Бартек-переможець - Сенкевич Генрик

На кожній станції до нього чіпляли нові паровози й вагони. На КОЖЕІЙ станції тільки й видно було каски, гармати, коней, багнети піхотинців та прапорці на піках уланів. Повільно надходив тихий вечір. Сонце розлилось величезною червоною зорею, високо в небі пливли зграї дрібних хмарок з зачервонілими краями. Поїзд нарешті перестав забирати на стапціях нові вагони з людьми, двигтів тільки і невпинно летів уперед, в червоний захід, немов у море крові. З відчинених дверей вагона, в якому сидів Бартек з іншими пригнобленцями, видно було великі й малі села та містечка, верхи церков, лелек, що стояли в гніздах на одній нозі, окремі хати, вишневі садки. Все це пролітало миттю, і все було червоне. Солдати стали сміливіше перешіптуватись між собою, бо унтер, підклавши під голову торбу, заснув з порцеляновою люлькою в зубах.

Войцех Гвіздала, селянин з Пригнобленого, що сидів коло Бартека, торкнув його ліктем:

— Бартеку, слухай-но!

Бартек обернув до нього обличчя з замисленими вирячкуватими очима.

— Чого ти дивишся, як теля, що йде на заріз?..— шепотів Гвіздала,— Та ти, бідолахо, і справді йдеш на заріз, і напевне...

— Ой, ой! — застогнав Бартек.

— Боїшся? — спитав Гвіздала.

— А як же не боятись?..

Зоря стала ще червоніша. Показуючи на неї рукою, Гвіздала шепотів далі:

— Бачиш оте світло? Знаєш, дурню, що воно таке? То кров. Тут Польща, ніби наш край. Розумієш? А ген там далеко, де так палає, то і є Франція...

— А скоро ми туди доїдемо?

— А ти так поспішаєш? Кажуть, що дуже далеко, але ти не турбуйся, французи нас зустрінуть...

Бартек став важко крутити своїм пригнобленським мізком. За хвилину він спитав:

— Войтеку?

— Чого?

— Приміром сказати, що воно за народ, ті французи?

Для Войтекової вченості це було однаково що глибока яма, в яку легше впасти сторч головою, ніж вилізти назад. Він знав, що французи — то французи. Чув щось про них від старих людей, нібито французи завжди всіх побивали; знав також, що то якісь зовсім чужі люди. Але як було розтлумачити Бартекові, щоб і він знав, наскільки вони чужі?

І він повторив запитання: