Котлован - Платонов Андрій

Ведмідь обернув млинцем лапу і вдарив через цю печену прокладку куркуля по вуху, так що мужик векнув ротом і повалився.

— Спорожняй заробітчанське майно! — сказав Чиклин лежачому. — Геть з колгоспу і не смій більше жити на світі!

Заможний полежав спочатку, а потім схаменувся. — А ти покажи мені папірець, що ти дійсна особа!

— Яке я тобі обличчя? — сказав Чиклин. — Я ніхто; у нас партія — ось обличчя!

— Покажи тоді хоч партію, хочу розглянути.

Чиклин скудно посміхнувся. — В обличчя ти її не впізнаєш, я сам її ледве відчуваю. Являйся нині на пліт, капіталізм, сволота!

— Нехай він їде по морях: нині тут, а завтра там, правда ж? — промовила Настя. — З сволотою нам нудно буде!

Далі Чиклин і молотобоєць звільнили ще шість хат, нажитих наймитською плоттю, і повернулися на Оргдвор, де стояли в очікуванні чогось очищені від куркульства маси. Звіривши куркульський клас, що прибув, зі своєю розшарувальною відомістю, активіст знайшов повну точність і зрадів дії Чиклина і ковальського молотобійця. Чиклин також схвалив активіста.

— Ти свідомий молодець, — сказав він, — ти чуєш класи, як тварина.

Ведмідь не міг висловитися і, постоявши окремо, пішов на кузню крізь падаючий сніг, в якому дзижчали мухи; одна тільки Настя дивилася йому вслід і шкодувала цього старого, обгорілого, як людина. Прушевський вже впорався з доробкою з колод плота, а зараз дивився на всіх з готовністю.

— Гидота ти, — говорив йому Жачев. — Чого дивишся, як відірвався? Живи хоробріше — тисни один одного, а гроші в кухоль! Ти думаєш, це люди існують? Ого! Це одна зовнішня шкіра, до людей нам далеко йти, ось чого мені шкода!

По слову активіста куркулі зігнулися і стали рухати пліт в упор на річкову долину. Жачев же поповз за куркульством, щоб забезпечити йому надійне відплиття в море за течією і сильніше заспокоїтися в тому, що соціалізм буде, що Настя отримає його в своє дівоче придане, а він, Жачев, швидше загине як втомлений забобон.

Ліквідувавши куркулів вдалину, Жачев не заспокоївся, йому стало навіть важче, хоча невідомо чому. Він довго спостерігав, як систематично відпливав пліт по сніговій поточній ріці, як вечірній вітер ворушив темну, мертву воду, що ллється серед охололих угідь в свою віддалену прірву, і йому робилося нудно, сумно в грудях. Адже шар сумних калік не потрібен соціалізму, і його незабаром також ліквідують в далеку тишу. Куркульство дивилося з плоту в одну сторону — на Жачева; люди хотіли назавжди помітити свою батьківщину і останню, щасливу людину на ній. Ось уже куркульський річковий ешелон почав заходити на повороті за берегової чагарник, і Жачев почав втрачати видимість класового ворога.

— Гей, паразити, прощай! — закричав Жачев по річці.

— Про-щай-ай! — відгукнулися куркулі, що спливають в море.

14

З Оргдвору заграла музика, що закликає вперед; Жачев поспішно проліз по глинистій кручі на торжество колгоспу, хоча і знав, що там радіють одні колишні учасники імперіалізму, не рахуючи Насті та іншого дитинства. Активіст виставив на ганок Оргдома рупор радіо, і звідти лунав марш великого походу, а весь колгосп разом з навколишніми пішими гостями радісно топтався на місці. Колгоспні мужики були світлі лицем, як вимиті, їм стало тепер нічого не шкода, безвісно і прохолодно в душевній порожнечі. Єлисей, коли змінилася музика, вийшов на середнє місце, вдарив підошвою і затанцював по землі, нітрохи при цьому не згинаючись і не моргаючи білими очима; він ходив, як стрижень, — один серед стоячих, — чітко працюючи кістками і тулубом. Поступово мужики розсапались і почали крутитись навколо один одного, а баби весело підняли руки і пішли рухати ногами під спідницями. Гості скинули сумки, кликнули до себе місцевих дівчат і понеслися по низу, бадьоро рухаючись, а для свого частування цілували подружок-колгоспниць. Радіомузика все більш турбувала життя, пасивні мужики кричали вигуки удоволення, більш передові всебічно розвивали подальший темп свята, і навіть усуспільнені коні, почувши гул людського щастя, прийшли поодинці на Оргдвор і стали іржати. Сніговий вітер вщух; неясний місяць виявилася на далекому небі, спорожненому від вихорів і хмар, на небі, яке було таке порожнє, що допускало вічну свободу, і таке моторошне, що для свободи потрібна була дружба. Під цим небом, на чистому снігу, вже засидженому подекуди мухами, весь народ товариськи тріумфував. Давно живучі на світі люди і ті зрушили і топталися, не пам'ятаючи себе.

— Ех ти, есесерша наша мати! — кричав в радості один забутий мужик, показуючи хватку і ляскаючи себе по пузу, щоках і по роті. – Залицяйся, хлопці, до нашого царства-держави: вона незаміжня!

— Вона дівка або вдова? — запитав на ходу танцю навколишній гість.

— Дівка! – пояснив танцюючий мужик. – Хіба не бачиш, як мудрує ?!

— Нехай їй помудрує! — погодився той же сторонній гість. — Нехай пишніє! А потім ми з неї зробимо смирну бабу: добро буде!

Настя зійшла з рук Чиклина, мужики мчали і вона теж тупцювала біля них, тому що їй хотілося. Жачев повзав між усіма, підсікаючи під ноги тих, які йому заважали, а гостьовому мужику, який хотів дівчинку-есесершу видати заміж мужику, Жачев дав в бік, щоб він не сподівався.

— Не сміти думати що попало! Чи хочеш річковий самоплив заробити? Жваво сядеш на пліт!

Гість вже злякався, що він прийшов сюди. — Більш, товариш каліка, ніщо не подумаю. Я тепер шепотіти буду.

Чиклин довго дивився в радісну гущу народу і відчував спокій добра в своїх грудях; з висоти ганку він бачив місячну чистоту далекого масштабу, печаль завмерлого світла і покірний сон всього світу, на устрій якого пішло стільки праці і муки, що всіма забуте, щоб не знати страху жити далі.

— Настя, ти не остивай довго, іди до мене, — покликав Чиклин.

— Я анітрохи не змерзла, адже тут дихають, — сказала Настя, тікаючи від ласкаво ревучого Жачева.

— Ти три руки, а то заклякнеш: повітря велике, а ти маленька!

— Я вже їх терла: сиди мовчи!

Радіо раптом серед мотиву перестало грати. Народ же зупинитися не міг, поки активіст не сказав:

— Стій до чергового звуку!

Прушевський зумів в короткий час поправити радіо, але звідти почулася не музика, а лише людина.

— Слухайте наші повідомлення: Приготуйте вербову кору! ..

І тут радіо знову припинилося. Активіст, почувши повідомлення, задумався для пам'яті, щоб не забути про вербово-корову кампанію і не уславитися на весь район упущенцем, як з ним сталося в минулий раз, коли він забув про організацію для чагарнику, а тепер весь колгосп сидить без прутів. Прушевський знову почав лагодити радіо, і пройшов час, поки інженер охололими руками ретельно складав механізм; але йому не давалася робота, тому що він не був упевнений — чи надасть радіо бідноті розраду і прозвучить для нього самого звідки-небудь милий голос. Північ, напевно, була вже близька; місяць високо перебував над тинами і над смирним старечім селом, і мертві лопухи блищали, покриті дрібним змерзлим снігом. Одна заблукала муха спробувала було сісти на крижаній лопух, але відразу відірвалася і полетіла, задзижчав в висоті місячного світла, як жайворонок під сонцем. Колгосп топтався, не припиняючи тяжкі танці, теж поступово заспівав слабким голосом. Слів в цій пісні зрозуміти було не можна, але все ж в них чулося жалібне щастя і наспів людини, що кудись бреде.

— Жачев! — сказав Чиклин. — Іди припини рух, померли вони, чи що, від радості: танцюють і танцюють.

Жачев уповзав з Настею в Оргдом і, влаштувавши її там спати, вибрався назад.

— Ей, організовані, досить вам танцювати: зраділи, сволота!

Але захоплений колгосп не прийняв жачевського слова і вагомо топтався, покриваючи себе піснею.

— Заробити від мене захотіли? Зараз отримаєте!

Жачев сповз з ганку, увійшов серед метушливих ніг і почав спроста брати людей за нижні кінці і перекидати для відпочинку на землю. Люди падали, як порожні штани; Жачев навіть шкодував, що вони, напевно, не відчувають його рук і враз замовкають.

— Де ж Вощев? — турбувався Чиклин. — Чого він шукає далеко, дрібний пролетар?

Не дочекавшись Вощева, Чиклин пішов його шукати після півночі. Він минув всю порожню вулицю села до самого кінця, і ніде не було помітно людини, лише ведмідь хропів в кузні на всю місячну околицю та зрідка покашлював коваль. Тихо було кругом і прекрасно. Чиклин зупинився в подиві думці. Як і раніше покірно хропів ведмідь, збираючи сили для завтрашньої роботи і для нового почуття життя. Він більше не побачить куркульства, що мучило його, і зрадіє своєму існуванню. Тепер, напевно, молотобоєць буде бити по підковам і шинному залізу з ще більш сердешною ретельністю, раз є на світі якась невідома сила, яка залишила в селі тільки тих середніх людей, які йому подобаються, які мовчки роблять корисну речовину і відчувають часткове щастя: весь же точний сенс життя і всесвітнє щастя повинні томитися в грудях пролетарського класу, який риє землю, щоб серця молотобійця і Чиклина лише сподівалися і дихали, щоб їх працююча рука була вірна і терпляча. Чиклин в турботі закрив чиїсь розчинені ворота, потім оглянув вуличний порядок — чи ціле все, і, помітивши сіряк, що пропадає на дорозі, підняв його і зніс в сіни ближньої хати: нехай зберігається для трудового блага. Схилившись корпусом від довірливої надії, Чиклин пішов по дворовим задам — дивитися Вощева далі. Він перелазив через плотові пристрої, проходив повз глиняних стін жител, зміцнював накренені кілки і постійно бачив, як від худих загорож відразу починалася нескінченна порожня зима. Настя сміливо може захолонути в такому чужому світі, тому що земля налаштована не для змерзлого дитинства: тільки такі, як молотобоєць, могли витерпіти тут своє життя, і то посивіли від нього.

"Я ще не народжувався, а ти вже лежала, бідна, нерухома моя! — сказав поблизу голос Вощева, людини. — Значить, ти давно терпиш: йди грітися! "

Чиклин повернув голову навскіс і зауважив, що Вощев нагнувся за деревом і кладе щось в мішок, який був уже полон.

— Ти чого, Вощев?

— Так, — сказав той і, зав'язавши мішку горло, поклав собі на спину цей вантаж.

Вони пішли вдвох ночувати на Оргдвір. Місяць схилилася вже далеко нижче, село стояла в чорних тінях, все глухо замовкло, лише одна згусла від холоду річка ворушилася в обжитих сільських берегах.