Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

— Оголосимо свою першу війну. Ми проти всіх.

Обидва всміхнулися, а Ендер запропонував:

— Може, покличемо Бернара?

— Кого? — Очі Алая стали круглими.

— І Шена.

— Цього дрібного вертигуза?

Ендеру здалося, що Алай жартує.

— Якщо ти не триматимеш міцно свій зад, він також гойдатиметься.

Алай усміхнувся.

— Гаразд. Кличемо Бернара й Шена, а потім морозимо всіх цих прожучарськи налаштованих.

За двадцять хвилин усі присутні, крім Ендера, Бернара, Шена й Алая, були заморожені. Четвірка з переможними криками гасала по кімнаті, поки не з'явився Деп.

— Бачу, ви навчилися користуватися спорядженням, — зауважив він, а потім щось удіяв жезлом, який тримав у руці.

Усі повільно підпливли до його стіни. Він пройшов поміж заморожених хлопчиків і доторком жезла розблокував їхні комбінезони. Хлопці всі, як один, почали репетувати, що то було нечесно, коли Бернар і Алай заморозили їх без попередження, заскочивши зненацька.

— А чому ви виявилися неготовими? Ви мали стільки ж часу, як і вони. Але ви змарнували його на забавки, мов ті каченята. Годі скавчати, починаємо.

Ендер зауважив, що всі вирішили, ніби війну виграли Бернар і Алай. Нехай, головне, що Бернар знав: Ендер і Алай опанували зброю першими й потоваришували між собою. У Бернара могло скластися враження, що тепер Ендер належить до його компанії. Насправді все було не так. Ендер увійшов до нової групи — до групи Алая. І Бернар, можливо, того не усвідомлюючи, також.

Це побачили не всі. Бернар так само бузив і роздавав доручення шісткам, але тепер, коли Бернар шаленів, Алай міг угамувати його двома словами. Коли настав час обирати старшину набору, за Алая проголосували майже всі. Бернара це на кілька днів засмутило, та потім він знову став жвавим, мир відновився, однак все змінилося. Набір більше не поділявся на банду Бернара й вигнанців Ендера — Алай став мостом між ними.

Ендер сидів на своєму ліжку, поклавши на коліна ноутбук. У свій вільний час він грав у Гру Уяви. Цей збочений, божевільний різновид гри дозволяв кожному гравцеві постійно додавати нові елементи, будуючи новий лабіринт для досліджень. Можна було повсякчас повторювати які-небудь події, що сподобалися, проте якщо забути їх на певний час, то вони зникали, а натомість з'являлося щось інше.

Ігри були кумедними, були страшними — це коли доводилося діяти швидко, щоби залишитися живим. Він багато разів помирав, та це нормальний хід для комп'ютерної гри, коли з тебе зроблять відбивну, поки не втямиш, що до чого.

На екрані виникла фігурка хлопчика, котрий спершу перетворився на ведмедя, а потім на величезну білу мишу з довгими тендітними лапками. Він проводив фігурку крізь довжелезні нагромадження меблів. Раніше Ендер часто грав із котом, але це йому набридло: вивчивши всі ходи, він занадто легко вивертався з-під удару.

"Сьогодні не полізу в мишачу нору, — запевняв він сам себе. — Досить із мене Велета. Гра ця — повна дурня. Однак мені не виграти, мій вибір завжди хибний".

Проте він все одно прослизнув у мишачу нірку й пройшов місточком до саду, оминувши качок. Колись він спробував зіграти з ними, та це виявилося занадто легко, а зависнувши з качками надовго — ризикуєш перетворитися на рибу. Ендеру риб'яче їство було не до вподоби: воно нагадувало йому бійцівську кімнату, коли він одного разу провисів там заморожений, твердий, наче дошка, поки Деп його не звільнив.

Він бачив, що рухається, як завжди, похилими пагорбами. Тут бували зсуви ґрунту. Раніше Ендер постійно потрапляв під них, і тоді з-під купи каміння сочилася перебільшена пляма запеченої крові. Та він навчився хутко бігати крутосхилами під таким кутом, щоб уникати цього, завжди обираючи верхню дорогу. Як завжди, зсуви перетворилися на скелі. Пагорб знічев'я розпався навпіл, а в розламі глина стала білим хлібом — духмяним і м'яким, що збільшувався, наче підходив на дріжджах. Скоринка відірвалася й упала, фігурка почала рухатися повільніше, провалюючись у пори. Зістрибнувши з буханця, хлопчик опинився на столі. Величезний шмат хліба лежав попереду, а такий самий здоровенний кусень м'яса позаду. Сам Велет сидів, поклавши голову на руки, й дивився на Ендера. Хлопчик на зріст був не більшим відстані від підборіддя до брів Велета.

— Тобі, либонь, треба відкусити голову, — сказав Велет; раніше він теж так казав.

Зараз Ендер не кинувся навтьоки, не закляк на місці. Він підвів свою фігурку впритул до обличчя Велета й ударив його у щелепу. Велет висунув язика, збивши ним Ендера з ніг.

— Пограємо у "Пан або пропав"? — запропонував Велет.

Виходить, це не спрацювало, жодного результату. Велет хоче знову грати. Чортів комп'ютер: в оперативці — мільйон варіантів, а Велет грає в одну й ту саму ідіотську гру.

Велет поставив, як завжди, дві прозорі склянки, такі величезні, що були Ендеру по коліна. Як завжди, Велет налив у них рідину різних кольорів. Скаржитися на комп'ютер не випадало: наскільки Ендер пам'ятав, щоразу кольори були різні. Зараз у одній склянці була густа й масна на вигляд рідина, у другій щось клекотіло й парувало.

— У одній отрута, в іншій — ні,— завів знайому пісню Велет. — Правильно вгадай, до Країни Див вирушай!

Аби вгадати, необхідно було сунути голову в одну зі склянок і сьорбнути. Ендер завжди помилявся. Траплялося, що його голова просто розчинялася або спалахувала вогнем. Кілька разів він падав і топився чи валився на стіл, зеленіючи й зотліваючи. Це було огидно, проте Велета смішило.

Ендер знав, що однаково помре, незалежно від вибору. Це була шахрайська гра. Раз умерши, хлопчик знову виникне на столі Велета, щоби вгадувати, після другої смерті його відкине на пагорби, під обвали. Далі — на місток у саду, ще далі — у мишачу нору, а згодом, якщо йому вдасться дістатися Велета й знову померти, екран стане чорним і на ньому з'являться слова: "Гру Уяви закінчено", — після чого Ендер повернеться до тями на своєму ліжку, у холодному поту, буде труситися і ще довго не засне.

Гра ця була суцільним шахрайством, але Велет повсякчас казав про Країну Див, дурну казочку для трирічних малюків, місце, де мешкають усі ці дурні Матінка Гуска, Пісочний Чоловічок і Пітер Пен, тобто країну, до якої Ендеру геть непотрібно. Лишалося тільки бажання знайти спосіб перемогти Велета, щоби туди потрапити.

Відпивши масної рідини, Ендер роздувся й став здійматися в повітря, немов повітряна кулька. Велет сміявся, Ендер загинув знову.

Він зіграв удруге. Рідина затверділа, мов бетон. Ендер не міг підвести голови, а Велет розрізав його вздовж хребта, почистив від кісток, як рибу, та почав, незважаючи на здригання рук і ніг жертви, їсти її.

Фігурку закинуло на зсув. Ендер вирішив, що годі, нехай його накриє обвалом. Але мокрий, ловлячи дрижаки, Ендер ліз на пагорби, поки ті не перетворилися на хліб, і знову опинився перед двома прозорими склянками. Туди налито було щось інше. Одна рідина знову парувала, а на поверхні другої здіймалися хвилі, наче морські. Ендер спробував угадати, яка смерть чекає на нього в цих склянках.

