Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

Його дещо втішив факт, що на офіційному таблі Саламандр значилися сорок убитих і важкопоранених і один легкопоранений, замість сорока одного вбитого. Бонзо не міг уторопати, хто ж це був, доки не звірився з книгою Андерсона. "Поранений, Бонзо, — подумав Ендер. — Я ж міг стріляти".

Ендер очікував, що Бонзо підійде до нього зі словами: "Якщо таке трапиться наступного разу, можеш стріляти". Але Бонзо мовчав, як риба, аж до наступного ранку. Звісно, Бонзо їв у командирській їдальні, але цей рахунок набув там такого ж розголосу, як і в солдатській їдальні. У будь-якій іншій грі кожен член армії, яка програвала, був засвіченим, повністю замороженим або пораненим — тобто мав деякі частини тіла незамороженими, проте не міг стріляти чи наносити шкоду ворогові. Саламандри виявилися єдиною армією, що програла, де був солдат у категорії легкопоранених.

Ендер не поспішав пояснювати. Але інші члени Армії Саламандр розповідали, чому саме так трапилося. Коли ж хлопці питали, чому він не знехтував наказом і не вистрілив, Ендер спокійно відповідав:

— Я виконував наказ.

Після сніданку його знайшов Бонзо.

— Наказ лишається в силі, — сказав він, — не забувай про це.

"Тобі це дорого коштуватиме, дурню. Можливо, я не найкращий солдат, однак можу тобі допомогти. І ти мене не зупиниш", — хотів сказати Ендер, але змовчав.

Цікавим побічним ефектом битви став факт, що Ендер опинився на вершині рейтингу солдатів. Він не стріляв, тож запис про постріли був ідеальним — жодного промаху. Оскільки його не засвічували й не заморожували, він отримав відмінні бали за це. Ніхто й близько не підступився до таких результатів. Багато хлопців реготали, хтось сатанів, проте Ендер очолював список успішності солдатів.

Ендер і надалі просиджував армійські заняття. Натомість він наполегливо тренувався самотужки, зранку — з Петрою, увечері — з друзями. До них приєднувалося все більше початківців: не заради втіхи, а тому, що бачили результат — власне вдосконалення. Звісно, Ендер і Алай були попереду всіх. Частково тому, що Алай щоразу пробував щось нове, а Ендер вигадував тактичні засоби, щоб із цим упоратися. Вони дозволяли собі допускати безглузді помилки й мали сміливість братися за те, про що добре тренований солдат, який мав хоч трохи самоповаги, навіть не думав. Багато що з цього виявилося непотрібним. Та спробувати було цікаво, захопливо, й дещо все ж допомагало. Найкращим часом доби був вечір.

Наступні дві битви стали легкою перемогою Саламандр. Ендер прийшов на п'ять хвилин пізніше й залишився неушкодженим переможеною армією. Він почав розуміти, що Армія Кондорів була незвично сильною. Саламандри, слабкі через стратегію Бонзо, належали до кращих команд, постійно піднімалися сходинками рейтингів й настирно змагалися з Армією Щурів за четверте місце.

Ендеру виповнилося сім років. У школі не надто стежили за календарем, та Ендер знайшов спосіб дізнатися дату на своєму комп'ютері й позначив свій день народження. Це помітила і школа. З цієї нагоди з Ендера зняли мірки й видали нову форму Армії Саламандр і новий флеш-комбінезон для бійцівської кімнати. До казарми він повернувся в новому одязі, який виявився великим і сидів якось дивно, ніби його власна шкіра більше не підходила.

Йому кортіло зупинитися біля ліжка Петри й розповісти їй про свій дім, про те, якими зазвичай були дні народження. Хотілося просто сказати, що у нього день народження, а вона б привітала його. Та з днем народження ніхто не вітав. То було по-дитячому. Так робили лише ті, хто жив на Землі. Тістечка й дурнуваті традиції. На шостий день народження Валентина спекла Ендеру пиріг. Тісто впало, і то було жахливо. Готувати більше ніхто не вмів, отож то була божевільна річ, яку могла зробити лише Валентина. Згодом її дражнили тістечком, та Ендер зберіг шматочок у серванті. Потім у нього забрали монітор, сам він теж покинув дім, проте знав, що там, у серванті, лежить маленький шматочок жовтої масної пилюки. Серед солдатів ніколи не заходило мови про дім, наче перед школою в житті не існувало нічого. Ніхто не отримував листів, і жоден їх не писав. Усі вдавали, що їм байдуже.

"Та мені не байдуже, — подумав Ендер. — Єдина причина мого перебування тут — аби жучари не вистрелили Валентині в око, не прострелили їй наскрізь голову, як тим солдатам на відео, що були відзняті в перших битвах із жучарами. Аби не розкололи їй голову гарячущим променем так, що мозок розриває череп і розливається, наче дріжджове тісто, що вилазить із діжі". Ендер часто бачив це у своїх найжахливіших кошмарах найстрашнішими ночами й, тремтячи, прокидався. Однак він мовчав, мусив мовчати, щоби не здогадалися, що він сумує за родиною. "Я хочу повернутися додому".

Зранку ставало краще. Домівка віддавала глухим болем у закутках його пам'яті. Утомою в очах.

Того ранку Бонзо прийшов, коли вони саме вдягалися.

— Надягнути форму! — крикнув він.

Починалася битва. Четверта Ендерова гра.

Ворогом була Армія Леопардів. Перемогти її буде легко. Ця армія була новою й завжди перебувала в нижній чверті рейтингів. Сама армія зорганізувалася шість місяців тому, командував Пол Слоттері. Ендер надягнув свій новий костюм й став у шеренгу. Бонзо шарпнув його звідти й поставив у кінець.

