Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Успіх стрільби залежав головним чином від лейтенанта Новикова і від комендорів, вихованих ним. Цей освічений офіцер добре знав свою спеціальність. Ще в 1903 році, плаваючи в учбово-артилерійському загоні, він дістав приз за вміле керування гарматним вогнем і влучну стрільбу. Під час походу від Лібави до Цусіми вся увага його була спрямована на те, щоб тримати справною артилерійську частину, і краще навчити своїх підлеглих, йому не доводилося вдаватися до лайки і мордобою. Комендори* далекомірники і прислуга подачі бойових припасів розуміли його з одного слова. Виконуючи свої безпосередні обов'язки, він захоплювався і військово-морською історією, зрідка займався і літературною роботою41. Йому були властиві дві суперечливі риси — сентименталь-. ність і войовничість. Він любив людей, незалежно від їхньої раси, любив їх до сліз і в той же час з захватом міг би пустити на дно ворожий корабель, наповнений живими людьми.

Командир Попов подивився навкруги. Йому здалося, що російська ескадра повертає на схід і розходиться з японською. Він сказав:

— Битва кінчилася. Ми мирно підемо у Владивосток. Ну, а як ваші шестидюймові гармати? Сподіваюсь, що ви їх розрядили у ворога по кілька раз? І більше не заряджали?

— Ні, вони знову заряджені,— відповів Новиков.— Після сигналу "дроб" належить...

Попов, розсердившись, перебив його:

— Як же це так? Я вам говорив, що не слід заряджати, а ви все-таки по-своєму робите. Адже битва кінчилася.

— Навпаки, вона тільки починається. Командир більше не став з ним розмовляти.

Незабаром, за сигналом адмірала Енквіста, "Владимир Мономах" вступив у кільватер "Дмитрию Донскому" і відкрив вогонь по ворожих крейсерах. Він стріляв досить влучно, але сам терпів мало. Японці, стараючись спочатку вибити кращі російські кораблі, не цікавились старим крейсером. І все ж біля четвертої години він тільки випадково врятувався від загибелі.

Розірвався снаряд біля носового елеватора шестидюймової артилерії. З елеватора вирвалось яскраво-жовте полум'я і, засліплюючи, закучерявилось, як гребінь хвилі. Це загорівся порох у погребі. Матроси, що були внизу, заметалися від жаху. Тільки двом з них вдалося проскочити в шахту, звідки вони, б'ючись головою об скоби трапа, спішили вибратися нагору. Інші були приречені на смерть. Дехто притулився по кутках і, закривши руками обличчя, задихався в атмосфері розпечених газів. Троє, що ближче стояли до елеватора, зразу ж були охоплені вогнем. Всім, хто лишився в погребі, судилося бути живцем засмаженими. Ще одна мить — і весь крейсер з страшенним гуркотом пішов би в морську пучину. Але несподівано із стін і стелі погреба бризнув штучний дощ, 3 кутка, біля самої палуби, забив потужний фонтан, розкидаючи широкі струмені води. Вогонь погас. Жар спадав, люди стали дихати вільніше. Через хвилину-другу матроси, змучені, в обгорілому лахмітті, з пухирями на шкірі, перебуваючи по пояс у воді, рушили до виходу з погреба. Вибравшись на батарейну палубу, вони всі пішли в перев'язочний пункт, все ще не розуміючи, кому дякувати за свій порятунок.

На кораблі під час битви часто трапляється, що врятування всього екіпажу від загибелі залежить від спритності і сміливості однієї людини. На "Мономахе" такою людиною був трюмний старшина, що завідував затопленням патронних погребів по правому борту. Трюмний старшина в момент вибуху ворожого снаряда стояв поблизу злощасного елеватора, тримаючи в руці великий ключ від клапанів затоплення. Це була висока і жилава людина, мовчазна, з чорними, як ніч, очима. Полум'я, що вирвалося з елеватора, змусило його здригнутись, але він не розгубився і нікуди не втік, а зараз же почав діяти. Клапани затоплення йому добре були відомі. Кількома енергійними поворотами ключа то в одному з них, то в другому, він урятував від загибелі крейсер і все його населення, в тому числі й себе.

— До кінця денного бою "Мономах" зазнав незначних пошкоджень. В лівому борту зяяла лише одна пробоїна. Вибухом снаряда зруйнувало обидві каюти кондукторів. Наверху були пошкоджені деякі шлюпки, перебиті переговорні труби, знищені ліхтарі Табулевича, порвані фали. Крейсер відбувся дрібницями. З його особового складу вибуло із строю лише кілька чоловік.

Коли настала ніч, проти "Мономаха" почалися мінні атаки. Він вдало від них відбивався. На початку дев'ятої години до нього наблизився якийсь міноносець. З крейсера, вважаючи його за противника, відкрили по ньому вогонь. Міноносець показав свої позивні, і стрільба припинилась. Це був "Громкий".

Коли він підійшов до борту крейсера, між командирами цих двох суден відбулася така розмова:

— Згідно з наказом начальника ескадри, я повинен іти за "Мономахом",— твердо заявив капітан 2-го рангу Керн.

— Гаразд. Але якщо ви будете крутитися біля крейсера, то я вас розстріляю із своїх гармат,— раптом роздратовано, чого з ним ніколи не бувало, відповів капітан 1-го рангу Попов.

Керн вигукнув на це:

— Спробуйте! Коли хоч один ваш снаряд попаде в міноносець, то й самі ви нікуди не підете з цього місця! Я вас потоплю міною...

