Війна і мир - Толстой Лев

Читаємо онлайн Війна і мир - Толстой Лев

Імператор перебуває при армії, щоб підняти її дух на відстоювання кожного кроку російської землі, а не для відступу. Влаштовується величезний Дрісський табір за планом Пфуля і є думка далі не відступати. Государ робить докори головнокомандуючим за кожен крок відступу. Не тільки спалення Москви, але й допущення ворога до Смоленська не вкладається навіть в уяві імператора, і коли армії з'єднуються, то государ обурюється з того, що Смоленськ взятий і спалений, і не дано перед стінами його генеральної битви.

Так думає государ, але російські воєначальники і всі росіяни ще більш обурюються від думки про те, що наші відступають углиб країни.

Наполеон, розрізавши армії, просувається вглиб країни і пропускає кілька нагод для бою. В серпні місяці він у Смоленську і думає лише про те, як би йому йти далі, хоч, як ми тепер бачимо, цей рух уперед для нього очевидно згубний.

Факти говорять ясно, що ні Наполеон не передбачав небез^ пеки в рухові на Москву, ні Олександр і російські воєначальники не думали тоді про заманювання Наполеона, а думали про протилежне. Затягнення Наполеона вглиб країни сталося не за чиїмсь планом (ніхто й не вірив у можливість цього), а сталося від дуже й дуже складної гри, інтриг, цілей, бажань людей — учасників війни, які не вгадували того, що повинно бути, і того, що було єдиним порятунком Росії. Все відбувається ненароком. Армії розрізано на початку кампанії. Ми намагаємося з'єднати їх з очевидною метою дати бій і стримати наступ ворога, але в цьому прагненні з'єднання, уникаючи боїв із сильнішим ворогом і мимоволі відходячи під гострим кутом, ми заводимо французів до Смоленська. Та мало сказати, що ми відходимо під гострим кутом, бо французи просуваються між обома арміями,— кут цей стає все гострішим, і ми ще далі відходимо тому, що Барклай де-Толлі, непопулярний німець, ненависний Багратіону (який має стати під його начальство), і Багратіон, командуючи 2-ю армією, намагається якнайдовше не приєднуватись до Барклая, щоб не стати під його команду. Багратіон довго не приєднується (хоч у з'єднанні головна мета всіх начальствуючих осіб), бо йому здається, що він на цьому марші наражає на небезпеку свою армію і що найвигідніше для нього відступити лівіше і південніше, непокоячи з флангу і з тилу ворога і комплектуючи свою армію на Україні. А здається, і придумав він це тому, —що йому не хочеться підкорятися ненависному і молодшому чином німцеві Барклаю.

Імператор перебуває при армії, щоб підносити її дух, а присутність його і незнання, на що зважитись, і величезна кількість порадників та планів знищують енергію дій 1-ї армії, і армія відступає.

У Дрісському таборі є намір зупинитися; але несподівано Паулучі, пнучись у головнокомандуючі, своєю енергією впливає на Олександра, і весь план Пфуля покидається, і вся справа доручається Барклаю. Але через те, що Барклай не викликає довіри, владу його обмежують.

Армії роздрібнено, нема єдності начальства, Барклай не популярний; але з цієї плутанини, роздрібнення й непопулярності німця-головнокомандуючого, з одного боку, випливає нерішучість і уникання бою (від якого не можна було б стриматися, якби армії були разом і якби не Барклай був начальником), з другого боку—все більше й більше обурення проти німців і збудження патріотичного духу.

Нарешті государ їде з армії, і як єдиний і найзручніший привід для його від'їзду обирається думка, що йому треба піднести дух народу в столицях, щоб викликати народну війну. І ця государева поїздка в Москву потроює сили російського війська.

Государ їде з армії для того, щоб не зв'язувати єдності влади головнокомандуючого, і сподівається, що буде вжито рішучіших заходів; але становище начальства армій ще більш плутається і слабшає. Бенігсен, великий князь та рій генерал-ад'ютантів залишаються при армії для того, щоб стежити за діями головнокомандуючого і збуджувати в ньому енергію, і Барклай, ще менш почуваючи себе вільним перед очима всіх цих очей госу-даревих, робиться ще обережнішим перед рішучими діями і уникає битви. ^

Барклай стоїть за обережність. Цесаревич натякає на зраду і вимагає генеральної битви. Любомирський, Браницький, Влоць-кий і тому подібні так роздувають увесь цей галас, що Барклай, Під приводом доставления паперів государеві, відсилає поляків генерал-ад'ютантів до Петербурга і входить у відкриту боротьбу з Бенігсеном та великим князем.

У Смоленську "арешті, хоч як не бажав того Багратіон, з'єднуються армії.

Багратіон у кареті під'їжджає до будинку, який займає Барклай. Барклай надіває шарфа, виходить назустріч і рапортує старшому чином Багратіону. Багратіон, у боротьбі великодушності, незважаючи на старшинство чина, підкоряється Барклаю; але, підкорившись, ще менше погоджується з ним. Багратіон особисто, з наказу ґосударя, доносить йому. Він ~пише Аракчееву: "Воля государя мого, я ніяк разом з міністром (Барклаєм) не можу. Ради бога, пошліть мене куди-небудь чхоч полком командувати, а тут бути не можу; і вся головна квартира німцями наповнена, так що росіянинові жити неможливо, і толку ніякого нема. Я думав,'істинно служу государеві і вітчизні, а насправді виходить, що я служу Барклаю. Признаюсь, не хочу". Рій Браницьких, Вінцінгероде і тому подібних ще більш отруює стосунки між головнокомандуючими, і виходить ще менше єдності. Збираються атакувати французів перед Смоленськом. Посилається генерал для огляду позиції. Генерал цей, ненавидячи Барклая, їде до приятеля, корпусного командира, і, просидівши в нього день, повертається до Барклая і осуджує за всіма пунктами майбутнє поле бою, якого він не бачив.

