Воно - Кінг Стівен

Власне кажучи, Річі тоді був майже впевнений, що ніколи більше не побачить Стена, і Клуб Невдах перетвориться на секстет (Річі надзвичайно подобалося це слово, і він завжди ставив наголос на перший склад). Але Стен з'явився одразу ж наступного дня, і Річі став поважати його ще більше.

— Розповіси їм сьогодні?

— Н-н-не с-сьогодні.

— Гадаєш, не спрацює?

Білл знизав плечима, а Річі, який розумів його краще за інших (поки в житті Денбро не з'явилася Одра Філліпс), здогадався про все, що міг сказати йому Білл, якби не перепона у вигляді заїкання. Він би сказав, що має певні сумніви, оскільки срібні кулі відливали тільки в дитячих книжках чи коміксах… Одним словом, лайно. Небезпечне лайно. Хоча, звісно, можна спробувати. Бен Генском може все влаштувати якнайкраще, авжеж. І в кіно такі штуки спрацьовують, авжеж. Але…

— То що?

— У мене є і-і-ідея, — відповів Білл. — Простіша. Але якщо Б-б-беверлі…

— Якщо Беверлі що?

— Н-н-нічого.

І Білл не став більше говорити на цю тему.

Вони вийшли на галявину. Якщо уважно придивлятися, то можна було помітити, що трава там була трохи прим'ятою, трохи зужитою. Можна навіть сказати, трохи штучною, ніби хтось охайно повикладав на дерні листя та соснові голки. Білл підібрав обгортку "Рінг-Дінг" (напевне, лишилася після Бена) та машинально сховав собі в кишеню.

Хлопці вийшли на середину галявини… аж раптом на рипучих, незмазаних завісах піднявся кавалок землі розміром десять на три дюйми, а під ним блимнула чорнота. З тієї чорноти визирнули очі, і Річі пробрали дрижаки. Але то всього-на-всього були очі Едді Каспбрака, і їхній хазяїн, якого вони через тиждень навідуватимуть у лікарні, глухо продекламував:

— Хто це туп-тупоче моїм мостом?

Знизу пролунав сміх, блиснуло світло ліхтарика.

— Ми прості сіляні, сеньйоре, — відповів Річі, сідаючи навпочіпки та підкручуючи невидимого вуса. Він говорив Голосом Панчо Ванільї.

— Та ну? — озвалася Беверлі з-під землі. — Покажіть-но перепустки.

— Перепупси? — радісно вигукнув Річі. — Не тре' нам ніяких перепупсів!

— Іди до біса, Панчо, — відказав Едді та захлопнув вічко. Знизу почулося приглушене гоготіння.

— Виходьте по одному з піднятими руками! — крикнув Білл низьким, дорослим командним голосом. Він почав тупотіти туди-сюди по встеленому дерном даху схованки. Він бачив, що земля піддається під його кроками, але лише трішки, бо будували вони на совість.

— У вас немає шансів! — волав він, уявляючи себе безстрашним Джо Фрайді з Поліцейського департаменту Лос-Анджелеса. — Виходьте звідти, хулігани! Або зайдемо ми та всіх ПЕРЕСТРІЛЯЄМО!

Він навіть раз підстрибнув, аби повідомити про свої серйозні наміри тих, хто був унизу. Але звідти лунали лише зойки та сміх. Білл посміхався, не помічаючи, що Річі поблажливо дивився на нього, — як дорослий дивиться на дитину.

"Він навіть не знає, що не завжди", — подумав Річі.

— Впусти їх, Бене, поки дах не завалився, — сказала Бев. І за секунду відчинилися дверцята, наче люк у підводному човні. З пройми визирав розчервонілий Бен. Річі одразу здогадався, що він сидів біля Беверлі.

Білл і Річі ковзнули вниз, і Бен закрив за ними двері. Тепер вони всі сиділи в ямі, затишно притулившись до дощатих стін і підібравши під себе ноги. Промінь від Бенового ліхтарика вихоплював із темряви їхні обличчя.

— Т-то ч-чим ви т-т-тут з-з-займаєтеся? — спитав Білл.

— Та нічим, — відповів Бен. Він дійсно сидів біля Беверлі, і його обличчя пашіло від щастя. — Ми просто…

— Скажи їм, Бене, — перебив його Едді. — Розкажи їм про ту штуку! Подивимося, що вони скажуть.

— Твоїй астмі це не сподобається, — звернувся Стен до Едді тоном "я-краще-знаю-що-робити".

Річі присів між Майком і Беном і затис коліна руками. Тут, унизу, було приємно, прохолодно та таємничо. Слідкуючи за світлом від ліхтарика, що рухалося від обличчя до обличчя, він на деякий час забув, що кілька хвилин тому його так сильно вразила темрява.

— Ви про що?

— Бен розповів нам історію про одну індіанську церемонію, — сказала Бев. — Але Стен правий, від неї не буде ніякої користі для твоєї астми, Едді.

— Та нічого їй не буде, — сказав Едді, нервуючи лише трохи (і це робило йому честь, подумав Річі). — Напади трапляються тоді, коли мене щось дуже непокоїть. У будь-якому разі я хочу спробувати.

— С-с-спробувати що? — спитав його Білл.

— Ритуал Курильні, — відповів Едді.

— Щ-щ-що це т-т-таке?

З підлоги здійнявся промінь ліхтарика, і Річі простежив за ним. Поки Бен пояснював, світло безцільно блукало по дерев'яній стелі хатки-клубу. Воно мандрувало по тріснутому полотну дверей з червоного дерева, які вони всі разом притягли сюди зі звалища три дні тому, — за день до того, як було найдене тіло Джиммі Каллума. Річі пригадав, що Джиммі був тихим хлопчиком, який також носив окуляри, і що в дощ він любив погратися в "Скребл"[655]. "Більше не пограється", — подумав Річі та здригнувся. Ніхто не побачив його поруху в темряві, лише Майк Хенлон, що сидів із ним пліч-о-пліч, з цікавістю поглянув на нього.

— Ну, минулого тижня я взяв у бібліотеці одну книгу, — почав Бен. — Називається "Духи Великих рівнин", а в ній ідеться про індіанські племена, які жили на заході півтори сотні років тому. Паюти, Пауні, Кайова, Ото, Команчі. Гарна книга. Хочу якось поїхати туди, де вони жили, в Айову, Небраску, Колорадо, Юту…

— Заткайся та розповідай про Ритуал Курильні, — сказала Беверлі, підбиваючи його ліктем.

— Ага, точно, — погодився він, і Річі подумав, що він дав би таку саму відповідь, якби Беверлі штовхнула в бік та попросила: "Випий цю труту, Бене, гаразд?"

— Розумієте, майже всі індіанці проводили особливі ритуали, і наша хатка-клуб наштовхнула мене на одну думку. Коли індіанцям треба було прийняти якесь важливе рішення, наприклад, чи варто полювати на бізонів або нападати на вороже плем'я, де шукати питну воду, то вони викопували в землі велику яму та накривали її гіллям, залишаючи маленький вентиляційний отвір.

— К-к-курильня, — сказав Білл.

— І як ти здогадався, Білле, сам не розумію, — серйозно зауважив Річі. — Тобі треба йти на те шоу "Двадцять один"[656]. Можу закластися, ти обіграєш навіть старого доброго Чарлі Ван Дорена[657].

Білл замахнувся на нього, і Річі подався назад, боляче стукнувшись головою об дошку.

— Ай!

— Сам в-винен, — відповів Білл.

— Я те' вб'ю, вонючий грінго, — завівся Річі. — Ах ти, сучисину, не тре' мені…

— Хлопці, припиніть, — попросила Беверлі. — Це дійсно цікаво.

Вона з такою приязню подивилася на Бена, що Річі майже побачив, як у Скирта з вух повалила пара.

— Гаразд, Б-б-бене, — відказав Білл. — П-продовжуй.

— Авжеж, — хрипко відповів Бен, прочистив горло та став розповідати далі: — Коли курильня була готова, вони розпалювали в ній багаття. На ватру брали зелені гілки, щоб диму було побільше. Потім усі сміливці спускалися в яму та сідали біля вогню. Курильня наповнювалася димом. У книзі зазначалося, що то був не просто релігійний ритуал, а ще й змагання, розумієте? Через півдня більшість сміливців викочувалися з ями, бо не могли витримати диму, і внизу залишалося двоє чи троє індіанців. І в них починалися видіння.

— Ну, якщо я вдихатиму дим п'ять-шість годин поспіль, то в мене теж почнуться видіння, їй-бо! — сказав Майк, і всі засміялися.

— Ті видіння вказували племені, що робити, — продовжував Бен. — І не знаю, правда чи ні, але в книзі було сказано, що в більшості випадків видіння вказували їм вірний шлях.

Усі замовкли, і Річі глянув на Білла. Він розумів, що всі вони дивилися на Білла, і знову відчув, що історія Бена про курильню була чимось більшим, ніж просто уривком із книги, яку ти прочитав і вирішив спробувати самотужки провести якийсь експеримент або магічний фокус. Він знав про це, і решта теж здогадувалися, а в першу чергу сам Бен. Вони мусили це зробити.

У них починалися видіння… у більшості випадків вони вказували їм вірний шлях.

Річі подумав: "Можу закластися, якщо поцікавитися в Бена, то він розкаже, як ця книжка сама стрибнула йому в руки. Ніби щось хотіло, аби він прочитав саме цю книгу та розказав нам про ритуал курильні. Бо ми — теж плем'я, чи не так? Атож. І нам конче треба дізнатися, що робити далі".

Ця думка привела до іншої: "То це мало статися? Відтоді, як Бен запропонував зробити підземну схованку замість хатки на дереві, це все мало статися? До чого ми додумуємося самі, а що додумують за нас?.."

Така думка мусила б його якимось чином заспокоїти. Добре було думати, як щось більше, розумніше вирішувало всі твої питання, як дорослі готують тобі їжу, купляють одяг, розплановують твій день. Річі був упевнений, що сила, яка зібрала їх разом, яка використовувала Бена як провідника ідеї про курильню, не мала нічого спільного з тим духом, що вбивав дітей. То була сила, яка протидіяла іншій…

(ой, та кажи вже)

протидіяла Йому. І все одно йому була не до вподоби думка, що він не владний над власними діями, що ним керували, управляли.

Усі дивилися на Білла. Усі чекали, що він скаже.

— 3-з-знаєте, — вимовив він, — а з-з-звучить н-н-непогано.

Беверлі зітхнула, а Стен неспокійно завовтузився на місці…

та й усе.

— С-с-справді н-н-непогано, — повторив Білл, дивлячись на свої руки.

Може, в усьому був винен стрибаючий промінь ліхтаря, чи його власна уява, але Річі здалося, що Білл трохи зблід і дуже злякався, хоча й посміхався.

— М-може, нам у-удасться використати в-в-видіння, щоб в-в-вирішити нашу п-п-проблему.

"Якщо в когось і будуть видіння, — подумав Річі, — так це в Білла". Але він помилявся.

— Ну, — подав голос Бен, — ритуал, мабуть, діє лише на індіанців, але круто було б спробувати.

— Ага, ми, мабуть, усі повідрубуємося від диму та задихнемося насмерть, — похмуро зауважив Стен. — Ото буде круто, правда?

— Ти не хочеш, Стене? — запитав Едді.

— Та ні, типу, хочу, — зітхнув Стен. — Ви мене з розуму зведете, розумієте? То коли?

Стен поглянув на Білла.

— Н-ну, к-к-кращого часу, н-н-ніж зараз, г-г-годі чекати, т-так?

Невдахи вражено, замислено мовчали. Зрештою, Річі став на ноги, простягнув руки та, без зайвих зусиль дотягнувшись до дверцят, впустив у хатку денне літнє світло.

— У мене є сокира, — сказав Бен, слідуючи за Річі. — Хто допоможе мені нарубати зеленого гілля?

Урешті-решт, йому допомагали всі.

З

Підготовка зайняла в них не більше години.