— Не варто було цього робити, — тихо промовив Ендер. — Міг би залишити мене в шерензі.

Ендер спостерігав із коридору. Пол Слоттері був молодим, але кмітливим, і мав у запасі нові ідеї. Солдати його постійно рухалися, дерлися з зірки на зірку, ковзали по стінах, аби опинитися позаду чи згори від флегматичних Саламандр. Ендер усміхнувся. Бонзо та його солдати були спантеличені. Схоже, Леопарди тримали всі напрями. Незважаючи на це, битва не була зовсім однобокою, як здавалася. Ендер помітив, що Леопарди теж утрачали багатьох бійців, відчайдушна тактика виставляла їх надто напоказ. Важливо, що Саламандри вже відчували себе переможеними. Вони повністю втратили ініціативу. Спершу вони трималися на рівні з ворогом, а тепер збилися в купу, наче жертви страшної різні, ніби сподіваючись, що Леопарди не помітять їх.

Ендер повільно прослизнув крізь ворожі ворота, зорієнтувавши себе так, що ворота ворога розташовувалися внизу, і поволі дрейфував у східному напрямку в кут, де його ніхто б не помітив. Він навіть вистрелив собі по ногах і тримав їх зігнутими в колінах, що забезпечувало найкращий захист. На вигляд він скидався на звичайного замороженого солдата, який безпорадно випливав із битви.

Саламандри чекали неминучого знищення, тож Леопарди розбили їх. Коли Саламандри нарешті припинили вогонь, залишилося дев'ять хлопців. Вони вишикувалися й почали відкривати ворота Саламандр.

Як і вчила Петра, Ендер ретельно цілився прямою рукою. Ще до того, як хтось здогадався, що відбувається, він заморозив трьох солдат, які збиралися притиснути свої шоломи до освітлених кутів дверей. Тоді хтось вичислив його й вистрелив, спершу поціливши в уже заморожені ноги. Цим Ендер виграв час, аби дістати двох солдатів, які залишилися біля воріт. Армія Леопардів зосталася лише з чотирма незамороженими солдатами, коли Ендеру поцілили в руку й остаточно знерухомили. Гру виграно, в тіло йому так ніхто й не вдарив.

Пол Слоттері скаженів, проте все було чесно. Усі в Армії Леопардів вирішили, що у Бонзо така стратегія — залишати солдата на останню хвилину. Їм і на думку не спадало, що малий Ендер стріляв усупереч наказу. Та Саламандри добре це знали. І знав Бонзо. З погляду свого командира Ендер розумів, що той ненавидить його за порятунок від абсолютного краху. "Начхати, — сказав собі Ендер. — Легше буде мене обміняти й не впадеш надто низько в рейтингах. Обміняєш мене. Від тебе я вже навчився всьому, чого ти тільки можеш навчити. Бонзо, ти вмієш лишень обирати хибний стиль".

"І що ж я освоїв?" — роздягаючись біля свого ліжка, Ендер подумки перебирав уміння. Ворожі ворота розташовуються внизу. Під час битви варто використовувати ноги як щит. Невеличкий резерв, який можна припасти на кінець гри, може стати в нагоді. А ще солдати інколи приймають рішення, мудріші за накази своїх командирів.

Повністю роздягнувшись, Ендер уже збирався залізти в ліжко, коли до нього підійшов Бонзо, на обличчі якого застигла гримаса. "Таким я вже бачив Пітера: мовчить, але готовий убити. Та Бонзо — не Пітер. У цього більше страху".

— Віггін, я нарешті зміг тебе обміняти. Переконав Армію Щурів, що твоє надзвичайне місце в рейтингу — не звичайний збіг обставин. Завтра переходиш до них.

— Дякую, — сказав Ендер.

Можливо, він здався надто вже вдячним. Несподівано Бонзо схопив його й поцілив просто в щелепу. Удар відкинув Ендера вбік, до ліжка, й він майже впав. Тоді Бонзо боляче вдарив Ендера в живіт, і він упав на коліна.

— Ти не послухав мене, — прогримів Бонзо голосно, щоб усі почули. — Жоден хороший солдат такого б не зробив.

Навіть плачучи від болю, Ендер упивався приємністю від шепоту, який розходився казармою. "Який же ти дурень, Бонзо. Ти не зміцнюєш дисципліну — ти руйнуєш її. Вони ж бо знають, що я повернув поразку на перемогу, а тепер бачать, чим ти мені відплатив. Ти сам виставив себе ідіотом. І що тепер твоя дисципліна?"

Наступного дня Ендер повідомив Петрі, що заради її блага ранкові заняття варто припинити. Не треба кидати виклик Бонзо, тому на деякий час їй слід триматися подалі від Ендера. Петра все чудово зрозуміла.

— До того ж, — сказала вона, — ти, як ніколи, близький до того, щоби стати найкращим солдатом.

Він залишив ноутбук і костюм у тумбі. Свою форму Саламандр він носитиме, доки не прийде на склад і не обміняє її там на коричнево-чорну форму Щурів. Він нічого не приніс із собою, тож і забирати нічого не збирався. Брати не було що. Усе найцінніше перебувало в шкільному комп'ютері, в його голові й руках.

Одразу після сніданку Ендер використав один із загальних комп'ютерів й зареєструвався на курс індивідуальної боротьби в умовах земної сили тяжіння. Не задля того, аби помститися Бонзо, а щоб ніхто ніколи не побив його знову.

8. Щур

— Полковнику Графф, раніше ігри завжди велися чесно. З довільним або симетричним розподіленням зірок.

— Чесність прекрасна річ, майоре Андерсон. Проте не на випадок війни.

— Гра втратить сенс.