Війна і мир - Толстой Лев

Це був голос Елен. Не встигла Наташа скинути примірюваний ліф, як двері відчинилися і до кімнати ввійшла графиня Безухова, сяючи добродушною і привітною усмішкою, в темноліловій, з високим коміром, оксамитній сукні.

— Ah, ma délicieuse! 1 — сказала вона до почервонілої Наташі.— Charmante!2 Ні, так не годиться, мій дорогий графе,— звернулась вона до Іллі Андрійовича, що ввійшов за нею.— Як жити в Москві і нікуди не їздити? Ні, я од вас не відчеплюся! Сьогодні ввечері у мене m-lle Georges декламує і збереться невеличке товариство, і якщо ви не привезете своїх красунь, до речі кращих за m-lle Georges, то я вас знати не хочу. Чоловіка нема, він поїхав у Твер, а то б я його за вами прислала. Неодмінно приїжджайте, неодмінно, о дев'ятій годині.— Вона кивнула головою знайомій модистці, яка шанобливо присіла їй, і сіла в крісло біля дзеркала, мальовничо розкинувши складки своєї оксамитної сукні. Вона не переставала добродушно й весело гомоніти, безперестанку захоплюючись Наташиною красою. Вона подивилась на її плаття і похвалила їх, похвалилась і своїм новим платтям en gaz métallique3, яке вона одержала з Парижа, і радила Наташі зробити таке саме.

— А втім, вам усе до лиця, моя чарівна,— казала вона.

З Наташиного обличчя не сходила усмішка втіхи. Вона почувала себе щасливою, почувала, що розцвітає під похвалами цієї милої графині Безухової, яка здавалася їй перше такою неприступною і важною дамою, а тепер була такою доброю з нею. Наташі стало весело, і вона почувала себе майже закоханою в цю таку вродливу і таку добродушну жінку. Елен зі свого боку щиро захоплювалась Наташею і хотіла повеселити її. Анатоль просив її звести його з Наташею, і з цією метою вона приїхала до Ростових. Думка звести брата з Наташею забавляла її.

Незважаючи на те, що перше в неї була досада на Наташу за те, що вона в Петербурзі відбила в неї Бориса, вона тепер і не думала про це і всією душею, по-своєму, бажала добра Наташі. Виходячи від Ростових, вона відкликала вбік свою protégée.

— Вчора брат обідав у мене; ми помирали зо сміху — нічого не їсть і зітхає за вами, моя чарівна, il "est fou, mais fou amoureux de vous, ma chère !.

Наташа багрово почервоніла, почувши ці слова.

— Як червоніє, як червоніє, ma délicieuse!2 — промовила Елен.—Неодмінно приїжджайте. Si vous aimez quelqu'un, ma délicieuse, ce n'est pas une raison pour se cloîtrer. Si même vous êtes promise, je suis sûre que votre promis aurait désiré que vous alliez dans le monde en son absence plutôt que de dépérir d'ennui3.

"Отже, вона знає, що я наречена; отже, і вони з чоловіком, з П'єром, з цим справедливим П'єром,— думала Наташа,— розмовляли і сміялися з цього. Отже, це нічого". І знову, під впливом Елен, те, що перше уявлялося страшним, здалося простим і природним. "І вона така grande dame4, така мила і так, видно, всією душею любить мене,— думала Наташа.— І чому не веселитися?"— думала Наташа, здивованими, широко розкритими очима дивлячись на Елен.

Під обід повернулась Марія Дмитрівна, мовчазна, серйозна, очевидно зазнавши поразки у старого князя. Вона ще була занадто схвильована від недавньої сутички з ним, щоб могти спокійно розповісти справу. На графове запитання вона відповіла, що все гаразд і що вона завтра розкаже. Почувши про одвідини графині Безухової та про запрошення на вечір, Марія Дмитрівна сказала:

— З Безуховою водитися я не люблю і не раджу; ну, та вже коли обіцяла, поїдь, розважишся,— додала вона, звертаючись до Наташі.

1 Він до нестями, ну істинно до нестями закоханий у вас.

Граф Ілля Андрійович повіз своїх дівчат до графині Безу-хової. На вечорі було досить багато людей. Але все товариство було майже незнайоме Наташі. Граф Ілля Андрійович з незадоволенням побачив, 'що все це товариство складалося переважно з чоловіків та дам, відомих вільністю обходження. M-lle Georges, оточена молоддю, стояла в кутку вітальні. Було кілька французів і між ними ЛАетів'є, який був з часу приїзду Елен домашньою людиною у неї. Граф Ілля Андрійович вирішив не сідати за карти, не відходити від дочок і їхати, як тільки кінчиться виступ George.

Анатоль, очевидно, біля дверей чекав, коли ввійдуть Ростози. Він зараз же, поздоровавшись з графом, підійшов до Наташі і пішов за нею. Як тільки Наташа його побачила, те саме, що й у театрі, почуття гонористої приємності від того, що вона подобається йому, і страху од відсутності моральних перепон між нею і ним, охопило її.

Елен радісно прийняла Наташу і голосно захоплювалась її красою та туалетом. Невдовзі після їх приїзду m-lle Georges вийшла з кімнати, щоб одягтися. У вітальні почали розставляти стільці й розсідатися. Анатоль підсунув Наташі стільця і хотів сісти поруч, але граф, який не зводив очей з Наташі, сів біля неї. Анатоль сів ззаду.

M-lle Georges, з оголеними, з ямочками, товстими руками, у червоній шалі, накинутій на одно плече, вийшла в залишене для неї порожнє місце між кріслами і зупинилася в ненатуральній позі. У вітальні пройшов шепіт захоплення.

M-lle Georges суворо й понуро оглянула публіку і почала говорити по-французькому якісь вірші, де йшлося про її злочинну любов до свого сина. Вона часом підвищувала голос, часом шепотіла, урочисто піднімаючи голову, часом зупинялася і хрипіла, витріщаючи очі.

— Adorable, divin, délicieux!1 — чутно було з усіх боків. Наташа дивилась на товсту Georges, але нічого не чула, не бачила і не розуміла нічого з того, що робилось перед нею; вона тКльки почувала себе знову цілком безповоротно у тому химерному, безумному світі, такому далекому від попереднього, в тому світі, в якому не можна було знати, що добре, що погано, що розумно, і шо безумно. Позад неї сидів Анатоль, і вона, почуваючи його близькість, злякано чекала чогось.

Після першого монологу усе товариство встало і оточило m-lle Georges, висловлюючи їй своє захоплення.

— Яка вона гарна! — сказала Наташа до батька, що разом з іншими підвівся і крізь натовп протискався до актриси.

— Я не вважаю, дивлячись на вас,— сказав Анатоль, ідучи за Наташею. Він сказав це в такий час, коли тільки вона могла його чути.— Ви чарівні... з тієї хвилини, як я побачив вас, я не переставав...

— Ходім, ходім, Наташо,— сказав граф, повертаючись за дочкою.— Яка гарна!

Наташа, нічого не кажучи, підійшла до батька і запитливо-здивованими очима дивилась на нього.

Після декількох виступів з декламацією m-lle Georges поїхала, і графиня Безухова запросила товариство до зали.

Граф хотів їхати, але Елен благала не зіпсувати їй імпровізованого балу. Ростови зосталися. Анатоль запросив Наташу на вальс, і під час вальсу, потискаючи її стан і руку, сказав їй, що вона ravissante1 і що він любить її. Під час екосезу, який вона знову танцювала з Курагіним, коли вони залишились самі, Анатоль нічого не говорив їй, тільки дивився на неї. Наташу брав сумнів, чи не снилось їй те, що він сказав їй під час вальсу. Наприкінці першої фігури він знову потиснув їй руку. Наташа звела на нього злякані очі, але такий самовпевнено-ніжний вираз був у його приязному погляді і в усмішці, що вона не могла, дивлячись на нього, сказати того, що вона мала сказати йому. Вона опустила очі.