Поки точаться суперечки та інтриги про майбутнє поле бою, поки ми відшукували французів, помиляючись у їх місці перебування, французи натикаються на дивізію Невєровського і підходять до самих стін Смоленська.

Треба прийняти несподіваний бій у Смоленську, щоб врятувати свої сполучення. Бій дається. Вбиваються тисячі з того і з цього боку.

Смоленськ покидається всупереч волі государя і всього народу. Але Смоленськ спалило само населення, обдурене своїм губернатором, і розорені жителі, показуючи приклад іншим росіянам, їдуть у Москву, думаючи лише про свої втрати і розпалюючи ненависть до ворога. Наполеон іде далі, ми відступаємо, і досягається те саме, що повинно було перемогти Наполеона.

II

Другого дня по від'їзді сина князь Микола Андрійович покликав до себе княжну Марію.

— Ну що, задоволена тепер?—сказав він до неї,— посварила з сином! Задоволена? Тобі тільки й треба було! Задоволена?.. .Мені від цього боляче, боляче. Я Старий і кволий, і тобі цього хотілося. Ну, радій, радій...—І після цього княжна Марія протягом тижня не бачила свого батька. Він був хворий і не виходив з кабінету.

На свій подив, княжна Марія помітила, що за цей час недуги старий князь так само не допускав до себе йт-іle Воигіеппе. Лише Тихон доглядав його.

Через тиждень князь вийшов і почав знову попереднє життя, особливо діяльно займаючись будовами та садами і припинивши всі попередні взаємини з m-lle Воигіеппе. Вигляд його і холодний тон з княжною Марією наче говорили їй: "Ось бачиш, ти видумала на мене, набрехала князеві Андрію про взаємини мої з цією француженкою і посварила мене з ним; а ти бачиш, що мені не треба ні тебе, ні француженки".

Одну половину дня княжна Марія проводила в Миколеньки, стежачи за його уроками, сама давала йому уроки російської мови та музики і розмовляла з Десалем; другу частину дня вона проводила з книгами, із старою нянею і з божими людьми, які інколи з чорного ґанку приходили до неї.

Про війну княжна Марія думала так, як думають про війну жінки. Вона боялася за брата, який був там, жахалася, не розуміючи її, перед людською жорстокістю, що змушувала їх убивати один одного; але не розуміла значення цієї війни, що здавалась їй такою самою, як і всі попередні війни. Вона не розуміла значення цієї війни, незважаючи на те, що Десаль, її повсякчасний співрозмовник, пристрасно цікавлячись перебігом війни, намагався розтлумачити їй свої міркування, і незважаючи на те, що божі люди, приходячи до неї, всі по-своєму з жахом передавали народні чутки про нашестя антихриста, і незважаючи на те, що Жюлі, тепер княгиня Друбецька, знову поновивши листування з нею, писала їй з Москви патріотичні листи.

"Я вам пишу по-російському, мій добрий друже,— писала Жюлі,— бо я маю ненависть до всіх французів, так само, як і до мови їхньої, якої я не можу чути розмовляти... Ми в Москві всі захоплені через ентузіазм до нашого гаряче любимого імператора.

Сердешний чоловік мій переносить працю й голод у жидівських корчмах; але новини, які я маю, ще більш запалюють мене.

Ви чули, мабуть, про героїчний подвиг Раєвського, який обійняв двох синів і сказав: "Загину з ними, але не похитнемось!" І справді, хоч ворог був вдвічі сильніший за нас, ми не хитнулися. Ми проводимо час, як можемо; та на війні, як на війні. Княжна Аліна і Sophie сидять зі мною цілі дні, і ми, нещасні вдови живих чоловіків, за корпією робимо чудові розмови; лише вас, мій доуже, невистачає..." і т. д.

Княжна Марія не розуміла всього значення цієї війни переважно тому, що старцй князь ніколи не говорив про неї, не визнавав її і сміявся за обідом з Десаля, який говорив про цю війну. Тон князів був такий спокійний і впевнений, що княжна Марія беззастережно вірила йому.

Увесь липень старий князь був надзвичайно діяльний і навіть жвавий. Він заклав новий сад і новий корпус, будівлю для двораків. Одно, що турбувало княжну Марію, було те, що він мало спав і, змінивши свою звичку спати в кабінеті, щодня змінював місце своєї ночівлі. То він наказував розташувати своє похідне ліжко в галереї, то він залишався на дивані або у вольтерівському кріслі у вітальні і дрімав не роздягаючись, тимчасом як не m-lle Bourienne, а хлопчик Петруша читав йому; то він ночував в їдальні.

Першого серпня було одержано другого листа від князя Андрія. В першому листі, одержаному невдовзі по його від'їзді, князь Андрій просив з покорою прощення в свого батька за те, що він дозволив собі сказати йому, і просив його повернути йому свою ласку. На цей лист старий князь відповів йому привітним листом і після цього листа віддалив від себе француженку.

Відгуки про книгу Війна і мир - Толстой Лев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: