Дев'яносто третій рік - Гюго Віктор

Треба послати громадянина Сімурдена комісаром Комітету громадського порятунку при командувачі експедиційної колони побережної армії. До речі, як його звати, того командувача?

Робесп’єр відповів:

— Він з аристократів.

І почав перегортати папери.

— Віддамо аристократа під нагляд священика, — сказав Дантон. — Я не довіряю самому священикові, не довіряю і самому аристократові. А коли вони вдвох, я не боюся: один наглядає за другим, і справа йде добре.

Гнівна складка між бровами Сімурдена поглибилась, але, мабуть, вважаючи зауваження по суті справедливим, він не повернувся до Дантона і промовив своїм суворим голосом:

— Якщо республіканський командир, відданий під мій нагляд, зробить хибний крок, — він буде покараний на голову.

Робесп’єр, не відриваючи очей від паперів, сказав:

— Ось ім’я. Громадянине Сімурден, молодий командир, доля якого доручається вам, — колишній віконт, на ім’я Говен.

Сімурден зблід.

— Говен! — скрикнув він.

Марат помітив його раптову блідість.

— Віконт Говен, — повторив Сімурден.

— Так, — відповів Робесп’єр,

— Ну, то як? — сказав Марат, пильно дивлячись на Сімурдена.

Настала пауза. Марат спитав:

— Громадянине Сімурден, приймаєте ви доручене вам завдання — стати комісаром при командувачі Говені на тих умовах, які ви самі визначили? Згода?

— Згода, — відповів Сімурден, все більше бліднучи.

Робесп’єр узяв перо, що лежало перед ним, написав своїм повільним і чітким почерком чотири рядки на аркуші паперу, вгорі якого стояло: "Комітет громадського порятунку", підписав і підсунув аркуш і перо до Дантона. Дантон підписав, і Марат, що не зводив пильного погляду з смертельно блідого обличчя Сімурдена, підписав після Дантона. Потім Робесп’єр знову взяв аркуш, поставив дату і простяг його Сімурденові. Той прочитав:

"РІК ДРУГИЙ РЕСПУБЛІКИ

Цим громадянинові Сімурденові даються повноваження комісара Комітету громадського порятунку при громадянинові Говенові, командувачі експедиційної колони прибережної армії.

Робесп’єр. — Дантон. — Марат".

І нижче підписів — дата:

"28 червня 1793 року"

Революційний, так званий громадянський, календар[81] в ті часи ще не увійшов у дію легально; Конвент ухвалив його, на пропозицію Ромма, тільки 5 жовтня 1793 року.

Доки Сімурден читав, Марат розглядав його. Потім промовив півголосом, ніби говорячи сам до себе.

— Ще не все зроблено. Це треба підтвердити декретом Конвенту або спеціальною постановою Комітету громадського порятунку.

— Громадянине Сімурден, — спитав Робесп’єр, — де ви живете?

— В домі Торговельної палати.

— Стривайте, я теж, — сказав Дантон. — Ми сусіди.

Робесп’єр продовжував:

— Не можна гаяти жодної хвилини. Завтра ви дістанете офіціальний документ, підписаний усіма членами Комітету громадського порятунку. Це буде підтвердженням вашого призначення для комісарів при армії: Філіппо, Прієра із Марни, Лукуентра, Альк’є і інших. Ваша особа нам відома. Ваша влада необмежена. Ви можете зробити Говена генералом або послати його на ешафот. Призначенця ви дістанете завтра о третій годині. Коли ви виїдете?

— О четвертій, — сказав Сімурден.

І вони розійшлись.

Повернувшись додому, Марат попередив Сімонну Еврар[82], що він завтра піде в Конвент.

КНИГА ТРЕТЯ

КОНВЕНТ

І. КОНВЕНТ

1

Ми підходимо до найвищої вершини.

Перед нами Конвент.

Ця велична скеля притягає погляд.

Ніколи ще на горизонті людства не було такої височини.

Є Гімалаї і є Конвент.

Можливо, що Конвент — кульмінаційний пункт історії.

Доки жив Конвент, — бо ж і збори людей мають своє життя, — ніхто не міг собі цілком уявити, що він таке. Саме його велич випадала з уваги сучасників. Всі були занадто налякані, щоб дивуватися. Все велике несе в собі священний жах. Легко милуватися горбами й пагорками, але все дуже високе — чи то гора, чи то зборище людей, чи то досконалий утвір мистецтва — лякає, коли дивитися на нього дуже зблизька. Кожна вершина здається надто високою. Підійматися на неї важко. Задихаєшся на крутизнах, сковзаєш униз, на схилах, обдряпуєшся об виступи і не помічаєш краси. Ревуть потоки, показуючи, що десь близько провалля, хмари оповивають увесь виднокруг. Боїшся підійматися, боїшся впасти. Страх дужчий від захвату. Зазнаєш дивного почуття відрази до великого. Бачиш прірву і не бачиш чудової величі, бачиш страховище і не помічаєш чудесного. Спочатку так гадали і про Конвент. Конвент, створений для орлів, виміряли своїм поглядом короткозорі.

Тепер ми бачимо його в перспективі, і він вимальовується на глибокому небі в ясній і трагічній далечині — величний профіль Французької революції.

2

14 липня принесло визволення.

10 серпня — розгром.

21 вересня заклало підвалини,

21 вересня — рівнодення, рівновага. Зодіакальний знак — Терези. Як зауважив Ромм, під цим знаком Рівності й Правосуддя проголошена була республіка. Її провістило сузір’я.

Конвент був першим втіленням народу. Конвентом відкривається нова велика сторінка історії, з якої починається сучасне майбутнє.

