Гра Ендера - Кард Орсон Скотт

Наче Пінюель.

— Ми самі буваємо, наче Пінюель. Але той виявився єдиним, хто завершив самогубством. І навряд чи "Трунок Велета" зумовив це.

— Готовий життям поклястися, так і було. І подивіться, що він зробив зі своєю групою.

— Це не його провина, самі розумієте.

— Байдуже, його провина чи ні, але він зіпсував усю групу. Треба було, щоби вони гуртувалися одне з одним, а він утворив прірву завширшки з милю.

— Я не маю наміру його там довго тримати.

— Група нездорова, а він джерело хвороби.

— Джерело хвороби — я. Бо прагнув ізолювати його, то й ізолював.

— Гаразд, треба дати йому час. Побачимо, як він упорається.

— Часу ми не маємо.

— Часу ми не маємо, тому підганяти хлопчика не будемо. Він може перетворитися або на військового генія, або на чудовисько.

— Це наказ?

— Не турбуйтеся, диктофон увімкнений. Завжди ввімкнений. Можете не боятися за свою кар'єру, хай вам грець.

— Якщо це наказ, я…

— Це наказ. Не чіпайте його, поки ми не побачимо, як він навів лад у власній групі. Граффе, через вас у мене буде виразка.

— Виразки не буде, якщо ви займетеся флотом, а мою школу залишите у спокої.

— Флот потребує командира. Поки ви мені його не дасте, справи не зрушать із місця.

Вони недоладно, наче малюки, що вперше потрапили в глибокий басейн, залетіли до бійцівської кімнати й обсіли бильця вздовж стін. Невагомість викликала острах і дезорієнтувала. Незабаром вони зрозуміли, що ногами краще не ворушити.

І що найгірше — комбінезони були незручні. Вони заважали точності рухів, сковуючи й сповільнюючи їх, опиралися рухам більше, ніж будь-який звичайний одяг.

Ендер схопився за бильця й зігнув коліна. Він відкрив для себе, що комбінезон не лише вповільнює рухи, а й багаторазово підсилює їх. Важко було зрушити з місця, але потім частини костюму рухалися, й вельми потужно, навіть тоді, коли власні м'язи припиняли працювати. Це досить корисно, але спершу виходило незграбно. Що раніше почати — то краще.

Тримаючись за бильця, він щосили відштовхнувся від стінки обома ногами, несподівано перевернувся через спину й улетів у стінку — і дуже сильно вдарився. Руки розтиснулися, Ендер перелетів крізь усю бійцівську кімнату, обертаючись у повітрі. Протягом кількох секунд, які він змарнував на пошуки, де низ, а де верх, його тіло намагалося зайняти вертикальне положення відповідно до умов тяжіння, але тяжіння тут не було. Ендер почав думати інакше. Він полетів, перевертаючись, просто до стінки. Отже, стінка — внизу. Ендер одразу опанував ситуацію. Він уже не летів, а падав, навіть пірнав. Йому вже вдавалося керувати власним тілом і не хибити вдруге.

"Я надто швидко рухаюсь, тому в мене не вийде зачепитися й повиснути, але пом'якшити удар зумію, — розмірковував. — Треба відштовхнутися під кутом, згорнутися калачиком і ногами…" Але часу зорієнтуватися йому забракло. Ендер хоч і полетів навскіс, потрапив не туди, куди хотів, і врізався у стінку, навіть не встигнувши втямити, що діється. Та водночас йому вдалося змінювати напрямок руху, використовуючи ноги. А решта хлопчиків так і трималася стінок. Ендер попрямував назад, до них. Він вдало пригальмував, схопившись за бильця, і завис над хлопцями під неймовірним кутом. Потім перевернувся, і зараз інші діти вже не висіли на стіні, а лежали на "підлозі". Чудернацьким було вже їхнє, а не Ендера, становище.

— Тобі набридло жити, що ти робиш? — підняв до нього голову Шен.

