Ахарняни - Арістофан

Здається, хоче
жертву принести.
З дому виходить Дікеополь з жінкою, дочкою і рабами.
Дікеополь
(за сценою)
Тихо! Всі благоговійте!
Пройди вперед ще трохи, дочко, з кошиком.
Ти, Ксантію, пряміше й вище фал тримай.
Постав свій кошик, дочко. Починаємо.
Дочка
А ти подай, матусю, черпака сюди.
Підливою поллю ще пирога твого. [32]
Дікеополь
Вже все на місці. Не гордуй приносом тим,
Владарю Діонісе, і прийми його
Від мене й мого дому. Нам дозволь за те,
250 Щити повикидавши, на полях своїх
Це свято Діонісій славно справити.
Хай мир тридцятилітній посприяє нам.
Неси свій кошик, дочко. Та гарненько йди,
Дарма що пусто в шлунку. Заживе ж отой,
Кому дітей наплодиш, що під досвіток
Повітря в хаті, як і ти псуватимуть!
Ну, йди, гляди лиш: як в юрбі притисне хтось, —
Дівочого віночка не позбудься там.
Ти, Ксантію, за нею крокуватимеш,
260 За фал відповідаєш: опускать не смій.
Я — вже за вами з піснею фалічною,
А ти з покрівлі, жінко, поглядай да нас.
Похід іде через орхестру. Дікеополь співає.
Фалесе, Вакха спільнику,
Що з ним гуляєш ніч у ніч,
Розпуснику! Як радо я
По шостім році знову тут,
В своїм селі, молюсь тобі,
Уклавши мир для себе лиш,
Турбот позбувшися, війни
270 І Ламаха позбувшись!
Фалесе, гей, Фалесе, чи не краще то
Фракіянку, рабиню Стрімодорову
Гарненьку, в лісі підстерігши з хмизом, враз
Обнять її,
притиснути,
На землю впасти,
Фалесе мій!
То пий-гуляй же з нами, а над досвіток
Ще на похмілля мирний келих вихилиш,
А щит тим часом хай висить над вогнищем.
Хор кидається на Дікеополя.
Корифей
280 Ось він, утікач, той самий!
Кидай, кидай, кидай, кидай!
Бий цього негідника!
Бий його! Бий його! [33]
СТРОФА II
Дікеополь
Що таке? Геракла ради, не розбийте глечика!
Перша половина хору
Поб'ємо тебе камінням, чув чи ні, мерзотнику!
Дікеополь
А за що, скажіть, шановні дідусі-ахарняни?
Перша половина хору
Ще й питать
смієш ти,
Покидьку?
Де ж твій сором?
290 Батьківщини зраднику, єдиний ти
з нас усіх
З ворогом погоджуєшся й дивишся
в очі нам?
Дікеополь
Хоч умови тої згоди звольте вислухати ви.
Перша половина хору
Нам тебе
вислухати? —
Град каміння
покладе
Край тобі!
Дікеополь
Що ви, що ви! Схаменіться, дайте слово вимовить.
Перша половина хору
Плач — не плач —
все дарма:
Слухати тебе не стану,
Ти мені —
Сіллю в оці,
300 Ти для мене —
сам Клеон.
Ремнів з нього
я наріжу
Та й оддам
вершникам. [34]
Корифей
Довго слухати не стану я базікання твого:
Мир з лаконцями уклав ти — то й поплачуйся тепер.
Дікеополь
Ви лаконців не чіпайте, краще ось послухайте,
Люди добрі, чи уклав я справедливо мир, чи ні.
Корифей
Справедливість — і лаконці?.. Це вже ти заговоривсь:
їм же чхати на присяги, на довір'я, на богів!
Дікеополь
Натякни лиш на лаконців — ми на лайку мастаки,
310 Хоч не всіх поневірянь тих ми зазнали через них.
Корифей
Як не всіх? Агей, брехуне, ти ще смієш в очі нам
Отакі слова казати? Ні, пощади й не проси!
Дікеополь
А таки не всіх, кажу я, й доведу вам, що й вони,
Ті лаконці, натерпілись, мали кривду, й не одну.
Корифей
Що таке? Від слів тих, вірте, прямо дрож мене бере.
Як ти смієш перед нами ворогів оправдувать!
Дікеополь
Що ж, коли кажу неправду й видаюсь вам брехуном, —
Говоритиму, схиливши на колоду голову.
Корифей
Гей, для чого ж те каміння, земляки, в руках у нас?
320 Розмалюймо на червоно, друзі, бовдура цього!
Дікеополь
Гнів, яким ви спалахнули, геть вам розум закоптив. [35]
О ахарняни, невже ж то слухать ви не будете
Слів моїх?
