Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
Мали • вони не оптичні, а прості, застарілі і почасти навіть поламані приціли. Не викликали довір'я і доморощені таблиці стрільби, нашвидку зроблені флагманським артилеристом, як то кажуть, на око, без перевірки на практиці. Подавання патронів, устатковане лібавським портом, було ручне, найпримітивніше. Як на те, начебто виконуючи чиюсь злу волю, крейсер укомплектували комендорами, яких призвали з запасу флоту. Раніше їм не доводилося навіть бачити гармати Кане, а тепер вони не встигли пройти курс навчальних стрільб. Дерев'яні надбудови, велика кількість кают з м'якими меблями, килимами, занавісками і взагалі безліч такого матеріалу, що може дати поживу вогню, при нестачі протипожежних засобів ще більш знижували боєздатність "Терека". Все це не могло сприяти піднесенню духу особового складу, який до того ж роз'їдала класова ворожнеча. Щоправда, люди не були боягузами, але душевний стан їхній був такий, що краще було б не зустрічатись із противником.
І все ж "Терек" намагався виконати своє завдання. Сигнальникиг перебуваючи на містку, пильно стежили за горизонтом. Біля заряджених гармат вдень і вночі чергували комендори і офіцери. Сам командир, вахтові начальники, штурмани більш-менш сумлінно виконували свої обов'язки.
З першого ж дня крейсирування "Терека" стали траплятися іноземні комерційні судна. Залежно від того, якої національності вони були і куди тримали курс, їх оглядали або ні. Так минали день за днем, і на протязі тижня оглянули близько двох десятків пароплавів. З них жодного не було з контрабандою.
Хмарного ранку 23 травня, як завжди, о 5 годині ЗО хвилин на "Тере-^ ке" засвистали дудки, загукали вахтові унтер-офіцери. Корабель ожив,, і почався новий дЬнь. За півгодини після побудки команди на горизонті праворуч показався двощогловий пароплав. Він ішов зустрічним курсом. Командир "Терека" наказав змінити курс на норд-вест і прискорити хід, щоб наблизитись до пароплава. За годину той підняв англійський кормовий прапор. Пролунав холостий постріл з "Терека", який підняв сигнал "стоп". Обидва судна застопорили машини. Через п'ятнадцять хвилин на спущеному з "Терека" вельботі мічман Андреев і прапорщик Гасабов рушили оглянути пароплав. О восьмій годині ранку вельбот повернувся разом з капітаном англійського пароплава "Айко-на". Зараз же "Терек" ліг На курс зюйд-ост 45°, маючи попереду "Айко-ну", щоб відійти в безпечніше місце для огляду. Через дві години ходу кораблі зупинились. Мічман Андреев і прапорщик Гасабов з англійським капітаном на вельботі пішли оглядати вантаж "Айкони". Більшу частину вантажу в п'ять тисяч тонн становили рис і пшениця, причому капітан пароплава Стон заявив, що йому невідомо, кому саме адресовано цей вантаж, що йде в японські порти Кобе і Йокогаму. Суднова* комісія на "Тереке" визнала вантажі "Айкони" воєнною контрабандою. Розвантажити пароплав поблизу японських берегів і при свіжому вітрі було неможливо, трму вирішили потопити пароплав. Командир Пан-фьоров схвалив рішення комісії, і о другій годині дня почалося перевезення екіпажу і речей з пароплава. О 5 годині 23 хвилини пароплав було висаджено в повітря двома підривними патронами. їх заклала, в машинному відділенні підривна партія під командою мічмана Андреева. Занурившись кормою, пароплав все ще залишався на воді. Командир Панфьоров довго і терпляче чекав, коли ж, нарешті, потоне "Айко-на". Неспокійний погляд його рухливих чорних очей безперервно перебігав то на впертий пароплав, що начебто не хотів поринути на дно, та на офіцерів, які стояли на містку. Очевидно, він починав хвилюватись. Раптом він схопився з місця і з рвучкими жестами, розмахуючи руками, звернувся до артилерійського офіцера лейтенанта Случевського:
— Володимире Володимировичу, що ж це таке? Так ми стоятимемо тут і дожидатимемося, поки з'являться японці і потоплять нас раніш за цього англійця. Розстріляйте його з гармат — все-таки практика буде-для комендорів.
— А ви, Юлію Готфрідовичу,— запитав командир свого помічника, старшого офіцера Шплет,— як вважаєте — чи не краще нам трохи ближче підійти до цієї цілі?
Обидва командирові накази було виконано. "Терек" наблизився до напівзатонулого пароплава, і незабаром загриміла його артилерія. Було зроблено двадцять два постріли з 76-, 120— і 57-міліметрових гармат. Незважаючи на підводні пробоїни в носу і в кормі, пароплав знову не потонув, тільки помітно занурився ще і носом. Крейсер, не відходячи, чекав його кінця. Об 11 годині ЗО хвилин ночі вахтовий начальник лейтенант Случевський, вахтовий офіцер прапорщик Кочин і вахтові нижні чини побачили на пароплаві яскраві зблиски вогню і почули вибухи і тріск палуб. На ці звуки вийшов із своєї каюти командир Панфьоров і жартома зауважив артилерійському лейтенантові Случевському:
— Нарешті дійшло. От лише коли, Володимире Володимировичу, долетіли ваші снаряди до цілі. Вони у вас, мабуть, із заводним механізмом, як пекельні бомби, вибухають лише через годину після влучання. Горе, а не артилерія.
— Мабуть, на пароплаві була якась вибухова речовина,— відповів Случевський.
Через двадцять хвилин після вибуху "Айкона" зникла під водою, а "Терек" рушив далі.
Верхня палуба спорожніла. На ній залишились тільки вахтові та ще, крім них, самотньо стояв англійський капітан. Цей скромний старик, морський трудівник, все життя якого, мабуть, було пов'язане з водними просторами, сумно дивився в темряву, де щойно потонув його пароплав. Він був такий пригнічений і засмучений, начебто розлучився з живою і дорогою істотою.
Команда "Айкони" майже цілком складалася з чорношкірих людей, їх було сімдесят три чоловіка, а англійців тільки одинадцять. Ці раби двадцятого століття мали жалюгідний вигляд. Очевидно, їм дуже погано жилося під англійським прапором. На палубу "Терека" боязко піднімались напівголі люди, абияк прикриті барвистим лахміттям. Кожен з них ніс клуночок із манаттям і сушену рибу. З їхніх виснажених облич, що виражали надзвичайне збентеження, було видно, що вони сподіваються найгіршого на борту військового корабля. Із занепокоєнням вони оглядали озброєних російських матросів і офіцерів, начебто намагались угадати, як ці білі люди почнуть зараз їх умертвляти: застрелять чи просто заріжуть, як скотину. Але ось їх повели на бак і помістили під тентом. Чорні люди зрозуміли, що ці білі в небачених мундирах якісь зовсім інші люди. Вони не б'ють і не гримають на них, а лагідно посміхаються, а дехто навіть поплескує їх по худих голих плечах. Щось незрозуміле говорили їм ці білі, сміялися, затискуючи в кулак свої носи і пальцями показуючи на рибу. Вона протухла і огидно відгонила на весь корабель. Скоро чорним полоненим дали спокій.
Загибель корабля, на якому вони плавали, начебто зовсім їх не хвилювала. Остаточно переконавшись в тому, що російські моряки не збираються їх убивати і не завдають їм ніякої шкоди, вони зовсім заспокоїлися. Дехто з них копався в своєму мотлоху, інші жадібно роздирали зубами суху рибу, немов перед цим не їли цілий тиждень. Лише дехто, та й то з якоюсь байдужістю, поглядав в той бік, де іде недавно на хвилях погойдувався їхній корабель.
Минуло півмісяця. "Терек" без пригод і бойових тривог все ще крей-сирував. Клопіткий день випав для нього ще 8 червня. Була ясна погода, і горизонт сяяв тією дивною променистістю морського простору, яка все життя невідступно вабить справжніх моряків у далечінь. І от у промінні сонця з-за горизонту виповз, немов дивовижне чудовисько, величезний пароплав. Дві високі щогли його, здавалося, упирались у саме небо. Вахтовий начальник, мічман Іноєвс, визначив за годинником час — було о пів на п'яту дня — і доповів про це командирові. "Терек" прискорив хід і рушив за курсом зюйд-вест 55° до пароплава. Через півгодини, коли відстань між ними скоротилась, на "Тереке" пробили бойову тривогу, їдали холостий постріл і просигналили зупинку. Над кормою пароплава замайорів датський прапор. Мічман Андрєєв і прапорщик Гасабов на вельботі добрались до пароплава і звідти семафором передали, що "Принцеса Марія" з Копенгагена прямує до Японії. Мічман Андрєєв під час обшуку трюмних приміщень виявив, що вантаж пароплава в три тисячі п'ятсот тонн здебільшого становили сталь та залізо. Тут були вагонні ресори, болти, цвяхи, колеса. Все це можна було використати для військових споруджень. На вельботі разом із членами суднової комісії прибув на "Терек" капітан пароплава—датчанин Інгеманн.
Капітана Інгеманна затримали на "Тереке" до ранку. З крейсера було передано рупором на "Принцесу Марію": "Іти курсом справжній ост і дотримуватись швидкості 5 вузлів". Кораблі рушили — "Терек" повів контрабандиста на розстріл. Почалось засідання суднової комісії, і опівночі капітана Інгеманна повідомили про рішення потопити пароплав. Він підвищив голос і почав погрожувати:
— Я буду скаржитись на вас. Ви пошкодуєте. Ви не знаєте, що наш пароплав належить акціонерній компанії, членами якої є імператри-ця-вдова Марія Федорівна і великий князь Олександр Михайлович.
В умовах капіталістичного ладу і в зв'язку із спорідненістю датської і російської династій це була цілком можлива річ. Панфьоров був людиною нерішучою, як і командири інших таких кораблів. Вислухавши датчанина, він завагався. Але тут виступили офіцери:
— Капітан верзе нісенітницю, а ми слухаємо.
— А якщо навіть правду сказав, однаково його "Принцесу" пустимо на дно.
Команда, дізнавшись через вістових про таку новину, захвилювалась:
— Наша цариця допомагає в війні Японії.
— Шкода, що її самої нема на пароплаві. А то разом з нею потопили б судно.
Інгеманн відмовився підписати протокол суднової комісії і написав протест, який лишили без уваги.
Тим часом "Терек" з полоненим пароплавом відходив все далі вбік від второваних морських шляхів. Настав ясний ранок 9 червня. О пів на шосту, за сигналом з крейсера, "Принцеса Марія" зупинилась. З неї почали перевозити особовий склад і речі. Опівдні повернулась остання шлюпка. Гребним катером підпоручик Максимович рушив з підривною партією на пароплав, де в трюмах заклали два підривних вісімнадцяти-фунтових патрони і відкрили кінгстони.
Капітан Панфьоров, стоячи на містку, дивився на приречений пароплав і, мабуть, був задоволений своєю роботою.