— Спробуй сам, — заохотив його Ендер. — Комбез захищає від травм, а якщо ось так відштовхуватимешся ногами — зможеш керувати польотом.

Ендер показав, як це робиться. Шен скептично сприйняв цю новацію, — йому не до смаку був ніякий дурнуватий трюк. Але один хлопчик полетів. Він рухався не так спритно, як Ендер, не крутив сальто назад, однак летів досить вправно. Ендер, не озираючись, знав, що то був Бернар, а відразу за ним стартував із місця ліпший Бернарів друг — Алай.

Ендер спостерігав, як ці двоє перетинають величезний зал: Бернар намагався зорієнтуватися, де верх і низ, Алай віддався рухові й готувався відштовхнутися від стінки. Ендер подумав: "Зрозуміло, чому Бернар тоді, у човнику, зламав руку — він стискається в польоті та впадає у паніку". З внутрішньою посмішкою Ендер вирішив, що це може стати в нагоді.

Тим більше допоможе те, що Алай із Бернаром полетіли в різні боки, все більше віддаляючись один від одного. Алай попрямував у кут кімнати, а Бернар гучно й незграбно вдарився об стінку, а потім рикошетом відлетів убік. Алай відштовхнувся від трьох стін, що зійшлися в кутку. Він розвернувся і з переможним вигуком полетів назад, не втративши швидкості. Дехто з хлопців відпустили бильця, щоби поплескати у долоні, але забули про невагомість. Тепер вони повільно дрейфували вдовж стінки й намагалися плисти, махаючи руками.

"Ось це питаннячко, — майнуло в голові Ендера. — Як діяти, коли потрапляєш у дрейф і не маєш від чого відштовхнутися".

Йому кортіло розв'язати задачу самостійно методом спроб і помилок, відштовхнувшись і полетівши. Однак Ендер спостерігав за діями інших, за їхніми марними борсаннями й не міг винайти щось таке, чого вони ще не спробували. Тримаючись однією рукою за стінку, він другою взявся за іграшковий бластер, що висів при боці, трохи нижче рівня плеча. Згадав про ракетниці, що їх застосовували десантники, штурмуючи ворожі бази у відкритому космосі. Ендер витягнув бластер із кобури й роздивився його. У кубрику він уже натискав кнопки, і це було марно, однак в бійцівській кімнаті він, можливо, запрацює. Інструкції не було, надписів біля кнопок також. Спусковий гачок знайти було неважко — Ендер звик тримати іграшкову зброю в руках. Поряд розташовувалися дві кнопки, до яких легко було дотягнутися великим пальцем, а також ще кілька кнопок із нижнього боку дула, які можливо було натиснути лише вільною рукою.

Ендер націлив зброю вниз, натиснув на гачок і відчув, що бластер нагрівається. Прибрав палець із гачка — зброя враз охолола. На коротку мить на стіні утворилася невелика світлова цятка. Тримаючи великий палець на червоній кнопці, Ендер знову натиснув гачок. Результат був таким самим. Відтак він натиснув білу кнопку. Спалахнуло біле світло, проте бластер лишився холодним.

Отже, червона кнопка активувала функцію лазера (хоча Деп казав, що ця зброя не справжній лазер), а біла обертала зброю на джерело звичайного світла. Ані перше, ані друге не допоможе маневрувати. Тому все залежить від уміння відштовхнутися від стіни, від початково заданого курсу, а отже, треба бути обережним і достеменно точним, інакше ризикуєш опинися посеред порожнечі.

Ендер ще раз оглянув бійцівську кімнату. Кілька хлопчаків дрейфували вдовж стіни, гарячково махаючи руками в намаганні схопитися за поручень. Більшість веселилися, штовхалися або кружляли в повітрі, узявшись за руки. І небагато хто, як Ендер, спокійно спостерігали за всім, тримаючись біля стінки.