Кожній ідеї потрібна видима оболонка, кожному принципові — місце його виявлення. Церква — це бог між чотирма стінами. Кожному догматові потрібен храм. Коли Конвент утворився, першим невідкладним завданням було — вирішити, де його розмістити.

Зайняли спочатку Манеж, потім Тюїльрійський палац. Встановили раму, декорації роботи Давіда, намальовані в чорно-білих тонах. Поставили симетрично лави, чотирикутну трибуну, паралельні ряди дерев’яних колон на підставках, що нагадували плахи. Поклали довгі рівні бруси, поробили прямокутні комірки, де тиснувся натовп, і назвали їх громадськими трибунами. Натягли римський театральний тент — веларій, почепили грецькі драпування. І серед цих прямих кутів та ліній помістили Конвент, у цю геометрію втиснули бурю. Фрігійський ковпак на трибуні був пофарбований у сірий колір. Роялісти глумилися з цієї червоносірої шапки, з цього бутафорського залу, з цих картонних монументів, з цієї святині з пап’є-маше, з цього брудного, запльованого храму. Як швидко повинно було це зникнути! Колони з клепок, склепіння з дранок, барельєфи з мастики, карнизи ялинові, статуї з гіпсу, мармур мальований, стіни полотняні. Але в цьому тимчасовому Франція створила вічне.

Стіни залу Манежу, коли Конвент почав у ньому свої засідання, були вкриті афішами, яких була сила-силенна в Парижі під час повороту короля з Варенна. В одній говорилося: "Король повертається. Бити палицями того, хто його вітатиме, повісити того, хто його ображатиме". В другій: "Спокійно! Не скидати шапок. Він зараз стане перед своїми суддями". В третій: "Король держав народ на прицілі. Він довго стріляв. Стріляти має народ". В четвертій: "Закон! Закон!" В цих стінах Конвент судив Людовіка XVI.

В Тюїльрі, перейменованому в Народний палац, куди Конвент переніс 10 травня 1793 року свою роботу, зал засідань простягався від павільйону Дзигарів, який назвали павільйоном Єдності, до павільйону Марсана, названого павільйоном Свободи. Павільйон Флори перейменували в павільйон Рівності. В зал засідань підіймалися сходами Жана Бюллана. На другому поверсі містився Конвент, а весь перший поверх палацу був ніби довгою казармою, де стояли рушниці в козлах і похідні койки солдатів, охоронців Конвенту. Національні збори мали свою почесну варту, яку називали "гренадерами Конвенту".

Трикольорова стрічка відокремлювала палац, де засідав Конвент, від саду, де міг ходити народ.

3

Закінчимо опис залу засідань. Все заслуговує на увагу в цьому страшному місці.

При вході найперше впадала в очі висока статуя Свободи, що стояла між двома широкими вікнами.

Сорок два метри завдовжки, десять завширшки і одинадцять заввишки — такі розміри мало приміщення, що було театром короля і стало театром революції. Красивий пишний зал, збудований Вігарані для придворних, зовсім сховався під грубим помостом, що в 93 році мусив витримувати величезний тягар — народні маси. Варто відзначити, що цей поміст, на якому влаштували трибуни, мав за єдину підпору стовп із суцільного стовбура з десятиметровим діаметром. Жодна з каріатид не могла зрівнятися з цим стовпом. Цілі роки витримував він важкий натиск революції, Він витримав вигуки захвату, вибухи ентузіазму, лайку, галас, рев, — усю колотнечу, всю бурю народного гніву, бунт. І не погнувся. Після Конвенту він бачив Раду старшин[83]. Вісімнадцятого брюмера[84] його прибрали.

Берсьє замінив тоді цей дерев’яний стовп мармуровими колонами, які простояли, проте, недовго.

Задуми архітектора часом бувають дуже дивні. Архітектор, що прокладав вулицю Ріволі, намагався наслідувати траєкторію польоту гарматного ядра; архітектор, що будував Карлсруе, взяв за взірець віяло; за ідеал архітектора, що спорудив зал, де засідав з 10 травня 1793 року Конвент, правила, мабуть, велетенська шухляда комода. Це було щось довге, високе й нудне. До однієї з довгих сторін паралелограма прилягало широке півколо, де амфітеатром були розміщені лави депутатів, без столів і пюпітрів. Гаран-Кулон, що мав звичку багато писати, клав папір на своє коліно. Проти лав — трибуна. Перед трибуною бюст Лепелетьє Сен-Фаржо. За трибуною крісло голови.

Голова бюста трохи виступала над краєм трибуни, через те пізніше його зняли.

Амфітеатр складався з дев’ятнадцяти довгих лав, розташованих півколом. У кутках, що були з обох боків амфітеатра, стояли короткі лави.

Під час засідань всередині амфітеатра, внизу, наче в підкові, стояли біля підніжжя трибуни пристави.

По один бік трибуни у чорній дерев’яній рамі заввишки дев’ять футів була прибита дошка, переділена чимсь подібним до скіпетра на два стовпці, — "Декларація прав людини"[85]. По другій бік лишалося порожнє місце, заповнене згодом такою ж дошкою в чорній рамі, переділеною теж надвоє, тільки не скіпетром, а мечем. На ній був текст Конституції II року[86]. Над трибуною, над самою головою оратора, маяли прапори, майже горизонтально висуваючись із глибокої, перегородженої на дві половини ложі, в якій завжди було повно народу. Ці три великі трикольорові прапори опиралися на жертовник з написом: "Закон". За цим жертовником височів, наче страж вільного слова, величезний пук лікторських прутів, завдовжки з колону. Біля стіни, напроти депутатських місць, стояли вряд колосальні статуї.