вами й поплакати не буде кому там! Пан Биков усе зайців полюватиме... Ох, маточко, маточко! На що ж це ви зважились, як же ви на такий крок зважитися могли? Що ви зробили, що ви зробили, що ви над собою зробили! Адже вас там у могилу заженуть; вони заморять вас там, ангелятко. Ви ж бо, маточко, як пір'їнка слабенькі! І я ж то де був? Чого я тут, дурень, очима лупав! Бачу, дитина дуріє, в дитини просто голівка болить! Чим би тут попросту — так ні ж, дурень дурнем, і не думаю нічого, й не бачу нічого, ніби й правий, ніби це мене й не обходить; та ще по фальбалу бігав!.. Ні, я, Варенько, підведусь; я до завтрього, може, одужаю, то от я й підведусь!.. Я, маточко, під колеса кинусь; я вас не пущу виїжджати! Та ні, що ж це справді таке? Яким правом усе це діється? Я з вами поїду; я за каретою вашою побіжу, якщо мене не візьмете, й бігтиму щомочі, доки дух з мене вийде. Та чи ви ж знаєте, що там таке, куди ви їдете, маточко? Ви, може, цього не знаєте, то мене спитайте! Там степ, рідна моя, там степ, голий степ; ось як моя долоня гола! Там ходить баба бездушна та мужик не-освічений, п'яниця ходить. Там тепер листя з дерев пообсипалося, там дощі, там холодно,— а ви туди їдете! Ну, панові Бикову там є що робити: він там буде з зайцями; а ви що? Ви поміщицею хочете бути, маточко? Але, херувимчику ви мій! Ви погляньте-но на себе, чи скидаєтесь ви на поміщицю?.. Та як же може бути таке, Варенько! До кого ж я листи писатиму, маточко? Еге! От ви зміркуйте, маточко,— мовляв, до кого ж він листи писатиме? Кого ж я маточкою зватиму; ім'ям ласкавим таким кого називатиму? Де мені вас знайти потім, ангелятко моє? Я вмру, Варенько, неодмінно вмру; не зйесе моє серце такого нещастя! Я вас, як світло господнє, любив, як дочку рідну любив, я все в вас любив, маточко, рідна моя! І сам для вас тільки й жив самих! Я й працював, і папери писав, і ходив, і гуляв, і спосте-

реження свої паперові передавав у вигляді дружніх листів, усе тому, що ви, маточко, тут, насупроти, поблизу жили. Ви, може, цього й не знали, а це все було саме так! Еге, послухайте, маточко, !ви розміркуйте, голубонько моя любесенька, як же це може бути, щоб ви від нас поїхали? Рідна моя, адже вам їхати не можна, неможливо; просто ніякісінької можливості нема! Адже ось дощ іде, а ви слабенькі, ви застудитесь. Ваша карета промокне; вона неодмінно промокне. Тільки ви за заставу виїдете, вона й зламається; умисне зламається. Тут же в Петербурзі препаскудно карети роблять! Я й каретників цих усіх знаю; вони тільки щоб фасончик, цяцечку там якусь змайструвати, а нетривко! Заприсягну, що нетривко роблять! Я, маточко, навколішки перед паном Виковим кинуся; я йому доведу, все доведу! І ви, маточко, доведіть; резоном доведіть йому! Скажіть, що ви зостаєтесь і що ви не можете їхати!.. Ой чому це він у Москві з купчихою не одружився? Нехай би вже він там із нею одружився! Йому купчиха краща, вона йому куди більше пасувала б; це вже я знаю чому! А вас би я тут у себе тримав. Та що він вам, маточко, Биков отой! Чим він для вас раптом любий став? Ви, може, тому, що він вам фальбалу все закупає, ви, може, тому! Але що ж таке фальбала? Навіщо фальбала? Вона ж, маточко, дурниця! Тут ідеться про життя людське, а вона ж, маточко, ганчірка — фальбала; вона, маточко, фальбала — шматина. Та я ось вам сам, ось тільки платню одержу, фаль-бали накуплю; я вам її накуплю, маточко; в мене там ось і магазинчик знайомий є; ось тільки платні дайте діждатися мені, херувимчику мій, Варенько! Ой господи, господи! То ви це неодмінно в степ із паном Виковим від'їжджаєте, без вороття від'їжджаєте! Ой маточко!.. Ні, ви мені ще напишіть, ще мені писемко напишіть про все, і коли поїдете, то й звідтіля листа напишіть.