Він одразу впізнав серед таких Алая, який був неподалік Ендера. Ендер імпульсивно зірвався з місця й швидко полетів до нього, в польоті роздумуючи, що може сказати йому: Алай був дружком Бернара. Як Ендеру звернутися до нього?

Повернути назад уже було неможливо. Випроставшись, Ендер почав рухати руками й ногами, намагаючись опанувати політ. Він надто точно націлився, але збагнув це, коли було пізно. Замість приземлитися на стіну поряд з Алаєм, Ендер летів прямо на нього.

— Хапайся за руку! — вигукнув Алай.

Ендер викинув руку вперед, Алай підхопив його, допоміг не вдаритися та м'яко опуститися на стінку.

— Цікава ідея, — зауважив Ендер схвально. — Нам варто відпрацювати цей спосіб.

— Я також про це думав, лишень усім видасться, що ми підлизуємось, — погодився Алай. — А що, як ми стартуємо разом? Потім зможемо відштовхнутися один від одного й полетіти в різні боки, ти як?

— Гаразд.

— Згоден?

Це могло бути неправильно — робити щось разом. Ендер розв'язав цю проблему просто — взяв Алая за руку й приготувався відштовхнутися від стінки.

— Готовий? — спитав Алай. — Нумо!

Вони відштовхнулися, але один дужче, а другий — слабше, тому зразу почали крутитися один навколо одного. Варто було Ендеру трохи поворушити руками, а потім змінити положення ніг, як рух уповільнився. Він повторив це ще раз, і обертання припинилося, хлопчики нерухомо дрейфували у повітрі.

— Ти, Ендере, майстер винаходити різні штуки, — схвально зауважив Алай. — Розійдімося, поки не налетіли на той натовп.

— Зустрінемося у тому кутку. — Ендеру не хотілося спалювати місточок до ворожого табору.

— Хто останній, той скунс.

Вони почали маневрувати, поки не повернулися й не притислися один до одного, рука до руки, коліно до коліна.

— А тепер просто розбігаємось?

— Я так само цього ніколи не робив, — відповів Ендер.

Коли вони відштовхнулися один від одного, то розлетілися швидше, ніж очікували. Ендер на всій швидкості врізався в гурт хлопчиків на зовсім іншій стіні, ніж розраховував. Секунда пішла на відновлення орієнтації та пошук кутка, в якому вони з Алаєм мали зустрітися. Алай уже летів туди. Ендер проклав подумки маршрут із двома відскоками від стін, але такий, що оминав великі скупчення хлопців.

Коли Ендер дістався пункту призначення, Алай тримався руками за бильця, що сходилися під прямим кутом, удаючи, що дрімає.

— Ти виграв.

— Де твоя колекція пуків? — усміхнувся Алай.

— У тебе в тумбочці. Я її там сховав, хіба непомітно?

— Я думав, то мої шкарпетки.

— Ми вже не носимо шкарпеток.

— Ти диви…

Згадка про те, що до домівки далеко, применшила задоволення від здобутків у навігаційній майстерності.

Ендер витягнув бластер і розповів, що дізнався про дві кольорові кнопки.

— А що буде, коли вистрелиш у людину? — поцікавився Алай.

— Не знаю.

— Спробуємо?

Ендер похитав головою.

— Раптом когось поранимо.

— Я маю на увазі: чому б нам не поцілити собі в ноги, абощо? Я не такий, як Бернар, я не мучу котів для власного задоволення.

— Ой-ой.

— Якби це було небезпечно, нам не видали б цю зброю.

— Ми тепер солдати.

— Стріляй мені в ногу.

— Ні, краще ти мені.

— Тоді разом.

Вони вистрелили одночасно. Ендер одразу відчув, як холоша його костюму нижче коліна стала жорсткою й нерухомою.

— Ти задубів?

— Твердий, наче колода.

— То заморозимо ще когось, — запропонував Алай.