— Всі ці розмови зайві. Поговоримо завтра. А зараз я вам наказую триматися на ліфій раковині крейсера.

— Єсть!

Біля дев'ятої години за кормою, в напрямі правої раковини, намітились три низькі силуети. Це були міноносці, але чиї? Доганяючи крейсер, вони йшли курсом зближення. По них відкрили вогонь. Один з них показав якісь світлові сигнали. На крейсері завагались: одні запевняли, що це ворожі міноносці, інші твердили, що російські. Командир Попов, мабуть, не забув погрози Керна і, підвищивши голос, закричав:

— Що ви робите? Навіщо стріляєте в свої міноносці? Негайно припинити вогонь! І взагалі не відкривати його без мого дозволу!

На шкафуті і на шканцях цей наказ негайно було виконано, але з пів'юта не переставали стріляти. Туди, збігши з містка, попрямував підполковник Маневський. Незабаром почувся його голос:

— Міноносці російські... Командир заборонив...

Міноносці наближалися до крейсера. Тепер їх було тільки два. Куди ж подівся третій? Тільки після догадалися, що він відділився від інших і наблизився до корми "Мономаха". Клітки з курми, що стояли ярусами на пів'юті, заслонили цей міноносець від людських очей. Його побачили, коли він, виринувши з-під корми і опинившись праворуч, майже поруч з крейсером, дав на мить вогняний спалах. Залунали крики "банзай", від яких у кожного російського моряка, що був нагорі, стиснулось серце і спинився подих. Ніч, вітряна і непривітна, спалахнула загравою і стала ще темніша. Поранений на смерть крейсер зразу втратив освітлення і безпомічно загойдався над безоднею. Потім почав кренитись на правий борт.

Міноносець, що пустив міну, зараз же був знищений носовими гарматами.

Хвилин через дві-три на крейсері налагодили електричне освітлення. Вияснилось, що пробоїну він дістав з правого борту в другу вугільну яму, але своїми розгалуженнями вона захопила першу і третю вугільні ями. В жилому приміщенні розійшлася по швах броньова палуба, від неї відірвались деякі пілерси. Перебірка, що межує з передньою кочегаркою, випнулась і дала розколини, які пропускали воду. Котел № 1 негайно довелося виключити. Вентиляційні труби, що проходили через вугільні ями, були також пошкоджені і почали пропускати воду в за* дню кочегарку.

На верхній палубі люди довго морочилися над тим, щоб підвести пластир під пробоїну. Намагання їхні були марні. Було пущено в роботу всі водовідливні засоби, але крен "Мономаха" і далі збільшувався.

Вахтовий начальник, лейтенант Мордвинов, будучи, як завжди, напідпитку, голосно промовив:

— Гуси Рим урятували, а ці кляті кури крейсер згубили. Командир на це нічого не відповів. Пригнічений, можливо, вважаючи

себе винним за цю подію, він мовчав. Склянки давно пробили десять годин. Він стомився, стомився до знемоги. І звичка вчасно лягати спать брала гору. Нарешті він заявив своїм офіцерам:

— Я піду до себе в каюту. Коли що-небудь трапиться, повідомте мене.

Коли він зійшов з містка, підполковник Маневський, звертаючись до своїх колег, спитав:

— Що ж це ще може трапитись? Хтось пригнічено відповів йому:

— Незабаром почнемо переселятися на морське дно.

Японці не переставали переслідувати крейсер. Але тепер, коли командира на містку не було, старшому артилеристові Новикову уже ніхто не заважав. Навіть в такій обстановці, коли підірване судно захлиналося водою, він зумів відбити ще п'ять мінних атак і завдати противникові пошкоджень.

Становище крейсера дедалі гіршало. Біля другої години ночі вода, протікаючи через вугільні ями, з'явилася в машині. Здавалося, що старе судно, ніби зотлілий парус, розповзається на частини. Всі котли передньої кочегарки були виключені з роботи. Поки машини працювали, вирішили використати час для наближення до берега, щоб урятувати екіпаж. Повернули на захід до корейських берегів.

Уранці не зразу дізнались, що перед людьми відкрився острів Цусі-ма. Крейсер, супроводжуваний контр-міноносцем "Громкий", попрямував до берега. Крен в цей час дійшов до чотирнадцяти градусів. Мотилі правої машини працювали в воді.

До цього ж острова наближалося ще якесь судно. Незабаром .по його позивних дізналися, що це був броненосець "Сысой Великий". З нього просигналили промінням прожектора: "Прошу прийняти команду". На це "Владимир Мономах" відповів: "Через годину сам піду на дно".

Командир "Мономаха", капітан 1-го рангу Попов, був уже на містку і розпоряджався. Він був менш стомлений, ніж його помічники,— вночі йому вдалося кілька годин поспати. Він наказав "Громкому" іти в розпорядження "Сысоя Великого".

Міноносець помчав за призначенням. Коли він наблизився до "Сысоя", той, в цей час, маючи задній хід, ледве посувався до гористої смуги Цусіми. Напередодні в денному бою він дістав у носову частину кілька підводних пробоїн. Форштевень його настільки занурився в море, що вода дійшла до передньої башти. Побитий, обгорілий, з підведеними під пробоїни пластирами, він мав такий вигляд, наче побував у перев'язочному пункті. Важка корма велетня, підірвана в нічних атаках міною, була трохи піднята. Він не йшов, а борсався, свердлячи гвинтами воду, наче поривався видертися на поверхню моря.

На горизонті показались ворожі судна.