Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Проте і в нас є як свої переваги, так і свої труднощі, про які я не раз чув від людей, котрі багато років провели на океані. По-перше, в нас завжди берег на видноті й переважно з підвітряного боку, а це, як вважається, загартовує моряка. Шторми ж у нас завжди раптові й такі страшні, що доводиться ховатись у портах за будь-якого часу доби.

1 Д і п-л о т — лот для вимірювання морських глибин із грузилом 20—30 кг вагою.

— Але ж у вас на те є лоти,— перепинив його Ken.

— Є, але вони мало що допомагають, і ми їх рідко коли кидаємо.

— А діп-лоти...1

— Чув, що є такі, але якщо відверто признатися, то я їх на власні очі ще не бачив.

— Отакої! Торгове судно і без діп-лота?! Ні-і, хлопче, ти не маєш ніякого права називати себе моряком! Де це в дідька видано, щоб на судні та не було діп-лота!

— Я ж не претендую на ніяку особливу вправність, добродію Кепе...

— Крім уміння долати пороги й водоспади, Джаспере; крім уміння долати пороги й водоспади,— поспішив на допомогу Слідопит.— У цій справі,— гадаю, і ви погодитеся, добродію Кепе,— Джаспер дещо таки тямить. На мою думку, так можна гудити або хвалити, судячи за здібностями, кожну людину: скажімо, якщо від добродія Кепа' нема ніякої користі при переправі через Освезький водоспад, то я намагаюсь не забути, що він корисний тоді, коли на виднокрузі немає землі; а якщо від Джаспера нема ніякої користі, коли за виднокругом зникає земля, то я не забуваю, що в нього пильне око й тверда рука, коли доводиться перепливати через водоспад.

— Не повірю, ніби від Джаспера не буде... не було б ніякої користі, коли б за виднокругом зникла земля! — гарячково й так рішуче сказала Мейбл, що її дзвінкий і ніжний голос аж здригнувся в урочій і зловісній тиші глибокої ночі.— Себто я хочу сказати, що той, хто здатний принести стільки користі тут, не може не бути корисний і там, хоча я цілком погоджуюся, що йому далеко ще в знаннях з мореплавства до дядька.

— Підтакуйте, підтакуйте одне одному в своєму невігластві!— глузливо буркнув Кеп.— Нашого брата моряка так мало завжди на березі, що до нас взагалі рідко коли прислухаються, зате коли вас треба захищати від ворогів а чи привезти заморських товарів, тоді всі раптом стрімголов біжать до моряків!

— Але ж, дядечку, не жителі суходолу нападають на наші береги, а моряки, тож моряки воюють з моряками.

— Верзеш ти казна-що, небого! Де ж тоді всі ці вороги, всі ці французи та англійці, що

висадилися тут,— де вони, дозволь тебе запи-

тати? '

— А таки й справді — де вони? — і собі-вигукнув Слідопит.— Ніхто, мабуть, цього краще не знає, добродію Кепе, ніж ми, мешканці лісу. Я часто простежував шляхи, якими вони сунули сюди, по вибілених дощами кістках, а відшукував їхні сліди по гробках багато й багато років після того, як про них та їхню бундючність уже й пам'ять стерлася. Генерали й рядові вояки — всі вони лежать тепер у розкиданих по нашій землі могилах,— яскравих свідках того, що стає з людьми, які женуться за великою славою, палаючи бажанням стати чимось вищим за собі подібних.

— Мушу сказати, добродію Слідопите, ви іноді висловлюєте погляди, які просто дивно чути від такої людини, як ви: адже ви добуваєте собі хліб рушницею, тільки й дихаєте пороховим димом і знімаєтеся з якоря лише для того, щоб нищити ворогів.

— Якщо ви гадаєте, ніби я весь час тільки те й роблю, що воюю собі подібних,— ви нічого не знаєте ні про мене, ні про моє життя. Звісно, людині, котра проводить своє життя в лісі та ще й на кордоні, часто-густо доводиться йти на вчинки, зумовлені обставинами. Проте ;я за них відповідальним бути не можу: адже я тільки простий мисливець, розвідник і провідник, що не має ніякої влади над іншими. Моє основне заняття — полювати звіра для війська під час війни та в мирні дні, хоча я більше перебуваю в розпорядженні одного офіцера, який зараз у поселеннях, де я його ніколи не супроводжую. Ні, ні, справжнє моє покликання — не війна та кровопролиття, а милосердя й мир. Проте мені доводиться стрічатися віч-на-віч з ворогами, як і кому іншому, а щодо мінгів, то я дивлюся на них, як людина дивиться на гадюку: цих істот треба безжально чавити підбором при кожній нагоді!

— Так, так... Виходить, я з самого початку помилявся, коли думав, що у вас професія не менш військова, ніж у корабельного гармаша. А от мій зять, сержант, так той з шістнадцяти років солдат і ще й гадає, ніби його ремесло таке ж достойне, як і моряцьке, але це така нісенітниця, про яку я не вважаю за варте й сперечатися з ним.

— Мій батько був навчений вірити, що то почесно — носити зброю, — втрутилася Мейбл,— тому що і його батько теж був солдатом.

— Авжеж, авжеж, — підтвердив Слідопит,— більшість сержантових нахилів — військові, й він усі речі в світі розглядає поверх цівки свого мушкета. До речі, останнім часом він узяв собі в голову, ніби королівський мушкет ліпший за нашу звичайну рушницю з довгою цівкою та двійчатим прицілом. Такі хибні погляди породжуються у людей хіба закоренілими звичками, а упередженість, мабуть, є чи не найпоширеніша вада людини.

