Не сподівайтеся позбутися книжок - Еко Умберто
Скільки у вашій колекції інкунабул?
Ж.-Ф. де Т.: Ви вже дуже багато разів згадували про "інкунабули". Ми зрозуміли, що ідеться про старовинні книжки. Але чи могли би ви уточнити?
У.Е.: Італійський журналіст, дуже освічений чоловік, якось написав про одну італійську бібліотеку, що там були інкунабули XIII століття! Часто думають, що інкунабула — це рукопис із ілюмінуванням, тобто рукотворними мініатюрами та орнаментами…
Ж.-К.К.: "Інкунабулами" називають усі книжки, видруковані з часу винайдення друкарського верстата і до ночі 31 грудня 1500 року. Слово "інкунабула" походить від латинського incunabula та означає "колиску" історії друкованої книжки, тобто всі книжки, видані протягом XV століття. Прийнято вважати, що найбільш імовірна дата видання першої 42-рядкової Біблії (в якої є недолік — бракує дати у колофоні, тобто інформаційній нотатці наприкінці останніх сторінок старовинних книжок) — це 1452–1455 роки. Наступні роки — "колиска", період, який прийнято завершувати 1500 роком, останнім роком XV століття. Так само і 2000 рік є останнім роком XX століття. Ось чому, скажу в дужках, було дуже неадекватно святкувати початок XXI століття 31 грудня 1999 року. Ми мали це зробити 31 грудня 2000 року, коли століття насправді закінчилося. Про це ми вже говорили під час попередньої зустрічі.[12]
У.Е.: Достатньо порахувати на пальцях, ні? 10 — це одна декада. Тож 100 — це одне століття. Потрібно дійти до 31 грудня 1500 року — тобто п'ятнадцять разів по сто — щоби почати нове століття. Зафіксувати цю дату — це, звісно, акт снобізму, тому що ніщо не відрізняє видану 1499 року книжку від виданої 1502 року. Тож, аби краще продати книжку, якій не пощастило бути виданою 1501 року, антиквари ну дуже зграбно називають її "пост-інкунабула". В цьому сенсі навіть книжка, яка буде видана в результаті наших бесід, буде пост-інкунабулою.
А тепер, відповідаючи на ваше питання, маю сказати, що в моїй колекції є всього три десятки інкунабул, але в мене точно є ті, які "не можна пропустити" (як люблять сьогодні казати), тобто, наприклад, "Гіпнеротомахія Поліфіла", "Нюрнберзька хроніка", перекладені Фічіно книжки з герметичного вчення, "l'Arbor vitae crucifixae" Убертіно Да Казале, який став одним із персонажів мого роману "Ім'я троянди", та ін. Моя колекція специфічно зорієнтована. Ідеться про "Bibliotheca Semiologica Curiosa Lunatica Magica et Pneumatica", тобто про колекцію, що присвячена окультним наукам і лженаукам. У мене є Птолемей, який помилявся стосовно руху землі, але немає Галілея, що мав рацію.
Ж.-К.К.: Тож у вас, напевно, є праці Атанасія Кірхера, енциклопедичного ума, як ви любите, та промоутера багатьох хибних ідей…
У.Е.: У мене є всі його тексти, крім найпершого, "Ars magnesia", якого ніде не можна знайти, тому що це маленька книжечка без картинок. Можливо, в часи, коли Кірхера ще не знали, було надруковано дуже мало примірників. Ця книжка була настільки позбавлена шарму, що ніхто і не подумав про її дбайливе збереження. Але також у мене є праці Роберта Фладда та інших химерних умів.
Ж.-Ф. де Т.: Ви могли би трохи більше розповісти про цього Кірхера?
Ж.-К.К.: Це німецький єзуїт XVII століття, що багато часу прожив у Римі. Написав три десятки книжок — і про математику, і про астрономію, і про музику, і про акустику, і про археологію, і про медицину, і про Китай, і про Лацій, і про вулканологію, і це ще не все. Іноді його називають батьком єгиптології — попри те, що його розуміння ієрогліфів як символів було цілковито хибним.
У.Е.: Але це не означає, що Шампольйон міг би впоратись із своїм задумом, якби не спирався на Розетський камінь і на опубліковані репродукції Кірхера. 1992 року в Колеж де Франс я читав курс про пошуки ідеальної мови, і одне з занять присвятив Атанасію Кірхеру та його інтерпретації ієрогліфів. У той день асистент сказав мені: "Пане професоре, обережно. На лекцію прийшли всі єгиптологи Сорбонни, ось вони сидять у першому ряду". І я сказав собі, що пропав. Тоді я був дуже обережний, нічого не казав про ієрогліфи, лиш про позицію Кірхера. І я раптом усвідомив, що ті єгиптологи ніколи не займалися Кірхером (про якого вони могли чути як про божевільного); і вони дуже повеселилися. Так я познайомився з єгиптологом Жаном Йойотом, який передав мені цінну бібліографію про втрату й віднайдення ключа до ієрогліфів. Приклад зникнення мови на кшталт мови давніх єгиптян цікавить нас, звісно ж, у мить, коли ми відчуваємо, як нові небезпеки нависають над спадком світової культури.
Ж.-К.К.: Кірхер також був першим, хто опублікував щось на кшталт енциклопедії Китаю — "China monumentis illustrata".
У.Е.: Він перший помітив, що в китайських ідеограмах є іконічне походження.