— Не говоріть мені таких речей, я заручена і люблю іншого,— промовила вона швидко...— Вона глянула на нього. Анатоль не збентежився і не засмутився з того, що вона сказала. с

г — Не говоріть мені про це. Що мені до того? — сказав він.— Я кажу, що шалено, шалено закоханий у вас. Хіба я винен, що ви чудові?.. Нам починати.

Наташа, збуджена і тривожна, широко розкритими, зляканими очима дивилася круг себе і здавалась веселішою, ніж звичайно. Вона майже нічого не пам'ятала з того, що було цього вечора. Танцювали екосез і гросфатер, батько запрошував Наташу їхати, вона просила зостатися. Де б вона не була, з ким би не говорила, вона почувала на собі його погляд. Потім вона пам'ятала, що попросила в батька дозволу вийти до вбиральні поправити плаття, що Елен вийшла за нею, говорила їй, сміючись, про любов її брата і що в маленькій диванній їй знову зустрівся Анатоль, що Елен кудись зникла, вони залишились удвох, і Анатоль, взявши її за руку, ніжним голосом сказав:

— Я не можу до вас їздити, але невже я ніколи не побачу вас? Я шалено люблю вас. Невже ніколи?..— і він, заступаючи їй дорогу, наближав своє обличчя до її обличчя.

Блискучі великі чоловічі очі його так близько були від її очей, що вона не бачила нічого, крім цих очей.

— Наталі?! — прошептав запитливо його голос, і хтось боляче стискав її руки.— Наталі?!

"Я нічого не розумію, мені нема чого говорити",— сказав її погляд.

Гарячі губи припали до її губ, і в ту саму хвилину вона почула себе знову вільною, і в кімнаті зазвучали кроки та шелест сукні Елен. Наташа оглянулась на Елен, потім, червона і тремтяча, глянула на нього злякано-запитливо і пішла до дверей.

— Un mot, un seul, au nom de dieu — казав Анатоль. Вона зупинилась. їй так треба було, щоб він сказав це слово,

яке пояснило б їй те, що трапилось, і на яке вона б йому відповіла.

— Nathalie, un mot, un seul2,— усе повторював він, явно не знаючи, що сказати, і повторював його доти, поки до них не підійшла Елен.

Елен разом з Наташею знову вийшла у вітальню. Не залишаючись на вечерю, Ростови поїхали.

Повернувшись додому, Наташа не спала цілу ніч; її мучило нерозв'язне питання, кого вона любить: Анатоля чи князя Андрія? Князя Андрія вона любила — вона пам'ятала ясно, як сильно вона любила його. Але Анатоля вона любила теж, це Суло безперечно. "Інакше, хіба все це могло б бути? — думала вона.— Коли я могла після цього, прощаючись з ним, усмішкою відповісти на його усмішку, коли я могла припуститися цього, то це означає, що я з першої хвилини полюбила його. Виходить, він добрий, благородний і прекрасний, і не можна було не полюбити його. Що ж мені робити, коли я люблю його і люблю другого?" — говорила вона сама до себе, не знаходячи відповідей на ці страшні питання.

XIV

Настав ранок з його турботами та метушнею. Усі повставали, почали рухатись, заговорили, знову прийшли модистки, знову вийшла Марія Дмитрівна і покликала до чаю. Наташа, широко відкритими очима, наче вона хотіла перехопити кожний спрямований на неї погляд, стурбовано оглядалася на всіх і намагалась здаватися такою самою, якою вона була завжди.

Після сніданку Марія Дмитрівна (це був кращий час її), сівши у своє крісло, підкликала до себе Наташу і старого графа.

" — Ну, друзі мої, тепер я всю справу обдумала, і ось вам моя порада,— почала вона — Вчора, як ви знаєте, була я в князя Миколи; ну й поговорила з ним...