Не сподівайтеся позбутися книжок - Еко Умберто

Ми вже говорили про те, як іспанці повели себе з американськими народами. З їхніх мов і літератур ми зберегли лише три кодекси майя і чотири кодекси ацтеків. Два з них було знайдено дивом. Один — майя — в Парижі, другий — ацтеків — у Флоренції, тому його називають codex florentino. Чи справді існують хитрі та вперті книжки, що хочуть вижити та потрапити нам на очі одного дня?

Ж.-Ф. де Т.: Можливо, привласнення рукописів і цінних книжок є спокусою для тих, хто точно розуміє їхню цінність. Зберігача Національної бібліотеки в Парижі нещодавно було звинувачено в крадіжці рукопису з фондів юдаїки, якими він опікувався.

У.Е.: Є книжки, що вижили завдяки крадіям. Ваше питання нагадало мені історію флорентійського графа Джіроламо Лібрі, який жив у XIX столітті, був великим математиком і став громадянином Франції. Як великий і дуже поважний вчений він був обраний надзвичайним комісаром з порятунку рукописів, що належали до національного надбання. Він об'їздив усю Францію, обійшов усі монастирі та міські бібліотеки, звідки забрав дуже цінні документи та велику кількість коштовних книг. Його роботу схвалює країна, яка його прийняла, аж до дня, коли стає відомо, що він забрав у власне використання тисячі безцінних документів і книжок. Йому загрожував суд. Але вся французька культура — від Гізо до Меріме — підписала маніфест на порятунок бідолашного Джіроламо Лібрі, пристрасно говорячи про його чесність. Італійські інтелектуали також постали на його захист. На підтримку безпідставно звинуваченого нещасливця розгортається безупинна кампанія. І триває навіть після того, як у нього вдома було знайдено тисячі документів, у викраденні яких його й звинувачували. Можливо, він чинив подібно до європейців у Єгипті, що знаходили речі, які вважали природним забрати собі додому. Можливо, ті книжки він тримав у себе, щоби їх класифікувати згодом. Аби уникнути суду, Джіроламо Лібрі їде у вигнання до Англії, де живе, маючи заплямовану великим скандалом репутацію. Але з того часу жодна знахідка не дала нам можливості зрозуміти, чи був він винним, чи ні.

Ж.-Ф. де Т.: Книжки, про існування яких ми знаємо, але яких ніхто не бачив і не читав. Невідомі шедеври, що так і залишаться невідомими. Вкрадені рукописи або ж такі, що на дні печери зберігаються вже тисячу років. Але що сказати про твори, що несподівано втрачають свого автора, тому що їх атрибутували комусь іншому. Шекспір написав твори Шекспіра? Гомер написав твори Гомера?

Ж.-К.К.: Маю спогад про Шекспіра. Я був у Пекіні, одразу після Культурної революції. Я снідав у готелі, читаючи "China Today" англійською. Того дня з семи стовпців тексту на першій сторінці п'ять були присвячені сенсаційній події: експерти в Англії щойно відкрили, що деякі твори Шекспіра були написані не ним. Я поспішив прочитати статтю та виявив, що насправді ішлося про декілька малоцікавих поезій, які були розсіяні в кількох його п'єсах.

Того ж вечора я вечеряв з двома сінологами та поділився моїм здивуванням. Як не-новина про Шекспіра могла займати майже всю першу шпальту "China Today"? Один із сінологів мені відповів: "Не забувайте, що тут ви в краю мандаринів, де письмо вже давно пов'язане з владою. Коли щось відбувається з одним із найбільших письменників Заходу, а можливо, і світу, це варте п'яти стовпців із семи на першій сторінці".

У.Е.: Праці, присвячені доказам автентичності творів Шекспіра — незліченні. Я маю добру колекцію найвідоміших з них. Триває дискусія навколо "Shakespeare-Bacon controversy". Якось я написав текст-розіграш, де ішлося про те, що якби справді всі твори Шекспіра були б написані Беконом, то Бекон ніколи не мав би достатньо часу, аби писати свої власні праці, тож їх, імовірно, написав, у свою чергу, Шекспір.

Ж.-К.К.: У нас у Франції такі ж проблеми з Корнелем і Мольєром. Хто автор творів Мольєра? Хто, якщо не Мольєр? В час, коли я здобував класичну освіту, наш викладач чотири місяці присвятив вивченню "гомерівського питання". Висновок був таким: "Ми тепер знаємо, що поеми Гомера були, імовірно, написані не Гомером, а його онуком, якого так само звали Гомером". Стан речей з того часу змінився, і тепер фахівці згодні, що "Іліаду" та "Одіссею" написав точно не один і той самий автор. Тож ідею про онука Гомера, здається, облишили.

В будь-якому разі, тема співавторства Корнеля та Мольєра дозволяє уявити собі різноманітні сценарії. Мольєр керував театром з найнятими працівниками, управителем, акторами, людьми, в яких він постійно був на очах. Існували списки, де всі його дії було записано — як рецепти. Це дозволяє припускати, що головне було прихованим, що загорнутий у довгий чорний плащ Корнель вночі приносив тексти. Дивовижно, що ніхто з їхніх сучасників про це не здогадався. Але довірливість робить цю версію цілком вірогідною. І от знову ми потрапляємо в поле теорії змови. Для деяких людей неможливо прийняти світ таким, яким він є. Оскільки світ переробити неможливо, вони прагнуть із усіх сил його переписати.

У.Е.: З актом творення обов'язково має бути пов'язана таємниця. Цього вимагає публіка. Якби було інакше, то в який спосіб Ден Браун заробляв би собі на хліб? З часів Шарко ми дуже добре знаємо, чому в істериків на тілі з'являються стигмати, але ми досі обожнюємо Святого Піо. Банально було би, якби Корнель був просто Корнелем. Натомість цікавість подвоюється, якщо Корнель буде не лише Корнелем, але й Мольєром.

