Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

Цього просто ніхто не робив: до новачків ставилися з надмірним презирством. До Ендера й досі ставились як до початківця. Йому потрібен хтось для тренувань, а він, у свою чергу, міг би навчити його дечому, що бачив у старших хлопців.

— Великий солдат повертається! — вигукнув Бернар.

Ендер показався у дверях своєї старої казарми. Його не було тут усього один день, а все вже здавалося чужим, хлопці — незнайомими. Ендер розвернувся й пішов геть. Проте там був Алай, дружба з яким була святою. Алай не був незнайомцем.

Ендер не мав наміру приховувати, як до нього ставилися в Армії Саламандр.

— Вони не помиляються. Користі з мене, як зі чхання у скафандрі.

Алай засміявся; інші почали збиратися довкола. Ендер запропонував наступне: вільна гра щодня — напружена робота в бійцівській кімнаті під його керівництвом. Вони навчаться тому, що Ендер бачитиме в інших арміях і битвах, а він розвиватиме свої навички солдата.

— Ми разом готуватимемося.

Багато хлопців погодилися.

— Звісно, — сказав Ендер, — якщо ви працюватимете. Якщо займатиметеся пустощами, ми припинимо цю справу. Я часу не гаятиму.

І вони не барилися. Ендер незграбно пояснював, що саме він бачив, Алай відпрацьовував прийоми на практиці. Уже до кінця вільної гри вони таки навчилися дечому. Утомлені, вони все ж почали освоювати певні техніки.

— Де ти був? — запитав Бонзо.

Ендер нерухомо стояв біля ліжка свого командира.

— Практикувався у бійцівській кімнаті.

— Чув — разом зі своєю колишньою групою початківців.

— Я не можу займатися один.

— Не потерплю, щоби хтось із Армії Саламандр плутався з початківцями. Ти тепер солдат.

Ендер мовчки дивився на нього.

— Віггін, ти мене зрозумів?

— Так.

— Не смій більше практикуватися з тими малими вилупками.

— Можна поговорити з тобою на одинці? — запитав Ендер.

Таке прохання командирам дозволялося задовольняти. Обличчя Бонзо скривилося від гніву, і він вивів Ендера в коридор.

— Віггін, ти мені не потрібен, і я хочу здихатися тебе. Тож не створюй проблем, а то розчавлю тебе.

"Хорошому командиру, — подумав Ендер, — погрози ні до чого".

Мовчання Ендера ще дужче дратувало Бонзо.

— Викликав мене сюди, то кажи вже.

— Ти зробив правильно, що не поставив мене у взвод. Я нічого не вмію.

— Я й без тебе знаю.

— Я прагну стати хорошим солдатом. Я не збираюся підводити муштру, тож мушу тренуватися. А тренуватися можу з небагатьма людьми, які вправлятимуться зі мною. І це мої початківці.

— Робитимеш те, що я кажу, малий.

— Так, я виконуватиму накази, які ти маєш право віддавати. А вільна грає є вільною, ніхто не має права наказувати, взагалі ніхто.

Ендер бачив, що гнів Бонзо закипає. Це було погано. Злість самого Ендера була холодною, і її можна було використати. Гарячковістю ж Бонзо можна було скористатися.

— Я думаю про власну кар'єру. Я не втручатимуся у ваші тренування й битви, але вчитися мені все одно треба. Я не просився у твою армію, і ти хочеш здихатися мене якнайшвидше. Якщо я нічого не вмітиму, хто ж мене візьме? Дозволь мені навчитися і скоріше спихнеш мене, щоб отримати солдата, якого можна використати.

Останнім дурнем Бонзо не був, тож гнів не завадив побачити сенс у словах Ендера. Проте він не міг одразу заспокоїтися.

— Допоки ти в Армії Саламандр, підкорятимешся мені!

— Якщо ти заважатимеш моїй Грі Уяви, я зроблю так, що тебе відправлять на кригу.

Зрозуміло, це не було правдою. А втім, виглядало цілком можливим. Звичайно, якби Ендер наробив галасу, спроби Бонзо завадити його Грі Уяви могли б вилитися у позбавлення його командирства. А ще офіцери, напевне, побачили щось у Ендері, якщо підвищили його. Імовірно, Ендер мав уплив серед учителів і міг когось послати на кригу.

— Поганець, — мовив Бонзо.

— Не моя провина, що перед усіма ти дав мені той наказ, — відказав Ендер. — Та якщо хочеш, я зроблю вигляд, ніби твоя взяла, а завтра ти зможеш сказати, що передумав.

— Не розповідай, що і як мені робити.

— Не хочу, аби хлопці думали, що ти злякався. Інакше не зможеш ними командувати.

Саме за доброту Бонзо й ненавидів Ендера. Виглядало так, ніби Ендер робив йому послугу, дарував йому право командувати. Бонзо бісився, та виходу не мав. Вибору не залишилося жодного. Бонзо навіть не спало на думку, що, віддавши безглуздий наказ, він сам собі нашкодив. Зараз він усвідомлював єдине: Ендер його переміг, а потім іще своєю великодушністю витовк носом.

— Колись я тобі віддячу, — мовив загрозливо Бонзо.

— Може, й так, — знизав плечима Ендер.

Пролунав дзвінок відбою. Засмучений Ендер повернувся до своєї кімнати. Розбитий. Розгніваний. Хлопці зробили однозначний висновок.

Із самого ранку, щойно Ендер зібрався на сніданок, Бонзо зупинив його й промовив голосно, щоб усі почули.

— Я передумав, дурнику. Може, заняття з початківцями тебе чомусь навчать, і я зможу тебе обміняти. Аби пошвидше тебе здихатися.

— Дякую, — відповів Ендер.

— Будь ласочка, — прошепотів Бонзо. — Сподіваюся, тебе заморозять.

Ендер лише вдячно всміхнувся і вийшов. Він знову практикувався з Петрою після сніданку. По обіді спостерігав за муштрою Бонзо та вираховував можливості розбити його армію. Протягом вільних ігор Ендер, Алай та інші працювали до знесилення. "Я зможу, — лежачи в ліжку, думав Ендер, — я витримаю". Його м'язи судомило й крутило.

За чотири дні Армія Саламандр пішла в бій. Ендер слідував за справжніми солдатами, поки ті коридором бігли підтюпцем до бійцівської кімнати. Уздовж стін виднілися дві стрічки: зелено-зелено-коричнева Армії Саламандр і чорна-біло-чорна Кондорів. Коли вони дісталися місця, де зазвичай розташовувалася кімната для битв, коридор розділився: зелено-зелено-коричневі опинилися ліворуч, а чорно-біло-чорні — праворуч. Розвернувшись праворуч, армії зупинилися перед суцільною стіною.

Взводи розформовувалися у тиші. Ендер залишався позаду. Бонзо давав накази.

— А — відштовхується й піднімається вгору. Б — ліворуч, В — праворуч, Г — униз. — Побачивши, що взвод ладен слідувати інструкціям, додав: — А ти, дурнику, чекай чотири хвилини, й тоді заходь у самісінькі двері. Навіть не знімай бластера.

Ендер кивнув. Раптом стіна за Бонзо стала прозорою, навіть не стіна, а силове поле. Бійцівська кімната також виглядала інакше. Громіздкі коричневі коробки, підчеплені просто в повітрі, частково затуляли собою вид. Такі умови солдати називали "зірками". Вони розташовувалися, здавалося, довільно. Бонзо ніби було байдуже, де саме вони висіли.

Імовірно, солдати були в курсі, як вправлятися із зірками.

Сидячи й спостерігаючи з коридору, Ендер швидко зрозумів, що солдати не знали, що робити з зірками. Вони не тямили, як приземлятися м'яко на одну й прикриватися нею, а це було тактикою позиції атаки ворога на зірці. Вони взагалі не знали, які саме зірки важливі. Продовжували нападати на них, замість того щоби застосувати ковзання по стінах для отримання кращого положення.

Інший командир успішно використовував відсутність стратегії Бонзо на свою користь. Армія Кондорів провокувала Армію Саламандр на виснажливі для них напади. Для атаки на наступній зірці залишалося все менше незаморожених солдатів. За п'ять чи шість хвилин стало абсолютно зрозуміло, що самим атакуванням Армія Саламандр ворогів не переможе.

Ендер зробив крок у ворота. Він плив трішки нижче. У бійцівських кімнатах, де він практикувався, двері завжди розташовувалися на одному рівні з підлогою. Для реальних битв двері містилися посередині, на однаковій відстані від стелі й підлоги.

Він відчув різку зміну положення, наче в човнику. Що було знизу — здійнялося догори, те саме — зі сторонами. При нульовій силі тяжіння не було сенсу орієнтуватися на положення в коридорі. Дивлячись на ідеально квадратні двері, неможливо точно визначити, де верх. Та це було байдуже. Зараз Ендер віднайшов орієнтацію, яка мала сенс. Ворота ворога перебували внизу. Об'єкт гри мав упасти в напрямку домівки ворога.

Ендер робив рухи, які орієнтували його в новому напрямку. Замість того щоби випростатися, повністю показавшись ворогу, він ногами вказав на ворога й став набагато меншою мішенню. Та хтось його помітив. Усе ж він плив без усякої мети, у відкритому просторі. Інстинктивно він підігнув під себе ноги. Тієї ж миті його засвітили, й ноги костюму застигли в такій позі. Руки залишалися незамороженими, адже за відсутності удару в випростане тіло застигали лише кінцівки, у які вистрелили. Ендер зрозумів, що якби він не показав ноги ворогові, удар дістався б його тілу. Тоді його було б поранено.

Оскільки Бонзо наказав йому не витягати зброю, Ендер не рухав головою й руками, ніби й вони заморожені, а просто продовжував пливти. Ворог ігнорував його, зосередивши увагу на солдатах, які в них стріляли. Битва була важкою. З меншою чисельністю, Армія Саламандр, однак, не бажала здаватися. Бій розпався на низку відокремлених стрілянин. Дисципліна Бонзо тепер виправдалася, адже кожен заморожений із Саламандр брав із собою принаймні одного ворога. Ніхто не тікав і не панікував, усі спокійно цілилися.

Петра була на висоті. Армія Кондорів помітила це й докладала неймовірних зусиль, аби її заморозити. Спочатку вони поцілили в руку, заморозивши її. Потік прокльонів спинився лише тоді, коли її заморозили повністю, а на щелепу наліз шолом. За кілька хвилин усе скінчилося. Армія Саламандр уже не пручалася.

Не без задоволення Ендер помітив, що Кондори спромоглися зібрати мінімальну кількість солдатів, щоби відкрити ворота до перемоги, — п'ять. Четверо з них торкнулися шоломів на освітлених крапках чотирьох кутів дверей Саламандр, п'ятий плив силовим полем. На цьому гра закінчилася. Вогні засвітилися своїм звичним яскравим світлом, з учительських дверей вийшов Андерсон.

"Коли ворог підійшов до воріт, — думав Ендер, — я міг дістати бластер. Міг би вистрелити в одного, і їх стало б недостатньо. Ми могли б перемогти. Кондори нізащо не виграли б, якби четверо не торкнулися чотирьох кутів, а п'ятий не пройшов крізь ворота. Бонзо, йолопе, я міг би врятувати тебе від цієї поразки. А може, й повернув усе на перемогу, адже вони сиділи тут, беззахисні, й навіть не зразу могли б здогадатися, звідки постріли. Це було мені під силу".

Зрештою, наказ є наказ, і Ендер пообіцяв його виконувати.