Воно - Кінг Стівен
Він був не таким гладким, як Бен, та жиру в нього вистачало. Вона однаково дістала з кишені "Вишеньку" й переклала в нагрудну кишеню своєї заношеної сорочки "Шип-н-шор" в півдюжини кульок. Влучний постріл у коліно хутко відіб'є охоту бігати навіть у такого пришелепка, як Патрік Гокстеттер.
Тепер вона пригадала той холодильник. На звалищі їх було чимало, та зненацька вона збагнула, що старий "Амана" був єдиним, що його не знешкодив Менді Фаціо, адже зазвичай він виривав замок плоскогубцями або ж просто знімав дверцята.
Патрік почав гудіти й розгойдуватися вперед-назад навпроти старого іржавого холодильника, і Беверлі почула, як у неї мороз побіг шкірою. Він скидався на персонажа з фільму жахів, який намагався підняти мерця з домовини.
"Що він задумав?"
Та якби вона знала це або те, що станеться, коли Патрік скінчить свій таємний ритуал і відкриє двері мертвого "Амани", вона б побігла, як вітер.
5
Ніхто, навіть Майк Хенлон, не мав бодай найменшої гадки, наскільки з'їхав дах у Патріка Гокстеттера. Йому було дванадцять років, і виріс він у сім'ї продавця фарби. Його мати була затятою католичкою, і 1964-го, чотири роки по тому, як Патріка поглине жаска істота, що мешкала в Деррі, вона помре від раку грудей. Попри те, що за тестами його ай-к'ю був трішечки нижчим від середнього, Патріка вже двічі лишали на другий рік — у першому й третьому класах. Цього року він ходив до літньої школи, аби переповзти до п'ятого класу. Учителі вважали його апатичним учнем (деякі з них зазначили це у звітах — на шести рядках, що в Деррійській початковій школі відводилися під "УЧИТЕЛЬСЬКІ ПРИМІТКИ"), і при цьому доволі моторошним (цього ніхто не вказав, адже їхні відчуття були надто розмитими й нечіткими, аби їх можна було як слід розписати не те, щоб на шести, а й на шістдесяти рядках). Якби він народився на десять років пізніше, класний керівник направив би його до шкільного психолога, який би здогадався про лячні глибини, приховані за млявим та блідим, схожим на місяць обличчям Патріка. Або й у нього нічого б не вийшло — Патрік був значно кмітливішим, ніж зазначалося в невтішних результатах тесту на коефіцієнт інтелекту.
Він був соціопатом, і, певне, до тієї спекотної липневої днини вже перетворився на цілковитого психопата. Хлопець не пригадував, щоб коли-небудь вважав інших людей (а коли зайшла річ, то й інших живих істот) "справжніми". Він вірив, що є достотним створінням — мабуть, єдиним у Всесвіті, та, на його думку, справжнішим від цього він не ставав. Він не зважав на біль, йому було байдуже, коли його кривдили, і це чудово ілюструвала його байдужість до удару Генрі. Та хоча він вважав концепцію реальності цілком беззмістовною, концепцію "правил" знав досконало. Патрік здавався дивним усім його вчителям: і місіс Даглас, яка навчала його в п'ятому класі, і місіс Вімз, на уроках в якої він сидів у третьому класі, обидві знали про пенал з мухами, і хоча вони підозрювали, що до чого, у кожної було по двадцять-тридцять учнів, і у всіх дітей були якісь нюанси. Та серйозних дисциплінарних порушень за Патріком не водилося. Він міг здати контрольну без жодної відповіді, або ж на листках міг бути лише великий, вималюваний знак питання, і місіс Даглас виявила, що в Патріка загребущі руки, і його краще тримати подалі від дівчат, та поводився він тихо, аж надто тихо — іноді скидався на грубо оброблений шматок глини, що лише нагадував хлопця. Легко було забути про одного з численних Патріків, який тихо й мирно завалював контрольні, коли доводилося втихомирювати таких розбишак, як Генрі Баверз та Віктор Кріс, — хлопців, які активно й нахабно порушували дисципліну, хлопців, які крали гроші на обід в інших дітей і радо паплюжили шкільну власність, щойно з'являлася можливість. А ще в них були діти на кшталт Елізабет Тейлор (батькам за таке ім'я не подякуєш): ця дівчинка страждала на епілепсію, і голова в неї майже не варила — їм доводилося постійно пояснювати їй, що в школі не задирають спідницю, аби похвалитися новими трусиками. Інакше кажучи, Деррійська початкова школа була типовим освітнім карнавалом — цирком зі стількома аренами, що там і Пеннівайза могли не помітити. Звісно, жоден з Патрікових учителів (і, коли пішла мова, батьків також) навіть не підозрював, що коли хлопчикові було п'ять років, він убив немовля — свого братика Ейвері.
Патріку не сподобалося, коли мати повернулася додому разом із Ейвері. Йому було байдуже (принаймні, так він казав собі спершу), скільки дітей у його батьків — двоє, п'ятеро… хай навіть п'ять дюжин. Байдуже, якщо їхня поява не втручатиметься в його власний графік. Та з'ясувалося, що Ейвері саме це й зробив. Кликали їсти з запізненням; вночі дитина плакала та будила його; здавалося, що батьки постійно крутилися біля колиски, і коли Патрік намагався привернути їхню увагу, у нього це не виходило. Уперше в житті Патрік злякався. Він подумав, що коли батьки принесли його, Патріка, з лікарні і з'ясувалося, що він реальний, то реальним може бути й Ейвері. Могло дійти навіть до того, що якби Ейвері трохи підріс і почав ходити й говорити, він узявся б приносити батькові свіжі випуски "Деррі Ньюз" і подавав би матері форми для хліба — тоді вони могли б узяти й геть позбутися Патріка. Він не боявся, що Ейвері люблять більше (хоча йому було зрозуміло, що це дійсно так, і, певне, тут Патрік не помилився), справа була в іншому. Ось що його переймало: 1) відколи з'явився Ейвері, постійно порушувалися й змінювалися його правила; 2) можлива реальність Ейвері; 3) можливість того, що його можуть вигнати, надавши перевагу Ейвері.