Корифей
Авжеж не будем.
Дікеополь
Значить, тут
і смерть мені!
Корифей
Щоб я слухав? Ні! Нізащо!
Дікеополь
Схаменіться,
дідусі!
Корифей
Знай, загинеш тут на місці.
Дікеополь
Зараз ви
на інший лад
Заспіваєте, як друзів наймиліших вам уб'ю.
Як заложників їх маю — от і підуть всі
під ніж.
Корифей
Що це значить? Може, й справді тут якась біда грозить
Нам, ахарнянам, а може... може, там дитя чиє
330 Він притяг до свого дому? Щось він дуже смілим став.
Дікеополь виносить із дому кошик з вугіллям
і піднімає над ним ніж.
Дікеополь
Що ж, як хочете, жбурляйте, та того я вб'ю-таки.
Хто з вас дбає про вугілля, зараз я побачу це.
Корифей
Горе! Кошик цей — земляк мій, з одного ми дему з ним.
Не роби того, благаю, не роби, молю тебе! [36]
АНТИСТРОФА II
Дікеополь
Що ж, кричіть. Тепер-то я вже не бажаю
й чути вас.
Друга половина хору
О невже, невже загине кошик цей, мій побратим?
Дікеополь
А мене, мене ти слухав, як просив я і благав?
Друга половина хору
Що ж давай,
розкажи.
Ми тебе
слухаємо,
340 Як з лакедемонцями здружився ти,
Знюхався,
Кошичка улюбленого я під ніж
Не віддам.
Дікеополь
Ви спочатку все каміння повитрушуйте з плащів.
Друга половина хору
Ось, поглянь:
камені вже
витрушені.
Тож і ти
ніж одкинь.
Дікеополь
Може, ще хтось каменюку під полою приховав?
Друга половина хору
Ось вони,
як один,
глянь, на купу витрушені.
Нас не муч
видумками,
хитрощами —
ніж одкинь!
Ось під вітром
поли наші [37]
лопотять —
маються.
Дікеополь
Ага, таки притихли, а то мить іще, —
350 Й коли б отак дуріли по-ахарнському,
Парнеського вугілля б ви позбулися.
А клятий кошик з переляку сажею
Мене намазав, наче каракатиця.
Біда, коли глупота вдарить в голову:
Хапають каменюки, щось викрикують,
Розумного й не чують. Ось і я хотів
Сказати про лаконців, що на думці мав,
Поклавши на колоду свою голову, —
А головою дорожу я все-таки.
СТРОФА III
Перша половина хору
360 Де ж колода ця?
Ну тягни ж її.
Ми ждемо тепер,
що казатимеш
Ти, дурисвіте.
Я й сам знати б рад,
Як повчати нас,
дурню, будеш ти.
Провідця першої половини
хору
Ну що ж, тягни колоду й, мов осуджений,
Як сам постановив ти, промовляй до нас.
Дікеополь викочує з двору колоду.
Дікеополь
Ну ось колода, гляньте, люди, он яка,
А ось який промовець, мов мізинчик той.
Але не бійтесь, хитрувать не думаю,
370 Хоч і тремчу весь! Я-то добре знаю вже
Селянську вдачу: їм, як дітям, радісно,
Коли якийсь базіка щедро хвалить їх
І місто їхнє, хоч би й незаслужено.
Тоді й брехня їм видається правдою.
Але й старих я знаю: їм не терпиться
Когось дійняти до живого вироком. [38]
Мене торік самого мав загнати вже
Клеон до гробу — все через комедію:
Притяг мене до ради й ну блювати там
380 Мені брехнею в очі, лютий, в піні весь,
Мов Кіклобор у повінь, так що, тямлю я,
З отих помиїв ледве-ледве випірнув.
Отож дозвольте, поки мову мовити,
Вдягти найгірший одяг на всяк випадок.
АНТИСТРОФА НІ
Друга половина хору
Ти що? Крутиш вже?
Кинь ті видумки!
Дарма гаєш час.
Чуб Гієроніма
Густий-прегустий
мерщій випроси,
390 Стань невидимим —
ось рятунок твій.
Скоріш пригадуй хитрощі Сізіфові,
Бо відсіля так легко не втекти тобі.
Дікеополь
Ну що ж, пора кріпитись, як ніколи ще:
До Евріпіда доведеться рушити.
(Стукає в двері).
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Дікеополь
Гей, рабе!
Раб
Хто там?
Дікеополь
Чи хазяїн дома твій?
Раб
І так, і ні. Розумний — не здивується.
Дікеополь
(сам до себе)
І так, і ні? Щось дивно... [39]
Раб
Що тут дивного? —
Душа пісні складає хтозна-де тепер,
Не дома, тобто; сам же — дома, високо
400 Трагедію він творить.