Ж.-К.К.: І не забуваймо також його прекрасну "Ars magna lucis et umbrae", де міститься перша репрезентація ока, що дивиться на рухомі картинки крізь коробку, яка обертається, і це перетворює його на першого теоретичного винахідника кіно. До речі, кажуть, що саме він впровадив у Європі використання "чарівного ліхтаря" Laterna magica. Тож він торкнувся усіх галузей знань свого часу. Можна було би сказати, що Кірхер — це як інтернет до існування інтернету, тобто він знав усе, що можна було знати, і в його знанні було 50 % точності й 50 % помилковості чи фантазії. Цю пропорцію, можливо, є сенс порівняти з тим, що ми можемо читати на екранах наших моніторів. Додавши, все ж таки, що ми за це його і любимо — за те, що він придумав оркестр котів (де треба смикати котів за хвости), і за машину для очищення вулканів. Він спускався у великому кошику у жерло Везувія, і тримала його армія маленьких єзуїтиків.
Але Кірхер запотребований колекціонерами за виняткову красу його праць. Впевнений, що ми обоє — шанувальники Кірхера чи бодай його пречудово виданих робіт. Мені в колекції бракує тільки одного тексту — "Oedipus aegyptiacus" — який, без сумніву, є одним із найважливіших. Цю книжку вважають однією з найпрекрасніших книжок світу.
У.Е.: Для мене найбільш цікавою працею є "Arca Noe" з гравюрою, що її багато разів репродукували, де зображено Ковчег і всіх тварин, разом зі зміями, які ховаються в глибині трюму.
Ж.-К.К.: А також прекрасна гравюра, що зображує потоп. І не забуваймо про "Turris Babel". В цій праці він доводить, спираючись на хитромудрі обчислення, що Вавілонська вежа не могла бути завершена, бо, якби її добудували, вона би своєю висотою і вагою відхилила би Землю з її осі.
У.Е.: Ви бачите цей образ Землі, яку відхилено, і башту, що стирчить збоку, як ерегований член. Геніально! Також у мене є праці Каспара Шотта, учня Кірхера, теж німецького єзуїта… але я не хочу просто перераховувати мою власність. Питання, що ми могли б собі поставити, — про мотивацію, яка веде нас до колекціонування певних об'єктів бібліофіли. Чому ми обидва збираємо праці Кірхера? Є чимало інших причин вибрати певну старовинну працю. Наприклад, це може бути чиста любов до книжки як до об'єкта. Є колекціонери, що мають у колекції книжки XIX століття з нерозрізаними сторінками, і ці сторінки вони не розріжуть нізащо в світі. Їм ідеться про захист артефакту, про те, щоби зберегти його недоторканим. Також існують колекціонери, котрих цікавить лише палітурка, їх не обходить зміст книжок, якими вони володіють. Є ті, що цікавляться видавцями та шукатимуть, наприклад, книжки, видані Мануцієм. Деяких цікавить лише назва. І вони збиратимуть усі видання "Божественної Комедії". Інші ж обмежаться певною цариною: французька література XVIII століття. Є й такі, що вибудовують свою бібліотеку навколо якоїсь теми. Це мій випадок: я колекціоную, як уже сказав, усе, що має ознаки лже-науки, екстравагантне, окультне, а також присвячене вигаданим мовам.
Ж.-К.К.: І ви могли би пояснити такий дивовижний вибір?
У.Е.: Мене захоплює помилка, відмова визнати очевидне і дурість. Я тут дію дуже по-флоберівськи. Як і ви, обожнюю глупоту. Я описав у "Війні підробок" візити до американських музеїв репродукцій витворів мистецтва (включно з восковою статуєю Венери Мілоської, з руками). В "Межах інтерпретації" я розробив теорію брехні та фальсифікаторів. Зрештою, на роман "Маятник Фуко" мене надихнули окультисти, які у все фанатично вірять. А що до "Баудоліно", то центральний персонаж — геніальний фальсифікатор, ще й чинить на благо.
Ж.-К.К.: Безумовно, також тому, що брехня — єдина дорога до правди.
У.Е.: Брехня ставить під сумнів усі спроби побудувати теорію на правді. Якщо можна порівняти це з автентичним твором, який стояв біля джерел, то існує також спосіб пізнати брехню. Набагато складніше довести, що автентичний текст — направду автентичний.
Ж.-К.К.: А от я — не справжній колекціонер. Все моє життя я купую книжки тільки тому, що вони мені сподобалися. Понад усе я люблю різноманітність у бібліотеці, сусідство різних об'єктів, які навіть протистоять один одному та б'ються.
У.Е.: Мій сусід у Мілані колекціонує тільки ті книжки, які вважає красивими, як і ви. Так, у нього може бути Вітрувій, інкунабула "Божественна Комедія" та гарна книжка сучасного художника. Це абсолютно не мій випадок. Я говорив про пристрасть до Кірхера. Аби мати всі його книжки, аби знайти екземпляр "Ars magnaesia", що точно є найменш естетично довершеним надбанням моєї колекції, я готовий заплатити величезні гроші. До речі, про мого сусіда, виявилося, що в нього, як і в мене, є примірник "Гіпнеротомахії Поліфіла", можливо, найгарнішої книжки на світі. Ми дуже сміялися, тому що напроти будинку, де ми живемо, в замку Сфорца, є знаменита бібліотека Трівульціо, якій належить третій примірник "Гіпнеротомахії", і це, безсумнівно, найвища концентрація "Гіпнеротомахій" у світі в радіусі п'ятдесяти метрів! Звісно, я маю на увазі перше видання, інкунабулу 1499 року, а не пізніші.
Ж.-К.К.: То ви продовжуєте збагачувати колекцію?
У.Е.: Колись я бігав у пошуках цікавинок. Тепер обмежуюсь рідкісними приїздами за потреби. Прицілився на якість. Або ж намагаюся заповнити порожнини в opera omnia певного автора. Як це відбувається з Кірхером.
Ж.-К.К.: Одержимість колекціонера часто полягає саме в бажанні отримати рідкісний об'єкт, а не зберігати його. Я знаю дивовижний анекдот на цю тему.