Одного дня, близько о пів на третю, невдовзі після того, як у Патріка скінчилися заняття в дитячому садку, він зайшов до кімнати братика. Надворі стояв січень, пішов сніг. Потужний порив вітру прошмигнув МакКаррон-парком, на, другому поверсі затрусилися обмерзлі зимові ставні. Мати куняла у себе в спальні — усю ніч Ейвері не давав їй спокою. Батько був на роботі. Ейвері спав на животі, поклавши голівку на бік.
Патрік розвернув обличчя Ейвері до подушки — на його круглому обличчі не відобразилося жодної емоції. Ейвері засопів і знову поклав голову набік. Патрік подивився на це, і деякий час замислено стояв поряд з люлькою. Сніг танув на його черевиках і збирався на підлозі в маленькі калюжі. Пройшло хвилин п'ять (швидкого мислення серед Патрікових чеснот не було), а тоді знову повернув братикову голівку і на деякий час притиснув її до подушки. Ейвері заборсався, та він був зовсім слабеньким. Патрік відняв руку. Немовля знову повернуло голівку, заспано пискнуло й знову заснуло. Шибки затрусилися від вітру. Патрік трохи почекав, аби перевірити, чи прокинеться його мати. Не прокинулась.
Він відчув, як накотилося шалене збудження. Здавалося, наче вперше світ постав перед його очима чітко й виразно. Його дефективна емоційна апаратура ледь працювала, і в ту мить він почувався наче абсолютний дальтонік, якому щойно зробили укол, завдяки чому він уперше й на дуже коротку мить зміг розрізняти кольори… або ж як героїнщик, який щойно вмазався й чує, як кайф запускає його мізки на орбіту. Це було щось зовсім нове. Він не підозрював, що можна пережити таке.
Дуже обережно він знову розвернув Ейвері обличчям до подушки. Немовля заборсалося, та цього разу він його не відпустив. Він сильніше втиснув голівку в подушку. Почулися приглушені крики, і Патрік зрозумів, що дитина прокинулася. У голові промайнула думка, що коли припинити, Ейвері все розповість матері. Тож він тримав. Немовля виривалося. Патрік тримав. Дитина пукнула. Пручання послабшало. Патрік однаково тримав. Урешті немовля завмерло. Патрік потримав його ще п'ять хвилин, відчуваючи, як збудження сягнуло піку й почало згасати — ефект від уколу розсіювався, світ блідшав, кайф випаровувався.
Патрік протюпав сходами вниз, наклав собі печива на тарілку, налив склянку молока. За півгодини на кухню зайшла його мати і сказала, що навіть не чула, як він зайшов, — настільки вона втомилася. "Мамо, не хвилюйся, — подумав Патрік. — Я владнав цю проблему". Вона сіла поряд, взяла в нього одне печиво і спитала, як дитсадок. Патрік відповів, що нормально і показав їй малюнок дому з деревом. Альбомний аркуш укривали завитки беззмістовних кривуль, виведених чорним і коричневим олівцями. Його мати сказала, що дуже гарно. Щодня Патрік приносив додому майже однакові коричнево-чорні вазюки. То в нього були такі індичка, різдвяна ялинка, хлопчик, ще щось. Мати завжди казала йому, що виходило дуже гарно… хоча іноді, у такій глибині душі, про яку вона навіть не знала, її це бентежило. У похмурій однаковості тих майже повністю чорних, округлих карлючок читалося щось тривожне.
Про смерть Ейвері вона довідалася аж близько п'ятої — до того вона гадала, що він просто дуже гарно заснув. Патрік тоді дивився "Кролика-хрестоносця"[684] по їхньому семидюймовому телевізору і весь гармидер пересидів, утупившись в екран. Коли прибігла місіс Генлі, показували "Ґвинтопташок"[685]. Його мати стояла у відкритих кухонних дверях, сліпо вірячи, що холод може оживити її немовлятко, і репетувала. Патрік змерз, сходив до шафи під сходами й узяв собі светра. Коли додому прибув містер Гокстеттер, по телевізору йшов улюблений серіал Бена — "Автострадний патруль"[686]. До того часу, як приїхав лікар, саме почався "Театр наукової фантастики"[687] з Вашим Ведучим Труманом Бредлі. "Хтозна, які дива підготував для нас Усесвіт", — розмірковував Труман Бредлі, а на кухні верещала його мати, намагаючись вирватися з рук чоловіка. Лікар помітив, що Патрік непорушно спокійний, придивився до його байдужого погляду й зробив висновок, що хлопець у шоковому стані. Він попросив Патріка випити пігулку. Патрік не заперечував.
Евері діагностували "смерть у колисці". Якби це сталося на кілька років пізніше, могли б виникнути деякі питання, адже було виявлено певні відхилення від звичайних ознак синдрому раптової дитячої смерті. Та коли це сталося, смерть просто записали, немовля поховали та й по всьому. Патрік отримав те, чого хотів, — його знову годували вчасно.
У божевіллі, що панувало того вечора, — залітали й вилітали різні люди, на стінах блимало червоне світло від проблискових маячків на швидкій з Деррійської міської лікарні, місіс Гокстеттер кричала, волала та не давала себе втихомирити — лише батько Патріка наблизився до розгадки.