Дікеополь
О блажен той муж,
У кого на хазяйстві навіть раб мудрець!
(До раба).
Поклич його.
Раб
Не можу.
Дікеополь
Спробуй все-таки.
Я, бач, упертий, буду в двері гримати.
Гей, Евріпіде, Евріпідоньку!
Якщо ти смертних слухав, то й мене почуй.
З Холлід я, Дікеополь, тебе кличу тут.
Евріпід
(ізсередини)
Не маю часу.
Дікеополь
Спустися.
Евріпід
Ні, не можу.
Дікеополь
Ну, а все-таки.
Евріпід
Ну що ж, хіба спущуся — сходить ніколи.
За допомогою театральної машини повертається декорація,
і видно кімнату, де, лежачи на постелі, складає трагедію Евріпід.
Довкола — театральні маски, одяг, усяке начиння.
Дікеополь
410 Гей, Евріпіде! [40]
Евріпід
Що там?
Дікеополь
Хоч на ноги стань,
Як твориш. Хай один хоч, не кульгаючи,
Герой твій ходить. Дай мені з трагедії
Якоїсь лахманини. Ти ж дідів одних
У світ пускаєш. Глянь, прошу навколішках —
Лахміття дай із драми найстарішої:
Промова довга перед хором жде мене,
Скажу якусь дурницю — голова злетить.
Евріпід
Чи те лахмання, у якім Еней старий,
Убогий, нещасливий виступав колись?
Дікеополь
420 Ні, не Ойнея. Є ще жалюгідніше.
Евріпід
То, може, лахи Фенікса, сліпця того?
Дікеополь
Був інший хтось у тебе, ще нужденніший.
Евріпід
Якого ж лаття, чоловіче, ще тобі?
Про Філоктета думаєш злиденного?
Дікеополь
О ні, був інший, незрівнянно вбогіший.
Евріпід
Беллерофонт кульгавий теж у мене мав
Смердюче дрантя. Ти про нього думаєш?
Дікеополь
Ні, не про нього, хоч і він каліка був,
Зухвалець, і базіка, і прошак нудний.
Евріпід
430 Ах, Телефа-місійця! [41]
Дікеополь
Тьху! Згадав-таки!
Його, його ганчір'я подаруй мені!
Евріпід
Гей, рабе, принеси-но руб'я Телефа.
Лежить воно десь зверху, на Фієстовім,
Там же й Іно є шмаття.
Раб
Бачу. Ось воно.
(Подає Дікеополеві).
Дікеополь
О всевидющий Зевсе, наскрізь бачиш ти,
Вдягни ж мене, як можеш, найнужденніше.
(До Евріпіда).
Якщо цей мотлох ти зичливо дав мені,
То хай вже цілість буде: подаруй іще
Місійську шапку, щоб укрити голову.
440 Я нині мушу жебраком прикинутись:
Собою бути — іншим видаватися.
Щоб глядачі пізнали з перших слів мене,
А ті, що в хорі, — щоб зостались дурнями.
Тоді ще я словами посміюся з них.
Евріпід
Бери. Тонкий і мудрий, бачу, задум твій.
Дікеополь
Щасливий будь, а Телеф... Ні, мовчатиму,
В мені промова, чую, визріває вже.
Ще б костура якого — й до побачення.
Евріпід
(даючи палицю)
Бери й покинь ворота твердокамінні!
Дікеополь
450 О серце, бачиш, як з двора женуть мене!
А я того, й того ще, і того хотів.
Тож причепись, уприся, докучай йому. [42]
Дай кошик надгорілий від світильника,
О Евріпіде.
Евріпід
Що ж ти з ним робитимеш?
Дікеополь
Та так, нічого. Варт би мати все-таки.
Евріпід
Це вже зухвальство! Геть-но,
геть з очей моїх!
Дікеополь
Гай-гай... Щасти тобі так само, як і матері.
Евріпід
(даючи йому дірявий кошик)
Ну геть же, геть од мене!
Дікеополь
Ще одну лиш річ
Прохаю в тебе: глечик дай надщерблений.
Евріпід
460 Візьми і йди вже! Гість такий — то нудь одна.
Дікеополь
(до себе)
А сам він скільки люду міг занудити!
Прошу востаннє, Евріпіде, милий мій, —
Дай отой глечик, що заткнутий губкою.
Евріпід
Зруйнуєш, чоловіче, всю трагедію!
Візьми і забирайся!
Дікеополь
Йду вже, йду тепер.
(Виходить).
Чекай... О горе! Ще забув я річ одну,
Потрібну до зарізу, Евріпідоньку.
Візьму її швиденько — і нема мене:
Зела сухого дай мені до кошика.