Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

На північ, схід і захід, одне слово, з усіх трьох боків, охоплюючи майже половину нової панорами, простягався водний простір, по якому безперервно котилися хвилі. Колір цієї стихії не був ані зеленавого відтінку скла, такого характерного для вод американського континенту, ані темно-синього кольору вод океану — ні, вода була мов бурштинового відтінку, але водночас майже зовсім прозора. Ніде, скільки око сягало, аж до самого небокраю, не було й клаптика землі, окрім близького берега, порослого праворуч і ліворуч суцільним лісом, з мисами та широкими затоками. У багатьох місцях, проте, над водою нависали кручі, і коли в глибокі печери під ними інколи з розгону вкочувалися хвилі, звідтіля виривався оглушливий гуркіт, схожий на далекий постріл гармати. Жодне вітрило не біліло на поверхні озера, жоден кит а чи яка інша велика риба не жирували на його лоні; ніде жодного сліду праці чи перетворень, скільки б їх не шукало око в тому безмежжі. В один бік ішов нескінченний ліс, а в другий безкрайою пустелею простягалася вода. Природа немовби знаходила собі втіху, створюючи такі грандіозні видива й сміливо протиставляючи дві свої стихії одну одній, свідомо нехтуючи в кожній з них несуттєвими дрібницями; і зачудований та втішений погляд плинув від широкого листяного килима до ще ширшого водного простору, від безупинних легких коливань озера—до урочого спокою та поетичної замріяності лісу.

Собою проста, як і більшість її краянок тих давніх часів, відверта й щира, як і належить кожній добросердій дівчині, Мейбл Дан-гем, окрім того, не була позбавлена ще й чуття прекрасного і вміла насолоджуватися чарівністю землі нашої. Хоч вона, можна сказати, і не одержала ніякої освіти, бо мало хто з жінок у цій далекій англійській колонії сягав тоді далі простого уміння читати й писати, проте була набагато освіченішою за дівчат свого кола, чим у першу чергу і чи не єдино завдячувала своєму вихованню. Справа в тому, що після смерті матері дівчину взяла на утримання вдова одного штаб-офіцера — однополчанина Томаса Дангема, й саме завдяки піклуванню цієї жінки Мейбл і було прищеплено певні смаки й погляди, про які за інших обставин вона не мала б навіть уявлення. В родині цієї вдови Мейбл була на становищі компаньйонки, і наслідки цього позначилися на її манері вдягатися, на мові, на усій поведінці і навіть на її почуттях, хоча вона, може, й не сягнула рівня справжньої світської дами. Вона позбулася своїх грубіших звичок та манер, не досягши, одначе, такого рівня, який завадив би їй посісти те місце в житті, що їй було уготоване завдяки випадковостям роду й маєтності. Всім же іншим, що було в ній достойного і самобутнього, наділила її сама природа.

З огляду на вищесказане читач, сподіваємося, не здивується, довідавшись, що Мейбл споглядала цей уперше бачений нею пейзаж з почуттям насолоди, набагато вищим за звичайний подив. Вона сприймала всю позірну красу його, можливо, так само, як сприймала б її і більшість інших, але вона відчувала й усю піднесеність краєвиду, його поетичну замрію, його безгомінну велич та урочий спокій — словом, усе те, чим зачаровують неосяжні картини природи, яких не торкнулася ще ані в праці, ані в боротьбі людина.-

— Яке гарне видовище! вигукнула Мейбл у самозабутті, стоячи на валу обличчям до озера й відчуваючи, як його лагідний подих оживлює й наповнює свіжістю тіло й душу.— Яке гарне, а проте яке дивовижне!

її слова, а з ними й весь напрям роздумів раптом хтось перепинив лагідним дотиком до'плеча; гадаючи, що це її батько, Мейбл озирнулася, але побачила поруч Слідопита, що стояв, спокійно зіпершись на свою довгу рушницю, і, сміючись властивим йому безгучним сміхом, обводив простертою рукою всю панораму лісу й озера.

— Тут, перед вами,— почав він,— наші з Джаспером володіння. Озеро — то його, а ліс — то моє. Хлопець іноді любить похвалятися, ніби його володіння більші, а я йому кажу, що мої дерева займають не менш простору, ніж його вода. Ну, а ви, Мейбл, створені для обох наших володінь, бо, як бачу, страх перед мінгами та наші нічні мандри аніскілечки не позначилися на свіжості вашого личка.

— Здається, я відкриваю в Слідопитові нові риси: він хоче набалакати компліментів дурненькій дівчині!

— Зовсім не "дурненькій", Мейбл, аніскільки не дурненькій. Дочка нашого сержанта не була б гідна свого батька, якби вона й справді щось таке вчинила або сказала, що можна було б назвати нерозумним.

— Тоді вона має остерігатися і не вельми йняти віри лукавим і підлесливим словам. Але я рада, Слідопите, що бачу вас поміж нас, бо хоча Джаспер, як мені здалося, не надто турбувався, зате я дуже потерпала, аби з вами й з вашим другом, бува, чого не трапилося на тих жахливих порогах.

