Котлован - Платонов Андрій

Серед підлоги лежав і Єлисей; його сплячі очі були майже повністю відкриті і дивилися не моргаючи на запалену лампу. Знайшовши Вощева, Чиклин ліг поруч з ним і заспокоївся до більш світлого ранку. Вранці колгоспні босі пішоходи вишикувалися в ряд на Оргдворі. Кожен з них мав прапор з гаслом в руках і сумку з їжею за спиною. Вони очікували активіста як первинної людини в колгоспі, щоб дізнатися від нього, навіщо їм іти в чужі місця. Активіст прийшов на Двір спільно з передовим персоналом і, розставивши пішоходів у вигляді п'ятикратної зірки, став посеред всіх і виголосив своє слово, яке вказує пішоходам йти в середовище навколишнього бідняцтва і показати йому властивість колгоспу шляхом покликання до соціалістичного порядку, бо все одно подальше буде погано. Єлисей тримав в руці найдовший прапор і, покірно вислухавши активіста, рушив звичним кроком вперед, не знаючи, де йому треба зупинитися. Того ранку була вогкість і дув холод з далеких пустопорожніх місць. Обставина остудження теж не була упущена активом.

— Дезорганізація! – журливо сказав активіст про цей вечір природи.

Бідні і середні мандрівники пішли в свій путь і зникли вдалині, в сторонньому просторі. Боса колективізація пішла. Чиклин дивився услід, не знаючи, що потрібно далі припускати, а Вощев мовчав без думки. З великої хмари, що зупинилася над глухою далекою ріллею, стіною пішов дощ і вкрив демонстрантів в середовищі вологи.

— І куди вони пішли? — сказав один підкуркульників, відокремлений від населення на Оргдворі за свій шкоду. Активіст заборонив йому виходити далі тину, і підкуркульник висловлювався через нього. — У нас однією обувки на десять років вистачить, а вони куди лізуть?

— Дай йому! — сказав Чиклин Вощеву.

Вощев підійшов до підкуркульника та зробив удар в його обличчя. Підкуркульник більше не озивався. Вощев наблизився до Чиклина зі звичайним подивом про навколишнє життя.

— Дивись, Чиклин, як колгосп йде на світі — нудно і босий.

— Вони тому і йдуть, що босі, — сказав Чиклин. — А радіти їм нічого: адже колгосп житейська справа.

— Христос теж, напевно, ходив нудно, і в природі був незначний дощ.

— У тебе розум бідняк, — відповів Чиклин. — Христос ходив один невідомо через що, а тут рухаються цілі купи заради існування.

Активіст знаходився тут же на Оргдворі; минула ніч пройшла для нього задарма — директива не прийшла на колгосп, і він опустив течію думки у власній голові; але думка несла йому страх упущень. Він боявся, що заможність збереться на одноосібних дворах і він упустить її з поля зору. Одночасно він побоювався і перестаратися — тому усуспільнили лише кінське поголів'я, страждаючи за кожну вівцю і курку, тому що в руках стихійного одноосібника і козел є важіль капіталізму. Стримуючи силу своєї ініціативи, нерухомо стояв активіст серед мертвої тиші колгоспу, і його підручні товариші дивилися на його мовчазні уста, не знаючи, куди їм рушити. Чиклин і Вощев вийшли з Оргдвору і вирушили шукати мертвий інвентар, щоб побачити його придатність.

Пройшовши деяку відстань, вони зупинилися на шляху, тому що з правого боку вулиці без зусиль людини відкрилися одні ворота, і через них стали виходити спокійні коні. Рівним кроком, не опускаючи голів до їжі, зростаючої на землі, коні згуртованою масою минули вулицю і спустилися в яр, в якому містилася вода. Напившись в норму, коні увійшли в воду і постояли в ній деякий час для своєї чистоти, а потім вибралися на берегову сушу і рушили назад, не втрачаючи ладу і згуртування між собою. Але у перших же дворів коні розбрілися — один зупинився біля солом'яного даху і почав смикати солому з нього, інший, нагнувшись, підбирав в пащу залишкові пучки чахлого сіна, більше ж понурі коні увійшли на садиби і там взяли на знайомих, рідних місцях по снопу і винесли його на вулицю. Кожна тварина взяла посильну частку їжі і дбайливо несла її в напрямку тих воріт, звідки вийшли до того всі коні. Коні, які прийшли перш, зупинилися біля загальних воріт і почекали всю решту кінської маси, а вже коли всі разом зібралися, то передній кінь штовхнув головою ворота навстіж і весь кінський стрій пішов з кормом на двір. На дворі коні відкрили роти, їжа впала з них в одну середню купу, і тоді усуспільнена худоба стала навколо і почала повільно їсти, організовано змирившись без турботи людини.

Вощев з переляком дивився на тварин через свердловину воріт; його дивував душевний спокій худоби, ніби всі коні з точністю переконалися в колгоспному сенсі життя, а він один живе і мучиться гірше коня. Далі кінського двору знаходилася чиясь незаможна хата, яка стояла без садиби і огорожі на голому земному місці. Чиклин і Вощев увійшли в хату і помітили в ній мужика, який лежав на лавці вниз обличчям. Його баба прибирала підлогу і, побачивши гостей, втерла носа кінцем хустки, від чого у неї зараз же потекли звичні сльози.

— Ти чого? — запитав її Чиклин.

— І-і, голубчики! — промовила жінка і ще густіше заплакала.

– Обсихай скоріше і говори! — привів її до тями Чиклин.

— Мужик-то який день уткнувся і лежить ... Баба, каже, потикай мені їжу в нутро, а то я весь порожній лежу, душа пішла з усієї плоті, полетіти боюся, поклади, кричить, який-небудь вантаж на сорочку. Як вечір, так я йому самовар до живота прив'язую. Коли ж що-небудь настане?

Чиклин підійшов до селянина і повернув його горілиць — він був дійсно легкий і худий, і бліді, скам'янілі очі його не виражали навіть боязкості. Чиклин близько схилився до нього.

— Ти що — дихаєш?

— Як згадаю, так зітхну, — слабо відповів чоловік.

— А якщо забудешся дихати?

— Тоді помру.

— Може, ти сенсу життя не відчуваєш, так потерпи трохи, — сказав Вощев лежачому.

Дружина господаря поволі, але з точністю розглядала прийшлих, і від їдкості очей у неї непомітно висохли сльози.

— Він все чув, товариші, все дочиста душевно бачив! А як коня взяли в організацію, так він ліг і перестав. Я-то хоч поплачу, а він ні.

— Нехай краще плаче, йому миліше буде, — порадив Вощев.

— Я і то йому говорила. Хіба ж можна мовчки лежати — влада буде лякатися. Я-то навмисне, ось правда істинна — ви люди, видати, хороші, — я-то як вийду на вулицю, так і заллюсь вся сльозами. А товариш активіст бачить мене — адже він усюди дивиться, він всі тріски порахував, — як побачить мене, так і наказує: плач, баба, плач сильніше — це сонце нового життя зійшло, і світло ріже ваші темні очі. А голос-то у нього рівний, і я бачу, що мені нічого не буде, і плачу з усім бажанням ...

— Стало бути, твій мужик тільки недавно існує без душевної старанності? — звернувся Вощив.

— Так як ось перестав мене дружиною знати, так і почитай, що з тих пір.

— У нього душа — кінь, — сказав Чиклин. — Нехай він тепер порожняком поживе, а його вітер продує.

Баба відкрила рот, але залишилася без звуку, тому що Вощев і Чиклин пішли в двері. Інша хата стояла на великій садибі, обгородженому тинами, всередині ж хати мужик лежав в порожній труні і при будь-якому звуку закривав очі, як помер. Над головою напівнебіжчика вже кілька тижнів горіла лампада, і лежачи в труні він час від часу сам підливав у неї масло з пляшки. Вощев притулив свою руку до чола покійного і відчув, що людина тепла. Мужик чув те і зовсім затих диханням, бажаючи побільше охолонути зовні. Він стиснув зуби і не пропускав повітря в свою глибину.

— А тепер він похолодав, — сказав Вощев.

Мужик з усіх темних своїх сил зупиняв внутрішнє биття життя, а життя від довголітнього розгону не могло в ньому припинитися. "Бач ти яка, шанує мене сила, — мимохідь думав лежачий, — все одно я тебе затомлю, краще сама скінчуйся".

— Наче знову потеплішав, — виявляв Вощев за течією часу.

— Значить, не боїться ще, підкуркульська сила, — сказав Чиклин.

Серце мужика самостійно піднявся в душу, в горлову тісноту, і там втислося, відпускаючи з себе жар небезпечного життя в верхню шкіру. Мужик рушив ногами, щоб допомогти своєму серцю здригнутися, але серце замучилось без повітря і не могло працювати. Мужик роззявив рот і закричав від горя смерті, шкодуючи свої цілі кістки від зотлівання в прах, свою криваву силу тіла від гниття, очі від зникаючого білого світу і двір від вічного сирітства.

— Мертві не шумлять, — сказав Вощев мужику.

— Не буду, — згідно відповів лежачій і завмер, щасливий, що догодив власті.

— Остигає, — помацав Вощев шию мужика.

— Туші лампаду, — сказав Чиклин. — Над ним вогонь горить, а він очі заплющив — ось де ніякої скупості на революцію.

12

Вийшовши на свіже повітря, Чиклин і Вощев зустріли активіста — він йшов в хату-читальню у справах культурної революції. Після того він зобов'язаний був ще обійти всіх середніх одноосібників, які залишилися без колгоспу, щоб переконати їх в нерозумності огородженого дворового капіталізму. У хаті-читальні стояли заздалегідь організовані колгоспні жінки і дівчата.

— Здрастуй, товаришу актив! — сказали вони всі відразу.

— Привіт кадру! — відповів задумливо активіст і постояв у мовчазному міркуванні. — А тепер ми повторимо букву "а", слухайте мої повідомлення і пишіть ...

Жінки прилягли до підлоги, тому що вся хата-читальня була порожня, і стали писати шматками штукатурки на дошках. Чиклин і Вощев теж сіли вниз, бажаючи зміцнити своє знання в абетці.

— Які слова починаються на "а"? — запитав активіст.

Одна щаслива дівчина підвелася на коліна і відповіла з усією швидкістю і бадьорістю свого розуму:

— Авангард, актив, алілуйщик, аванс, архілівий, антифашист! Твердий знак всюди потрібен, а архілівому не треба!

— Правильно, Макарівна, — оцінив активіст. — Пишіть систематично ці слова.

Жінки і дівчата старанно прилягли до підлоги і почали наполегливо малювати букви, користуючись шкряботючою штукатуркою. Активіст тим часом задивився у вікно, розмірковуючи про якомусь подальшому шляху або, може бути, нудячись від своєї самотньої свідомості.

— Навіщо вони твердий знак пишуть? — сказав Вощев.

Активіст оглянувся. — Тому що зі слів позначаються лінії і гасла і твердий знак нам корисніше м'якого. Це м'який потрібно скасувати, а твердий нам неминучий: він робить жорсткість і чіткість формулювань. Всім зрозуміло?

— Усім, — сказали всі.

— Пишіть далі поняття на "б". Говори, Макарівна!

Макарівна підвелася і з довірливістю перед наукою заговорила:

— Більшовик, буржуй, бугор, беззмінний голова, колгосп є благо бідняка, браво-браво-ленінці! Тверді знаки ставити на бугорі і більшовику і ще на кінці колгоспу, а там всюди м'які місця!

— Бюрократизм забула, — визначив активіст.