— Зважте: на суходолі,— уточнив Кеп.—

Ще не було й разу, щоб я, повернувшися з рейсу, не завважив цього. А коли приїхав з останнього свого плавання, то на весь Иорк я не знайшов жодної людини, яка б думала так, як я, і була на все однакових поглядів зі мною. Хоч би з ким я розмовляв, кожен чомусь кренив своїми поглядами за вітром, а коли хто й виходив трохи з кільватера своїх суджень, то тільки для того, щоб тут-таки як стій повернути овершлаг1 і взяти зовсім інший галс 2.

1 Овершлаг — поворот судна носом проти вітру.

2 Галс — курс судна відносно вітру: якщо вітер дме у правий борт — судно йде правим галсом; якщо в лівий — лівим галсом

3Травити й вибирати — відпускати й натягувати канат.

4 Заїдати (тут) — зчавлювати, затискати з обох боків.

— Ви все розумієте, Джаспере? — усміхаючись, майже пошепки запитала Мейбл у юнака, що вів свою пірогу так близько поруч, аби бути ближче до дівчини.

— Між солоною і прісною водами не така вже й велика різниця, тому всі, хто плаває на них, без труднощів розуміють один одного. Не велика заслуга, Мейбл, розуміти мову нашого ремесла.

— Навіть релігія,— вів далі Ken,— і та не зосталася такою, якою вона була за моїх молодих років. її, як і багато дечого тепер на суші, травлять і вибирають3, тож не диво, що іноді її заїдає4. Все, здається, змінюється, окрім компаса, хоча навіть і він останнім часом уже має свої видозміни.

— Гм, а я гадав, що релігія і компас—" досить постійні,— відказав Кепові Слідопит.

— Так, на кораблях вони ті ж самі, за винятком окремих відмінностей. Релігія на борту корабля сьогодні точнісінько така сама, якою вона була і в той день, коли я вперше ступив на палубу. І цього ніхто, якщо він у душі боїться бога, не стане заперечувати. Я особисто не помітив жодної різниці між становищем релігії на борту нині і коли я ще був юнгою. Зовсім інше на березі. Даю вам слово, добродію Слідопите,— тепер на суходолі важко знайти людину, я маю на увазі серед постійних мешканців, котра дивилася б на ці речі точнісінько так, як вона дивилася на них сорок років тому.

— Але ж бог не змінився... Не змінилися його діяння, його святе слово не змінилося, і всі ті, кому треба славити й шанувати ім'я його, також не повинні б змінитися!

— Тільки не на суші. Це найгірше місце земної кулі, воно постійно в рухові, повірте* хоч і здається на перший погляд таким нерухомим. Посадиш деревце, підеш у плавання, а повернешся років через три, вже й не пізнаєш — так воно змінилося. Зростають міста, з'являються, мов гриби після дощу, нові вулиці, переобладнуються пристані, змінюється обличчя всієї землі. Судно ж тим часом повертається десь із Індії точнісінько таким, яким виходило з порту, хіба що облупленим,, зношеним і пошарпаним у різних морських пригодах.

— На превеликий жаль, добродію Кепе, все це чиста правда. Ах, боже, боже! Ці вдосконалення й поліпшення, як їх тепер називають, тільки нівечать і спотворюють лице землі. Славні діяння господні вергнуться долу й нищаться на наших очах, і людська рука, здається, вже занеслася, мов на глум, над його волею. Я чув, ніби на захід і південь від Великих озер уже з'явилися ознаки тих страшних майбутніх відмін, до яких ми, зрештою, можемо дійти скрізь. Хоча, я й не був там, але очевидцям доводиться вірити.

— Які відміни ви маєте на увазі, Слідопите? — запитав Джаспер.

— Я кажу про місця, на які впала кара божа чи які, можливо, призначені для повчання й перестороги нерозсудливим і марнотратним. Називають ці місця преріями і, —як я чув від найчесніших делаварів, яких мені будь-коли доводилося знати, там десниця божа так важко злягла повсюдно, що довкола вже ніде *й деревця не побачиш. Це страшна кара на невинну землю, і вона послана для того, щоб показати людям, до яких згубних наслідків може призвести таке нерозважливе нищення.

— А я бачив колоністів, які навпаки — радіють, що вирубано ліси в преріях, бо їм не треба надриватися, аби викорчовувати їх. Ви, Слідопите, любите їсти хліб, а пшениця не визріває в тіні дерев.

— Зате там визрівають чесність, добрі наміри й любов до всього сущого, Джаспере. Навіть добродій Кеп скаже тобі, що безліса рівнина скидається на пустельний острів.

— Ну, це, може, й так,— втрутився в розмову Кеп,— але пустельні острови теж не без користі: за ними уточнюється курс кораблів. А взагалі, як на мій смак, то я б ніколи не сумував через те, що на якійсь рівнині нема дерев. Як природа подарувала людині очі, щоб вона бачила світ, і створила сонце, щоб було видко, так само вона створила для чогось і дерева, і для чого ж іще, як не для того, щоб з них будували кораблі, а вряди-годи і який будинок; я взагалі не бачу великої користі в дереві, особливо ж у тому, на якому не висять ні мавпи, ні плоди.

На цю сентенцію провідник не відповів нічого, лише тихим голосом спонукав супутників до мовчання. Весь той час, коли майже пошепки точилися описані вище розмови, піроги, сховані у чорній млі, що залягла під високими деревами західного берега, повільно пливли за водою, а весла тільки допомагали підтримувати потрібний напрямок руху та положення пірог. Сила ж течії постійно мінялася: в одних місцях річка, здавалося, стояла нерухомим плесом, а в інших вона мчала із швидкістю понад дві, а то й три милі за годину.