"Напевно, з моря випірне риба й проковтне мене, а у випаровуваннях я задихнуся. Клята гра, така нечесна, дурнувата й гнила".

Замість того щоб опустити голову до однієї зі склянок, Ендер ногою перекинув спочатку праву, потім ліву склянку. Велет заволав:

— Шахрай! Шахрай!

Ендер стрибнув на Велетове обличчя, виліз по губах і носі вгору, обома руками вчепившись йому в око. Око почало кришитися, як сир. Велет кричав, а віртуальний Ендер усе глибше проникав у око.

Велет завалився на спину. Під час його падіння довколишня картина змінилася. Коли гігантське тіло опинилося на долівці, навколо здійнялися тонкі візерунчасті дерева. Прилетів кажан і всівся на носі мертвого Велета. Ендер наказав своїй фігурці виповзти з ока.

— Як ти тут опинився? — здивувався кажан. — Ніхто ніколи не заходить сюди.

Ендер не міг відповісти. Натомість він нахилився, зачерпнув жменьку того, що було оком Велета, і простягнув кажанові.

— Ласкаво просимо у Країну Див! — крикнув кажан і полетів геть.

Отже, Ендер потрапив, куди хотів. Тепер йому треба зайнятися дослідженнями, злізти з обличчя мертвого Велета й дати оцінку своїм досягненням.

Та замість того Ендер вимкнув комп'ютер, поклав його до шухлядки, роздягнувся й заліз із головою під ковдру. Він не мав наміру вбивати Велета, йому хотілося грати, а не вибирати між власного огидною загибеллю й іще гіршим убивством іншого.

"Я вбивця, навіть під час гри, — міркував Ендер. — Пітер може пишатися мною".

7. Саламандра

— Приємно усвідомлювати, що Ендер здатен і на неможливе, правда?

— Смерть гравця завжди викликає в мене огиду. І ще, я завжди казав, що "Трунок Велета" — найбільш збочена частина цієї головодробильної гри. Він кинувся на Велета й учепився тому в око! А ми хочемо дати йому в руки флот…

— Суттєве те, що він виграв у грі, в якій перемога неможлива.

— Тепер ви його переведете?

— Нам хотілося побачити, як він уладнає все з Бернаром. Вийшло якнайкраще.

— Правильно, варто йому впоратися з однією проблемою, як ви зразу створюєте для нього наступну, ще важчу. Можна дати йому перепочити?

— Нехай ще два чи три місяці побуде у своїй групі. Три місяці в житті дитини — дуже довго.

— Ви забули, що ці хлопці не діти у звичному розумінні? З огляду на те, що вони роблять, як розмовляють, — вони не схожі на дітей.

— Просто вони вундеркінди, кожен по-своєму.

—  Але чому б їм не лишатися дітьми? Так не має бути. Вони ніби грають в історичній виставі: Наполеон і Веллінгтон, Цезар і Брут.

— Ми намагаємося рятувати світ, а не стражденні серця. Ви занадто жалісливі.

— Генерал Леві не жаліє нікого, — почитайте газети. Не бийте цього хлопця.

— Ви жартуєте?

— Я маю на увазі — бийте не більше, ніж потрібно.

Під час обіду Алай сів навпроти Ендера.

— Я нарешті допетрав, як ти зумів відіслати той меседж. Від імені Бернара.

— Хіба я? — зреагував Ендер.

— Припини, а хто ж? Бернар його не посилав, це стопудово. Шен у компах чайник. І я точно знаю, що це не я. Хто лишається? Не важить. Я зрозумів, як підробляти нік учня. Просто реєструєшся як Бернар-пробіл, Б-Е-Р-Н-А-Р-порожнє місце, таким чином комп уважає, що це інша особа.

— Звучить слушно, може спрацювати, — відповів Ендер.

— Добре, добре, воно й спрацювало.