— Хлопець добре знає нас обох і був певен, що ми врятуємося плавом, хоча то навряд чи належить до моїх здібностей. А випливти було б і справді не легко, та ще й з такою довгою, як моя, рушницею в одній руці; мій же "оленебій" стільки разів виручав мене в сутичках і зі звірами, і з дикунами, і з французами, що я нізащо не захотів би з ним розлучатися. Одначе ми легко вибрели, бо на порогах, окрім деяких місць, неглибоко, і вийшли на берег з рушницями в руках. Але, признаюся, нам довелося попосидіти через тих негідників ірокезів, які чатували на нас; проте ми майже не сумнівалися, що хтось та прийде на підмогу із залоги, і були певні, що як тільки мисливці за скальпами забачать світло ліхтарів, з якими сержант вийшов до вашої піроги, вони знімуть табір, побоюючися вилазки. Отож нам тільки довелося терпляче посидіти з годину на камінні, а там і небезпека минула. Терпіння — одна з найцінніших якостей будь-якого мешканця лісу.

— Яка я рада, що знову вас бачу, а то вчора, незважаючи на страшну втому, я довго не могла заснути* все потерпала, аби з вами, бува, чого не трапилося.

— Хай буде благословенне ваше ніжне серденько, Мейбл! Але такі вже' ви всі, ніжні створіння! Та коли чесно признатися, я теж дуже зрадів, побачивши ліхтарі, які спускалися до річки, бо це був певний знак того, що ви у повній безпеці .Ми, мисливці й провідники, хоча люд і грубий, проте у нас почуття й помисли не гірші, ніж у будь-якого генерала. Повірте, ми з Джаспером скорше голови свої поклали б, ніж допустили, щоб з вами що-небудь скоїлося!..

Дякую вам за все, що ви для мене зробили, Слідопите! Від щирого серця дякую вам! Будьте певні, що про все це неодмінно знатиме мій батечко. Я вже багато йому розповіла, та вважаю своїм обов'язком на цьому зупинитися окремо.

— Годі-бо вам, Мейбл! Хто-хто, а сержант добре знає, що таке пуща і що собою являють червоношкірі на стежці війни, тож йому нема чого про це розповідати. Ну, от ви зустріли свого батечка; скажіть, а чи виправдав наш бувалий і відважний вояка ваші сподівання?

— Він — мій рідний дорогий батько і прийняв мене так, як і годиться солдатові й батькові приймати свою дочку. Скажіть, Слідопите, чи давно ви знаєте його?

— Це, бачте, як хто рахує час. Мені тоді дванадцятий минуло, коли сержант уперше взяв мене з собою в розвідку, а це було десь років двадцять з гаком тому. Ми з ним не одну стежку протоптали ще до того, як вас і на світі не було; та й хтозна, чи у вас взагалі був би батько, коли б не мій природжений стрілецький хист.

— Себто як це?

— Дуже просто, нема чого й розказувати. На нас напали індіяни із засідки й тяжко поранили сержанта, і йому б не носити більше свого скальпа, коли б не моя рушниця. Хоч як воно там було, а ми винесли його, і нині у всьому полку ніхто, слава (>огу, не може похвалитися пишнішою шевелюрою, ніж він у свої літа.

— О, Слідопите, ви врятували моєму батечкові життя! — вигукнула Мейбл і в пориві вдячності гаряче схопила обома руками його тверду жилаву руку,— Хай благословить вас бог за це, як і за всі інші ваші добрі діла!

— Ну, це вже ви занадто, хоча, вважаю, я таки врятував йому скальп. Людина може жити й без скальпа, а тому я не можу сказати, що врятував йому життя. Джаспер може стверджувати, що й справді врятував вам життя, бо коли б не його пильні очі та дужі руки, то човен ніколи не пройшов би цілий через пороги, та ще такої ночі, як учора. Що не кажіть, а хлопець народився для води, як я народився для полювання й відшукування слідів. До речі, он він сидить у бухті й стереже піроги, а сам очей не зводить зі свого улюбленого суденця. Як на мене, то в усьому нашому краю не знайти вірнішого юнака, ніж Джаспер Вестерн.

Тільки тепер,, уперше відтоді, як Мейбл вийшла зі своєї кімнатки надвір, вона глянула униз, і перед її очима постало те, що можна було б назвати переднім планом тієї чудової картини, якою вона милувалася. Освего вливала свої темні води в озеро з глибокого створу поміж крутих берегів, східний з яких був вищий і вклинювався в озеро далі, ніж західний, на якому стояв форт. Поряд, під самісіньким фортом, тулилося по узбережжю кілька рублених будівель, котрі не мали ніякого стосунку до оборонних споруд і використовувалися як комори для зберігання товарів, завезених для потреб залоги або ж призначених для вивезення в інші порти по берегах Онтаріо, з якими форт підтримував зв'язки. Від обох берегів у гирлі річки виходили низенькі, навдивовижу схожі одна на одну коси, що утворилися під впливом протидіючих сил стрімкої течії та північних вітрів і які, загинаючись від озерних штормів, створювали дві округлі бухти. Та, що була коло західного берега, вгризалася найглибше і, бувши бага-товоднішою, служила для форту своєрідним мальовничим портом. По узбережжю, що простягалося між пагорбом, на якому розташувався форт, і цією бухточкою, й тулилися згадані дерев'яні будівлі.

На березі лежали повитягувані з води яли* ки, шлюпки та піроги, а посеред бухти стояло суденце — те саме суденце, якому Джаспер завдячував своїм правом вважати себе моряком. Оснащене як тендер {, воно мало, може, тонн сорок водотоннажу, але було так мистецьки змайстроване й пофарбоване, що з першого погляду скидалося на військове судно, хоча й не мало шканців 2. Його оснащення й обладнання були зроблені так гарно й пропорційно, що навіть Мейбл одразу відзначила,

1 Тендер — військове судно типу яхти з однією щоглою і косими вітрилами.

2 Шканці (квартердек)—підвищена верхня палуба в задній половині судна (позад щогли).

яке воно ошатне й добре споряджене.