Ж.-К.К.: Що стосується Шекспіра, то варто згадати, що мало його п'єс було опубліковано прижиттєво. Після його смерті група англійських ерудитів об'єдналася, щоби укласти перше повне видання його творів, — сталося це 1623 року, і перше видання вважається оригінальним, його називають "Folio". Скарб зі скарбів, це точно. Чи десь залишилися ще примірники цього видання?

У.Е.: Я три примірники бачив у Folger Library у Вашингтоні. Вони є, але переважно на антикварному ринку. Я розповідаю історію про книгаря та "Folio" 1623 року в романі "Дивовижний вогонь королеви Лоани". Історію про мрію будь-якого колекціонера. Мрію торкнутися Біблії Гутенберга чи "Folio" 1623 року. Але на ринку більше немає Біблії Гутенберга, ми про це вже говорили — всі вони зберігаються у великих бібліотеках. Дві я бачив у Нью-Йорку в "Pierpont Morgan Library", і обидві були, проте, неповні. Однієї з них я торкався — на пергаменті з кольоровими вручну розписаними буквицями — в Бібліотеці Ватикану. Ватикан — це не Італія, тобто в Італії немає жодної Біблії Гутенберга. Останній примірник у світі було продано двадцять років тому японському банку за, якщо я не помиляюся, три чи чотири мільйони доларів. Якби раптом на ринку з'явився ще один такий, нікому б не вдалося спрогнозувати, за яку ціну його продавали б. Всі колекціонери мріють знайти десь якусь бабцю, в якої б у старій шафі стояла би Біблія Гутенберга. Мріють, що та вісімдесятип'ятирічна бабця хвора. І що колекціонер їй пропонує за цю книжку двісті тисяч євро. Для бабці це величезні гроші, що дозволять приємно дожити життя. І тут виникає запитання: от принесете ви цю Біблію додому, і що далі з нею робити? Або ви нікому не скажете — і це буде подібне до усамітненого перегляду кінокомедії. Або скажете, і це активізує всіх крадіїв світу. Від безвиході ви віддасте її мерії міста. Книжку поставлять у надійному місці, і у вас із друзями буде можливість дивитися на неї так часто, як захочете. Але ви не зможете підхопитися посеред ночі та розгорнути її, торкнутися її, пестити її. То яка різниця — мати чи не мати Біблію Гутенберга?

Ж.-К.К.: А й справді. Яка різниця? В мене є інша мрія, чи то пак видіння. Ніби я — крадій, проникаю в будинок, де спочиває неймовірна колекція старовинних книжок, але я взяв із собою торбу, куди влазить тільки десяток книжок. Ну і ще дві чи три в кишені. Тож мені потрібно зробити вибір. Я відчиняю бібліотеку. І в мене є тільки десять чи дванадцять хвилин, потім увімкнеться сигналізація, приїде поліція… Я дуже люблю цю сцену. Порушити закритий захищений простір, багатого, як я уявляю, колекціонера, але парадоксального неука та дуже несимпатичного. Настільки несимпатичного, що він, бувало, розрізав дуже рідкісні книжки на окремі сторінки, аби продавати їх частинами. В мене є друг, який так купив собі сторінку Біблії Гутенберга.

У.Е.: Якби я порозрізав і повбивав деякі з моїх книжок із гравюрами, то заробив би в сто разів більше, ніж за них заплатив.

Ж.-К.К.: Людей, які розрізають книжки в такий спосіб для перепродажу гравюр, називають "патрачами". Це неприховані вороги бібліофілів.

У.Е.: Я знав одного книгаря в Нью-Йорку, який продавав старовинні видання тільки в такий спосіб. "Я займаюся демократичним вандалізмом, — казав він мені. — Я купую неповні примірники та ріжу їх. Ви б ніколи не змогли собі дозволити "Нюрнберзьку хроніку", правда? А я вам продаю її сторінку за десять доларів". Але чи правда, що він патрав тільки неповні примірники? Ми ніколи цього не знатимемо точно, та й книгар той уже помер. Поміж колекціонерами була запропонована неписана угода не купувати окремі сторінки, тож книгарі відмовлялися від їх продажу. Але є гравюри, вилучені з книжок (уже зниклих) сто-двісті років тому. Як втриматися від спокуси красивої картинки в рамці? У мене є кольорова карта роботи Коронеллі, дуже пишна. Яке її походження? Я не знаю.

Нашим знанням про минуле завдячуємо

кретинам, дурням і супротивникам

Ж.-Ф. де Т.: Чи ведете ви своєрідний діалог із минулим крізь старовинні книжки, що колекціонуєте? Старі книжки — це свідчення про минуле?

У.Е.: Я розповів, що колекціоную лише ті книжки, що мають стосунок до неправильного та фальшивого. І це свідчить, що такі книжки не є беззаперечними свідченнями. Проте, навіть якщо вони прибріхують, все одно з них можна дізнатися щось про минуле.

Ж.-К.К.: Уявімо ерудита XV століття. В цієї людини є дві сотні книжок, деякі з яких можуть бути в наших колекціях. Також у цієї людини на стінах висять п'ять чи шість гравюр із зображенням Єрусалима, Рима — і це дуже недосконалі гравюри. Про світ вона має далеке й непевне уявлення. Та людина, якщо хотіла справді пізнати Землю, мала подорожувати. Книжки красиві, але їх замало, і вони, як ви кажете, часто помиляються.

У.Е.: Навіть у "Нюрнберзьких хроніках", ілюстрованій історії світу з дня його створення і до 1490-х років, одна і та ж гравюра може використовуватися декілька разів як ілюстрації різних міст.